Місце Лема в місті Лева

Цьогоріч навесні виповниться шість років, відколи пішов з життя Станіслав Лем. І хоча один із найвідоміших світових фантастів народився та виріс у Львові, тут немає ні музею, ні повноцінної екскурсії про нього, а низка перекладів припала пилом, не побачивши світ

90 років тому в родині лікаря-ларинголога Самуїла Лема народився син. Хлопчик змалку мав чудову фантазію, цікавився фахом батька й, отримавши в подарунок пластилін, ліпив людей із величезними животами, які відчинялися. Усередину маленький Станіслав акуратно вкладав мініатюрні нирки, серце й інші нутрощі, які бачив у медичних книгах. Батько просто обожнював сина, відтак той ріс справжнім пестунчиком долі, а пізніше в автобіографічній книзі «Високий замок» підсумував своє дитинство кількома самокритичними словами:
  «Я був справжній тиран!».

 Талант автора «Кіберіади» прокинувся вже в чотири роки: хлопчик навчився писати та надіслав батькові іронічний лист із села, де яскраво описав, як упав у дерев’яний туалет...

Сім’я мешкала на вул. Браєрівській (нині вул. Б. Лепкого), 4. Нині тут жодного натяку на те, що саме тут жив хлопець, який став найпопулярнішим польським письменником за кількістю мов, якими перекладено його твори. Кімната С. Лема могла би стати справжньою Меккою для фанатів фантастики, але у Львові про музей автора поки що годі мріяти. В історію квартира Лемів увійшла хіба що на світлинах Юрія Беглярова, який 2002 року вирішив зафіксувати побут фантаста принаймні на фотоплівці.

— Готував до друку книгу «Високий замок». Під час верстки видання виникла ідея опублікувати фотографії квартири Лемів, — розповідає Ю. Бегляров, верстальник видавництва «Піраміда». — Тоді вирішив піти на вул. Лепкого, 4, де колись мешкав Станіслав Лем. Це було завдання не з простих. Спочатку знайшов театрознавця — жінку, діти якої мешкали по сусідству з квартирою фантаста. Ми увійшли до кімнати, я все докладно сфотографував, деякі фотографії потрапили до книги.

Станіслав Лем, виїхавши до Польщі, вирішив реконструювати свій львівський побут і увіковічив вулиці, склепи та пасажі настільки ретельно, що за книгою «Високий замок» можна якщо не мандрувати містом, то проводити екскурсії. Цікаво, що ідея екскурсії місцями видатного фантаста стала реальністю. Одна з туристичних організацій міста пропонує побувати в улюблених закапелках автора «Голема» за 100 гривень на годину, всього мандрівка триває три години, замовляють її індивідуально. Коли «Газета» попросила про зустріч з екскурсоводом, щоб поговорити про місця та фактаж подорожі, нам сказали: «Читайте книжку, там усе написано. Нема про що говорити»…

Годі знайти гіршу рекламу та рекомендацію, відтак наразі краще самотужки читати та мандрувати Львовом Лема: у творі він скрупульозно описав не тільки вулички, а й власну квартиру — стіни, балкон і навіть стелю.

Парадокс: фахівця з найновіших досягнень техніки свого часу не взяли до Львівської політехніки, оскільки вважали «буржуазним елементом».

14 тисяч «Солярісів»

Бум польського фантаста настав тоді, коли одне з українських видавництв 2002 року вперше випустило культовий твір «Соляріс».

— Ми тричі видавали книгу. Всього 14 тисяч примірників. Уперше видання побачило світ 2002 року, тоді його просто розмітали з полиць, — згадує Анетта Антоненко, директор видавництва «Кальварія».

Цікаво, що у видавництві навіть не міркували над тим, аби випустити ще один переклад «Соляріса» (в Росії, до прикладу, їх існує три). Усі були просто в захваті від перекладу Дмитра Андрухіва, який мав шалений успіх у читачів.

— Перекладач не отримав за роботу жодних премій, але як видавець мушу зазначити, що це один із найвдаліших перекладів Лема. До слова, він має свою історію. Дмитро Андрухів переклав «Соляріс» дуже давно, його видало «Дніпро», але жодної ліцензії на це не було. Станіслав Лем на той час іще не дав згоди на те, щоб його твори видавали українською. Він навіть не знав про цю книжку! Наклад був дуже великий, але це все ж було піратське видання. 2002 року ми взяли якісний переклад Дмитра Андрухіва та практично тільки відредагували його за сучасним правописом. Це рідкісний випадок, коли переклад настільки хвалять, — продовжує А. Антоненко.

