понеділок, 18 січня 2016 р.

Бути полярником – це…

Ігор Дикий, український зоолог та полярник, учасник антарктичних експедицій, кандидат біологічних наук, про те, що означає бути дослідником в Антарктиді
Нам часто заздрять, коли бачать, які фото ми зробили в експедиції: айсберги, гори, лід, сніг. Але насправді майже всі світлини я зробив за кілька рідкісних днів, коли була гарна ясна погода. В такі моменти всі вибігають на вулицю і багато знимкують.
Насправді на нашій станції майже постійно темно, від штучного світла у приміщенні може навіть початися депресія.
Пам’ятати запах станції
Я брав участь у трьох експедиціях в Антарктиду: дві тривали по року (2006 та 2009) і сезонна – 2012-го.
Зимував на антарктичній станції Академік Вернадський, розташованій на мисі Марина острова Галіндез за 7 км від західного узбережжя Антарктичного півострова.

Українці отримали цю станцію 1996 року від британців. Саму будівлю звели 1953-го на острові, бо на материку є велетенські льодовик та лавини, тому там було безпечніше. Українці одержали базу не просто так: у цьому конкурсі брали участь десятки країн. Коротко скажу, що дістати станцію вдалося іще й тому, що Україна мала дуже багато полярників, британські вчені про це знали, тому й довірили нам будівлю.
Станція – це для мене другий дім, пам’ятаю навіть її запах. Антарктида – рекордсмен не тільки за висотою снігового покриву, низькою вологістю, а й за силою вітру. Температура повітря сягає до мінус 70 градусів.
Це місце не належить жодній державі, свого роду це – велетенський заповідник, де  проводять тільки наукові дослідження.
Найближчі  від нас станції: на півночі – американська станція за 74 км, а на південь – британська за 320 км.
Підготувати їжу на рік
 Разом з експедицією на станцію привозять провіант. Це – тонни їжі, консерви, заморожені туші тварин. Це все розвантажують три дні. За цей час знайомляться експедиції: та, яка прибула, й та, яка від’їжджає. Коли розвантаження закінчать, старі науковці повертаються додому. І починається зимівля...

Співвідношення професій експедиції на станції – 50 на 50. Половина технічного персоналу: дизель-механік, системний адміністратор, електрик, кухар, лікар. Зазвичай обирають людей, які мають кілька спеціальностей, добре коли електрик може бути системним адміністратором, а лікар повинен вміти допомогти з усім: від проблем із зубами до апендициту. Решта – це науковці: геологи, метеорологи, геофізики, озонометристи, біологи.
Пройти випробування дорогою
Дорога в Антарктиду починається з Києва. Група вилітає зі столиці в Південну Америку. Звідти добираємося до портового містечка, а тоді пливемо кораблем на станцію. Після  виснажливого сидіння у літаку вас очікує випробування протокою Дрейка, що між Південною Америкою та Антарктидою.
Моряки вважають, що є три серйозні місця на планеті: Берінгова протока, протока Дрейка та Ревучі сорокові.
Я зрозумів це тоді, коли стояв на кораблі й почув, як капітан поглянув на протоку і сказав: «Ну от, почалося». Як би ви не тренували вестибулярний апарат, тут вам це не допоможе. Тут можна пережити пряме й бокове хитання одночасно. Думав, що хлопці, які їздили раніше, переживуть це легше, але помилявся.
Читати погоду з природних явищ
Навесні в цих широтах з’являються пурпурові хмари. Це –  передвісники низького озону, це – аномалія Антарктиди.
Тут також можна побачити міражі. Фізику ніхто не скасовував, тому за тим самим принципом, що ми бачимо марево на межі гарячого повітря від асфальту,  тут через зустріч холодного повітря від криги та гарячого від сонця теж з’являються візерунки.

Тут також можна побачити міражі. Фізику ніхто не скасовував, тому за тим самим принципом, що ми бачимо марево на межі гарячого повітря від асфальту,  тут через зустріч холодного повітря від криги та гарячого від сонця теж з’являються візерунки.



Гало – явище притаманне для Антарктиди. Найпоширеніша форма гало – світле слабко забарвлене коло навколо Сонця чи Місяця. Це перша ознака поганої погоди: можна чекати урагану чи снігопаду.
Снігова веселка – біла веселка на обрії.  Вона зумовлена розсіянням світла в дуже дрібних крапельках.
Записувати кожен вихід
На станції слід дотримуватися суворої техніки безпеки. Просто так ніхто нікуди не виходить. Кожен вихід на вулицю треба записати в чергового. На дошці вказуєш, коли маєш повернутися. Щогодини слід виходити на зв’язок по рації. Якщо не виходиш на зв'язок, за тобою йде група розшуку.

Бували новачки, які забували виходити на зв'язок, за них хвилювалися і виходили на розшук. Коли знайшли, виявилося, що рація сіла, а вони забували про час.
Коли виїжджаєте на човні, треба брати запасний двигун, пальне та ремонтний набір. Найбільша небезпека на острові – океан.
Небезпечною є також озонова аномалія. Насправді низький озон – це особливість Антарктиди. Товщина озонового шару дуже тонка, тому канцерогенні ультрафіолетові промені легко приходять. Найперше – це негативно впливає на життя полярників, дуже легко зіпсувати зір та шкіру. Ми накладали шари крему, аби вберегтися від опіків, та одягали товсті окуляри.
Подружитися з тюленями та пінгвінами
Коли був вихідний, то йшли на лижі. Неподалік затоки побачили  переляканого тюленя. Він дивився на нас і своїм виглядом ніби казав: «Будьте тихо, хлопці, не видайте мене!». Виявилося, що поруч були касатки, які їдять тюленів, тому він вирішив сховатися, щоб його не знайшли.

Одне гніздо пінгвіна важить від 5 до 30 кг. Кожен камінчик вони переносять у дзьобі


Є такий тюлень Уедделла. Тюлень  народжується просто на кризі. Одного разу ми були свідками народження маляти, після цього вирішили щодня його зважувати. Тюленята з’являються на світ завдовжки метр сорок і важать близько двадцяти п’яти кілограмів. Добовий приріст ваги — в середньому від п’яти до семи кілограмів. А молоко самки має більше ніж сорок відсотків жирності. Це їхня стратегія виживання. Антарктичне літо надто коротке, тож  якщо тюлень  не виросте швидко, він не виживе.

Мій колега навіть пожартував, що було б незле схрестити тюленя з нашим поросям. Така швидкість росту була б незайва в господарстві.
Є тут кілька видів пінгвінів. Вони будують свої гнізда на камінцях. Колонії з пташенятами живуть дуже щільно один до одного. Це виглядає гарно, але, щоб з ними працювати, треба мати неабияке терпіння: у цьому місці стоїть жахливий сморід.
Одне гніздо пінгвіна важить від 5 до 30 кг. Кожен камінчик вони переносять у дзьобі. Серед пінгвінів є справжні естети. Зокрема, ми зустріли сім’ю, яка вирішила жити не з колонією, а поряд, на вершині 50 метрів. Свої гнізда вони звили там, щоб, очевидно, милуватися сходом і заходом сонця. Найбільша загадка – як вони перенесли туди каміння для гнізда: для цього треба бути справжнім альпіністом.

Підготувала Мар’яна Вербовська, Львівська газета