ЗаГЕСити все!..

Через «відновлювану енергетику» по-українськи можуть зникнути сотні гірських річок, унікальних краєвидів, риб і рослин

Нині на Західній Україні кипить робота над зведенням малих гідроелектростанцій. Незалежні екологи вже встигли охрестити цей план «екологічною загрозою №1, яка сколихне довкілля 2012 року». Загалом хочуть спорудити понад півтисячі об’єктів для отримання енергії з води. «Газета» дізнавалася, які наслідки це матиме для річок і мешканців берегів.

Останні дні туристів
Мешканець Верховини, що на Івано-Франківщині, Іван Маківничук не вельми втішився, що невдовзі в сусідньому селі почнуть виробляти енергію. Станцію планують збудувати на річці Чорний Черемош. Пан Іван — власник зеленої садиби, куди з’їжджаються туристи посмакувати бринзою та сплавитися потоком. Якщо міні-ГЕС зведуть, річка зміліє, і приїжджих тут більше не побачать.
— У селі Яблуниця вже працює ГЕС. У час, коли до труби забирають найбільшу кількість води, риба просто б’ється хвостом об дно. Місцеві хлопці збирали головачів і несли додому — тепер їм не треба вудочок, — каже І. Маківничук.
Чорний Черемош — одне з улюблених туристичних місць для сплавляння. Очевидці розповідають, що в травні біля річки стоїть міліціонер і жезлом зупиняє тих, хто пливе вниз. Робить це для того, щоб уникнути таранів і нещасних випадків. Мешканці згадують це із сумом, бо комічна оповідка про міліціонера, який розганяє «корки» на сплаві, може стати історією з минулого.
Сусідні села Дземброня та Бистрець (де будують кілька ГЕС) об’єднані однією сільською радою. Тож видає дозвіл на оренду землі, точніше вже видав, один сільський голова. Якщо вірити підписаним документам, у селах мають з’явитися чотири міні-ГЕС. І якщо в селі остерігалися однієї, то фактично ніхто не сумнівається, що чотири станції поставлять хрест на швидкому потоці.
Громада каже «ні»


Бистрець, неділя, 29 січня. На вулиці -25 градусів. У подвір’ї сільської ради зібралося близько ста людей, усього в селі мешкає близько 400. Попри тріскучий мороз, селяни збирають підписи за скасування договору про спорудження міні-станції. Ніхто з місцевих не хоче, щоб тут зводили ГЕС.
Як розповів «Газеті»сільський голова Микола Хімчик, спочатку план інвесторів видавався казковим: вони мали збудувати міні-ГЕС, заплатити за оренду, гарантувати «безпеку» для річки. Щойно такі споруди почали з’являтись як гриби після дощу в сусідніх селах, у Бистреці зрозуміли, що, крім плюсів, станція має аж надто багато мінусів...
— За оренду землі інвестор розплатився люстрами. Наразі не можу назвати точної суми, оскільки не маю документів. Договір видано на 49 років. На цій території інвестор планував збудувати чотири міні-ГЕС, але сесія райради вже заборонила зводити одну з них, — розповідає М. Хімчик.
Один із двох інвесторів, які мають будувати станції, — ФОП «Миронюк». На громадські слухання він не приїхав — за словами сільського голови, пояснив свою відсутність терміновою операцією. На хвилі буму зведення гідроелектростанцій саме Миронюк має найамбітніші плани з використання альтернативних джерел енергії. Втім у громадських слуханнях участь узяв представник іншого інвестора, суборендатор ділянки в селі Бистрець Сергій Шабуня, директор «Бистрецької ГЕС». Пан Шабуня заперечує будь-який зв’язок із ФОП «Миронюк» і наголошує на тому, що плутати їх не слід. Натомість Валерій Миронюк у телефонній розмові з журналістом «Газети» розповів, що їх об’єднує кілька речей: Бистрецька ГЕС (читай — С. Шабуня) суборендує ділянку, яку орендує ФОП, а головне — підприємець має пропозицію до Бистрецької ГЕС щодо співпраці.
— Наші документи готові настільки, що можемо приїжджати та будувати. Станція автоматично регулюватиме очищення води, яка залишатиметься в річці, — щонайменше 75%, — запевнив селян Сергій Шабуня.
Окрім того, директор розповів, що під час будівництва малої ГЕС монтуватимуть уживані труби. За словами місцевих мешканців, труби іржаві, а розмови про те, що в річці житимуть мікроорганізми та риба, просто недоречні. Саме тому присутні на громадських слуханнях одностайно проголосували за те, щоби скасувати договір про будівництво станції на території села. Таке голосування не має юридичної сили, але, за словами Анатолія Павелка, юриста ГО «Бюро екологічних розслідувань», якщо в селах проведуть офіційний референдум, під час якого більшість висловиться проти зведення ГЕС, інвестори просто змушені будуть піти. Тому нині фахівці готують усі необхідні документи для проведення плебісциту.
Там, де нас нема
Ярослав Ільчишин, аспірант кафедри раціонального використання природних ресурсів і охорони природи географічного факультету ЛНУ ім. Івана Франка, пояснює «Газеті», що існує кілька абсурдних моментів у спорудженні українських міні-ГЕС.
— Якщо порівнювати, скільки часу триває будівництво в Україні, а скільки, до прикладу, в Австрії, то різниця у 10-15 разів. У нас — два-три місяці, в Європі — кілька років, — заважує Я. Ільчишин. — Річка формувалася впродовж кількох сотень років, а за кілька місяців може абсолютно змінитися. У документах Бистрецької ГЕС зазначено, що станція не впливатиме на стан води. Це — абсурд. Звісно, вона впливатиме на гідрологію.
За словами аспіранта, українські міні-ГЕС мають такі вузькі рибоходи, що риба не зможе ними проплисти. Постраждає лосось дунайський, що його занесено до Червоної книги, струмкова форель (кандидат на потрапляння до переліку зникаючих видів) і харіус європейський — цей вид не лише потрапив до Червоної книги України, його ще й визнали уразливим у всій Європі.
Цікаво, що це не перша спроба отримати енергію з води в нашій країні. Однак із розвитком теплової енергетики про малі ГЕС забули. Деякі станції законсервували, а більшість демонтували або занедбали. До 2000 років в Україні залишилося лише півтори сотні станцій, 75% із них списано, вони потребують повної заміни оснащення. Від решти малих ГЕС залишилися руїни.
Наша держава є одним із найбільших у Європі споживачів електроенергії. Ми споживаємо вдвічі більше електроенергії на одиницю ВВП, аніж Німеччина. Тому, здавалося б, давно час рухатися в бік альтернативної енергії.