Нині про перевидання вже не задумуються. 2002-го представники «Кальварії» спеціально їздили в гості до Станіслава Лема в Польщу. Пригадують, письменник не підписував дозвіл на видання творів на більш ніж п’ятирічний термін. Це була його умова.

Нині з накладами фантаста можуть позмагатися хіба що твори Любка Дереша. Зокрема, його «Культ» видавали в «Кальварії» аналогічними тиражами. 

Перекладацькі синці

Попри успіх в українських читачів, не всі переклади автора побачили світ у палітурці, деякі досі лежать у шухляді. Галина Крук свого часу переклала збірку футурологічних есеїв Лема «Таємниця китайської кімнати», однак книжка так і не вийшла. Переклад Андрія Поритка «Високий замок» спіткала аналогічна доля у видавництві «Каменяр».

— Усього я переклав п’ять книжок: «Абсолютний вакуум», «Уявна величина», «Провокація», «Бібліотека ХХІ», «Голем ХVІ». Хотів перекладати, бо був молодий, запальний і захоплювався Станіславом Лемом іще зі шкільного віку. Одна з перших прочитаних книжок — «Полювання на сетавра», яка містила оповідання про пілота Пірса. Польську вивчив у 14 років, й автором другої книжки, яку прочитав, був Лем. Коли навчався на четвертому курсі, поїхав до Польщі в літню школу. Виявилося, що директор цієї школи — палка шанувальниця фантастики, знайома з цією тусовкою, зокрема з Лемом. Відтак одну з екскурсій нам організували до його домівки. Пан Станіслав дуже радо приймав гостей. Пригадую парадоксальну ситуацію: до нього приїжджало вкрай мало людей із Польщі. Здебільшого з Японії, Німеччини, Франції, а для поляків він був… заблизько, — розповідає перекладач Андрій Поритко.

Українські студенти потрапили до автора «Кіберіади» акурат у час діяльності ҐКЧП. Заворожено дивилися СNN: у сюжетах маневрували танки та виступали чоловіки похилого віку, руки яких тремтіли.

— Коли Станіслав Лем відчинив нам двері, то відразу сказав: «Щойно сказали по телевізору, що ҐКЧП упало!» В усіх поліпшився настрій, наступні півтори години ми слухали розповідь письменника. Він говорив про життя, літературу, бурю в пустелі. Тоді в мене виникла ідея перекласти його твори.

Загадкою в біографії С. Лема є те, що 1946 року він виїхав зі Львова та ніколи сюди не повертався. Його запрошували, він мав не одну нагоду, але… На думку А. Поритка, не хотів псувати враження про місто. Повоєнний Львів був уже іншим…

— Не можна сказати, що фантаст не любив це місто. Мало хто знає, що він у школі вчив українську мову. А зазвичай у Радянському Союзі, коли батьки віддавали дитину на навчання, то писали заяву про те, що відмовляються від уроків української. 2003 року Станіслав Лем міг навіть сформулювати кілька думок українською. До того ж, він мав єврейське походження, але пережив усю війну тут, у Львові. А щойно прийшли «совіти» — виїхав до Польщі.

У колекції пана Поритка — близько чотирьох десятків книжок фантаста в оригіналі. Це видання різних років, деякі — середини минулого століття. Перекладача по праву можна назвати одним із «найзаможніших» колекціонерів книжок С. Лема. Андрій Поритко переконаний: твори цього письменника потрібно перекладати та читати, його не оцінили, як слід.

Цитати

Світ — це божевілля одного Супермозку, який сам через себе з’їхав із глузду.

Люди не хочуть жити вічно. Люди просто не хочуть помирати.

Дурість — рушійна сила історії.

Сучасна цивілізація: обмін цінностей на зручності.

Масова культура — анальгетик, а не наркотик.

Не існує малого зла. Етика не вимірюється арифметикою.

Якщо пекло існує, то воно, напевно, комп’ютеризоване.

