середа, 28 серпня 2013 р.

Марш батарейок



В Україні з’являється чимало ініціатив зі збирання джерел живлення, проте довіряти слід не всім

Кілька років львів’ян закликають збирати батарейки для утилізації. Проте думки фахівців про знешкодження елементів живлення розходяться, позаяк до утилізації батарейок по-львівськи екологи мають багато запитань. Другим шансом для батарейок може стати грант для Львівської міської ради та ГО «Екологічні ініціативи» спільно з Люб­лінським муніципалітетом, але й тут не всі задоволені.

Наразі найбільш масштабною здається схема Всеукраїнської екологічної ліги (ВЕЛ) спільно з Національним молодіжним центром «Екологічні ініціативи». Пропонуємо читачам прочитати про всі три варіанти.

Грант для міста

Як розповіла «Газеті» Алла Войціховська, заступник координатора проекту «Створення систем поводження з відходами побутового електрон­ного та електричного устаткування у Львові із використанням досвіду Любліна», спеціальні контейнери скоро встановлять у навчальних закладах.

«Львівська міська рада спільно з ГО «Екологічні ініціативи» разом із Люб­лінським муніципалітетом створили проект на два роки. В його рамках поетапно розробимо програму, закупимо два екобуси, 80 контейнерів для збирання батарейок у місті. Контейнери встановимо в навчальних закладах, медичних установах. Звідти їх забиратимуть екобуси та звозитимуть на склад. Поки що батарейки будуть на складі, а згодом їхню долю вирішать. Контейнери планують закупити у Львові. Міська рада ще готує угоду, але протягом двох-трьох місяців вона вже має бути», — каже А. Войціховська.

Зібрані батарейки, можливо, вивезуть до Франції чи Німеччини на утилізацію, якщо буде зібрано необхідну кількість. Якщо  львівське підприємство «Аргентум» представить технологію переробки (не експериментальну, а промислову), то їх перероблятимуть у Львові. Точно ще нічого не відомо, оскільки батарейок іще не зібрали й бусів немає.

Приклад Києва

Всеукраїнська екологічна ліга (ВЕЛ) спільно з Національним молодіжним центром «Екологічні ініціативи» та Всеукраїнською дитячою спілкою «Екологічна варта» проводять операцію «Батарейкам — утилізація». З нового року в усіх містах України встановлювали контейнери для збору відпрацьованих елементів живлення. Долучитися до акції можуть усі охочі, для цього слід заповнити заявку на сайті ВЕЛ. Волонтери встановили спочатку звичайні п’ятилітрові пластикові пляшки для батарейок та акумуляторів, згодом закупили контейнери. Партнерами кампанії виступає ТОВ «Сігмас Еколоджі», яке забезпечуватиме логістичну складову зі збирання батарейок та їх подальшого вивезення на утилізацію на завод у Францію.

Приклад із Києва взяли в Івано-Франківську. Як розповіла Христина Шулячинська, голова правління Івано-Франківського молодіжного національного центру «Екологічні ініціативи», за перший день акції зібрали 12 кілограмів відпрацьованих джерел енергії.

«У листопаді 2012 року Всеукраїнська екологічна ліга разом із Молодіжним національним центром «Екологічні ініціативи» розпочали акцію «Батарейкам — утилізація». Івано-франківський осередок долучився до акції 20 грудня 2012 року. Того дня встановили саморобний контейнер для збору відпрацьованих елементів живлення в Івано-Франківському національному технічному університеті нафти і газу та провели три лекції для студентів інженерно-екологічного факультету на тему «Правильна утилізація відпрацьованих батарейок». За перший день зібрали 12 кілограмів відпрацьованих джерел струму. Пізніше ще один контейнер розмістили в обласній дитячій бібліотеці. Плануємо розмістити ще чотири спеціалізовані контейнери, насамперед у тих магазинах, які торгують батарейками й акумуляторами. Але є різні нюанси, не всі хочуть у себе ставити, — розповідає Х. Шулячинська.

Акція «Батарейкам — утилізація» триває досі. Зібрали вже понад 35 кілограмів відпрацьованих джерел струму, їх зберігають на складі.

 Пригоди з «Аргентумом»

За останні кілька років львівське підприємство «Аргентум» стало відомим на всю Україну. Воно перше почало збирати батарейки, над механізмом переробки працює разом з Інститутом неорганічної хімії НУ «Львівська політехніка» ще з 2005-го.

«Газета» звернулася по розтлумачення технології знешкодження батарейок до професора Віктора Яворського, який викладає в НУ «Львівська політехніка». Пан Яворський натомість повідомив, що наразі утримається від коментарів. За другої спроби зв’язатися (вже телефоном) професор сказав, що йде у відпустку, тому теж нічого не коментуватиме, але висловив скепсис щодо реалізації програми містом за грантові кошти.

Батарейки містять чимало ресурсів, які можна переробити, очистити та продати. Видобування кольорових металів — складний процес. Наприклад, вміст міді в мідних рудах — 0,5-0,7%. Натомість у батарейці, яку викидаємо, кількість металів сягає

23-27%. Там є і цинк, і залізо, і нікель, і манган. Тобто економічна доцільність переробки відпрацьованих елементів живлення очевидна. Але багато нарікань у бік підприємства лунає через неекологічність, оскільки після того, як метали виймуть, рештки батарейок і надалі забруднюватимуть довкілля.