Карт-бланш для інвесторів
Навала охочих працювати з відновлюваною енергетикою розпочалася три роки тому. 2008-го ухвалили зміни до Закону України «Про електроенергетику» з визначенням «зеленого тарифу». Цей тариф — економічний механізм, спрямований на заохочення до видобування електроенергії з відновлюваних джерел. Згідно із законом, держава зобов’язується купити всю енергію, яку вироблятиме підприємець. Останньому залишається збудувати, працювати та заробляти до 2030 року. Саме доти діятиме тариф.
Темпи будівництва ГЕС набрали обертів саме тепер тому, що підприємці повинні збудувати станції до 2014 року. Відтак коефіцієнт «зеленого тарифу» знизиться на 10%, відповідно, подешевшає їхній товар. Після 2019-го коефіцієнт зменшиться до 20%, а після 2024 року — на 30%. Що швидше збудують міні-ГЕС — то дорожче вдасться продати енергію. Нині сотні сіл буквально атакують інвестори, ладні пообіцяти будь-що, аби лише запустити гідроелектростанцію. Отже, економічною спокусою — «зеленим тарифом» — українська влада затягнула зашморг на довкіллі. Малі станції з видобутку енергії де-юре збільшать частину енергетичного пирога гідроенергетики, але де-факто зіпсують сотні карпатських краєвидів. А в підсумку державі доведеться рятувати села від наслідків діяльності міні-ГЕС.

Розмова з Валерієм Миронюком, підприємцем, який планує будувати щонайменше десять міні-гідроелектростанцій на Західній Україні
Ніхто не припинятиме будівництво
–– Пане Валерію, під час громадських слухань у селі Бистрець мешканці проголосували проти зведення малих гідроелектростанцій у селі Дземброня. Чи припините будівництво?
–– Виконано вже стільки роботи, що однозначно ніхто не припинятиме будівництво. Коли міні-ГЕС зведуть, то громадяни побачать, що жодної шкоди від неї нема. Є тільки користь. Риба там житиме, води вистачатиме. Тоді, думаю, мешканці заспокояться. Ініціативна група «Врятувати Черемош», яка з’явилася у «Фейсбуку», нібито хоче врятувати людей, але я читав їхні відгуки в інтернеті — це повний маразм. Немає жодних протипоказань, щоб я не брався за будівництво. Відсутня фахова критиків. Чув нарікання на те, що зникне риба. В селі Білин Закарпатської області подібна станція працює близько шести років. Якщо поважний еколог заявляє, що не буде риби, то чому не проводять досліджень, які довели б це. У всьому світі поширена думка, що мала гідроенергетика найменше впливає на довкілля.
–– Чому ви не взяли участі в громадських слуханнях у селі Бистрець?
–– Був у Литві на операції. Свого часу відвідував це село, отримав усі документи та дозволи. Максимум, що мені могли закинути опоненти із села: «Ви занадто юридично підковані!» Пояснював, що спорудження міні-ГЕС не впливатиме на кількість та якість води в річці. До речі, займаюся цим близько п’яти років, перш ніж почати будівництво, ретельно вивчав нюанси встановлення таких станцій. У всій Європі їх зводять без перешкод. В Італії до 1500 станцій!
–– У Вас є досвід зведення міні-ГЕС?
–– У селі Пробійна три роки працює моя станція. На неї не було жодних скарг. Планую звести ще близько десяти таких джерел енергії.
–– Скільки коштує спорудження станції?
–– Вважаю це комерційною інформацією. Можу назвати орієнтовну ціну по Україні: встановлення видобутку потужності 1 КВт у нашій країні коштує 2 тисячі доларів. Усе будую за кошти, що їх заробив сам і моя родина.
–– Яка вартість річної оренди ділянок у селах Бистрець і Дземброня?
–– У селі Дземброня платимо 13400 гривень на рік, а в Бистреці — 19500 гривень. Окрім того, до мене як підприємця звернувся сільський голова із проханням купити люстри й інші речі для місцевого клубу. Як спонсор я це зробив. Чи не щотижня в селі виникають потреби, на які часто доводиться надавати кошти.

Розмовляла Мар’яна Вербовська, "Львівська газета" 9 лютого, 2012 року №6(655)
Розробка таблиць:Ярослав Ільчишин
Львів — Верховина — Бистрець — Львів

Повітряний зашморг

Через вузькі вулиці, транспорт і дорожні «корки» львівське повітря перетворилося на коктейль із шкідливих речовин


Перехрестя вулиць Костя Левицького, князя Романа та Івана Франка. Автівки стоять одна за одною і разом зі звуками автосигналів випускають чорні пасма вихлопних газів. Ті, хто проходить тут часто, знають: тянучки машин у цьому місці практично ніколи не зникають. Екологи радять оминати це місце «десятою дорогою», особливо в години пік. Адже саме тут львівські науковці зафіксували найвищий показник забрудненості повітря. Городяни, які проходять цим шляхом на роботу, навчання чи прогулянку, не повинні дивуватися, якщо раптом увечері їх болітиме голова чи наплине понурий настрій.