Українські переклади творів Станіслава Лема

Повернення з зірок // пер. І. Бречака, А. Кисіля, С. Скирти. — Львів: Каменяр, 1965.

Кіберіада // пер. В. Авксентьєвої. — Київ: Дніпро, 1968.

Катар // пер. І. Сварника. — Львів: Каменяр, 1982.

Едем // пер. Д. Андрухова. — Київ: Молодь, 1987.

Соляріс // пер. Д. Андрухова. — Київ: «Котигорошко» ЛТД, 1996.

Високий Замок // пер. Л. Андрієвської. — Львів: ЛА «Піраміда», 2002.

Апокрифи // пер. А. Поритка. — Львів: Літопис, 2002.

Голем XIV // пер. А. Поритка. — Львів: Літопис, 2002.

Улюблені місця:

Кондитерська Залевського

Пасаж Миколяша

Іграшковий магазин Клафтена

Вул. Ягелонська (Гнатюка)

Фото: Мар"яна Вербовська, Назарій Тузяк, Мирослава Іваник, Юрій Бегляров

"Теперішній Львів, гадаю, фантасту сподобався б"

Розмова з Ларисою Андрієвською, перекладачкою

— Ми запам’ятали Станіслава Лема роздратованим чоловіком похилого віку, а яким письменник був у молодості, з огляду на його тексти?

— Він завжди був гострою та безкомпромісною людиною. Колись С. Лема обрали почесним членом Академії письменників-фантастів Америки — нечувана честь для європейця, ще й із комуністичної Польщі. А він небавом написав кілька таких дошкульних статей про рівень американської літератури, що його поквапилися позбавити членства. Це дуже симптоматична історія про Станіслава Лема.

Знаю, як він гримав на російськомовних київських журналістів, вимагаючи ставити запитання під час інтерв’ю українською: «Я її вивчав у львівській гімназії, знаю і люблю, то чому ви не любите української мови?» Тривалий час узагалі відмовлявся зустрічатися з представниками українських ЗМІ — поки не вирішать ганебної проблеми «Цвинтаря Орлят» у Львові. Спершу планувала, що С. Лем напише передмову до українського «Високого Замку», та після цієї заяви не ризикнула до нього звертатися. Сказала про це під час презентації, де були присутні всілякі місцеві ексцеленції, включно з тодішнім міським головою. На подальші презентації книги мене не запрошували: щоб не верзла дурниць. На щастя, питання меморіалу вирішили під час президентства Віктора Ющенка: бо ж тільки дикуни й негідники воюють із небіжчиками — хай би якого походження.

Пригадую ще полум’яні памфлети письменника в Tygodniku Powszechnym, присвячені нашій помаранчевій революції. Його нариси з цієї газети було видано окремою книгою вже посмертно.

Знаєте, переклади перекладами, але мусила б уже й пам’ятна табличка на будинку на вулиці Лепкого з’явитися. Можна було б і котрусь із львівських вулиць назвати його іменем, туристів водити шляхами Лема: адже його львівські маршрути докладно описано у «Високому Замку». Все ж таки складно назвати львів’янина, який уславився би більше за нього.

— 1946 року Станіслав Лем поїхав зі Львова й більше ніколи сюди не повертався, як думаєте, чому?

— Це не зовсім так. Приблизно через десять років після репатріації пан Станіслав побував у Львові проїздом — у складі польської письменницької делегації, яка відвідувала СРСР, як тоді заведено було писати, «з дружнім візитом». На жаль, не знаю жодних подробиць того приїзду. Але ми розуміємо, що це вже було зовсім інше місто, цілком інший світ. І змінився він аж ніяк не на краще. Такі речі не можуть не травмувати. Відтак фантаста запрошували до Львова не раз. Уже покійний львівський письменник Ярослав Павлюк розповідав мені, що в 1980-ті С. Лем нібито прийняв запрошення львівської Спілки. Вже було куплено квитки й зарезервовано готель, однак останньої миті письменник скасував візит. Можливо, волів бачити місто дитинства та юності таким, яким воно закарбувалось у його пам’яті. Хоча, варто зазначити, пережив у ньому не найлегші часи: всі три окупації, тяжкі совєтські повоєнні роки, майже всі однокласники Станіслава Лема загинули під час Другої світової...