Галина Копровська, Мар’яна Вербовська
Субота, 03 серпня 2013, 
"Львівська газета. Вісник міста"

Сланцевий газ: обмін ляпасами

У питанні видобутку газу зі сланців Олеської площі Галичина та чинна нині центральна влада обмінялися ляпасами. Спершу (у вівторок, 20 серпня) Івано-Франківська обласна рада відхилила проект Угоди про розподіл продукції з Сhevron. Відтак (у середу, 21 серня) київська влада заявила, що обійдеться і без місцевого самоврядування. Міністр енергетики та вугільної промисловості України Едуард Ставицький попередив, що Кабмін проведе Угоду з американцями через Верховну Раду.


«Якщо у них не зміниться позиція, і ті пропозиції, які вони вже надали, а ми їх оформили, не сприятимуть тому, щоб це рішення пройшло, то уряд буде змушений винести це питання на розгляд у парламенті», — сказав Ставицький.

Ще різкіше з приводу рішення Івано-Франківської облради висловився прем'єр Микола Азаров, який  «не очікував, що на Заході України, де традиційно підтримка незалежності України є більшою, ніж на Сході, місцевий орган влади стане на заваді одній з ініціатив, яка покликана зміцнювати енергетичну незалежність країни».

Те, що прикарпатські обласні депутати не поспішатимуть з погодженням Угоди про видобуток сланцевого газу, можна було спрогнозуватинапередодні, тож 20 серпня (у день, коли відбувалася сесія Франківської облради) представник уряду, а саме згаданий вже Едуард Ставицький пообіцяв, що 10% прибутку від газу залишатимуть у бюджеті області. Однак обіцянка — цяцянка: в самій Угоді про ці 10% у жодний спосіб не згадано, як, зрештою, і в жодному іншому документі. І про які 10% йдеться? Про ті, які відраховуватимуть з прибутку держави, чи ті, які вираховуватимуть з прибутку інвестора? Чи, може, йдеться про 10% від загального обсягу прибуткового газу?

І ще питання: скільки відсотків тоді запропонують Львівській області, від депутатів якої доля Угоди наразі залежить так само, як і від івано-франківців?

Усі ці питання наразі риторичні. Тож цілком закономірно, що прикарпатські депутати вирішили не закінчувати розгляд  питання про Угоду, а протокольно доручили голові Івано-Франківської облради Василю Скрипничуку скерувати звернення до Кабміну з пропозицією проаналізувати напрацьовані облрадою правки до проекту, внести до нього відповідні зміни і скерувати його знову на розгляд облради.

Депутати, зокрема, вимагають, щоб однією зі сторін і повноправним учасником  проекту була організація, засновником  якої стала б територіальна громада області. Ця структура, на думку обласних депутатів, має представляти інтереси місцевих громад області, безпосередньо брати участь у розподілі продукції, стежити за проектом і контролювати його.

Влада показує силу

Натомість подальші дії Кабміну експерти енергоринку тлумачать не інакше, як демонстрацію владою своєї міці. Фахівці стверджують, що у справді демократичних державах така поведінка виконавчої влади взагалі неприпустима...

«Влада проявила себе не найкращим чином у відношенні до місцевих громад. Припускаю, що рішення Львівської облради не відрізнятиметься від Івано-Франківської. Якщо ж угоду просуватимуть дійсно через Парламент — це буде демонстрацією їхньої сили. Так діють лише окупанти, я на цьому наголошую. Ми звикли погоджуватися з тим, що коїть влада, але цього разу це принесе неґативні плоди. Нині Кабмін діє проти себе, на шкоду собі ж. Я не можу пригадати випадок, коли так використовували владу для того, аби отримати енергоресурс. Такого нехтування інтересами громади за останні десятиліття не було», —  коментує ситуацію Богдан Соколовський, експерт енергоринку.

За цих обставин юристи радять максимально спиратися на законодавство України та Угоду про розподіл продукції, зокрема райради мають чітко усвідомити свої права.

«У цій ситуації можливі усі варіанти розвитку. Законопроект, який змінює законодавство, вже зареєстрований. Поки що парламент не може ухвалити угоду про розподіл продукції, рішення буде нелеґітимним. Але є низка шляхів, якими ради можуть захищати територію. Вони мають право заборонити буріння на території населеного пункту. Натомість роботу поза межами населеного пункту реґулюють облради» каже Дмитро Скрильніков, голова ГО «Бюро екологічних розслідувань».

У Польщі зараз демонструють інші шляхи боротьби. Люди виходять на дорогу і блокують в'їзд техніки. В Україні зараз і без того високі протестні настрої, тому було б краще, якби у нас до такого не дійшло.


Наразі законопроект надано для ознайомлення депутатам ВРУ і його опрацьовують у профільному комітеті. Зареєстрував його Микола Рудьковський ще 27 червня. Він пропонує усунути органи місцевого самоврядування від процесу погодження угод про розподіл продукції, у тому й угод, за якими передбачається видобування сланцевого газу.

Зокрема, проектом передбачається внести зміни до статті 11 Закону України «Про угоди про розподіл продукції». Норму про погодження обласними радами клопотань пропонується вилучити з Кодексу України.

«Така оптимізація необхідна для уникнення невиправданого затягування процесу укладення договорів про розподіл продукції», — арґументує свою пропозицію народний депутат.

Як пояснили «Z» в комітеті економічної політики, де зараз розглядають законопроект, до розгляду документа повернуться восени. Приблизно за місяць будуть відомі результати його розгляду.

Чекаючи на протест

В Івано-Франківській облраді чекають, як далі розвиватимуться події, і якщо беруться щось прогнозувати, то з пересторогою.

