Рибний день

Кілька десятків тонн мертвої  риби та забруднена вода в річці й місцевих озерах — результат викидів спиртзаводу

Мар’яна Вербовська

Багато мух та блискуча луска риби біля берегів Рати — така картина понад тиждень жахала людей у Рава-Руській та біля неї. Чимало місцевих заробляли на розведенні риби, а тепер їхній бізнес зупинився. Відходи рава-руського заводу «Укрспирт», що розташований за 6 км від кордону з Польщею, без очищення потрапили прямісінько в річку. На підприємстві запевняють, що їх підставили. А рибні бізнесмени готують позови до суду.

Спиртові ріки...

На подвір’ї депутата сільської ради пані Віри, що акурат біля Рави-Руської, є невелике озеро. Вона з чоловіком планували, що на пенсії матимуть хобі — розводитимуть рибу й рибалитимуть разом з онуками. Поряд із водоймою є  розкішний сад, який зараз чудово захищає від смороду здохлих амурів, що виблискують біля берегів. Коропових вирощували й годували кілька років, вони встигли набрати більше ніж десять кілограмів.  Кілька днів тому в озеро затекла вода з Рати, і відходи зі спиртзаводу отруїли всю місцеву рибу.

«Тепер наш ранок починається з того, що чоловік дістає мертву рибу з води. Після ночі її може бути до двадцяти штук, упродовж дня випливає ще кілька. Якщо швидко не прибрати, то все подвір’я наповнюють мухи, а про запах краще промовчати», — скаржиться  Віра Чорна.

Найбільше обурює жінку, що керівництво заводу нікого не повідомило про те, що відходи тепер у воді. Натомість збитки  від забруднення неможливо порахувати. Крім пані Віри, є ще десятки людей, які потерпають від лиха, є підприємці, які втратили десятки тонн риби. Зараз вони готують позови до суду на завод.

Один за всіх

За кількасот метрів від міста розташований завод  «Укрспирт». Поряд немає житлових будинків, лише сірі корпуси підприємства за зачиненими яскравими синіми воротами. На наш подив, завод площею кілька гектарів (де розташовано три відстійники з небезпечними відходами) пильнує один охоронець. Загалом історія з виливом відходів відкрила чимало цікавого про спиртзавод...

«Дамбу хтось уночі підкопав, під тиском вода вилилася в річку, от і все, — привітавшись, починає пояснювати ситуацію «Газеті» Олег Рудзвінський, заступник директора спиртзаводу. — Виявилося, що дамбу можна було розкопати вручну, а ми тут жили й сто років про це не здогадувалися. Упевнений, що це справа рук попереднього директора. Люди не люблять його, бо в нього було специфічне до них ставлення. Він обзивав їх, наказував, це був міні-терор».

Загалом позиція адміністрації заводу вкрай проста, її можна вкласти в кілька тез: «Нас підставили. Це — диверсія. Керівництво хочуть змінити».

Дорогою до відстійників з відходами пан Олег іще кілька разів повторив ці фрази, а пізніше розповів про технологію очищення відходів. Самі ж озера з брудною сіро-зеленою водою вражають іще більше: вони не мають накриття і жодного відгородження, кожен охочий може підійти й подивитися на це. Запах бродіння нам пояснили принципом очищення органічною речовиною «Біомікс».  Кілька кілограмів добавок кидають в озеро, яке через деякий час затягує темно-коричнева плівка: під нею вода очищається.

Ще один важливий нюанс: забруднена вода поступово перетікає з першого до останнього озера. Теоретично, третє озеро мало би бути найчистішим. Але саме з нього брудна вода перетекла в річку й отруїла її. Іще одне зауваження стосується заступника директора, якому так і не вдалося пояснити, куди тече вода після останнього етапу очищення. Подаємо діалог без купюр:

«Газета»: Коли озеро з відходами ще не підкопали, відходи потрапляли в річку?

Заступник директора: Ні.

«Г»: А куди вода зникає?

З. д.: Вона тут очищається. Як би це сказати? Осідає в ґрунт.

А на запитання про те, чому керівництво заводу не попередило людей про забруднення, поспішає спростувати: «Ми телефонували в міліцію, щоб повідомити, що нас підкопали!»

За кілька кілометрів від заводу, в кабінеті міськради теж певні, що підприємство підставили. Ірина Верещук, міський голова Рава-Руської, певна, що, попри екологічну шкоду, завод дуже потрібен місту.

«Для мене ця ситуація є неприпустимою. Якщо закриють завод, то майже сто людей залишиться без зарплати, а місто не матиме податків. Завод є одним із бюджетоутворювачів. У нас є тільки три підприємства, які платять податки. Ми вирішили поїхати в Київ і проситися на прийом до президенти, бо це вже просто все! Хтось штучно розкопав дамбу», — резюмує пані Верещук.