Ну, а щодо широко розпіарених відвідин Форуму видавців 2002 року, то це всього-на-всього не надто чесний піар-хід видавців «Високого Замку». Про це не могло бути й мови, хоча б тому, що пан Станіслав хворів і тимчасово припинив будь-яку публічну діяльність. Та й хто тим візитом опікувався би? Поза тим, Львів початку двотисячних був мало привабливим містом, у якому обвалювалися фасади історичних будівель, а ті, що вцілили, нерідко розпацькували в будуарні кольори, влада нищила бібліотеки й викидала органи з колишніх костелів. А от теперішній Львів, гадаю, фантасту сподобався б. На жаль, існують незворотні речі. 

Розмовляла Мар’яна Вербовська

Львівська газета № 16 (665), 2012 року

Година землі

23 березня Фонд дикої природи всьоме проводить акцію "Година землі".

Цього року акція вдвічі цікавіша, бо проходить під гаслом "I will - if you will". Кожен обіцяє зробити екологічну витівку, якщо назбирає достатню підтримку)

http://www.youtube.com/watch?v=2UywrjnOaUE

Заплуталися в сланцях

Автор: Назарій Тузяк  

Україна, можливо, входить до двадцятки країн із найбільшими запасами сланцевого газу. Але перспективи його видобутку тут стають усе примарнішими
 На початку січня Україна підписала угоду із американською компанією Shell. Остання займеться пошуком та видобутком сланцевого газу на Юзівській ділянці (територія Харківської та Донецької областей). Текст домовленостей не оприлюднювали, посилаючись на комерційну таємницю, але завдяки депутатам Харківської облради ми дізналися низку цікавих деталей.
Наприклад, таке: Shell та його українського партнера, компанію “Надра Юзівська”, звільнили від сплати багатьох податків. Вони не платитимуть екологічного податку, збору на спеціальне водокористування, не вноситимуть плату за землю, митного збору, рентної плати за видобуток газу, збору на обов’язкове пенсійне страхування.

Ці компанії сплачуватимуть податок на прибуток, ПДВ та гроші за користування надрами. У тексті угоди є й цікавий пункт – мрія для вітчизняних підприємців: якщо держава несвоєчасно відшкодовуватиме ПДВ, платитиме пеню – 120% ставки НБУ за кожен день прострочення… І ще цікаве – угоду підписано на 50 років.
Переговори із Chevron, який у травні минулого року виграв тендер на укладення аналогічної угоди щодо розробки Олеської площі, заморожені. Місцеві депутати аж ніяк не проголосують за подібний документ. Вони налаштовані вкрай скептично.
Як і опозиціонери у Верховній Раді, кілька тижнів назад депутати із фракції “Батьківщини” Арсен Аваков, Андрій Кожем’якін та Микола Томенко зареєстрували законопроект, яким пропонують встановити тимчасовий мораторій на пошук, розвідку та видобуток нетрадиційного газу. Вето діятиме доти, поки в країні не будуть переконані у безпечності видобутку газу зі сланців (підписану угоду із Shell пропонують розірвати).
Подібною є й позиція голів тутешніх рад (принаймні, Миколаївської, Жовківської, Буської та Золочівської райрад). “Ми порадилися із головами місцевих рад і думка однозначна. Поряд із нами, в Польщі, розпочали видобуток сланцевого газу. Пробурили дві свердловини і газу немає. Бурять третю. То чому нам не зачекати, не подивитися, що буде? Побачимо, якщо через 5-10 років у Польщі все буде нормально, якщо видобуток буде екологічно безпечний та економічно вигідний, тоді можна буде до цього питання повернутися”, – заявив цього тижня на прес-конференції у Львові голова Жовківської райради Тадей Швай.
Вітчизняні екологи ще більш радикальні – вони пропонують відмовитися від застосування технології гідророзриву, позаяк вона, на їх думку, може спричиняти мікроземлетруси та забруднення підземних вод (детальніше читайте в коментарях на наступній сторінці).
Насправді, досі так і невідомо, чи достатньо газу в українських сланцях, аби його можна було вигідно видобувати. Наступні кілька років йтиметься виключно про перевірку попередніх оцінок. Хоча урядовці очікують мало не дива – за їх словами, уже із 2018-2019 має розпочатися промисловий видобуток газу зі сланців.

