Темний український ліс

Караючи тих, хто вирубує одне-два дерева, в державі мовчать про тих, хто рубає тисячі. Ба більше, законодавство не передбачає для них покарання

Турист Тарас часто відвідує село Верховину на Івано-Франківщині. Найбільше в місцевому колориті його смішить те, як тут крадькома вночі вивозять деревину.

«Удень машини, навантажені колодами, можна побачити раз на кілька годин. А от уночі вони починають їздити швидше та частіше. Очевидно, нічна зміна працює продуктивніше», — іронізує Тарас.

Село на Івано-Франківщині — не єдине місце, звідки курсують навантажені деревом вантажівки. Аналогічні історії можна почути і на Львівщині, і на Буковині, і на Закарпатті. Щороку в Україні «у тіні» вирубують значну частку лісових запасів.

Без цифр

Цифри щодо обсягів незаконного вирубування в Україні різняться мало не на порядок. Так, за інформацією Державного агентства лісових ресурсів (ДАЛР), останніми роками обсяги вирубування становлять близько 20 тис. куб. метрів деревини на рік. За словами голови ДАЛР Віктора Сивця, щороку Україна проводить заготівлю 15 млн. кубометрів деревини. Отже, нелегальне вирубування офіційно становить приблизно 0,13% загального обсягу. Експерти радять множити цю цифру подекуди й на 100… На думку лісівника Валерія Головашкіна, обсяги підозрілої деревини досягають 1 млн. куб. метрів щороку! Якщо рахувати, що один метр кубічний — це орієнтовно два великі дерева, то щороку незаконно зрубують стільки дерев, скільки містить 1408 територій, аналогічних до парку ім. Івана Франка у Львові.

— Вражаючу відмінність у цифрах можна пояснити, перш за все, різними методиками розрахунків, різним розумінням поняття «незаконне вирубування». А також, на жаль, корупцією, — розповідає «Газеті» Анатолій Павелко, юрист ГО «Бюро екологічних розслідувань».

Важливо, що підозріла українська деревина стала причиною головного болю не тільки для українців. Доповідь Усесвітнього фонду природи 2009 року засвідчила, що частина деревини в Польщі має підозріле походження, адже її імпортують з України. Відтак 95% поляків уважають, що їм потрібне законодавство, яке регулюватиме правовий обіг деревини у всій Європі!

— Якщо вважати нелегальною всю деревину, яку намагаються вивезти підприємці за підробленими сертифікатами, взяти до уваги кількість підроблених сертифікатів, що їх виявила СБУ (вимірюється тисячами), то ситуація виглядатиме значно гірше. Нелегальна діяльність у лісовому секторі приносить державі багатомільйонні збитки, особливо великі — в західних прикордонних областях, у тому числі й у Львівській, — стверджує Михайло Попков, консультант міжнародної програми ENPI-FLEG. — Непрямі втрати, які проявляються в порушенні принципів здорової конкуренції, формуванні негативного уявлення про сектор, перешкоджанні інвестиціям і які заважають сталому розвитку країни, оцінити складно, однак вони ще суттєвіші.

Без термінології

Занижена офіційна статистика вирубування лісів в Україні — це почасти плутанина понять. Цифра, яку називає Державне агентство, — лише самовільне вирубування. Таким вважають зрубування дерев без дозвільних документів, себто вийшов вуйко в ліс і зрубав дві смереки. Як це не парадоксально, але реального обсягу комерційного вирубування, що, за підрахунками фахівців, становить понад 95% усіх незаконних зрубувань, у нашій країні ніхто не визначає. Ба більше — такого поняття не існує в законодавстві (!), тож фактично і карати за нього не можуть.

У світі однією із загальновизнаних класифікацій нелегальних лісозаготівель є визначення «Грінпісу». Ця міжнародна екоорганізація пропонує виокремлювати три основні типи незаконного зрубування: самовільні побутові (здійснюють громадяни без відповідного дозволу для власних потреб); самовільне комерційне вирубування (крадіжка лісу з метою отримання доходу); недозволене вирубування (проводять на підставі дозвільних документів, але з грубим порушенням задля отримання доходів). Міжнародна практика визнає всі три типи названих порушень закону «незаконним вирубуванням» і передбачає покарання. Натомість українські посадовці воліють говорити лише про незаконну заготівлю для власних потреб.