Оминаючи перехрестя
У місті ще приблизно 20 схожих перехресть. Фахівці наполегливо радять оминати місця, де постійно утворюються «корки». Та оскільки мало хто має вдосталь часу, щоби щоразу задкувати чи обходити загазовані місця, то порада видається, м’яко кажучи, ні до чого.
— Для моніторингу забрудненості повітря ми беремо 25 міських перехресть. Чотири рази на рік наша лабораторія проводить заміри і фіксує рівень забруднення повітря. Вимірюємо максимальне разове забруднення території, — розповідає «Газеті» Михайло Павлюк, працівник ЛКП «Адміністративно-технічне управління». — Також фіксуємо ступінь забруднення. Його визначають чотирма показниками, які обраховують за спеціальною формулою. Рекордсмени із забруднення — перехрестя Стрийська — Наукова — Хуторівка, Івана Франка — Князя Романа — Костя Левицького і Стрийська — Сахарова. Ці забруднення є помірно небезпечними. Також ми моніторили місця поблизу заправок, 24 з яких розташовані неподалік житлових будинків, але небезпечного ступеня забруднення повітря не зафіксували.
За словами М. Павлюка, для здоров’я людини краще не гуляти місцями, де зафіксували найвищі показники забруднення. Крім трьох рекордсменів, найнебезпечнішими також виявилися перехрестя просп. Чорновола з вулицями Під Дубом, Хімічною, Городоцькою, вул. Виговського — вул. Кульпарківська, а також вул. Личаківська — вул. Тракт Глинянський. Тим, хто мешкає в центральній частині міста, де часто їздять авто, радять не відчиняти вікна навстіж у години, коли на дорозі тянучка з автівок. За даними Центральної геофізичної обсерваторії (ЦГО), рівень забруднення атмосферного повітря Львова є високим. Нині в місті, за даними Головного управління статистики у Львівській області, є 20 підприємств, які відповідають 1-3 класу небезпеки (з шести можливих). Однак основним джерелом забруднення атмосферного повітря є автомобільний транспорт. Фахівці стверджують: 96,3% викидів у львівському повітрі — вина машин.
На відміну від мешканців центру, ті, хто живуть на околиці міста, можуть зітхнути з полегшенням. При виїзді з міста не виявили жодних перевищень концентрації забруднюючих речовин, а саме: з вулиць Замарстинівської та Личаківської, а також на перехресті вул. Личаківська — вул. Бахматюка. Повітря на цих перехрестях є найчистішим у Львові.

Дихайте на природі
Вікторія Оліферчук, доцент кафедри біологічних наук Національного лісотехнічного університету України, одна з небагатьох у місті, хто радіє запровадженню нової транспортної схеми.
— Чимало людей каже, що нова схема погана, я ж бачу в ній низку позитивних моментів. Центральна частина міста тепер «дихає», — розповідає «Газеті» пані Вікторія. — Раніше тут скупчувалися гази, які негативно впливали на дихальну систему людини. Зокрема, свинець, який міститься в бензині, має властивість витісняти кальцій у кістках. Це згубно впливає на дитячий організм. Діти, які мешкають у центральній частині, не мають де погуляти. Найбільше від вихлопів страждають найменші, оскільки мама чи тато вища, то дихає відносно чистішим повітрям, а маля вдихає повітря на рівні вихлопних труб авто. Тому маємо велику кількість дітей, які хворіють на алергічні захворювання і незасвоєння кальцію.
Транспортна схема, звісно, не стала панацеєю в боротьбі з загазованістю Львова, але мінімально густину шкідливих викидів поки що вдалося скоротити. А тим, хто вдень змушений проводити багато часу в центрі міста, еколог радить у вихідні якомога більше гуляти в парках або ж за містом. У години пік фахівець взагалі радить уникати велелюдні місця, інакше від головного болю не врятуватися. Дослідження засвідчили: в дітей, які відвідують школи, розташовані біля автомагістралей, частіше спостерігають порушення дихальних функцій, зниження імунобіологічної реактивності організму, відхилення з боку центральної нервової системи, підвищений уміст у крові арбоксигемоглобіну, зниження фізичного розвитку. Вади розвитку дітей у містах України із забрудненим атмосферним повітрям трапляються у тричі частіше, ніж у відносно чистих.

Нерівний бій
Боротьбу із зіпсованим повітрям задекларували в управлінні екології та природних ресурсів області. Ось уже третій рік тут діє «Програма скорочення викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами на 2009-2017 рр.» Документ передбачає виконання на 12 найбільших підприємствах-забруднювачах Львівської області 85 заходів щодо зменшення викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря, у тому числі проведення модернізації існуючого та встановлення сучасного високотехнологічного обладнання, запровадження нових методів вловлювання викидів. Відповідно до програми, викиди стаціонарними джерелами мають зменшитися на 40731 тис. тонн до 2017 р. А також передбачають виконати низку природоохоронних заходів на таких підприємствах: АТ «Добротвірській ТЕЦ», ДП «Львіввугілля», ГПУ «Львівгазвидобування», філії УМГ «Львівтрансгаз», ВАТ «Миколаївцемент», ВАТ «НПК «Галичина», ВАТ «Львівській вугільній компанії», ВАТ «Жидачівському целюлозно-паперовому комбінаті», МН «Дружба», ТзОВ «Кроно-Україна».
— Ми надіслали інформаційні запити підприємствам, аби ті прозвітували, наскільки зменшили викиди в повітря, чекаємо результатів, — прокоментував «Газеті» роботу управління Ігор Кравець, начальник відділу державної екологічної експертизи, дозволів і лімітів.
Але з огляду на те, що без додаткових аналізів і досліджень продуктивність роботи управління не побачити, то й достеменно сказати не можна, наскільки вдало екологи змогли виконати перші кроки програми.
Фахівці ж сходяться в одному — задля свого ж блага кожен повинен дбати про власне здоров’я сам.
Мар’яна Вербовська, "Львівська газета", 26 січня 2012 року №4(653)

Загублений світ

Менше ніж за 100 років Україна зміниться до непізнаваності через глобальне потепління


- В Британії ви не знайдете людини, яка б не вірила у те, що глобальне потепління – правда, а не вигадка вчених. В Україні я чую, що недовіра досі є, - розповідає «Газеті» британський журналіст БіБіСі Алекс Кірбі. – І я скажу так, що швидше у це повірите, то більше шансів вплинути на ситуацію. А поки що британські вчені спрогнозували, що залишилося півстоліття до того, що літо стане набагато спекотнішим.
Як доказ Алекс нагадує про те, що останні два літа в Україні були дуже спекотними. Ще одним аргументом став найтепліший за останні кілька років грудень.

Чому змінюється погода?
Клімат справді змінюється, вважає Христина Рудницька, експерт Національного екологічного центру України. За її словами середня температура у наступні 70 років у світі зросте на 5 градусів тепла.
- Через збільшення викидів вуглекислого газу в атмосферу, глобальні зміни очікують нас вже не за горами. За підрахунками вчених температура зросте у різних регіонах по-різному, десь на 1 градус, а десь на усі 8-9. У середньому ця температура сягатиме 4-5 градусів. Важливо те, що для того, аби люди могли нормально існувати, допустима температура змін не повинна перевищувати 2 градусів тепла, - пояснює «Газеті» Христина Рудницька.
Зникнення вовків, урагани, тайфуни, набіг богомолів, ерозія – таким бачать майбутнє України експерти ООН та Національної метеорологічної служби Великої Британії.
У той же час, український ртутний стовпчик з року в рік не перестає фіксувати ріст температури. Якщо проаналізувати середню температуру за грудень 2011 року, то вона була вищою за норму в 1-1,5 рази.
- Температурні режими за останні 30 років були вищими за норму, особливо в останні роки, - зауважує Микола Кульбіда, начальник Українського гідрометцентру. - Таким чином підтверджується той факт, що в світі триває глобальне потепління і в регіональному масштабі воно проявляється і на території України. У найближчі десятиліття не варто очікувати припинень глобальних процесів потепління, а навпаки, продовження цих процесів.