Цікаво, що представники Chevron до недовіри із боку місцевого населення ставляться спокійно. “Ми не зможемо і не будемо починати роботу у тих місцевих громадах, які нас не захочуть прийняти. Якщо ми виберемо потенційні місця для буріння свердловини, то ми приїжджатимемо до місцевих громад, проводитимемо дискусії, вислуховуватимемо занепокоєння і страхи. І якщо після тих всіх дискусій місцева громада все одно скаже, що не хоче, аби ми видобували там сланцевий газ, то ми звернемося до іншої громади. Тобто якщо ви скажете категоричне ні, ми не зможемо розпочинати роботу і будемо звертатися до інших людей”, –  заявив під час зустрічі із мешканцями Кам’янки-Бузької голова представництва Chevron в Україні Пітер Кларк.
Ймовірно, його фірмі так і не вдасться переконати тутешніх громадян. Хоча б тому, що місцеві політики аж ніяк не прагнуть з’ясувати, чи існує безпечний спосіб викачування газу зі сланців. Водночас слід визнати, що самотужки Україна ще не скоро зможе бодай перевірити, є у неї сланцеві поклади, чи ні. Зараз слід не лише дізнаватися більше про новий для нас вид палива, а й вибирати між допитливістю і можливою енергетичною незалежністю та страхами і ймовірними ризиками.




КОМЕНТАРІ:

Олена Кравченко, виконавчий директор міжнародної благодійної організації "Екологія-Право-Людина":
- Згідно досліджень Комітету енергетики та підприємництва Конгресу США щодо хімічних речовин, які застосовувалися для гідророзривів у період між 2005 та 2009 рр., для технології гідророзриву (фрекінгу) при видобутку сланцевого газу застосовували сотні хімічних речовин, які можуть проникати у водоносні шари, річки та атмосферу. Чотирнадцять провідних нафтогазових компаній використовували понад 2500 різних продуктів для гідророзриву, включаючи 750 різних хімічних речовин та інших компонентів. Серед цих речовин 29 видів (зокрема бензол, толуол, ксилол, формальдегід) є відомими канцерогенами.Дослідження Агенції з охорони довкілля США показують, що від 20 % до 40 % хімікатів залишаються під землею. Вони не здатні до біологічного розкладу, відтак спричиняють забруднення води і ґрунтів, які використовуються людьми, рослинами і тваринами. Невелика кількість бензолу, що викликає рак, може забруднити мільйони літрів води. Толуол, який вражає центральну нервову систему, може викликати розумові розлади, включаючи затьмарення свідомості, візуальні та слухові галюцинації. Ці хімічні речовини також можуть спричиняти безпліддя, аутизм, діабет, захворювання щитовидної залози і рак. Хімікати можуть мати водночас і негайний вплив на здоров'я людей, і накопичувальний, який відразу можна й не діагностувати, а виявити лише через місяці, роки і навіть десятиліття.Щоб оцінити потенційний вплив хімічних речовин на довкілля, потрібно знати, які саме із них і в яких кількостях застосовуватимуться саме в Україні. У нормативних актах більшості країн, в яких ще не заборонено використання фрекінгу (технології гідророзриву), від компаній вимагають повністю розкривати склад фрекінг-рідини. При бурінні однієї свердловини використовуються десятки тонн хімікатів, які чомусь становлять "комерційну таємницю" і їхній склад буде відкриватися на стільки, на скільки дозволять виробники цих хімічних речовин.Під час виконання гідравлічних розривів лише для однієї свердловини використовується від 9 000 до 29 000 метрів кубічних води. Велика частина води (1 300 - 23 000 метрів кубічних води з однієї свердловини) потім повертається на поверхню. Ця вода містить хімічні речовини зі сланцевих порід - важкі метали, природні радіоактивні матеріали та різноманітні забруднюючі речовини, що використовуються при закачуванні, включаючи токсичні речовини. Є й інша проблема - де утилізувати значну кількість вибуреної породи (шламу), непридатного бурового розчину, бурових стічних вод. Окрема проблема - утилізація вод з підвищеним рівнем радіоактивності, якщо такі виявляться в процесі буріння. При бурінні свердловин для видобутку сланцевого газу постане питання утилізації відходів буріння, адже в районі видобутку нетрадиційних газів відсутні полігони для захоронення десятків тисяч кубометрів вибуреної породи, шламу, відпрацьованих рідин, що використовуються для гідророзриву пластів. У Львівській області відсутній полігон для захоронення небезпечних відходів. Куди вивозитимуть таку велику кількість рідких відходів? Спеціалізовані полігони в сусідніх областях для захоронення відходів І-ІІІ рівня небезпеки відсутні. Існує небезпека, що забруднена вода вивозитиметься на сміттєзвалища, очисні споруди (які є і без цього навантаження вкрай в незадовільному стані) або ж виливатиметься на рельєф чи в річку. 