Микола Чернявський, доцент Національного лісотехнічного університету, пояснює, що говорити про єдиний облік незаконного зрубування в Україні можна тоді, коли буде чітке визначення незаконного вирубування.

— Без комплексного підходу до вирішення цього питання поліпшити ситуацію неможливо, — розповідає «Газеті» Олег Часковський, доцент кафедри лісової таксації та лісовпорядкування Лісотехнічного університету України. — Унаслідок впливу пожеж, пошкоджень дикими тваринами, шкідниками лісу, фітозахворювань за останні три роки в Україні втрачено 55,9 га лісів. За даними Держкомітету статистики, 2007 року зареєстровано 15,5 тис. порушень лісового законодавства, якими заподіяно шкоди лісу на 14 млн. грн., — знищено або пошкоджено 30,8 тис. куб. м деревини.

До прикладу, в Польщі підрахували, що за 2010 рік незаконно вирубали 20,1 тисячі кубометрів деревини на суму 3,2 мільйона злотих. Але важливо те, що це — реальна (!) цифра з урахуванням усіх можливих типів зрубування у лісах.

Доцент розповідає, що в розвинутих країнах проблеми незаконного вирубування майже не існує, бо в принципі неможливо збути незаконно заготовлену деревину.

Без злочинців

За словами експертів, перевірки лісопідприємств із боку Державної екологічної інспекції й інших контролюючих органів спрямовані лише на виявлення все більшої кількості лісопорушень і стягнення більших сум штрафів, а не на зменшення таких порушень. До цього контролерів змушує чинне законодавство, зокрема бюджетне. Адже штрафи та відшкодування збитків становлять значну частину надходжень до Державного бюджету, влада фактично планує незаконне зрубування під час ухвалення бюджету (!). А якщо є план, його треба виконувати.

— Недолугою є і система покарання. Відповідатиме за всі негаразди — незаконне вирубування, пожежі, засмічення території тощо — лісівник, хоча він просто фізично не може бачити, що відбувається на всій території, — зауважує А. Павелко. — Саме тому він за будь-яку ціну замітатиме сліди злочину, навіть якщо не буде винуватим.

Остап Бойко, директор ДП «Сколівське лісове господарство», уточнює, що один лісівник має контролювати в середньому від 500 до 1000 га лісу.

— Якщо вирубали багато деревини, то лісівник звертається до керівництва лісгоспу, а керівництво лісгоспу — до міліції. Скажу відверто, міліція неохоче береться за такі справи. І дуже рідко їх розкривають. Тому знайти винуватого практично неможливо, — зітхає О. Бойко.

— Додам також, що функції лісової охорони надто обмежені. Охорона може скласти акт про порушення, піймавши злочинця на гарячому. Вилучити зброю охоронець не має права — його не наділено фактично жодними повноваженнями. Натомість у Польщі є лісова міліція, яка займається такими справами, відтак там значно нижчий показник злочинів і вищий відсоток їх розкриття, — каже пан Бойко.

Цікаво, що нині уряд планує зменшити кількість працівників ДАЛР. Експерти побоюються: якщо такі плани стануть реальністю, то почнуть скорочувати саме з «рядових», натомість у тих, хто залишиться, мало не удвічі збільшаться території обходів. У підсумку контролювати таку площу стане нереально.

Без методології

Чіткої методології підрахунку «темних» вирубувань не береться пояснити ніхто. Навіть ті організації, які заявляли про значні обсяги нелегального зрубування, до кінця не розкривають методики підрахунку. Наприклад, за підрахунками експертів проекту FORZA, ці обсяги можуть сягати 1,25 млн. куб. м деревини. Щоправда, як саме експерти рахували, «Газеті» з’ясувати так і не вдалося. Ми зверталися до двох авторів підрахунків, однак вони не змогли розтлумачити своєї методології.