Готуй сани влітку
Згідно з прогнозами Метеорологічної служби Великої Британії, зима для українців стане коротшою, сніг лежатиме тільки кілька тижнів. У 2080 році врожаї пшениці зростуть на 30%. Окрім того, аграрії зможуть двічі на рік збирати врожай овочів. Але ейфорія від подвійного урожаю триватиме недовго, ще за півстоліття все зміниться так, що культури, які раніше без проблем вирощували в Україні, просто не ростимуть через посуху.
- Не помічати змін у природі ми просто не можемо, - каже «Газеті» Віталій Львов, перший віце-президент Асоціації фермерів та приватних землевласників України. – Якщо раніше ми сіяли пшеницю і ріпак наприкінці серпня, а тепер на два-три тижні раніше. Те саме зі збором урожаю. Зростає можливість вирощувати два врожаї овочів на рік. До речі, на Вінниччині та Закарпатті вже кілька років поспіль мають два урожаї на 12 місяців.
За словами Віталія Львова, українцям слід подбати про дві речі. По-перше, підшукати потрібне насіння, зокрема овочів, яке б максимально підходило до наших державних умов. По-друге, з часом треба буде переглянути список тих культур, які в Україні зможуть рости.


Ледачий план
З огляду на зміни у країні, Державне агентство екологічних інвестицій зобов’язалося розробити план адаптації до змін клімату. Проект плану обіцяли презентувати восени минулого року, але й досі документ не розробили. На папері чиновники планували розставити «гачки», на які б могли опиратися аграрії, фермери, експерти туристичної галузі, екологи та ще низка фахівців.
- Наразі проект на стадії повторного погодження з обласними державними адміністраціями, міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади. Одразу після погодження зазначений проект розпорядження буде направлений на затвердження до Кабінету Міністрів України, - пояснила «Газеті» Ірина Турчинець, прес-секретар Державного агентства екологічних інвестицій.- Заходи, передбачені першим етапом плану, розраховані на три роки і спрямовані на формування регіональної політики з питань адаптації до зміни клімату. На подальших етапах розроблення і реалізації регіональних планів обладміністрації самостійно визначатимуться з конкретними заходами з адаптації, оскільки наслідки зміни клімату і пріоритети в різних регіонах є
різними.

Щоправда у агентстві погодилися показати проект плану. Конкретних порад чи прогнозів, щодо того, як зміниться країна у агентстві не вказали. Натомість тут прописали які структури чим повинні зайнятися. Окрім куцого плану, у держагенстві здивували і ще однією відповіддю. На запитання про те, які країни вже встигли розробити проект «Газеті» відповіли: «ФРН та Фінляндія в умовах наявності майже необмежених фінансових ресурсів розробили плани адаптації до зміни клімату». З огляду на те, що в Україні «майже необмежених» видатків на такий проект чекати не слід, то й великих надій на швидку презентацію плану адаптації теж покладати не варто.






Рейтинг України як держави, здатної протидіяти змінам довкілля, є низьким
Розмова з Богданом Процем, завідувачем лабораторії Державного природознавчого музею Національної академії наук України та координатором програми Всесвітнього фонду природи WWF в Україні

— На чому ґрунтуються прогнози змін в Україні внаслідок глобального потепління?
— Наразі немає єдиної моделі кліматичних змін для території нашої країни, яка базувалася б на регіональних моделях вивчення. Усі передбачення ґрунтуються здебільшого на континентальних моделях, що є менш точними. Проте точність є достатньою, якщо говорити про територію нашої держави загалом.
— Якщо аналізувати ці дослідження, то як зміниться температура повітря та кількість опадів за кілька десятків років?
— Загалом температура повітря в Україні протягом ХХІ століття підвищиться з 2,9 до 6,6°C (у середньому на 4,7°C), що суттєво вплине на життєдіяльність населення. Кількість опадів буде неоднаковою для різних частин нашої країни. Екстремальних погодних явищ (шторми, повені тощо) побільшає. Їх частота й інтенсивність також зміняться (у бік посилення). Для території Карпатського регіону є точніші передбачення, які ґрунтуються на роботі угорських дослідників. На території Карпат температура зросте на 4-9°C (залежно від сезону). Літо стане значно спекотнішим, температура підвищиться на 7-9°C, для періодів року — на 4-6°C. У липні буде спекотніше на 9-10°C. Розподіл опадів зміниться, їх загалом поменшає. Тільки на зимовий період кількість опадів зросте до 50%. Навесні та влітку кількість опадів зменшиться на 30% (у середньому), а восени — на 40%. У високогір’ї буде трохи більше опадів, а в нижніх гірських поясах сухіше. Останні дані досліджень географів свідчать, що дані угорських науковців не є голослівними. За останні 40 років середні показники температури для липня поблизу Славського підвищилися на 2,5°C. Упродовж кількох останніх років у літній період населення гірських регіонів відчуває нестачу води. Осінь стала значно сухішою, повені стають раптовими та руйнівними.
— А яким буде вплив зміни клімату на довкілля та людей?
— Рейтинг України як держави, здатної протидіяти змінам довкілля, є низьким. Українське населення відчуватиме значні проблеми з водними ресурсами. Для деяких теренів, особливо лісостепової та лісової зон, зміна водного режиму позитивно вплине на розвиток сільського господарства. Водночас цінність степової зони як сільськогосподарського осередку знизиться, вона потребуватиме підтримки значних водних ресурсів із Півночі країни. На природу ці зміни вплинуть загалом негативно, особливо на рослини та тварин субальпійського й альпійського поясів Карпат, а також водно-болотних угідь (включаючи річки й озера). Поряд із зростанням врожайності у гірських районах Карпат, буде відчутно суттєву нестачу води для господарських потреб. Шкідники активно впливатимуть на лісові екосистеми та сільськогосподарські угіддя. Раптові повені посилять руйнування прибережних річкових зон.


