четвер, 11 квітня 2013 р.

Місце Лема в місті Лева




Цьогоріч навесні виповниться шість років, відколи пішов з життя Станіслав Лем. І хоча один із найвідоміших світових фантастів народився та виріс у Львові, тут немає ні музею, ні повноцінної екскурсії про нього, а низка перекладів припала пилом, не побачивши світ


90 років тому в родині лікаря-ларинголога Самуїла Лема народився син. Хлопчик змалку мав чудову фантазію, цікавився фахом батька й, отримавши в подарунок пластилін, ліпив людей із величезними животами, які відчинялися. Усередину маленький Станіслав акуратно вкладав мініатюрні нирки, серце й інші нутрощі, які бачив у медичних книгах. Батько просто обожнював сина, відтак той ріс справжнім пестунчиком долі, а пізніше в автобіографічній книзі «Високий замок» підсумував своє дитинство кількома самокритичними словами:
  «Я був справжній тиран!».

 Талант автора «Кіберіади» прокинувся вже в чотири роки: хлопчик навчився писати та надіслав батькові іронічний лист із села, де яскраво описав, як упав у дерев’яний туалет...
Сім’я мешкала на вул. Браєрівській (нині вул. Б. Лепкого), 4. Нині тут жодного натяку на те, що саме тут жив хлопець, який став найпопулярнішим польським письменником за кількістю мов, якими перекладено його твори. Кімната С. Лема могла би стати справжньою Меккою для фанатів фантастики, але у Львові про музей автора поки що годі мріяти. В історію квартира Лемів увійшла хіба що на світлинах Юрія Беглярова, який 2002 року вирішив зафіксувати побут фантаста принаймні на фотоплівці.

— Готував до друку книгу «Високий замок». Під час верстки видання виникла ідея опублікувати фотографії квартири Лемів, — розповідає Ю. Бегляров, верстальник видавництва «Піраміда». — Тоді вирішив піти на вул. Лепкого, 4, де колись мешкав Станіслав Лем. Це було завдання не з простих. Спочатку знайшов театрознавця — жінку, діти якої мешкали по сусідству з квартирою фантаста. Ми увійшли до кімнати, я все докладно сфотографував, деякі фотографії потрапили до книги.

Станіслав Лем, виїхавши до Польщі, вирішив реконструювати свій львівський побут і увіковічив вулиці, склепи та пасажі настільки ретельно, що за книгою «Високий замок» можна якщо не мандрувати містом, то проводити екскурсії. Цікаво, що ідея екскурсії місцями видатного фантаста стала реальністю. Одна з туристичних організацій міста пропонує побувати в улюблених закапелках автора «Голема» за 100 гривень на годину, всього мандрівка триває три години, замовляють її індивідуально. Коли «Газета» попросила про зустріч з екскурсоводом, щоб поговорити про місця та фактаж подорожі, нам сказали: «Читайте книжку, там усе написано. Нема про що говорити»…



Годі знайти гіршу рекламу та рекомендацію, відтак наразі краще самотужки читати та мандрувати Львовом Лема: у творі він скрупульозно описав не тільки вулички, а й власну квартиру — стіни, балкон і навіть стелю.
Парадокс: фахівця з найновіших досягнень техніки свого часу не взяли до Львівської політехніки, оскільки вважали «буржуазним елементом».

14 тисяч «Солярісів»

Бум польського фантаста настав тоді, коли одне з українських видавництв 2002 року вперше випустило культовий твір «Соляріс».
— Ми тричі видавали книгу. Всього 14 тисяч примірників. Уперше видання побачило світ 2002 року, тоді його просто розмітали з полиць, — згадує Анетта Антоненко, директор видавництва «Кальварія».

Цікаво, що у видавництві навіть не міркували над тим, аби випустити ще один переклад «Соляріса» (в Росії, до прикладу, їх існує три). Усі були просто в захваті від перекладу Дмитра Андрухіва, який мав шалений успіх у читачів.
— Перекладач не отримав за роботу жодних премій, але як видавець мушу зазначити, що це один із найвдаліших перекладів Лема. До слова, він має свою історію. Дмитро Андрухів переклав «Соляріс» дуже давно, його видало «Дніпро», але жодної ліцензії на це не було. Станіслав Лем на той час іще не дав згоди на те, щоб його твори видавали українською. Він навіть не знав про цю книжку! Наклад був дуже великий, але це все ж було піратське видання. 2002 року ми взяли якісний переклад Дмитра Андрухіва та практично тільки відредагували його за сучасним правописом. Це рідкісний випадок, коли переклад настільки хвалять, — продовжує А. Антоненко.
Нині про перевидання вже не задумуються. 2002-го представники «Кальварії» спеціально їздили в гості до Станіслава Лема в Польщу. Пригадують, письменник не підписував дозвіл на видання творів на більш ніж п’ятирічний термін. Це була його умова.
Нині з накладами фантаста можуть позмагатися хіба що твори Любка Дереша. Зокрема, його «Культ» видавали в «Кальварії» аналогічними тиражами. 