«Перед голосуванням на сесії виступав Едуард Ставицький, міністр енергетики та вугільної промисловості України. Він довго спростовував застороги наших депутатів, але голосування було неґативне. Якщо закон справді змінять для того, аби проштовхнути угоду, важко спрогнозувати реакцію населення. Думаю, слід очікувати акцій протесту» — каже Андрій Трусенко, голова екологічної комісії Івано-Франкцівської облради.

Такої самої позиції дотримуються у районних радах. Зокрема, голова Жовківської райради Тадей Швай запевняє, що спиратиметься на реакцію людей, які наразі налаштовані проти буріння. Чиновник пригадує, як взимку Пітер Кларк, представник Chevron в Україні, пообіцяв, що ніхто не починатиме роботу проти волі місцевого населення.

22.08.13 "Збруч"

Втомлені сланцем

Депутатам Івано-Франківської та Львівської обласних рад після тривалого ознайомлення з текстом майже трьохсотсторінкової Угоди про розподіл вуглеводнів (сланцевого газу), які видобуватимуть у межах ділянки Олеська, між державою Україна та інвесторами («Шеврон Юкрейн Б.В.»  і ТОВ «Надра Олеська») — настав час сказати своє слово. Теоретично вже через кілька тижнів ми знатимемо відповідь на стратегічне питання: видобуватимуть у Галичині газ чи ні. Івано-Франківська обласна рада вирішуватиме це питання вже завтра, 20 серпня. А Львівська облрада відклала розгляд угоди десь на початок\середину вересня.

Однак слово «теоретично» ми вжили не випадково.  Законодавство, яке реґулює такі питання, вже не раз зазнавало поправок та доповнень конкретно під цей проект (вісім змін за три роки), і процес аж ніяк не можна вважати завершеним — на черзі зареєстровані нові законопроекти з новими правками і доповненнями до нього. Тож цілком можливо, що в разі неґативного голосування обласних депутатів функцію узгодження проектів, що поширюються на кілька областей, перенесуть до Києва — на загальнодержавний представницький орган.

Але в нині чинному законодавчому полі доля галицького «сланцегазового проекту» залежатиме від завтрашнього рішення івано-франківських депутатів, бо якщо рішення це буде неґативним, то інший самоврядний орган — Львівська обласна рада, де розгляд цього питання запланований на пізніше, — впливу на процес вже не матиме. Угода-бо стосується сланців, розміщених на всій Олеській площі (адміністративно це Львівська та Івано-Франківська області) й ідея розробки родовища газу в окремих його частинах не розглядається.

Загальний обсяг Олеської площі становить 6 324 км². Прогнозований ресурс родовища газу у сланцях — 3 трлн. кубометрів

А от у разі, коли Івано–Франківська облрада скаже угоді «так», тягар відповідальності за остаточне рішення ляже на львівських обласних депутатів.

І тут виникає питання: чому обласних? Закон України «Про угоди про розподіл продукції» (1999) в пункті 4 статті 11 зобов'язує погоджувати угоду з органом місцевого самоврядування, на території якого розміщена ділянка надр. Однак таким самоврядним органом може бути й обласна, і сільська, і районна рада. Те, що в цьому випадку рішення ухвалюватимуть ради обласного рівня, — без якихось арґументацій вирішив Кабмін, скерувавши їм на розгляд угоду щодо розробки сланців Олеської площі.
 
«Проект угоди про розподіл продукції має бути узгоджений з органом місцевого самоврядування, але точно не вказано — це обласна рада чи сільська рада. Це неточність законодавства, яку можна тлумачити по-різному. Логічніше було б, якби угоду погоджували ті ради, на території яких розташовані природні надра. Але у нашому випадку київська влада скерувала угоди до обласних рад. Поки що теоретично сільські ради можуть подавати до суду, якщо з ними проект не узгодять», — пояснює «Z» Дмитро Скрильніков, голова Бюро екологічних розслідувань, яке пильно стежить за просуванням «сланцевої справи» в Україні.

Отже, погодження в обласних радах угоди про розподіл продукції, видобутої на Олеській площі, суто з юридичного погляду згодом можуть оскаржити сільські ради, на території яких теоретично відбуватиметься буріння.

Якою буде ухвала суду в цій справі, можна спрогнозувати з огляду на досвід Харківщини, де обласна рада погодила аналогічну угоду на Юзівській площі з компанією Shell. «Кілька сільських рад у Харківській області подали до суду, і суд їхні вимоги відхилив. Якщо до таких дій вдадуться села на Галичині, то усе залежатиме від кількох чинників, зокрема й від незалежності самого суду», — вважає Дмитро Скрильніков.

Однак доки триватиме судова тяганина, угода з Сhevron просто не матиме чинності, а питання розробки Олеської площі залишатиметься підвішеним. 

І це ще не все. Чинній нині загальноукраїнській владі так сильно кортить самій керувати запуском «сланцегазового проекту», що вона навіть зініціювала нові поправки до закону, які передають право затверджувати угоди виконавчій гілці, тобто обласним державним адміністраціям. Але поправки ті наразі у вигляді законопроекту ще не пройшли затвердження у Верховній Раді.

Задля чого старається чинна влада, ми спробуємо збагнути трохи згодом, а зараз збадаємо настрої тих, за ким ще наразі лишається вирішальне слово, — депутатів обласної ради.

І у Франківську, і у Львові ситуація приблизно однакова. Чимало депутатів налаштовані категорично проти підписання угоди з Shevron'ом: в Івано-Франківську таких є 62; у Львові — 49. Поклали собі, що голосуватимуть «за», 20 і 30 депутатів відповідно. Решта і там і там ще не здецидувалися.  