Мар’яна Вербовська, "Львівська газета"19 січня 2012 року №3(652)

Небезпечна енергія з води

Розмова з Андрієм Завербним, начальником Львівського обласного виробничого управління водного господарства
Останні кілька тижнів стрічки новин майорять інформацією про те, що на Заході України масово зводять міні-гідроелектростанції. Плани будівництва малих ГЕС у Карпатах дійсно бентежать своїми розмірами. В Закарпатській області на виконання Програми комплексного використання водних ресурсів планують спорудити 330 малих ГЕС, в Івано-Франківській області, за різними даними, — від півсотні до півтори сотні, до двох десятків — у Львівській і Чернівецькій областях. За словами екологів, спорудження такої кількості станцій означатиме фактичну смерть більшості карпатських річок, фінал сплавного туризму та загалом руйнування екологічної та туристичної привабливості Карпат. Про реальні перспективи будівництва міні-ГЕС на Львівщині, кількість потенційних станцій, інвесторів і річки, на яких зводитимуть джерела енергії, «Газета» розмовляла з Андрієм Завербним, начальником Львівського обласного виробничого управління водного господарства.
— Пане Андрію, скільки міні-ГЕС збудують на Львівщині?
— Усе залежатиме від обласної програми малої енергетики. Над нею нині працюють в облдержадміністрації. Пропозиції, як їх краще зробити, ми вже подали. Насамперед слід за кошти обласного бюджету визначати місце розташування міні-гідроелектростанції. Для цього потрібна геодезична, геологічна, гідрологічна розвідка. Опісля ОДА має визначити інвестора, який зводитиме станцію. Нині є 34 місця-створи, де можна споруджувати міні-ГЕС. Їхня потужність — від 50 до 3000 КВ. Держава обмежуватиме вартість 1 КВ орієнтовно до 82 копійок.
— На яких річках можна буде збудувати міні-гідроелектростанції?
— Необхідно брати до уваги гідрологічний режим проходження води. У цьому випадку йдеться про басейн річок Стрий та Опір як суббасейну Дністра. Західний Буг найменш привабливий, тому що в нього незначна швидкість течії, хоча ним теж цікавляться.
— Чому вибрали малі ГЕС як джерело видобутку енергії, і скільки часу такі споруди працюватимуть?
— На це впливає гідрологічний режим. Звісно, гірські річки характерні непостійністю. Тобто в разі паводків турбіни зупинятимуть. Коли рівень води знижуватиметься, то ГЕС теж не працюватимуть. Свого часу на Львівщині планували звести ГЕС. Її мали намір розташувати на річці Стрий поблизу сіл Довге та Рибник. Із 1980 року звідти відселили частину населення та затопили територію водою. Тут мала постати велика пригребельна ГЕС. Однак реалізацію проекту зупинили через відсутність фінансування.
— Нині є інвестори, які хотіли б завершити розпочате?
— Наскільки мені відомо, деякі інвестори були готові там будувати. Питання доцільності цього будівництва нині розглядають у Києві. Хотів би зазначити, що це буде дуже дорого. Бо з тих теренів, які мали затопити, переселили не всіх мешканців. Залишається ще 700-800 хат. За радянських часів із переселенням було простіше. Нині все подорожчало, і навряд громадяни захочуть виїжджати. Планували затопити 1400 га землі. До слова, є сумніви щодо того, чи пройшов цей проект екологічну експертизу. Найімовірніше, тут спорудять дериваційну (прируслову) гідроелектростанцію, а не пригребельну (затоплення території). На мою думку, небезпеки в такого роду ГЕС немає, вона дозволятиме розводити рибу, навіть форель.
— Чи є ймовірність, що на Львівщині зведуть недериваційні міні-ГЕС а пригребельні?
—Так, остаточного рішення немає. Можливості є і в дериваційних, і в пригребельних міні-ГЕС. На мою думку, дериваційні будувати доцільніше, але всі варіанти досі актуальні.
— Хто шукатиме інвесторів для будівництва міні-ГЕС?
— Інвестори вже є. Облдержадміністрація має обрати тих, які підходять найбільше. Деякі хочуть вкласти кошти тільки в початкову документацію, а потім знайти ще одного інвестора, а є такі, які готові фінансувати від початку до кінця. Вважаю, що доцільніше розробити програму з технічним і ціновим обґрунтуванням, аби можна було з ЛОДА визначати інвестора на конкурсній основі.
— Але якщо немає ні проекту, ні технічного обґрунтування та досі не вирішено, які саме мають бути ГЕС — дериваційні чи пригребельні, то звідки інвестор?
— Нині в стихійному порядку інвестор сам визначає, де хоче розташувати міні-ГЕС. З одного боку, це правильно, а з іншого — дуже мало підприємств реально засвідчило будівництво гідроелектростанції. Ніхто навіть не завершив проектно-кошторисну документацію! Серед реальних інвесторів на Львівщині — ТзОВ «Енергоінвест», «Еко-оптима», ФОП «Миронюк», ТзОВ «Західні енергетичні транзити», ТОВ «АКВАНОВА ІНВЕСТСМЕНТ», ТзОВ «Енергоінвест Захід».
— Хто платитиме за зведення ГЕС і зароблятиме на цьому?
— Підприємці вкладатимуть особисті кошти в об’єкти, які будуть їхньою власністю, а гроші отримуватимуть від держави за продану енергію. Відповідно до програми будівництва міні-ГЕС в Україні, влада зобов’язана купити цю електроенергію. Нині не можу сказати, скільки коштуватиме будівництво об’єкта — цифри будуть різними.
Розмовляла Мар’яна Вербовська

Анатолій Павелко, член ГО «Бюро екологічних розслідувань»

