пʼятниця, 23 грудня 2011 р.

49 років самотності


За кілька років більшість львівських лісів ризикує опинитися в пастці високих парканів. Причина такої несправедливості — кілька речень у Лісовому кодексі України та нахабність товстосумів


За останні п’ять років брюховицькі ліси біля Львова все більше нагадують Бермудський трикутник. Рік за роком за мурами зникають нові ділянки, ліс шматують на клаптики для тих, хто хоче та може собі дозволити жити на лоні природи. Ті ж, хто звик тут проводити своє дозвілля, змушені шукати іншу територію. Те, що, згідно із законом, є «власністю громадян країни» перетворюється на зону з товстенними і височенними парканами. 2006 року автори змін до внесли до нормативного документа графу про «довгострокове тимчасове користування лісами», відтоді всі охочі беруть своє — 49 років користування, — а екологи з останніх сил намагаються стерти цю норму з українського законодавства.

Земля розбрату
На брюховицький ліс знову накинули оком. Два тижні тому син одного з відомих депутатів ВР забажав узяти в оренду ділянку площею 2,5 га для будівництва відпочинкового комплексу. Альтанки, мангал, кухня, павільйони — ось що хоче бачити на цьому місці новоспечений інвестор. Натомість комісія природокористування, охорони довкілля та благоустрою Львівської міської ради має щодо цього іншу думку.
— Це кліматологічно-оздоровча територія, тому неприпустимо, щоб тут зводили, кому що заманеться. Люди тут лікуються. Я ніколи не дозволю, щоб у лісі таке розбудували, — розповіла «Газеті» Віра Лясковська, член постійної комісії природокористування, охорони довкілля та благоустрою Львівської міської ради. — Ділянка перебуває в подвійному підпорядкуванні — Державного об’єднання «Львівліс» і Львівської міської ради. Площа лісу — 2300 гектарів, таке враження, що незабаром територію поділить між собою кілька осіб. Ми відмовилася підтримати проект сина депутата, після чого отримали від охочого взяти в оренду ділянку лист із таким змістом: «Проект парку для сімейного відпочинку ніяк не загрожує екології, а навпаки, перетворить стихійне сміттєзвалище на місце цивілізованого та доступного відпочинку львів’ян, може стати місцем етнокультурних заходів, фестивалів. У демократичній цивілізованій країні бути чи не бути інвестиційним проектам залежить не від упереджених стереотипів однієї особи... Інакше може здатися, що одне особисте «ніззя, бо ніззя» залишить смітник смітником...»
Парадоксально, але, попри те, що чоловік називає ліс «смітником», саме тут він хоче створити зону відпочинку. За словами В. Лясковської, це не єдина ситуація, коли доводиться відстоювати клаптик лісу: охочі отримати тут землю з’являються щороку. Кілька років тому вони навіть організовували виїзд до лісу із журналістами та показували їм кілька ділянок, що їх загородили орендарі. Серед колекції можновладців навіть кілька соток землі для вигулу собак.
Водночас норма Лісового кодексу спровокувала низку інших резонансних конфліктів навколо цінних лісових насаджень. Так, у Коблевському районі Миколаївської області 2009 року в ДТКЛ було передано лісові ділянки, які є… пляжною зоною Чорного моря. Нові «лісокористувачі» обмежили відпочивальникам доступ до узбережжя, висунули фінансові вимоги керівникам баз відпочинку. В Канівському районі Черкаської області 2010 року на таких самих засадах приватні особи отримали лісові ділянки на березі Дніпра. А місцеві мешканці втратили доступ до місць традиційного збору грибів, ягід, відпочинку та риболовлі.