Перекладацькі синці


Попри успіх в українських читачів, не всі переклади автора побачили світ у палітурці, деякі досі лежать у шухляді. Галина Крук свого часу переклала збірку футурологічних есеїв Лема «Таємниця китайської кімнати», однак книжка так і не вийшла. Переклад Андрія Поритка «Високий замок» спіткала аналогічна доля у видавництві «Каменяр».

— Усього я переклав п’ять книжок: «Абсолютний вакуум», «Уявна величина», «Провокація», «Бібліотека ХХІ», «Голем ХVІ». Хотів перекладати, бо був молодий, запальний і захоплювався Станіславом Лемом іще зі шкільного віку. Одна з перших прочитаних книжок — «Полювання на сетавра», яка містила оповідання про пілота Пірса. Польську вивчив у 14 років, й автором другої книжки, яку прочитав, був Лем. Коли навчався на четвертому курсі, поїхав до Польщі в літню школу. Виявилося, що директор цієї школи — палка шанувальниця фантастики, знайома з цією тусовкою, зокрема з Лемом. Відтак одну з екскурсій нам організували до його домівки. Пан Станіслав дуже радо приймав гостей. Пригадую парадоксальну ситуацію: до нього приїжджало вкрай мало людей із Польщі. Здебільшого з Японії, Німеччини, Франції, а для поляків він був… заблизько, — розповідає перекладач Андрій Поритко.
Українські студенти потрапили до автора «Кіберіади» акурат у час діяльності ҐКЧП. Заворожено дивилися СNN: у сюжетах маневрували танки та виступали чоловіки похилого віку, руки яких тремтіли.

— Коли Станіслав Лем відчинив нам двері, то відразу сказав: «Щойно сказали по телевізору, що ҐКЧП упало!» В усіх поліпшився настрій, наступні півтори години ми слухали розповідь письменника. Він говорив про життя, літературу, бурю в пустелі. Тоді в мене виникла ідея перекласти його твори.
Загадкою в біографії С. Лема є те, що 1946 року він виїхав зі Львова та ніколи сюди не повертався. Його запрошували, він мав не одну нагоду, але… На думку А. Поритка, не хотів псувати враження про місто. Повоєнний Львів був уже іншим…
— Не можна сказати, що фантаст не любив це місто. Мало хто знає, що він у школі вчив українську мову. А зазвичай у Радянському Союзі, коли батьки віддавали дитину на навчання, то писали заяву про те, що відмовляються від уроків української. 2003 року Станіслав Лем міг навіть сформулювати кілька думок українською. До того ж, він мав єврейське походження, але пережив усю війну тут, у Львові. А щойно прийшли «совіти» — виїхав до Польщі.
У колекції пана Поритка — близько чотирьох десятків книжок фантаста в оригіналі. Це видання різних років, деякі — середини минулого століття. Перекладача по праву можна назвати одним із «найзаможніших» колекціонерів книжок С. Лема. Андрій Поритко переконаний: твори цього письменника потрібно перекладати та читати, його не оцінили, як слід.

Цитати
Світ — це божевілля одного Супермозку, який сам через себе з’їхав із глузду.
Люди не хочуть жити вічно. Люди просто не хочуть помирати.
Дурість — рушійна сила історії.
Сучасна цивілізація: обмін цінностей на зручності.
Масова культура — анальгетик, а не наркотик.
Не існує малого зла. Етика не вимірюється арифметикою.
Якщо пекло існує, то воно, напевно, комп’ютеризоване.

Українські переклади творів Станіслава Лема
Повернення з зірок // пер. І. Бречака, А. Кисіля, С. Скирти. Львів: Каменяр, 1965.
Кіберіада // пер. В. Авксентьєвої. Київ: Дніпро, 1968.
Катар // пер. І. Сварника. Львів: Каменяр, 1982.
Едем // пер. Д. Андрухова. Київ: Молодь, 1987.
Соляріс // пер. Д. Андрухова. Київ: «Котигорошко» ЛТД, 1996.
Високий Замок // пер. Л. Андрієвської. Львів: ЛА «Піраміда», 2002.
Апокрифи // пер. А. Поритка. Львів: Літопис, 2002.
Голем XIV // пер. А. Поритка. Львів: Літопис, 2002.