«Я не можу говорити за інших, але сам вважаю, що підписання угоди ще не на часі,  — зізнається Олексій Балицький, очільник екологічної комісії Львівської обласної ради. — У нас досі чимало зауважень…»

На Івано-Франківщині уникають прогнозів, хоч після останнього засідання комісії тут схиляються підписати угоду, але з низкою змін.

«На Франківщині депутати запропонували мікс: погодити угоду і внести пропозиції. Але може бути тільки два варіанти: ухвалити без зауважень, відхилити із зауваженнями. На Львівщині ми повинні це врахувати. Тоді є сенс наших зауважень», — каже Дмитро Скрильніков.

«Не можу зараз озвучити ніякої позиції, поки йдуть переговори. Питання ще обговорюється і вивчається. Проти Буковелю колись теж кричали, а тепер ми маємо тут, у нас в горах, маленьку  Швейцарію. А що би було з тим селом Поляниця в іншому випадку, як туди автобус колись раз на тиждень ходив? Америка вийшла з нами на контакт, якщо ми відмовимось, скажуть, що ми аґенти Росії… З іншого боку, все треба досконало вивчити», — зазначає голова фракції Народної партії у Франківській обласній раді Михайло Негрич.

Під цей час Івано-Франківська та Львівська облради намагаються «почистити» проект угоди від недоліків. Для цього зібрали профільні комісії.  

«Уряд вважав, що тут буде конструктивна дискусія і ми зможемо до Дня незалежності зробити такий подарунок громаді. Якщо не вийде — теоретично може бути одна пролонґація ще на три місяці. Але закон України забороняє робити пролонґацію більш як на шість місяців. Тому якщо сторони не домовляться до 24 листопада, то видобутку не буде», — каже Володимир Ігнащенко, радник міністра екології та природних ресурсів України.

Проголосувати до Дня незалежності таки не вдасться. Якщо Івано-Франківська рада встигає відбути сесію, то Львівська відкладає її до осені — тут перше засідання робочої групи відбулося щойно 14 серпня, а наступне заплановано на 3 вересня.

«Ми провели три засідання робочої групи. Маємо 130 зауважень, усі направимо на розгляд фракцій. Найімовірніше, це питання  винесемо на розгляд обласної ради, сесія якої призначена на 20 серпня», — інформує Остап Дзеса, заступник голови Івано-франківської обласної ради.

Напад на сланці

Найактивнішу політичну позицію порятунку України від наслідків видобування сланцевого газу зараз зайняли у ВО «Свобода». Вже другий рік її народні депутати виступають на прес-конференціях і круглих столах, нагнітаючи страх перед наслідками допуску до розробки наших сланців американську компанію.

До того ж щоразу, коли Chevron провадила просвітницький семінар для місцевого населення, представники «Свободи» чи їх адепти стояли у глибині залу з плакатами «Проти». Семінарів було 15, але і масштабність антикампанії, мабуть, якісь результати дала.

Один з круглих столів на Львівщині з питання перспектив розробки покладів газу у сланцях Галичини компанією Shevron

Та якщо вдумуватися у те, що кажуть депутати-свободівці, то виглядає це часом не надто солідно. Наприклад, Ірина Сех вже довго (восени 2011 року вона перша почала свободівську критику сланцегазового проектуChevron'у) воює з планами видобутку сланцевого газу в Галичині, але, як видається, тонкощів справи й досі не знає. «Сhevron не надіслали угоду у Тернопільську облраду, а там теж розташована часина Олеської площі», — обурювалася депутат на одній з останніх прес-конференцій у Львові.

А тимчасом землі Тернопільської області не входять до території, окресленої в Угоді як Олеська площа, ще з осені 2011 року, коли Кабмін, враховуючи категоричну незгоду тамтешньої обласної ради на розробку надр, ухвалив постанову «Про умови конкурсу на укладення угоди про розподіл вуглеводнів, які видобуватимуться у межах ділянки Олеська» — згідно з нею Олеська площа акуратно обтята вздовж адміністративної межі Тернопільщини.

Цікаво також пригадати, що ВО «Свобода» далеко не від початку сланцевої теми обстоює свою теперішню позицію. Раніше риторика наших націоналістів відрізнялася від актуальної з точністю до навпаки. Видобуток сланцевого газу партійці спершу розглядали — цілком логічно, як на декларовану свободівську ідеологію, — як реальний спосіб диверсифікації енергоносіїв, а отже, і спосіб унезалежнення від Росії з її всемогутнім вуглеводнем.

Що змусило «Свободу» розвернутися на 180 градусів — залишається здогадуватися. Як кажуть у таких випадках сусіди-поляки, як не знаєш про що йдеться, то йдеться про гроші. А в аспекті загальноєвропейської антисланцевої кампанії маються на думці конкретно гроші газпромівські…

Про інтереси «Газпрому», очевидно, йдеться і громадській організації «Український вибір», яка приносить свою пайку в боротьбу з планами на українські сланці і яка, до речі, організовувала «антисланцеві» круглі столи в Галичині. Про політичні переконання Віктора Медведчука, що стоїть за цією організацією, та його зв'язки з Росією, думаємо, й нагадувати не варто.

«Треба відразу глянути, кому це вигідно, хто ж може щось втратити. Зрозуміло, що коли в нас збільшиться видобуток газу, то ми зменшимо його імпорт. І не вигідно це традиційному постачальнику — "Газпрому", який не хоче втрачати доходи. І мова йде не тільки про Україну — антисланцева кампанія прокотилася усією Європою», — зауважує директор енергетичних програм центру «Номос» Михайло Гончар.

Паломництво у Пенсільванію

За останні півроку українські екологи й депутати кілька разів літали у США, аби на власні очі побачити технологію видобутку сланцевого газу.