Карпати — це унікальний регіон України, де ще залишилася відносно недоторкана природа. Саме завдяки природі Карпати відіграють украй важливу роль щодо екологічної безпеки України та Європи. Охорона довкілля і туризм — пріоритети для Карпат, що визнано в державних і міжнародних документах. Проте безконтрольне будівництво ГЕС, яке схоже на золоту лихоманку на Дикому Заході, може зруйнувати унікальні екосистеми та поставити крапку на розвитку туризму.
Є декілька небезпечних моментів, якими загрожує робота ГЕС. Насамперед це загроза для живих організмів, які населяють річки. На Львівщині в гірських річках живе такий вид червонокнижних риб, як харіус європейський. Зникне і знаменита карпатська форель, дунайський лосось. Також слід очікувати зниження туристичної привабливості регіону. У нас є фото, які яскраво відображають те, що коїться на ділянках, де будують і працюють малі ГЕС. Кожен підприємець, коли щось будує, прагне отримати максимальну віддачу. Максимальної віддачі досягають тоді, коли на турбіну пускають максимум води. Відтак усю воду заганяють у трубу. А сама ділянка перетворюється на пересушене русло з іржавою трубою поряд. У нашій області розвивається сплавний туризм, піший туризм. А тепер замість карпатської річки ви побачите страшну трубу. По-третє, дуже часто під час будівництва електростанцій нехтують такими характеристиками, як геологічна будова. У Карпатах поширені м'які гірські породи, тому якщо на них будувати масштабні об’єкти, існує загроза руйнування гребель і труб. Унаслідок таких геологічних процесів уже почали руйнуватися труби тих електростанцій, які зводили два-три роки тому. Існує також ризик падіння ґрунтових вод у населених пунктах. Уявіть собі, що зараз, за сучасного рівня річки, вода ще тримається. Якщо ж воду забрати, то рівень у криницях теж може впасти. З огляду на те, що не всі села мають централізоване водопостачання, людям доведеться шукати воду деінде.
Часто говорять, що ГЕС використовуватимуть для протиповеневого захисту. Але світовий досвід свідчить, що найкращим протиповеневим заходом є збереження природних річищ і заплав річок. Наприклад, у Німеччині сьогодні витрачають десятки мільйонів євро, щоб відновити природні водотоки. Водночас ГЕС ставлять під загрозу не лише недоторканий стан наших річок, але і людей, які живуть на їх берегах. Як правило, ГЕС здатні стримувати лише невеликі паводки і повені. У разі великої води вона у кращому випадку просто перетікатиме через греблі. У гіршому греблі руйнуватимуться, а вода зі значно більшою силою знищуватиме все, що розташоване нижче за течією.

49 років самотності

За кілька років більшість львівських лісів ризикує опинитися в пастці високих парканів. Причина такої несправедливості — кілька речень у Лісовому кодексі України та нахабність товстосумів


За останні п’ять років брюховицькі ліси біля Львова все більше нагадують Бермудський трикутник. Рік за роком за мурами зникають нові ділянки, ліс шматують на клаптики для тих, хто хоче та може собі дозволити жити на лоні природи. Ті ж, хто звик тут проводити своє дозвілля, змушені шукати іншу територію. Те, що, згідно із законом, є «власністю громадян країни» перетворюється на зону з товстенними і височенними парканами. 2006 року автори змін до внесли до нормативного документа графу про «довгострокове тимчасове користування лісами», відтоді всі охочі беруть своє — 49 років користування, — а екологи з останніх сил намагаються стерти цю норму з українського законодавства.

Земля розбрату
На брюховицький ліс знову накинули оком. Два тижні тому син одного з відомих депутатів ВР забажав узяти в оренду ділянку площею 2,5 га для будівництва відпочинкового комплексу. Альтанки, мангал, кухня, павільйони — ось що хоче бачити на цьому місці новоспечений інвестор. Натомість комісія природокористування, охорони довкілля та благоустрою Львівської міської ради має щодо цього іншу думку.
— Це кліматологічно-оздоровча територія, тому неприпустимо, щоб тут зводили, кому що заманеться. Люди тут лікуються. Я ніколи не дозволю, щоб у лісі таке розбудували, — розповіла «Газеті» Віра Лясковська, член постійної комісії природокористування, охорони довкілля та благоустрою Львівської міської ради. — Ділянка перебуває в подвійному підпорядкуванні — Державного об’єднання «Львівліс» і Львівської міської ради. Площа лісу — 2300 гектарів, таке враження, що незабаром територію поділить між собою кілька осіб. Ми відмовилася підтримати проект сина депутата, після чого отримали від охочого взяти в оренду ділянку лист із таким змістом: «Проект парку для сімейного відпочинку ніяк не загрожує екології, а навпаки, перетворить стихійне сміттєзвалище на місце цивілізованого та доступного відпочинку львів’ян, може стати місцем етнокультурних заходів, фестивалів. У демократичній цивілізованій країні бути чи не бути інвестиційним проектам залежить не від упереджених стереотипів однієї особи... Інакше може здатися, що одне особисте «ніззя, бо ніззя» залишить смітник смітником...»
Парадоксально, але, попри те, що чоловік називає ліс «смітником», саме тут він хоче створити зону відпочинку. За словами В. Лясковської, це не єдина ситуація, коли доводиться відстоювати клаптик лісу: охочі отримати тут землю з’являються щороку. Кілька років тому вони навіть організовували виїзд до лісу із журналістами та показували їм кілька ділянок, що їх загородили орендарі. Серед колекції можновладців навіть кілька соток землі для вигулу собак.
Водночас норма Лісового кодексу спровокувала низку інших резонансних конфліктів навколо цінних лісових насаджень. Так, у Коблевському районі Миколаївської області 2009 року в ДТКЛ було передано лісові ділянки, які є… пляжною зоною Чорного моря. Нові «лісокористувачі» обмежили відпочивальникам доступ до узбережжя, висунули фінансові вимоги керівникам баз відпочинку. В Канівському районі Черкаської області 2010 року на таких самих засадах приватні особи отримали лісові ділянки на березі Дніпра. А місцеві мешканці втратили доступ до місць традиційного збору грибів, ягід, відпочинку та риболовлі.