Мовчать, як риби

Через тиждень після забруднення річки про жодні заходи очищення ніхто так і не сказав. Як пояснили «Газеті» в екологічній інспекції Львівщини, в день забруднення в Раву-Руську поїхали інспектори. Результати засвідчили: перевищено можливі норми концентрацій у річці Рата, зокрема, завислих речовин, амонію сольового, нітритів, фосфатів, заліза. Скид стічної води спричинив пониження розчиненого кисню, що й призвело до загибелі риби.

«За повторними пробами ми поїхали 8 липня. Незабаром матимемо результати. Щодо побоювання про забруднення води в колодязях, то це наразі не підтверджено»,                                                                             коментує Богдан Катюдик, інспектор Державного екологічної інспекції.

Саме нові аналізи мають розтлумачити, чи забруднена вода в криницях. Паралельно підраховують кількість позовів на спиртзавод та масштаби відшкодувань підприємцям. Вочевидь, останнє змусить завод переглянути своє ставлення до кількості охоронців, безпеки озер та ставлення до вигаданих ворогів.

Львівська газета,  № 26, 10 липня 2014 року

Тепловий удар

У рамках «Угоди мерів» Львів планує підвищити свою енергоефективність на 20% до 2020 року. «Газета» відвідала один з успішних прикладів реалізації проекту в Глинянах

Мар’яна Вербовська

Четвертий рік поспіль Львів реалізовує проекти енергозбереження в рамках «Угоди мерів». Формула проста: місцеві органи влади готують проекти з утеплення будинків, заміни дахів, альтернативних джерел енергії та очікують результатів. Якщо проект схвалюють, то невдовзі місто крок за кроком починає змінюватися.

Врятована лікарня

Глиняни — одне з перших міст на Львівщині, де успішно встигли врятувати лікарню, скориставшись проектом «Угоди мерів». Тут живе три тисячі людей, багато з яких їздить на роботу до Львова. Понад 20 років тому закрили найпотужніше підприємство, яке ткало унікальні килими, після цього альтернатив було вкрай мало. Але торік тут розпочали утепляти та реконструювати медзаклад і тепер економлять до 50% енергії на опалення. Щоправда, важливіше те, що натхненні прикладом у місті підготували ще  кілька проектів для реалізації.

Два роки тому пацієнти місцевої лікарні змушені були  взимку повертатися додому навіть тоді, коли перебували на стаціонарному лікуванні. Температура в палатах опускалася нижче ніж 14 градусів тепла, а трухляві вікна розсипалися на очах.

«Вікна були настільки погані, що постійно було багато пороху, отож санітарний стан не можна було втримати в порядку. Поки лікарню не реконструювали, то взимку в кімнаті температура опускалася до нестерпного холоду. Тому хворі часто не залишалися в лікарні, а йшли додому», — розповідає  Валерія Ковальчук, медична сестра Глинянської районної лікарні.

І хоч такою лікарнею когось злякати в Україні марно, але один із жителів був настільки шокований злиднями, що вирішив щось змінити.

«Насправді тут, крім лікарні, є дуже багато проблем, але треба було розпочати з чогось одного. Це була лікарня, в яку страшно зайти, — розповідає Олег Гураль, директор благодійної організації «Фонд розвитку Глинян». — Ми створили фонд і почали писати разом з місцевою владою заявки на грант в рамках «Угоди мерів».

Гранд на 210 тисяч євро витратили на те, щоб максимально підвищити енергоефективність: замінили дах, усі вікна поміняли на енергоощадні, утеплили  стіни. Тут довго не вірили в переродження лікарні. Навіть коли майстри почали міняти дах, то ширилася плітка, що нібито лікарню комусь продали.

«Це було смішно. Ми всім пояснювали, що це — дурниця, — розповідає «Газеті» головний лікар Глинянської районної лікарні Юрій Капітанець . — Із 1962 року приміщення ніхто серйозно не ремонтував, тому можете лише уявити, що тут було».

Тут було дійсно страшно, попри  свіжу фарбу та новий дах, усередині медзаклад залишається не в найкращому стані. Але це, як кажуть глинянські активісти, «плани зовсім інших проектів».

Справа мерів

Глиняни — один з десятків проектів, які реалізовують на Львівщині. Щороку в області збільшується кількість охочих міст, які приєднуються до проекту.  До прикладу, тільки у Львові зреалізували десятки проектів за останні чотири роки: утеплюють садочки, замінюють вікна в школах, захищають від видування тепла житлові будинки.

Угода передбачає, що керманичі дбатимуть про те, щоб знайти золоту середину між витратами  на теплопостачання, температурою в квартирі та теплозбереженням. Для українців це особливо важливо, бо в нас споживання тепла на квадратний метр у два-три рази перевищує показники країн ЄС. Наприклад, після якісного утеплення будинку вдається зекономити від 50-ти до 78% електроенергії, що суттєво зменшить подальші витрати на обігрів будинків.