З усього викладеного можна зробити принаймні три висновки. Перший — потрібно змінити законодавство відповідно до міжнародного досвіду. Передусім ідеться про повніше визначення незаконного вирубування у Кримінальному кодексі й інших законодавчих актах.

Другий — створити єдину систему обліку незаконного зрубування для всіх правоохоронних органів і контролюючих організацій, а також єдину базу даних про таке вирубування — наприклад, під егідою МінАПК, яке після адмінреформи відповідає і за порядок у лісовому секторі.

Третій — провести реформування лісової охорони.

Додамо також: проблема незаконного зрубування, як і ситуація в лісовій галузі загалом, не поліпшиться доти, доки цей сектор залишатиметься «закритим», яким є нині. Лісове відомство подає лише чітко дозовану та ретельно фільтровану інформацію, уникаючи відвертої розмови про існуючі проблеми, ігноруючи необхідність їх широкого обговорення. Допоки так буде, із настанням ночі з карпатських лісів виїжджатимуть фури, вщент набиті деревиною.


Мар'яна Вербовська, "Львівська газета", №6(655)9 лютого

ЗаГЕСити все!..

Через «відновлювану енергетику» по-українськи можуть зникнути сотні гірських річок, унікальних краєвидів, риб і рослин

Нині на Західній Україні кипить робота над зведенням малих гідроелектростанцій. Незалежні екологи вже встигли охрестити цей план «екологічною загрозою №1, яка сколихне довкілля 2012 року». Загалом хочуть спорудити понад півтисячі об’єктів для отримання енергії з води. «Газета» дізнавалася, які наслідки це матиме для річок і мешканців берегів.

Останні дні туристів
Мешканець Верховини, що на Івано-Франківщині, Іван Маківничук не вельми втішився, що невдовзі в сусідньому селі почнуть виробляти енергію. Станцію планують збудувати на річці Чорний Черемош. Пан Іван — власник зеленої садиби, куди з’їжджаються туристи посмакувати бринзою та сплавитися потоком. Якщо міні-ГЕС зведуть, річка зміліє, і приїжджих тут більше не побачать.
— У селі Яблуниця вже працює ГЕС. У час, коли до труби забирають найбільшу кількість води, риба просто б’ється хвостом об дно. Місцеві хлопці збирали головачів і несли додому — тепер їм не треба вудочок, — каже І. Маківничук.
Чорний Черемош — одне з улюблених туристичних місць для сплавляння. Очевидці розповідають, що в травні біля річки стоїть міліціонер і жезлом зупиняє тих, хто пливе вниз. Робить це для того, щоб уникнути таранів і нещасних випадків. Мешканці згадують це із сумом, бо комічна оповідка про міліціонера, який розганяє «корки» на сплаві, може стати історією з минулого.
Сусідні села Дземброня та Бистрець (де будують кілька ГЕС) об’єднані однією сільською радою. Тож видає дозвіл на оренду землі, точніше вже видав, один сільський голова. Якщо вірити підписаним документам, у селах мають з’явитися чотири міні-ГЕС. І якщо в селі остерігалися однієї, то фактично ніхто не сумнівається, що чотири станції поставлять хрест на швидкому потоці.
Громада каже «ні»