Улюблені місця:
Кондитерська Залевського

Пасаж Миколяша

Іграшковий магазин Клафтена

Вул. Ягелонська (Гнатюка)

Фото: Мар"яна Вербовська, Назарій Тузяк, Мирослава Іваник, Юрій Бегляров

"Теперішній Львів, гадаю, фантасту сподобався б"
Розмова з Ларисою Андрієвською, перекладачкою
— Ми запам’ятали Станіслава Лема роздратованим чоловіком похилого віку, а яким письменник був у молодості, з огляду на його тексти?

Він завжди був гострою та безкомпромісною людиною. Колись С. Лема обрали почесним членом Академії письменників-фантастів Америки — нечувана честь для європейця, ще й із комуністичної Польщі. А він небавом написав кілька таких дошкульних статей про рівень американської літератури, що його поквапилися позбавити членства. Це дуже симптоматична історія про Станіслава Лема.
Знаю, як він гримав на російськомовних київських журналістів, вимагаючи ставити запитання під час інтерв’ю українською: «Я її вивчав у львівській гімназії, знаю і люблю, то чому ви не любите української мови?» Тривалий час узагалі відмовлявся зустрічатися з представниками українських ЗМІ — поки не вирішать ганебної проблеми «Цвинтаря Орлят» у Львові. Спершу планувала, що С. Лем напише передмову до українського «Високого Замку», та після цієї заяви не ризикнула до нього звертатися. Сказала про це під час презентації, де були присутні всілякі місцеві ексцеленції, включно з тодішнім міським головою. На подальші презентації книги мене не запрошували: щоб не верзла дурниць. На щастя, питання меморіалу вирішили під час президентства Віктора Ющенка: бо ж тільки дикуни й негідники воюють із небіжчиками — хай би якого походження.
Пригадую ще полум’яні памфлети письменника в Tygodniku Powszechnym, присвячені нашій помаранчевій революції. Його нариси з цієї газети було видано окремою книгою вже посмертно.
Знаєте, переклади перекладами, але мусила б уже й памятна табличка на будинку на вулиці Лепкого з’явитися. Можна було б і котрусь із львівських вулиць назвати його іменем, туристів водити шляхами Лема: адже його львівські маршрути докладно описано у «Високому Замку». Все ж таки складно назвати львівянина, який уславився би більше за нього.

— 1946 року Станіслав Лем поїхав зі Львова й більше ніколи сюди не повертався, як думаєте, чому?
Це не зовсім так. Приблизно через десять років після репатріації пан Станіслав побував у Львові проїздом — у складі польської письменницької делегації, яка відвідувала СРСР, як тоді заведено було писати, «з дружнім візитом». На жаль, не знаю жодних подробиць того приїзду. Але ми розуміємо, що це вже було зовсім інше місто, цілком інший світ. І змінився він аж ніяк не на краще. Такі речі не можуть не травмувати. Відтак фантаста запрошували до Львова не раз. Уже покійний львівський письменник Ярослав Павлюк розповідав мені, що в 1980-ті С. Лем нібито прийняв запрошення львівської Спілки. Вже було куплено квитки й зарезервовано готель, однак останньої миті письменник скасував візит. Можливо, волів бачити місто дитинства та юності таким, яким воно закарбувалось у його пам’яті. Хоча, варто зазначити, пережив у ньому не найлегші часи: всі три окупації, тяжкі совєтські повоєнні роки, майже всі однокласники Станіслава Лема загинули під час Другої світової...

Ну, а щодо широко розпіарених відвідин Форуму видавців 2002 року, то це всього-на-всього не надто чесний піар-хід видавців «Високого Замку». Про це не могло бути й мови, хоча б тому, що пан Станіслав хворів і тимчасово припинив будь-яку публічну діяльність. Та й хто тим візитом опікувався би? Поза тим, Львів початку двотисячних був мало привабливим містом, у якому обвалювалися фасади історичних будівель, а ті, що вцілили, нерідко розпацькували в будуарні кольори, влада нищила бібліотеки й викидала органи з колишніх костелів. А от теперішній Львів, гадаю, фантасту сподобався б. На жаль, існують незворотні речі. 

Розмовляла Маряна Вербовська

Львівська газета № 16 (665), 2012 року