Оригінальність «Угоди мерів» у тому, що ідеї мають народжуватися на місцях, а головне — міські голови угодою готують собі подушку безпеки, бо щойно виникнуть у місті  енергопроблеми, то першими винними будуть саме вони. Цього року у травні понад 70 міст України стали підписантами угоди та активно працювали над скороченням споживання викопних палив та міських витрат на закупівлю енергії.

Угоду започаткували в Європейському Союзі задля того, щоб охопити місцеві та регіональні органи влади, які беруть на себе добровільні зобов’язання підвищувати енергоефективність та нарощувати використання відновлювальних джерел енергії на своїх територіях. Згідно із зобов’язаннями угоди, мери прагнуть скоротити власні викиди СО₂ щонайменше на 20% до 2020 року, сприяючи розвитку екологічно орієнтованої економіки та підвищенню якості життя.

Хто має право приєднатися?

«Угоду мерів» відкрито для всіх місцевих органів влади, які демократично утворені з обраних представників, незалежно від їхнього розміру та того, на якому етапі реалізації є їхні енергетична й кліматична політики.

«Щоб приєднатися до постійної ініціативи, місцеві органи влади повинні зробити кілька речей: представити ініціативу «Угода мерів» міській раді, гарантувати, що формальне рішення про підписання угоди отримало її схвалення через ухвалення нею офіційного рішення, уповноважити мера або прирівняного до нього представника міської ради підписати форму приєднання, відправити електронне повідомлення в офіс «Угоди мерів», щоб повідомити комісію про рішення приєднатися до ініціативи, взяти до уваги подальші кроки, викладені в електронному повідомленні-підтвердженні, спрямованому міській раді», — кажуть організатори.

Важливо, що часових обмежень подання заявок немає. Місцеві органи влади можуть підписувати «Угоду мерів» у будь-який час, адже термінів для цього не встановлено. Церемонії  проводять щорічно, на них прибуває велика кількість міських голів, які користають з можливостей міжнародного репрезентування громади на публічному підписанні.

Львівська газета, №25, 3 липня 2014 року

Купи слона

У Львові зростає попит на екзотичних тварин: купують мавп, мурах та навіть тигрів

Тілька років тому львівська сім’я вирішила придбати черепаху. Вона прожила з родиною тривали час, аж поки господар вирішив спробувати суп з екзотичної тварини. Разом із плазуном гурман позбувся кількох друзів. Такий прик­лад — рідкість у Львові, зазвичай тварин віддають у зоопарки чи еколого-натуралістичні центри. Щоб таких страшних історій не траплялось, екологи радять ретельно подумати, перш ніж розділити житло з новим улюбленцем.

Родом з Африки

В Україні до будь-яких тварин ставляться як до живого сміття

«Екзотичних тварин переважно привозять з Африки або Азії. Україна нині є в досить закритому стані, тобто до нас потрапляє не так багато незвичних тварин. Узагалі світове законодавство забороняє вилучати тварин з природи, бо приручати можна тільки диких. Тому більшість львів’ян, які мають удома таких улюбленців, отримала їх тільки тому, що їх виведено в неволі. Зазвичай цих тварин привезено з теплих країн, і вони потребують, щоб ви створили їм схожі умови. Чимало людей має акваріумних рибок, це на 90% екзотика. У природі вони поширені в Південній Америці, Африці, Південно-Східній Азії, є й кілька австралійців», — розтлумачує появу незвичних тварин у Львові Ігор Антахович, директор Львівського дитячого еколого-натуралістичного центру.

Другою за рівнем захоплення екзотичними тваринами є тераріумістика. Комах зазвичай обирають дуже великих, популярними є павуки-птахоїди, які родом з Африки. Одиниці у Львові можуть собі дозволити мавп. 

«У нашій колекції є одна мавпа, яка потрапила з приватних рук. Люди привезли її з-за кордону, дуже любили й добре до неї ставилися. Відмовитися від примата їх змусила поява маленької дитини, малюк почав підростати й цікавитися, хто ж це живе з ним у квартирі. Врешті найменший представник родини поранив мавпу, випадково притиснувши дверима її хвіст. У тварини почалося нагноєння, її треба було довго лікувати. Тому дуже раджу добре подумати: це — дорого і складно. Тварина мусить почуватися комфортно і мати змогу розмножуватися», — продовжує Ігор Антахович.

Багато тварин, яких віддають в еколого-натуралістичний центр, має затяжні авітамінози, рахіт і низку інших недоліків утримання. 