Кодекс слід змінити
Про нахабність товстосумів у відносинах «людина-природа» говорять і юристи.
— Особи, які отримали в оренду лісові ділянки на 50 років, поводяться, як власники: огороджують територію парканами, виставляють охорону, не допускають на «свою» землю не лише пересічних людей, а й представників контролюючих органів. Така ситуація порушує екологічні права місцевих жителів, — пояснює «Газеті» Наталія Шпег, юрист МБО «Екологія-Право-Людина».
З огляду на абсурдність Лісового кодексу, Національний екологічний центр України (НЕЦУ) та львівські юристи з «Екологія-Право-Людина» написали лист до Верховної Ради. Вони вважають, що потрібно змінити статтю, яка дозволяє «довгострокове тимчасове користування лісами». Звернення екологів скерували до Комітету Верховної Ради України з питань екологічної політики, природокористування. Щоправда, наразі членам комітету нічого не відомо про лист. Зокрема, Іван Заєць, народний депутат і заступник голови цього відомства, попросив журналіста «Газети» надіслати йому цей текст для докладного ознайомлення.
— Утім комітет уже переадресував лист Державному агентству лісових ресурсів, — зауважує Н. Шпег. — Держагентство пише, що опрацювало результати аналітичного дослідження в рамках Регіональної екологічної програми ФЛЕГ і «своє відображення вони знайдуть у нормативно-правових актах». Але коли ці акти набудуть чинності — не знає ніхто...

Білі нитки кодексу
Олег Сторчоус, експерт Світового банку й автор Аналізу правової регламентації ДТКЛ у рамках Регіональної екологічної програми ФЛЕГ (про який згадує в листі Державне агентство), наголошує, що недоліків тут іще багато.
— Через таку недосконалість законодавства виникли гострі конфлікти між громадою та лісокористувачами, зацікавлені сторони ініціювали судові спори, — розповідає О. Сторчоус. — Реальний стан справ у цій галузі свідчить про те, що влада виділяла лісові ділянки без дотримання принципів прозорості. Відтак можна стверджувати, що на сьогодні правовий інститут довгострокового тимчасового користування лісами небезпідставно набув в Україні корупційного забарвлення.
До того ж, у Лісовому кодексі не врегульовано поняття «корисні властивості лісів»: строк використання корисних властивостей, умови й обмеження їх використання, відповідальність у разі погіршення стану корисних властивостей лісів. У таких умовах під час використання корисних властивостей лісів існує реальна загроза знищення природи. Торік у нашій країні діяли сотні договорів довгострокового тимчасового користування лісовими ділянками, лісокористувачам різних форм власності виділено тисячі гектарів. Якщо зміни до кодексу не внесуть, то, вочевидь, ласих на лісову територію більшатиме. Про хибність оренди лісів говорить й один з авторів Лісового кодексу, почесний директор Інституту екології Карпат НАНУ Михайло Голубець. Михайло Андрійович вважає, що свавілля з орендою лісів породжує ментальність українців.
— Ми просто не доросли до цього. Переконаний, що нині передавати лісові ділянки в оренду неприйнятно, адже опісля їх використовують дуже нераціонально, — пояснює академік.
На думку М. Голубця, спершу варто практикувати оренду тривалістю щонайбільше 10 років, можливо, тоді абсурдних ситуацій із парканами буде значно менше.

Фахівці не мають наміру зволікати зі зміною законодавства і вважають, що доцільно влаштувати «круглий стіл» і громадські слухання з цього приводу. «Правила використання корисних властивостей лісів» може розробити КМ, тож якби це було зроблено раніше, то п’ять років українці могли прожити без «лісових перипетій».

Мар’яна Вербовська, "Львівська газета" 22 грудня 2011 року №52(648)

четвер, 8 грудня 2011 р.

Мисливці за привидами


Депутати втретє прагнуть «просунути» зміни до Закону «Про природо-заповідний фонд», які дозволять полювати в заповідниках і національних парках. Якщо цього місяця такі нововведення ухвалять, то низка унікальних тварин і птахів ризикує остаточно зникнути з українських горизонтів

Парламентарії пропонують дозволити мисливцям полювати на території заповідників. Від такої ідеї незалежні екологи, м’яко кажучи, не в захваті й застерігають: в українських заповідниках немає достатньої кількості тварин для полювання, дозвіл на відстріл просто зітре їх із лиця землі. «Полювання в заповіднику — це своєрідна примара, до того ж короткотривала», — вважає Володимир Борейко, директор Київського еколого-натуралістичного центру, який активно протистоїть зареєстрованому законопроекту. Водночас це вже третя спроба народних обранців отримати дозвіл на полювання в заповіднику, але щоразу здоровий глузд у ВР таки перемагав. Поки що.