«Ми проїхалися кількома штатами: Техас, Огайо, Колорадо, Пенсильванія. Встигли порозмовляти з науковцями та громадськими активістами. Все виглядає добре», — зазначає еколог Олена Міскун. І тут-таки додає: «Але ми розуміємо, що  офіційній делеґації  хиб не показуватимуть. Для мене було відкриттям те, що  в Америці досі не знають, що робити з рідиною для фрекінґу. У найкращому випадку відходи закачують в свердловини і слідкують, щоб вони не фонтанували. Моніторинґу того, як себе поводить токсична рідина під землею, ніхто не проводить».

До Америки по досвід у видобутку газу зі сланців їздив і директор енергетичних програм центру «Номос» Михайло Гончар, але він привіз звідтіля кардинально протилежні враження.

«У наші ґрунти щороку вносять десятки тисяч тонн пестицидів, які дуже забруднюють ґрунти, але про це мовчать. А це реальна загроза. В Україні занадто багато створили екострашилок», — переклонаний експерт. Він каже: «Все те, про що ведуть мову наші псевдоекологи, — це фантазії, які не мають статистичного підтвердження».

Михайло Гончар радить оцінювати реальність загроз видобутку сланцевого газу, спираючись саме на досвід Північної Америки. «У Європі можна говорити про пошуково-розвідувальну роботу, і всі пристрасті, які малюють навколо буріння, не мають нічого спільного з реальністю. Натомість у Північній Америці, де я був, аби побачити це на власні очі, зовсім інший досвід. Коли у людей в США запитували, що у них з водою, тваринами, то вони на нас дуже дивно дивилися. Бо 12 років тут видобувають газ, але проблеми так і не виникли. В Україні потенційні ризики, які є при будь-якому виді діяльності, видають за реальні загрози», — вважає експерт.

НАН попереджає

Днями дров до слацевої ватри підклала й Національна Академія Наук, яка з власної доброї волі звернулася до депутатів обласних рад, викладаючи свою позицію щодо перспектив видобутку сланцевого газу.
Так от, фахівці НАНУ вважають, що, згідно з новітніми дослідженнями, в Україні є чималі потенційні ресурси традиційних покладів вуглеводнів, а екологічні ризики в разі їх видобутку суттєво менші, ніж у разі видобутку газу зі сланців. Науковці зазначають, що пріоритетним напрямом для нашої держави на сьогодні залишаються пошуки і розвідка традиційних родовищ газу.
Також НАН України ініціює внесення змін до Енергетичної стратегії України на період до 2030 року щодо прискорення розвитку відновлюваних джерел енергії, пошуково-розвідувальних робіт і введення в експлуатацію традиційних родовищ газу, реалізації енергоефективних проектів та енергоощадних заходів.
Симптоматично, що без повнотекстового викладу листа з НАНУ інформацію про його існування поширила ЛОР, прикрасивши це повідомлення сильними словосполученнями «науковці застерігають», «непоправні наслідки» тощо. Очевидно, що така позиція НАН чудово лягає в канву, напрацьовану щодо цього питання у ВО «Свобода» — політичній силі, до якої належить і керівництво Львівської обласної ради.

Натомість незалежним експертам така позиція науковців з НАН виглядає типово архаїчно-інноваційнофобною, тим більше, що вибирати Україні не дуже є з чого: альтернативна енергетика в нас наразі демонструє спроможність не надто високу, а організовувати видобуток традиційних покладів газу (на відміну від покладів у сланцях) охочих компаній-інвесторів катма.

Ворог мого ворога — мій друг

І нарешті ми дісталися до тієї частини міркувань, де обіцяли поговорити про мотиви чинної влади, яка парадоксально зацікавлена у диверсифікації джерел енергії для країни, відчайдушно обстоюючи угоди про газ зі сланців.

Згідно з пропонованою на розгляд обласних рад Угодою, Держава Україна отримуватиме в результаті від 17 до 40 відсотків прибуткових вуглеводнів. Решта зараховуватиметься інвесторам. В обох випадках (Юзівська площа на сході країни та Олеська площа на заході) в переліку інвесторів — не тільки основні компанії Shell  та Shevron відповідно, а ще по одній компанії.

У випадку Харківщини угода про розподіл вуглеводнів укладена між Державою, компанією Shell та ТзОВ «СПК-Геосервіс». Остання є українською компанією, яку в договорі прописано як співінвестора. Ще кілька місяців тому стало широко відомо, що «СПК-Геосервіс» фактично є корупційною прокладкою. Арґументовано повідомляли про це незаанґажовані ЗМІ. Зокрема, «Економічна правда» писала: «"СПК-Геосервіс" — це невеличка компанія, начебто заснована видатними геологами, вважається структурою "Сім'ї". Вона матиме свою частку доходів від видобутку вуглеводнів і є фактично узаконеним "відкатом" на користь вузького кола людей».

Те саме кажуть у своєму висновку фахівці МБО «Екологія-право-людина»: «"СПК-Геосервіс" — завуальована схема відмивання коштів».

Угода, яку розглядатимуть у Галичині, теж тристороння:  Держава,Shevron і ТзОВ «Надра Олеська».

Ясна річ, що прибутки «третьої сторони» порівняно з основними учасниками угоди будуть невеликі (у випадку з «СПК-Геосервіс» йдеться про 3%), однак в абсолютних цифрах вони вражатимуть, тим більше, що попливуть до кишень "інвестора" за мінімальних вкладень.