Бистрець, неділя, 29 січня. На вулиці -25 градусів. У подвір’ї сільської ради зібралося близько ста людей, усього в селі мешкає близько 400. Попри тріскучий мороз, селяни збирають підписи за скасування договору про спорудження міні-станції. Ніхто з місцевих не хоче, щоб тут зводили ГЕС.
Як розповів «Газеті»сільський голова Микола Хімчик, спочатку план інвесторів видавався казковим: вони мали збудувати міні-ГЕС, заплатити за оренду, гарантувати «безпеку» для річки. Щойно такі споруди почали з’являтись як гриби після дощу в сусідніх селах, у Бистреці зрозуміли, що, крім плюсів, станція має аж надто багато мінусів...
— За оренду землі інвестор розплатився люстрами. Наразі не можу назвати точної суми, оскільки не маю документів. Договір видано на 49 років. На цій території інвестор планував збудувати чотири міні-ГЕС, але сесія райради вже заборонила зводити одну з них, — розповідає М. Хімчик.
Один із двох інвесторів, які мають будувати станції, — ФОП «Миронюк». На громадські слухання він не приїхав — за словами сільського голови, пояснив свою відсутність терміновою операцією. На хвилі буму зведення гідроелектростанцій саме Миронюк має найамбітніші плани з використання альтернативних джерел енергії. Втім у громадських слуханнях участь узяв представник іншого інвестора, суборендатор ділянки в селі Бистрець Сергій Шабуня, директор «Бистрецької ГЕС». Пан Шабуня заперечує будь-який зв’язок із ФОП «Миронюк» і наголошує на тому, що плутати їх не слід. Натомість Валерій Миронюк у телефонній розмові з журналістом «Газети» розповів, що їх об’єднує кілька речей: Бистрецька ГЕС (читай — С. Шабуня) суборендує ділянку, яку орендує ФОП, а головне — підприємець має пропозицію до Бистрецької ГЕС щодо співпраці.
— Наші документи готові настільки, що можемо приїжджати та будувати. Станція автоматично регулюватиме очищення води, яка залишатиметься в річці, — щонайменше 75%, — запевнив селян Сергій Шабуня.
Окрім того, директор розповів, що під час будівництва малої ГЕС монтуватимуть уживані труби. За словами місцевих мешканців, труби іржаві, а розмови про те, що в річці житимуть мікроорганізми та риба, просто недоречні. Саме тому присутні на громадських слуханнях одностайно проголосували за те, щоби скасувати договір про будівництво станції на території села. Таке голосування не має юридичної сили, але, за словами Анатолія Павелка, юриста ГО «Бюро екологічних розслідувань», якщо в селах проведуть офіційний референдум, під час якого більшість висловиться проти зведення ГЕС, інвестори просто змушені будуть піти. Тому нині фахівці готують усі необхідні документи для проведення плебісциту.
Там, де нас нема
Ярослав Ільчишин, аспірант кафедри раціонального використання природних ресурсів і охорони природи географічного факультету ЛНУ ім. Івана Франка, пояснює «Газеті», що існує кілька абсурдних моментів у спорудженні українських міні-ГЕС.
— Якщо порівнювати, скільки часу триває будівництво в Україні, а скільки, до прикладу, в Австрії, то різниця у 10-15 разів. У нас — два-три місяці, в Європі — кілька років, — заважує Я. Ільчишин. — Річка формувалася впродовж кількох сотень років, а за кілька місяців може абсолютно змінитися. У документах Бистрецької ГЕС зазначено, що станція не впливатиме на стан води. Це — абсурд. Звісно, вона впливатиме на гідрологію.
За словами аспіранта, українські міні-ГЕС мають такі вузькі рибоходи, що риба не зможе ними проплисти. Постраждає лосось дунайський, що його занесено до Червоної книги, струмкова форель (кандидат на потрапляння до переліку зникаючих видів) і харіус європейський — цей вид не лише потрапив до Червоної книги України, його ще й визнали уразливим у всій Європі.
Цікаво, що це не перша спроба отримати енергію з води в нашій країні. Однак із розвитком теплової енергетики про малі ГЕС забули. Деякі станції законсервували, а більшість демонтували або занедбали. До 2000 років в Україні залишилося лише півтори сотні станцій, 75% із них списано, вони потребують повної заміни оснащення. Від решти малих ГЕС залишилися руїни.
Наша держава є одним із найбільших у Європі споживачів електроенергії. Ми споживаємо вдвічі більше електроенергії на одиницю ВВП, аніж Німеччина. Тому, здавалося б, давно час рухатися в бік альтернативної енергії.