Закони Африки
Із 2005 року Оксана Марискевич, заступник директора Інституту екології Карпат, бореться з бюрократією та намагається відновити популяцію зубрів в Україні. Фактично кожну тварину обліковано, саме тому їм поселяють у національні парки та заповідники.
— Якщо ухвалять зміни, то це означатиме, що напрацювання останніх десятиліть марні, — розповідає «Газеті» О. Марискевич. — Тому моє ставлення до цього дуже негативне. А ще мене дивує, що в мотивації змін до закону звучить аргумент: мовляв ті, хто мешкає біля заповідних територій, прагнуть тут полювати, а їм не дають. Це — абсурд.
Окрім сумнівного аргументу про місцевих мешканців, у пояснювальній записці до змін депутати пишуть, що аналогічна практика мисливського туризму динамічно розвивається, зокрема, у національних парках Африки.
— Але ж досвід збереження тварин у США та Канаді значно ефективніший, там ніхто не дозволяє стріляти. Для мене очевидно одне — хлопці дуже хочуть постріляти, — спростовує аргумент нардепів В. Борейко.
Як пояснив «Газеті» пан Борейко, за роки незалежності в Україні було вбито мисливцями від 30% до 70% дичини. Єдина територія, де звірі залишилися, — заповідні фонди, які становлять лише 4% території. Нині найстрашніший сон для еколога — затвердження нововведень. Після цього, за його прогнозами, в країні різко скоротиться кількість диких гусей, лосів, вовків і зубрів.

Заповідник має заробити
Автори проекту змін до закону нині переконані, що допоможуть тим, хто мешкає неподалік заповідних територій. Зокрема Валерій Камчатний розповідає, що хоч сам не має рушниці, полювати не хоче і не буде, але тонкощі мисливського туризму розробляв на основі іноземного досвіду. Він вважає, що зараз до законопроекту упереджене ставлення, яке, на його думку, зовсім недоречне.
- Я можу або помилятися, або навпаки бути героєм. Життя нас розсудить. Я думаю, що ситуація повинна бути абсолютно спокійна. У нас є гарні закони, але як їх потім застосовують – тому крім шкоди нічого не виходить, - розповідає „Газеті” Валерій Камчатний, один із авторів змін до закону. - Дійсно, на перший погляд, це може здатися поганою ідеєю, але деяких категорій громадян – це вихід із ситуації у якій вони опинилися. Тому не треба шукати чорну кішку у темній кімнаті, особливо якщо там її немає. Можливо, це одна з таких ситуацій.
Окрім того, за словами нардепа, саме цей вид діяльності в значній мірі повинен був забезпечувати надходження коштів до національних парків на їх утримання та подальший розвиток.
Останній Бастіон Червоної книги
За словами працівників Національного природного парку „Сколівські Бескиди”, українці і без нововведення відстають на тлі інших країн Європи за кількістю тварин.
- Це острівець безпеки тварин, тому дозволити мисливський туризм не узгоджується зі смислом охоронних територій, сама суть заповідника зникає, адже він створений для того, щоб убезпечити тварин від небезпеки, - коментує „Газеті” Олег Куликів, старший науковий співробітник НПП „Сколівські Бескиди”.
До того ж, у Законі „Про туризм” немає пояснень, чим цей туризм відрізняється від полювання. І попри те, що ініціатори змін до закону пропонують дозволити полювання лише на частині заповідних територій, тобто у зонах антропогенних ландшафтів, які зазвичай розташовані поруч із населеними пунктами, це означатиме відкриття всієї території природно-заповідного фонду для мисливців. Реальних розміток і розділень різних зон на території заповідників чи національних парків насправді немає. Цього місяця зміни до Закону України „Про природно-заповідний фонд України” розглядатимуть у парламенті, екологи вже встигли охрестити цей розгляд „тестом на адекватність” і з пересторогою чекають на результат.

Мар’яна Вербовська 8 грудня 2011 року №49(646) «Львівська газета»
фото:ТСН

четвер, 1 грудня 2011 р.

Музей покинутих секретів


Навіть після 16 років ремонту Львівський природознавчий музей не може відчинити свої двері для відвідувачів. Через брак фінансування три експозиційні поверхи та 360 тисяч виставкових одиниць простоюють без діла



Державний природознавчий музей НАН України, що на вул. Театральній, із 1995 року не бачив відвідувачів. Свого часу цей заклад прирівнювали до Британського природознавчого музею, нині про нього знають одиниці, виросло покоління, яке не здогадується, що шкільні уроки біології можна підкріпити “очною ставкою” з жуком-голіафом та скелетом мамонта.