Ми ж з вами мусимо саме цій частині прибутку сланцевого бізнесу завдячувати ревність влади у його реалізації. І це, як виглядає, саме той випадок, коли гроші важливіші за велику політику, та що там — важливіші за страх. Йдеться про те, що власна частка газу з українських сланців надихнула владу на відкрите протистояння з Москвою, яка кровно (і фінансово, і політично) незацікавлена у співпраці України з євроатлантичними Shell'ом  та Shevron'ом.

І ще одне: маємо підстави говорити, що саме ця, корупційна, частина справи і є латентною причиною прохолодного сприйняття угоди громадою, політично відверто антикремлівською. Бо екологічні ризики, навіть попри їх мізерність, для територій, де видобуватимуть газ, — цілком намацувальні. А вигоди, які натомість отримає пересічний представник тамтешньої громади, — надто абстрактні… 

19.08.13 "Збруч"

четвер, 15 серпня 2013 р.

Вогню не знайдеться!


Щоб не втратити динаміку зменшення диму, українці повинні скаржитися щоразу, коли бачать рекламу тютюну або що хтось курить у приміщенні


«Я не промоутер, а просто розмовляю з покупцем», — така відповідь лунає від кількох дівчат біля кіосків із цигарками, вбраних у яскраві голубі сукні. Будь-яку рекламу сигарет в Україні заборонено, але вони цю заяву радо ігнорують.
За півроку після впровадження бездимного закону українці почали викурювати на 10% менше цигарок. Поки курці повільно зав’язуть, тютюновиробники вмикають фантазію і вигадують новий спосіб продати пачку сигарет. Навіть повна заборона на рекламу тютюну не злякала його продавців: без логотипів, але з пропозицією майже біля кожного кіоску стоять промоутери.

Реакція на запах
Заборона на куріння в закладах харчування та реклами сигарет можуть стати реальним стимулом для людей кинути курити. Таку стратегію обирали десятки країн, але тепер естафета в руках самих громадян: що гостріше вони реагуватимуть на порушення своїх прав, то швидше співвітчизники перестануть їх порушувати.
«Поки що дуже мало людей пишуть скарги на порушників закону, але ми сподіваємося, що таких більшатиме», — розповідає «Газеті» Петро Рой, координатор коаліції «За вільний від тютюнового диму Львів».
До активної позиції відвідувачів ресторанів закликають і в інспекції з питань захисту прав споживачів у Львівській області. Інспектори розводять руками, бо коли проводять планові перевірки, то зазвичай порушень немає. У ресторані пильно готуються до відвідин контролерів.
«Виявляємо порушення під час позапланових перевірок після того, як до нас звернулися зі скаргою. Відтак навіть поважні ресторани інколи змушені платити штраф через те, що забагато дозволяють клієнтам», — розповіла «Газеті» Надія Бригінець, начальник відділу перевірок сфери торгівлі інспекції з питань захисту прав споживачів.
Однак відвідувачі закладів поки що замість того, щоб писати офіційні скарги на порушників заборони, скаржаться друзям. А тим, хто хоче реально боротися за чисте повітря, радять писати скарги на кафе чи ресторан в обласну інспекцію. У документі слід послатися на статтю 13 Закону України №2899-IV «Про заходи щодо попередження та зменшення вживання тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на здоров’я населення».



За останні півроку в Україні вперше зʼявилася тенденція до зменшення рівня споживання тютюну
Андрій Скіпальський, керівник національного проекту «Україна без тютюнового диму», громадська організація «Життя»
www.kuluar.com.ua

Пане Андрію, скільки нині в країні курців?
— В Україні до 10 мільйонів курців. Найбільш репрезентативні дані маємо на момент 2010 року, коли курили 11 мільйонів громадян. Говоримо не тільки про кількість людей, бо частина з них помирає, а й про відсоток населення. Нині курять 25-27% українців. Наступного року матимемо точний зріз, наразі число коливається. За останні півроку в Україні вперше зʼявилася тенденція до зменшення рівня споживання тютюну. Точної динаміки я зараз не скажу, але рівень виробництва та продажу впав на 10%. Це інформація тютюнових компаній.
— Як вважаєте, українці почали менше курити через заборону диміти в ресторанах?
— Абсолютно правильно. Тому що закону півроку, і люди змушені обмежуватися. Це закономірність, коли особа вживає алкоголь — хоче курити більше й більше. Також слід урахувати, що діє заборона реклами сигарет. Українці менше бачать і менше купують.
— Скільки скарг написали цьогоріч на ресторани, які не заборонили в себе курити?
— Маємо дані за перші три місяці. Державні служби провели більш ніж 700 перевірок (планових і непланових), після чого оштрафували. Загальна сума — понад 800 тисяч гривень. Про це звітують у службі захисту справ споживачів. Щодо скарг на ресторани, то це окрема проблема. Загальна кількість скарг у країні — 63 штуки. Це доводить насамперед те, що, ми не вміємо захищати свої права. Кожен житель міста чи села має усвідомити, що має право на чисте повітря. Воно не відрізняється від права на якість послуг у готелі чи кафе або ж купленої їжі.
З іншого боку, це може засвідчувати рівень виконання закону. Клієнти не бачили порушень або ті були епізодичні. Закон не нехтували. Влітку скарг майже не було, тому що всі курці перебігли на тераси.
Проблемою залишаються кальяни. Їх заборонено курити, але досі вони є в продажу. Очевидно, що комерційним закладам вигідно це робити, вони реально заробляють.
— Коли йдеться про контроль, то більше надії ви покладаєте на державні перевірки чи на відвідувачів, які скаржитимуться?
— У нас є надія на власників ресторанів, які зрозуміють ситуацію, і нарешті настане переломний момент. Вони мусять зрозуміти, що їм це вигідно. Ресторани запевняють, що ринок чудово розвивається, заклади харчування зовсім не постраждали без тютюнового диму. Другий момент — рівень мотивації офіціантів. Якщо вони наполягатимуть на своєму праві працювати в не задимленому місці, то адміністрація не виганятиме їх з роботи.
Проблеми з невиконанням закону виникають у так званих «генделиках». Там нехтують закон, але ми розуміємо, що ці заклади дуже швидко зникнуть, така їхня природа. Інша крайність — розкішні ресторани, куди приходять люди з позицією «все можна».
Проводитимемо дуже багато інформаційних кампаній. З 1 жовтня розпочнемо великий моніторинг, під час якого розробимо ваучер скарг, де буде спеціальний для кальянів. Нині бачу, що ситуація в Україні повільно поліпшується.
Чи плануєте внести жорсткішу міру — заборонити куріння на літніх майданчиках?
— Тераси та майданчики залишаються саморегуляторною зоною. Власник сам вирішує, можна курити чи ні. Багато кафе виділяє кілька столиків на вулиці для тих, хто не може пообідати без цигарок, але часто це є на межі порушення закону. В Туреччині дуже чітко видно, де зона куріння. Тобто дві стіни — це не майданчик, там спеціально облаштовують терасу.