Карт-бланш для інвесторів
Навала охочих працювати з відновлюваною енергетикою розпочалася три роки тому. 2008-го ухвалили зміни до Закону України «Про електроенергетику» з визначенням «зеленого тарифу». Цей тариф — економічний механізм, спрямований на заохочення до видобування електроенергії з відновлюваних джерел. Згідно із законом, держава зобов’язується купити всю енергію, яку вироблятиме підприємець. Останньому залишається збудувати, працювати та заробляти до 2030 року. Саме доти діятиме тариф.
Темпи будівництва ГЕС набрали обертів саме тепер тому, що підприємці повинні збудувати станції до 2014 року. Відтак коефіцієнт «зеленого тарифу» знизиться на 10%, відповідно, подешевшає їхній товар. Після 2019-го коефіцієнт зменшиться до 20%, а після 2024 року — на 30%. Що швидше збудують міні-ГЕС — то дорожче вдасться продати енергію. Нині сотні сіл буквально атакують інвестори, ладні пообіцяти будь-що, аби лише запустити гідроелектростанцію. Отже, економічною спокусою — «зеленим тарифом» — українська влада затягнула зашморг на довкіллі. Малі станції з видобутку енергії де-юре збільшать частину енергетичного пирога гідроенергетики, але де-факто зіпсують сотні карпатських краєвидів. А в підсумку державі доведеться рятувати села від наслідків діяльності міні-ГЕС.

Розмова з Валерієм Миронюком, підприємцем, який планує будувати щонайменше десять міні-гідроелектростанцій на Західній Україні
Ніхто не припинятиме будівництво
–– Пане Валерію, під час громадських слухань у селі Бистрець мешканці проголосували проти зведення малих гідроелектростанцій у селі Дземброня. Чи припините будівництво?
–– Виконано вже стільки роботи, що однозначно ніхто не припинятиме будівництво. Коли міні-ГЕС зведуть, то громадяни побачать, що жодної шкоди від неї нема. Є тільки користь. Риба там житиме, води вистачатиме. Тоді, думаю, мешканці заспокояться. Ініціативна група «Врятувати Черемош», яка з’явилася у «Фейсбуку», нібито хоче врятувати людей, але я читав їхні відгуки в інтернеті — це повний маразм. Немає жодних протипоказань, щоб я не брався за будівництво. Відсутня фахова критиків. Чув нарікання на те, що зникне риба. В селі Білин Закарпатської області подібна станція працює близько шести років. Якщо поважний еколог заявляє, що не буде риби, то чому не проводять досліджень, які довели б це. У всьому світі поширена думка, що мала гідроенергетика найменше впливає на довкілля.
–– Чому ви не взяли участі в громадських слуханнях у селі Бистрець?
–– Був у Литві на операції. Свого часу відвідував це село, отримав усі документи та дозволи. Максимум, що мені могли закинути опоненти із села: «Ви занадто юридично підковані!» Пояснював, що спорудження міні-ГЕС не впливатиме на кількість та якість води в річці. До речі, займаюся цим близько п’яти років, перш ніж почати будівництво, ретельно вивчав нюанси встановлення таких станцій. У всій Європі їх зводять без перешкод. В Італії до 1500 станцій!
–– У Вас є досвід зведення міні-ГЕС?
–– У селі Пробійна три роки працює моя станція. На неї не було жодних скарг. Планую звести ще близько десяти таких джерел енергії.
–– Скільки коштує спорудження станції?
–– Вважаю це комерційною інформацією. Можу назвати орієнтовну ціну по Україні: встановлення видобутку потужності 1 КВт у нашій країні коштує 2 тисячі доларів. Усе будую за кошти, що їх заробив сам і моя родина.
–– Яка вартість річної оренди ділянок у селах Бистрець і Дземброня?
–– У селі Дземброня платимо 13400 гривень на рік, а в Бистреці — 19500 гривень. Окрім того, до мене як підприємця звернувся сільський голова із проханням купити люстри й інші речі для місцевого клубу. Як спонсор я це зробив. Чи не щотижня в селі виникають потреби, на які часто доводиться надавати кошти.

Розмовляла Мар’яна Вербовська, "Львівська газета" 9 лютого, 2012 року №6(655)
Розробка таблиць:Ярослав Ільчишин
Львів — Верховина — Бистрець — Львів