Секрет№1: контакти – рушій прогресу

Колапсом у ремонті стала економічна криза. Музей йшов на фініш, відкриття було фактично на носі, але безгрошів’я 2008-2009 років не просто відтягнуло момент відкриття, але й збільшило необхідну для закінчення суму, позаяк матеріали постійно дорожчали. У 2010 році музейники отримали тільки 300 тисяч гривень – це п’ята частина потрібного. Натомість цього року навесні справа із закінченням ремонту у музеї нарешті пожвавилася. У квітні Андрій Садовий особисто мав розмову з Борисом Патоном, Президентом Національної академії наук, якій підпорядкований музей.
- Під час розмови Борис Патона зателефонував до Миколи Азарова, Прем’єр-Міністра України. Того ж дня Азаров сформулював доручення до Міністра фінансів обговорити спосіб розв’язання цього питання. Після того настала гаряча пора відпусток і нас попросили нагадати про себе у серпні, - розповідає „Газеті” Юрій Чорнобай, директор Державного природознавчого музею.
Вони про себе нагадали і гроші таки надійшли, восени музей отримав 800 тисяч гривень, але не без „але”. Держказначейство раптом засумнівалося у документах щодо ремонту будівлі і почало вимагати, аби усі дозволи на ремонт і на проект природознавці отримали заново.
- Це виглядало як наруга над здоровим глуздом, але ми провели роз’яснювальну роботу і все зробили, - резюмує Юрій Чорнобай.
Як розповів „Газеті” Микола Корольов, заступник директора Державного природознавчого музею із загальних питань, нині активно працюють над закінченням двох брам до музею, тому у 2012 році вони мають велику надію відкрити їх для школярів та студентів.

Секрет №2: унікальна експозиція

Поки брама в музей зачинена діти та студенти втратили ілюстрацію біологічної історії. На заході такий екотуризм один із найпопулярніших, тому зараз Львів втрачає подвійно: бо не може проілюструвати біологічну еволюцію і не може на цьому заробити. Історію із львівським музеєм називають навіть „злочином”, бо під замком унікальна колекція. Експонатів стільки, що навіть коли музей відкриють виставити їх одночасно не зможуть фізично. Тому майбутню виставку змінюватимуть щокварталу.
- Аналогів надбання Дідушицького (польський меценат –природознавець, який заснував музей – „Газета”) ви справді не знайдете. Це розкішна колекція експонатів, тому якби можна було знайти меценатів, які б про спонсорували відкриття - це було б чудово! – коментує „Газеті” Дзвени слава Мамчур-Калинець, проректор ЛНУ імені І. Франка з навчально-виховної роботи. – Тим, хто зараз цікавиться біологічною історією пораджу відвідувати зоологічний музей біологічного факультету на вул. Грушевського. Тут теж добра колекція: від скелетів морської корови до експонатів привезених із Антарктиди.

Секрет №3: музей функціонує

Музей закритий, але тут активно працюють понад 50 людей. З них шість докторів наук і вісімнадцять кандидатів наук.
- Ми функціонуємо як науково-дослідна установа НАНУ. Досліджуємо теми генетичного походження структури класифікації основних груп тварин. В нас досі є плановий збір експонатів, продовжуємо дослідження певних груп рослин та тварин. Є загальне завдання інвентаризації. За 16 років наш штат фактично не змінився. Ми створили три наукові відділи, - розповідає Юрій Чорнобай.
Науковці черпають досвід сусідніх країн і мають низку напрацювань, усі „карти” обіцяють відкрити вже незабаром. До закриття музей щороку відвідувало понад 100 тисяч осіб. Після відкриття керівництво планує приймати й удвічі більше, та й масштаби музею це дозволяють. Проте наразі головним секретом залишається дата відкриття музею. Коли саме колекцію зможе оцінити кожен охочий не береться прогнозувати ніхто, адже причина одна із найбанальніших у світі: грошей нема і невідомо коли будуть. Попри сумні перспективи львівські природознавці навчилися себе підбадьорювати і нагадують: Московський музей Дарвіна лагодили два десятиліття, тепер він один із найпопулярніших у російській столиці.
Мар’яна Вербовська "Львівська газета" №48(645) 1 грудня 2011 року