Михайло Гончар, директор енергетичних програм центру "Номос":
- Не потрібно плутати потенційні ризики з реальними загрозами. Потенційні ризики існують завжди і в будь-якому виді промислової діяльності - неважливо, чи це видобуток природного газу із нетрадиційних джерел, чи це вуглевидобуток, чи це внесення пестицидів у ґрунт - ризики завжди є. А от щодо реальних загроз, то я би сказав, що вони дуже перебільшені. Завжди задаю екологам одне питання: скільки людей загинуло від видобутку сланцевого газу у США та Канаді, адже там, якщо взяти період промислового видобутку, це триває десятиліття. Ні офіційної, ні неофіційної статистики немає. Тому, коли кажуть, начебто сланцевий газ принесе нам "новий Чорнобиль", то я думаю, що це або від лукавого, або від "Газпрому". Якщо будуть дотримуватися технологічних та екологічних вимог, ніяких проблем не виникне. Якщо ж уявити, що щось таки станеться - адже, за теорією ймовірності, час від часу щось таки трапляється - то це матиме абсолютно локальні наслідки в межах окремої свердловини. Це навіть не можна порівнювати із тим, що трапляється на вугільній шахті, коли гинуть десятки людей. Ми ж кожен рік платимо кількома людськими життями за мільйон тонн видобутого вугілля. Тому, якщо йти за "зеленою" логікою, що має мало спільного із турботою про довкілля, ми повинні припинити вуглевидобуток, припинити видобування залізної руди, припинити традиційний видобуток нафти та газу (до речі, там теж застосовується гідророзрив), припинити будь-яку промислову діяльність, бо вона містить ризики.Візьмемо "рафіновану" із точки зору ставлення до довкілля країну - Німеччину, яка, на відміну від Франції, не ввела заборону на розробку газу із нетрадиційних джерел, хоча у грудні минулого року бундестаг розглядав це питання. Вони дійшли висновку, що накладати мораторій не слід, позаяк реальних загроз немає, а лише потенційні ризики. Але якщо усе робити чітко, то вони нівелюються. Тим більше, що 20% газу у Німеччині видобувається завдяки гідророзриву, і це не має жодних негативних наслідків для довкілля. Нічого придумувати собі страшилки. Тим паче, що в нашому випадку мова йде не про комерційний видобуток чи видобуток у промислових масштабах - зараз і в найближчі п'ять років йтиметься лише про пошуково-розвідувальні роботи. Перш ніж ламати списи, потрібно зрозуміти, а чи є заради чого їх ламати?Загалом собівартість видобутку газу із нетрадиційних джерел є вищою. Німці підрахували, що при всіх затратах на дотримання екологічних вимог, оплати праці і так далі, ціна газу, видобутого із нетрадиційних джерел буде меншою, аніж закупівля російського газу з імпорту. Якщо так є в умовах Німеччини, то тим більше це буде вигідно в умовах України. Навіть якщо, уявимо собі такий сценарій, Росія знизить ціну на газ до 280 доларів за тисячу кубічних метрів. Але щоб зрозуміти, якою буде реальна собівартість і ціна, потрібно ще пройти етап експериментально-промислового буріння: якщо підтвердиться наявність комерційних запасів, компанія ще дивитиметься, які затрати вона понесе при видобутку цього газу.