Мар’яна Вербовська "Львівська газета. Вісник міста" http://www.gazeta.lviv.ua/life/2013/08/19/14265


Як долають куріння в різних країнах
Першою державою, де заборонили куріння, був Бутан. Закон там запровадили ще у XVII столітті, і діє він дотепер. Штраф за куріння нині становить 170 євро — для бутанців це велика сума. Якщо місцевого жителя цигаркою пригостить турист — штраф заплатять обоє.
На всій території Об’єднаних Арабських Еміратів з 2010 року заборонено курити в громадських місцях, а в присутності дітей — навіть у власних машинах. За порушення карають великим штрафом, а інколи й тюремним ув’язненням. До ухвалення закону вартість цигарок була тут однією з найнижчих у світі (з урахуванням доходів населення), тепер же її підвищили в кілька разів. За два роки кількість курців знизилася на 15%.
В Європі першою законодавчо обмежила куріння Німеччина. 1938 року заборона поширювалася на склад військово-повітряних сил і працівників пошти. Їм не можна було курити навіть удома. Решта громадян не мала права смалити в медичних установах, школах, санаторіях і будинках відпочинку. Через рік заборону поширили на всі відділення Націонал-соціалістичної робітничої партії Німеччини. Офіцерам і поліцейським суворо забороняли курити на робочому місці, тож Штірліц у формі полковника і з цигаркою в роті — груба помилка історичного контексту фільму. Куріння було заборонено в будь-яких приміщеннях вермахту та Головного імперського управління безпеки. Солдатам вермахту було заборонено курити на вулиці й під час виконання службових обов’язків. Кількість сигарет в їхньому пайку було жорстко скорочено. Однак прибутки тютюнових компаній наприкінці 1930-х років не тільки не впали, а й зросли.
Масштабна антинікотинова компанія знову накрила Німеччину в середині першого десятиліття XXI століття. Останнім у серії законів стала заборона на куріння в барах і ресторанах, причому штрафують і курця, і власника закладу. Незважаючи на хвилю протесту, число прихильників шкідливої звички в країні знизилося до 25%.
В Італії проти закону повстали і громадяни, і впливові персони, але його таки ухвалили. За порушення заборони курити в громадських місцях можуть накласти штраф — 500 євро. Ресторани, які забули виставити попереджувальні таблички, заплатять 2 тисячі євро. Ефект від заборони все ж є: випадків гострої коронарної недостатності стало менше на 11,2%.
Бельгія залишається однією європейських країн, де курять найбільше, — цю шкідливу звичку там мають понад 60% населення. Заборона дуже м’яка, поширюється лише на ресторани й бари.
У Великобританії заборонено курити в громадських місцях, ресторанах, пабах, у транспорті та натовпі. Курців у країні залишилося 30%, але в перший же рік кількість випадків госпіталізації із серцевими нападами скоротилася на 2,4%.
Однією з останніх у Європі антитютюновий закон ухвалила Греція. Там приблизно 43% громадян є курцями, що на 9% вище від середньоєвропейського рівня. Нині в Греції заборонено рекламувати цигарки й курити в закритих публічних приміщеннях. Туристів це теж стосується. Персональний штраф за порушення — від 50 до 200 євро, а компанії можуть заплатити 10 тисяч євро. Закон викликав величезне невдоволення рестораторів, які змушені стежити за гостями.
Іспанія «зависла» на стадії обговорення антитютюнових заборон. Єдине місто, де за куріння на вулиці доведеться викласти 300 євро, — Жирона в Каталонії. Іспанці вважають, що система заходів повинна торкнутися не дорослого населення, а підлітків. Це велика проблема: діти починають тягати в батьків цигарки вже в 10-11 років.
Один із найжорсткіших антитютюнових законів у Європі ухвалила Франція. Там курити заборонено у всіх громадських приміщеннях, навіть на сходових майданчиках. Вільною зоною є тільки квартири. Драконівські заходи дали відчутні плоди: кількість курців знизилася з 60% до 25%.
У країнах Скандинавії, де цей показник становив 35-40%, а смертність від раку легенів була найвищою в Європі, пішли шляхом підвищення вартості цигарок. А ще, крім заборони на куріння в громадських місцях, у багатьох установах запровадили преміювання за відмову від шкідливої звички. У Швеції число курців знизилося до 18%, а зі 100 фабрик з виробництва тютюну, які працювали на початку XX століття, нині залишилося тільки дві. Там виробляють цигарки й тютюн, який закладають під верхню губу, — слизова оболонка вбирає нікотин.
Фінляндія ухвалила один із найжорсткіших антитютюнових законів у Європі. Вільними від куріння повинні бути школи, дитячі сади, місця скупчення людей та автомобілі, якщо там є діти. Ввезення цигарок у країну — не більш ніж 30 пачок, але дарувати їх заборонено. Результат очевидний: курців стало лише 20%. До 2040 року і Швеція, і Фінляндія планують повністю відмовитися від куріння.
У Норвегії ще 2004 року вартість пачки цигарок, яка й так була недешевою (7 євро), підскочила в півтора разу. Внаслідок цього й інших антитютюнових заходів кількість смоукерів скоротилася до 17%, однак стався рідкісний для Європи перекіс: жінок-курців віком 35-55 років стало більше, ніж чоловіків. Причина незрозуміла.
Ісландія розглядає законопроект, що прирівнює прихильників небезпечної звички до хворих. Спочатку їх зобов’яжуть пройти антинікотинове лікування. Якщо не допоможе — дозволять купувати цигарки в аптеках за рецептами. Вже нині вони коштують вісім доларів за пачку, однак законодавці мають намір підняти ціну до 26 дол. Антинікотинова кампанія в Ісландії дуже ефективна: за 20 років рівень курців знизився вдвічі.
Ірландія встановила найвищий в Європі штраф за куріння в недозволеному місці — 3 тисячі євро. Однак до відчутних результатів це не привело.
У США єдиного закону немає, але більш ніж 2 тис. міст і районів затвердили свої норми і правила. Результати обнадіюють: у Нью-Йорку після заборони курити в барах, ресторанах і службових приміщеннях число смоукерів знизилося за чотири роки на 500 тисяч. У Сан-Франциско рівень захворювань на рак легенів упав на 6%. Керівники організацій, де не можна диміти на робочому місці, кажуть про скорочення числа курців на 3%, а викурених цигарок — на 30%. Однак одним із найефективніших заходів стало подорожчання медичної страховки для курців — утричі-вшестеро.
Канада може похвалитися одним із найнижчих у світі числом курців — 21%. Досягнути цього вдалося не тільки стандартним набором заборон, а й високою вартістю цигарок і зображенням на пачках хворих органів. Влада стверджує, що саме фотографії дають великий ефект, а не штрафи.
На Кубі з 2005 року заборонено смалити в громадських місцях, магазинах й офісах, транспорті та навчальних закладах, театрах і місцях скупчення людей. На кількості курців це не позначилося: таких залишається більш ніж половина населення. Завдяки відмінній системі охорони здоров’я смертність тут тримається на низькому рівні, однак найчастіше помирають від раку легенів.
Приклад країни, де закони не діють узагалі, — Індія. Тут курить 15% населення (112 млн. осіб). Ще 92 млн. жують тютюн. Порушників заборони на куріння в громадських місцях мають штрафувати на 200 рупій (приблизно 4,5 долара), але димлять скрізь. Влада не нервується через це, а самі громадяни, схоже, не знають про заборону. Щороку від куріння помирає близько мільйона людей.
Джерело: http://al391.livejournal.com/5340900.html. Переклад «Газети».