У нас дуже мало спеціалістів, які можуть відрізнити лірохвостого жако від червонохвостого

Іще одна історія — про цукрового опосума. Він — один із новачків на екзотичному ринку одомашнення, сумчаста австралійська тварина, яку вже продають у Чехії та Польщі. Львів’яни його купили для своєї дитини, дуже любили та піклувалися про нього. Але не врахували, що опосум — нічна тварина. Тобто весь день він спить, згортається у своєму гнізді, його фактично не видно. Це прикро, бо він має дуже специфічну зовнішність: трохи схожий на білку, в нього великі очі. Коли настає ніч, опосум починає свою активність, шумить і не дає нікому спати. Тож тепер тварина переїхала до своїх друзів в еколого-натуралістичний центр. Цікаво, що вона в природі дуже рідкісна. А завдяки одомашненню чудово розмножується. 

У списку місцевих прибульців є і червонохвостий жако, який коштував дуже дорого. Люди його віддали тому, що він кричав на все горло й розкидав речі в домі. Тож фахівці радять: перш ніж завести папугу, будьте готові до того, що він крикливий. Папуги всі дуже шумні й метушливі, смітять і розкидаються всім, що є в клітці. Майже всі мають різкий голос.

«Птахи, як і люди, мають таланти. Хтось може навчитися говорити, а хтось — ні. Передбачити це неможливо. Зазвичай папуг продають через зоо­магазини, тому поспілкуватися з власником вдається рідко. Власне, покупці купили жако, сподіваючись, що він говоритиме. Натомість птах голосно верещав і був максимально асоціальний. На щастя, ці люди були нашими знайомими й віддали папугу нам. За півроку його характер зовсім змінився, йому сподобалося, що сюди приходить дуже багато відвідувачів, з ним спілкуються», — пригадує директор.

Тварини й діти

Ігор Антахович запевняє, що тварина в домі — чудовий спосіб розвивати в дитини відповідальність та любов до інших. Дітлахи виростуть доб­рими й співчутливими. Але значно важливіше знайти якомога більше інформації про тварину й умови її утримання.

А ще важливо — не вірити всім коментарям у мережі. Особливо відгукам у форумах, де багато неправдивої інформації, найкраще віч-на-віч спілкуватися з фахівцями. Коментар може написати будь-хто, часто людина доглядає за твариною, не усвідомлюючи, що робить це неправильно. 

Інша галузь, яка може зацікавити дітей, — життя комах. Віднедавна в Україні з’явилося все більше оголошень про придбання мурах. Для цього навіть є спеціальна посудина — форнікарій. Він прозорий і відтворює життєвий простір мурашок. Спостерігати за тим, як комахи метушаться, однаково цікаво для дітей та дорослих, оскільки мурахи дуже соціальні, майже як бджоли. Мають свою ієрархію й обов’язки. Зазвичай утримують дуже великих мурашок — листорізів. Вони яскраві й заворожують маленьких юннатів.

Закон і звірі

Згідно з українським законодавством, господар повинен мати підтвердження про походження тварини, але цієї норми не дуже дотримуються в країні. Відсоток тварин, які потрапляють до нас нелегально, поки що невеликий, але м’яка буква закону може спровокувати іншу ситуацію. Важливо й те, що в нас дуже мало спеціалістів, які можуть відрізнити лірохвостого жако від червонохвостого на кордоні.

«2007 року під тиском громадськості вилучили мавп у фотографів на вулиці. Вони заплатили невеликий штраф, покарання як такого не було. Екзотичні тварини — це майже мафія в Україні. Пригадую, як міліція запевняла нас, що на тілі мавп не знайшли синців і слідів жорстокого ставлення. Розглядати справу в суді погоджувалися лише за умови, що тварини матимуть поранення. Відтоді нічого не змінилося. Попри те, що від 2007 року діє закон проти жорстокого поводження з тваринами, мало хто цього дотримується, — каже «Газеті» Тамара Тарнавська, представниця Міжнародної організації товариства захисту тварин SOS. — В Україні до будь-яких тварин ставляться (міліція, — «Газета») як до живого сміття».

Є ще один дуже важливий момент: тварини, яких тримають можновладці. Вони мають і крокодилів, і левів, і слона. Кілька років тому в посадової особи помітили леопарда. Він жив у жахливих умовах. Активісти намагалися напряму зв’язатися з власником тварини, але той їх буквально послав. Через кілька місяців леопард помер, і, на жаль, такий приклад не єдиний.

 

Довідка

Тигр — 1 тис. дол. 

Страус — 5 тис. грн. 

Скорпіон — 200 грн. 

Мавпа —  2 — 45 тис. грн.  

Равлик — 50 грн. 

Сова сипуха — 2400 грн. 

Леопардовий гекон — 200 грн.

Папуга ара —1000 грн.

Папуга жако — 15 тис. грн.

 "Львівська газета" №21, 2014 року