Кодекс слід змінити
Про нахабність товстосумів у відносинах «людина-природа» говорять і юристи.
— Особи, які отримали в оренду лісові ділянки на 50 років, поводяться, як власники: огороджують територію парканами, виставляють охорону, не допускають на «свою» землю не лише пересічних людей, а й представників контролюючих органів. Така ситуація порушує екологічні права місцевих жителів, — пояснює «Газеті» Наталія Шпег, юрист МБО «Екологія-Право-Людина».
З огляду на абсурдність Лісового кодексу, Національний екологічний центр України (НЕЦУ) та львівські юристи з «Екологія-Право-Людина» написали лист до Верховної Ради. Вони вважають, що потрібно змінити статтю, яка дозволяє «довгострокове тимчасове користування лісами». Звернення екологів скерували до Комітету Верховної Ради України з питань екологічної політики, природокористування. Щоправда, наразі членам комітету нічого не відомо про лист. Зокрема, Іван Заєць, народний депутат і заступник голови цього відомства, попросив журналіста «Газети» надіслати йому цей текст для докладного ознайомлення.
— Утім комітет уже переадресував лист Державному агентству лісових ресурсів, — зауважує Н. Шпег. — Держагентство пише, що опрацювало результати аналітичного дослідження в рамках Регіональної екологічної програми ФЛЕГ і «своє відображення вони знайдуть у нормативно-правових актах». Але коли ці акти набудуть чинності — не знає ніхто...

Білі нитки кодексу
Олег Сторчоус, експерт Світового банку й автор Аналізу правової регламентації ДТКЛ у рамках Регіональної екологічної програми ФЛЕГ (про який згадує в листі Державне агентство), наголошує, що недоліків тут іще багато.
— Через таку недосконалість законодавства виникли гострі конфлікти між громадою та лісокористувачами, зацікавлені сторони ініціювали судові спори, — розповідає О. Сторчоус. — Реальний стан справ у цій галузі свідчить про те, що влада виділяла лісові ділянки без дотримання принципів прозорості. Відтак можна стверджувати, що на сьогодні правовий інститут довгострокового тимчасового користування лісами небезпідставно набув в Україні корупційного забарвлення.
До того ж, у Лісовому кодексі не врегульовано поняття «корисні властивості лісів»: строк використання корисних властивостей, умови й обмеження їх використання, відповідальність у разі погіршення стану корисних властивостей лісів. У таких умовах під час використання корисних властивостей лісів існує реальна загроза знищення природи. Торік у нашій країні діяли сотні договорів довгострокового тимчасового користування лісовими ділянками, лісокористувачам різних форм власності виділено тисячі гектарів. Якщо зміни до кодексу не внесуть, то, вочевидь, ласих на лісову територію більшатиме. Про хибність оренди лісів говорить й один з авторів Лісового кодексу, почесний директор Інституту екології Карпат НАНУ Михайло Голубець. Михайло Андрійович вважає, що свавілля з орендою лісів породжує ментальність українців.
— Ми просто не доросли до цього. Переконаний, що нині передавати лісові ділянки в оренду неприйнятно, адже опісля їх використовують дуже нераціонально, — пояснює академік.
На думку М. Голубця, спершу варто практикувати оренду тривалістю щонайбільше 10 років, можливо, тоді абсурдних ситуацій із парканами буде значно менше.

Фахівці не мають наміру зволікати зі зміною законодавства і вважають, що доцільно влаштувати «круглий стіл» і громадські слухання з цього приводу. «Правила використання корисних властивостей лісів» може розробити КМ, тож якби це було зроблено раніше, то п’ять років українці могли прожити без «лісових перипетій».

Мар’яна Вербовська, "Львівська газета" 22 грудня 2011 року №52(648)

Мисливці за привидами

Депутати втретє прагнуть «просунути» зміни до Закону «Про природо-заповідний фонд», які дозволять полювати в заповідниках і національних парках. Якщо цього місяця такі нововведення ухвалять, то низка унікальних тварин і птахів ризикує остаточно зникнути з українських горизонтів

Парламентарії пропонують дозволити мисливцям полювати на території заповідників. Від такої ідеї незалежні екологи, м’яко кажучи, не в захваті й застерігають: в українських заповідниках немає достатньої кількості тварин для полювання, дозвіл на відстріл просто зітре їх із лиця землі. «Полювання в заповіднику — це своєрідна примара, до того ж короткотривала», — вважає Володимир Борейко, директор Київського еколого-натуралістичного центру, який активно протистоїть зареєстрованому законопроекту. Водночас це вже третя спроба народних обранців отримати дозвіл на полювання в заповіднику, але щоразу здоровий глузд у ВР таки перемагав. Поки що.

Закони Африки
Із 2005 року Оксана Марискевич, заступник директора Інституту екології Карпат, бореться з бюрократією та намагається відновити популяцію зубрів в Україні. Фактично кожну тварину обліковано, саме тому їм поселяють у національні парки та заповідники.
— Якщо ухвалять зміни, то це означатиме, що напрацювання останніх десятиліть марні, — розповідає «Газеті» О. Марискевич. — Тому моє ставлення до цього дуже негативне. А ще мене дивує, що в мотивації змін до закону звучить аргумент: мовляв ті, хто мешкає біля заповідних територій, прагнуть тут полювати, а їм не дають. Це — абсурд.
Окрім сумнівного аргументу про місцевих мешканців, у пояснювальній записці до змін депутати пишуть, що аналогічна практика мисливського туризму динамічно розвивається, зокрема, у національних парках Африки.
— Але ж досвід збереження тварин у США та Канаді значно ефективніший, там ніхто не дозволяє стріляти. Для мене очевидно одне — хлопці дуже хочуть постріляти, — спростовує аргумент нардепів В. Борейко.
Як пояснив «Газеті» пан Борейко, за роки незалежності в Україні було вбито мисливцями від 30% до 70% дичини. Єдина територія, де звірі залишилися, — заповідні фонди, які становлять лише 4% території. Нині найстрашніший сон для еколога — затвердження нововведень. Після цього, за його прогнозами, в країні різко скоротиться кількість диких гусей, лосів, вовків і зубрів.