Факти про куріння

На нашій планеті курять приблизно 1,3 мільярда людей.
Щосекунди на Землі викурюють 300 тис. цигарок.
Куріння викликає 6% смертей у всьому світі.
Щорічно від куріння вмирають 3 мільйони людей.
300 мільйонів дітей, які живуть сьогодні, помруть від тютюну в дорослому віці.
Загальна маса недопалків на планеті за рік становить 2520 тис. тонн
Дослідження показало, якщо простежити за однією тисячею людей 20-річного віку, які курять, до 70-ти років, то можемо побачити таку картину:
одного з них уб’ють,
дев’ятеро загине в дорожньо-транспортній пригоді,
двохсот п’ятдесятьох знищить куріння,
ще двісті п’ятдесят людей помруть після 70-ти років від хвороб, пов’язаних саме з курінням.
Кожні десять секунд з’являється нова жертва тютюну. З 1950 року куріння вбило 62 мільйони осіб — це більше, ніж загинуло в Другій світовій війні
«Тютюнова» статистика України
В Україні курить кожен другий чоловік і кожна п’ята жінка.
Всього в країні нараховують близько 9 мільйонів активних курців, що становлять третину всього працездатного населення.
Україна займає 17-те місце в списку країн-лідерів за кількістю курців.
Щорічно до числа курців долучаються не менш ніж 100 тис. українців.
Кожен четвертий підліток в Україні викурює першу цигарку у віці 10 років.
Україна є другою країною у світі (після Чилі), де у віці 13-15 років курять більш ніж 30% юнаків і дівчат.
Наша держава займає друге місце за кількістю викурених цигарок на одного громадянина.
На кожного українця припадає понад 2500 цигарок на рік — майже сім щоденно.
Розрахунки Всесвітнього банку свідчать про те, що економічні збитки України від тютюну становлять близько 2 мільярди доларів щорічно.
За офіційною статистикою, в Україні щороку від хвороб, пов’язаних із курінням, помирають 120 тисяч людей.
Згідно з оцінками експертів ВООЗ, здоров’я більш ніж на 50% залежить від способу життя, а шкідливі звички є одним із найвизначальніших факторів. 
За даними ВООЗ та МОЗ України, Світового банку, «Євробарометра»