Поле чудес

Чому об’єднання – єдиний спосіб фермерів отримати прибуток від вільної торгівлі з ЄС?

«Пригадуєте, кілька років тому всі купували польську цибулю? У нас навіть відмовлялися її сіяти, бо купити було дешевше. Так буде завжди, якщо в Україні не буде підтримки фермерських господарств», – каже «Газеті» Петро Вовк, господар на фермерському господарстві «Малинівка» Пустомитівського району.

Зараз «Малинівка» – це 100 га площі, два овочесховища.
На фермі вирощують овочі борщового набору: картоплю, моркву, буряк, капусту та інші, які продають найбільші торгові мережі регіону.

Але попри свій успіх, тут не поспішають радіти від того, що 1 січня в Україні діє глибока та всеосяжна зона вільної торгівлі, запроваджена в межах Угоди про асоціацію України з ЄС.
Навпаки, радісні новини від роботи зони вільної торгівлі тут прогнозують лише після того, як в країні станеться диво.

Що зміниться?

Тепер митні тарифи, які сплачують під час продажу товарів між Україною та ЄС, поступово знизяться до нуля. Незважаючи на те, що ЄС знизить свої тарифи майже відразу і в повному обсязі після впровадження глибокої та всеосяжної ЗВТ, для України це відбуватиметься поетапно, до 10 років, щоб відобразити різницю в промисловій конкурентоспроможності між двома територіями.
За словами Петра Вовка, зараз українцям треба пройти той шлях, який фермери ЄС проходили за десятки років. Зокрема, отримати документи, що засвідчуватимуть якість продукції.

Кілька років тому П. Вовк хотів розробити сертифікацію продукції, бо тільки з нею можна продавати свої продукти в ЄС. Тоді це коштувало 100 тисяч гривень на рік. За таких умов, 100 тонн картоплі дорожчали на 40 копійок за кілограм. Отож він просто не міг конкурувати з іншими, бо хоч і мав сертифікат, але ціна його продуктів ставала б зовсім не привабливою.
«Щоб працювати на закордон, треба планувати роботу на рік наперед. Розраховувати, скільки продукції у вас зможуть купити. Й не менш важливо: виграють лише ті, хто матиме великі господарства. Тільки вони зможуть дозволити собі стандартизацію та сертифікацію і продавати на експорт великі обсяги товарів», – резюмує п. Вовк.

ЄС уже запровадив зони вільної торгівлі в багатьох країнах світу і нині веде перемовини про нові угоди, зокрема зі США та Японією. Так само, як і Україна, має зони вільної торгівлі з країнами Співдружності Незалежних Держав і веде перемовини про угоди з Канадою, Туреччиною та Ізраїлем.
Цікаво, що інформацію про зміни фермери отримували хто звідки. До прикладу, Бернар Вілем, керівник фермерського господарства «ШЕВРЕТ», який багато років розводить овець і кіз у селі Дмитровичі Мостиського району, досі чекає, коли державні органи дадуть повний перелік змін.
Бернар займається гуртовою торгівлею молочних продуктів, переробкою молока, виробництвом сиру, масла та м’яса. Говорити про зміни після впровадження вільної торгівлі чоловік не поспішає.
«Стосовно угоди про вільну торгівлю між Європою та Україною, ніхто з департаменту агропромислового розвитку не повідомив нас про конкретні можливості та наслідки цієї угоди. Передусім постає питання, для чого служать державні структури, які щонайменше мали хоча б надати довідкову інформацію фермерським господарствам», – сказав Бернар «Газеті».

Допоможуть дотації

Микола Миркевич, почесний президент Асоціації фермерів та приватних землевласників, вважає, що доступи до європейського ринку – це, звісно, позитив. Головне, що тепер українські фермери повинні прагнути до європейських стандартів продукції. Що більше  євросторона контролюватиме нашу владу, то краще.

«Фермерам варто боятися того, що багато нової продукції потрапить на наш ринок. Виправити цю ситуацію зможуть дотації. Якщо у Польщі отримують 500 євро на гектар від держави, то наші просто не можуть конкурувати без відповідної підтримки. Зараз на українському ринку працює правило не конкуренції якості, а конкуренції ціни. Люди обирають ті товари, які найменше коштують, тому ринок не може похвалитися великими здобутками. Пригадую анекдот-легенду: коли фермер в Америці заходить у сенат, усі встають. Це ознака глибокої пошани до того, хто щодня працює для добробуту країни. Поки наші чиновники цього не збагнуть, наші фермери ледь зароблятимуть на життя», – вважає Микола Миркевич.

Розмір має значення

Від зони вільної торгівлі виграють великі підприємства, які сьогодні вже працюють на експорт. Це: виробники зерна, соняшникової олії, кормів для тварин, добрива.
Більшість виробників не є конкурентами ЄС, бо продукція просто не стандартизована. Найбільше втрачають малі фермерські господарства, які взагалі не є учасниками ринку. Йдеться про спеціалізацію сільського господарства, а про її структуру.

«Засилля дешевої продукції чекати не слід, тому що товари з ЄС залишатимуться дорогими через курс. А ось для того, щоб отримати зиск від зони торгівлі, треба об’єднуватися у виробництва однотипної продукції. Українці не люблять об’єднуватися, тому на швидкі прибутки не варто сподіватися. Ми не готові до переходу на євростандарти психологічно й технологічно. Та вакханалія, яка сьогодні є нашому ринку, не підійде для європейського. Треба послідовно змінювати законодавство», – вважає Іван Стефанишин, радник директора ТзОВ «Шувар».

На думку Івана Стефанишина, у нас є великі внутрішні проблеми у сільських господарствах. Фермери становлять 75% виробників – це 43 тисячі господарств в Україні. Серед них не більше ніж 10% мають стандартизацію та вивозять продукти за кордон. Україна залишається сировинним додатком Європи, експорт на 70% складається зі сировини і не має доданої вартості.
«На 100 тисяч тонн зерна, яке експортують, ми втрачаємо 25 мільйонів гривень доданої вартості. Тому треба активно працювати над переробкою продукції, щоб ми вивозили не зерно, а борошно, не соняшник – а олію. Поки цього не буде, українці не зможуть на повну користуватися з вільного ринку», – підсумовує І. Стефанишин.
Утім, згідно з його прогнозами, наш експорт може зрости на 15%, тоді як імпорт сільськогосподарської продукції зросте на 2%.

Вербовська Мар'яна, Львівька газета