Заповідник має заробити
Автори проекту змін до закону нині переконані, що допоможуть тим, хто мешкає неподалік заповідних територій. Зокрема Валерій Камчатний розповідає, що хоч сам не має рушниці, полювати не хоче і не буде, але тонкощі мисливського туризму розробляв на основі іноземного досвіду. Він вважає, що зараз до законопроекту упереджене ставлення, яке, на його думку, зовсім недоречне.
- Я можу або помилятися, або навпаки бути героєм. Життя нас розсудить. Я думаю, що ситуація повинна бути абсолютно спокійна. У нас є гарні закони, але як їх потім застосовують – тому крім шкоди нічого не виходить, - розповідає „Газеті” Валерій Камчатний, один із авторів змін до закону. - Дійсно, на перший погляд, це може здатися поганою ідеєю, але деяких категорій громадян – це вихід із ситуації у якій вони опинилися. Тому не треба шукати чорну кішку у темній кімнаті, особливо якщо там її немає. Можливо, це одна з таких ситуацій.
Окрім того, за словами нардепа, саме цей вид діяльності в значній мірі повинен був забезпечувати надходження коштів до національних парків на їх утримання та подальший розвиток.
Останній Бастіон Червоної книги
За словами працівників Національного природного парку „Сколівські Бескиди”, українці і без нововведення відстають на тлі інших країн Європи за кількістю тварин.
- Це острівець безпеки тварин, тому дозволити мисливський туризм не узгоджується зі смислом охоронних територій, сама суть заповідника зникає, адже він створений для того, щоб убезпечити тварин від небезпеки, - коментує „Газеті” Олег Куликів, старший науковий співробітник НПП „Сколівські Бескиди”.
До того ж, у Законі „Про туризм” немає пояснень, чим цей туризм відрізняється від полювання. І попри те, що ініціатори змін до закону пропонують дозволити полювання лише на частині заповідних територій, тобто у зонах антропогенних ландшафтів, які зазвичай розташовані поруч із населеними пунктами, це означатиме відкриття всієї території природно-заповідного фонду для мисливців. Реальних розміток і розділень різних зон на території заповідників чи національних парків насправді немає. Цього місяця зміни до Закону України „Про природно-заповідний фонд України” розглядатимуть у парламенті, екологи вже встигли охрестити цей розгляд „тестом на адекватність” і з пересторогою чекають на результат.

Мар’яна Вербовська 8 грудня 2011 року №49(646) «Львівська газета»
фото:ТСН

Музей покинутих секретів

Навіть після 16 років ремонту Львівський природознавчий музей не може відчинити свої двері для відвідувачів. Через брак фінансування три експозиційні поверхи та 360 тисяч виставкових одиниць простоюють без діла



Державний природознавчий музей НАН України, що на вул. Театральній, із 1995 року не бачив відвідувачів. Свого часу цей заклад прирівнювали до Британського природознавчого музею, нині про нього знають одиниці, виросло покоління, яке не здогадується, що шкільні уроки біології можна підкріпити “очною ставкою” з жуком-голіафом та скелетом мамонта.

Секрет№1: контакти – рушій прогресу

Колапсом у ремонті стала економічна криза. Музей йшов на фініш, відкриття було фактично на носі, але безгрошів’я 2008-2009 років не просто відтягнуло момент відкриття, але й збільшило необхідну для закінчення суму, позаяк матеріали постійно дорожчали. У 2010 році музейники отримали тільки 300 тисяч гривень – це п’ята частина потрібного. Натомість цього року навесні справа із закінченням ремонту у музеї нарешті пожвавилася. У квітні Андрій Садовий особисто мав розмову з Борисом Патоном, Президентом Національної академії наук, якій підпорядкований музей.
- Під час розмови Борис Патона зателефонував до Миколи Азарова, Прем’єр-Міністра України. Того ж дня Азаров сформулював доручення до Міністра фінансів обговорити спосіб розв’язання цього питання. Після того настала гаряча пора відпусток і нас попросили нагадати про себе у серпні, - розповідає „Газеті” Юрій Чорнобай, директор Державного природознавчого музею.
Вони про себе нагадали і гроші таки надійшли, восени музей отримав 800 тисяч гривень, але не без „але”. Держказначейство раптом засумнівалося у документах щодо ремонту будівлі і почало вимагати, аби усі дозволи на ремонт і на проект природознавці отримали заново.
- Це виглядало як наруга над здоровим глуздом, але ми провели роз’яснювальну роботу і все зробили, - резюмує Юрій Чорнобай.
Як розповів „Газеті” Микола Корольов, заступник директора Державного природознавчого музею із загальних питань, нині активно працюють над закінченням двох брам до музею, тому у 2012 році вони мають велику надію відкрити їх для школярів та студентів.

Секрет №2: унікальна експозиція

Поки брама в музей зачинена діти та студенти втратили ілюстрацію біологічної історії. На заході такий екотуризм один із найпопулярніших, тому зараз Львів втрачає подвійно: бо не може проілюструвати біологічну еволюцію і не може на цьому заробити. Історію із львівським музеєм називають навіть „злочином”, бо під замком унікальна колекція. Експонатів стільки, що навіть коли музей відкриють виставити їх одночасно не зможуть фізично. Тому майбутню виставку змінюватимуть щокварталу.
- Аналогів надбання Дідушицького (польський меценат –природознавець, який заснував музей – „Газета”) ви справді не знайдете. Це розкішна колекція експонатів, тому якби можна було знайти меценатів, які б про спонсорували відкриття - це було б чудово! – коментує „Газеті” Дзвени слава Мамчур-Калинець, проректор ЛНУ імені І. Франка з навчально-виховної роботи. – Тим, хто зараз цікавиться біологічною історією пораджу відвідувати зоологічний музей біологічного факультету на вул. Грушевського. Тут теж добра колекція: від скелетів морської корови до експонатів привезених із Антарктиди.

Секрет №3: музей функціонує

Музей закритий, але тут активно працюють понад 50 людей. З них шість докторів наук і вісімнадцять кандидатів наук.
- Ми функціонуємо як науково-дослідна установа НАНУ. Досліджуємо теми генетичного походження структури класифікації основних груп тварин. В нас досі є плановий збір експонатів, продовжуємо дослідження певних груп рослин та тварин. Є загальне завдання інвентаризації. За 16 років наш штат фактично не змінився. Ми створили три наукові відділи, - розповідає Юрій Чорнобай.
Науковці черпають досвід сусідніх країн і мають низку напрацювань, усі „карти” обіцяють відкрити вже незабаром. До закриття музей щороку відвідувало понад 100 тисяч осіб. Після відкриття керівництво планує приймати й удвічі більше, та й масштаби музею це дозволяють. Проте наразі головним секретом залишається дата відкриття музею. Коли саме колекцію зможе оцінити кожен охочий не береться прогнозувати ніхто, адже причина одна із найбанальніших у світі: грошей нема і невідомо коли будуть. Попри сумні перспективи львівські природознавці навчилися себе підбадьорювати і нагадують: Московський музей Дарвіна лагодили два десятиліття, тепер він один із найпопулярніших у російській столиці.
Мар’яна Вербовська "Львівська газета" №48(645) 1 грудня 2011 року