Володимир Харкевич, геолог, доцент кафедри екологічної та інженерної геології і гідрогеології геологічного факультету ЛНУ ім. І.Франка:
- Технологія видобутку сланцевого газу за допомогою свердловин відома у США із 1821 року. Синонімом терміну "сланцевий газ" є "горючі сланці". Це тверда корисна копалина (руда), що складаюється зі сланцю та керогену (твердої органічної речовини). Кількість керогену у руді коливається від 10-15% до 60-80%. При розчиненні керогену у толуолі та бензолі отримують метан, діоксид вуглецю та воду. Така реакція відбувається під тиском у 3,5 МПа і температурі 380-500 градусів за Цельсієм. Якщо звичайний природний газ - це метан, то сланцевий газ є сумішшю метану та діоксиду вуглецю. Його калорійність удвічі менша, аніж природного газу. Науковці Львівської філії Українського державного геологорозвідувального інституту здійснили аналіз опублікованих та архівних матеріалів щодо вмісту органічної речовини у сланцях Олеської ділянки та в Польщі. Якщо у США вміст керогену у сланцях в середньому становить 35% (потужність покладу - 50-250 м), у Польщі - 3% (потужність опробуваного інтервалу - 5-10 м), то на Олеській ділянці Львівщини - 0,5% (потужність опробуваного інтервалу - 5-10 м). У США ділянки із вмістом керогену менше 10% не розробляються. Найбільше покладів руди в Америці сконцентровано на глибині 180 - 500 м. Цікаво, що глибина залягання сланців у Польщі - два кілометри, а на Олеській ділянці два - чотири кілометри. На території Олеської ділянки є сотні водозабірних свердловин централізованого питного водопостачання. При застосуванні технології видобутку сланцевого газу підземна вода свердловин та поверхнева вода будуть забруднені хімічними реагентами. В одну свердловину закачують 20 тисяч тонн розчину, з яких 2% (400 т) - це бензол, толуол та інші канцерогенні речовини. Тож є небезпека, що при вживанні людиною забрудненої води поширюватимуться ракові захворювання. Існує й інша проблема: вугільні копальні, які зараз є на території Олеської ділянки, ймовірно закриватимуться. Загалом по Україні передбачено закриття 35 копалень, у тому числі трьох, що є в Червоноградському гірничопромисловому районі. А закриття копалень призведе до ще більшої енергетичної залежності України і зменшення кількості робочих місць.

 №21 (1346), четвер, 21 лютого 2013 "Львівська пошта"

Інфографіка: Назарій Тузяк

Сланцевий пас

В Україні з дня на день підпишуть договір про видобування сланцевого газу. За словами геологів, це стане подвійним пострілом у голову: ми матимемо отруєну воду, а самого палива так і не знайдемо

Ось уже другий рік в Україні киплять пристрасті навколо потенційного видобування сланцевого газу. Частина людей вірить, що це дозволить вийти з тісних газових обіймів Росії та стане нашим енергетичним джокером, інші вважають: нам загрожують землетрус і забруднення питної води. Слабкість України в тім, що в нас немає коштів, щоб самотужки дослідити місця з потенційним газом і видобути його, тому влада вирішила запросити інвесторів, точніше видобувачів світового масштабу — компанії Shell, Chevron, ExxonMobile. На Юзівській площі (Донецька та Харківська області) працюватиме компанія Shell, на Олеській (Львівщина) — Chevron, а Скіфську ділянку Чорноморського шельфу дістав консорціум на чолі з ExxonMobile. З українського боку в угодах братиме участь НАК «Надра України», яка належить державі. І попри добрий план, аж надто багато дияволів сховалося в деталях.

Секрети міністерства

Найбільшим плюсом сланцевого газу вважають його розміщення біля потенційного споживача, що може суттєво впливати на кінцеву собівартість і, крім того, для України може позбавити гостроти питання щодо будівництва газопроводів в обхід країни.

Однак досі немає відповіді на ключове запитання: скільки газу, що його видобуватимуть на українській території, отримуватимуть наші споживачі, а який обʼєм забиратимуть іноземні компанії? Ще торік з інвесторами повинні були укласти угоди з розподілу продукції. Однак досі триває процес узгодження умов договорів.

У Міністерстві екології не знайшли часу, щоб пояснити журналісту «Газети» низку рішень щодо видобутку сланцевого газу. Утім Ганна Дудка, начальник відділу взаємодії зі ЗМІ та консультацій із громадськістю, пояснила, що договір підпишуть найближчим часом.

— У лютому вже все підпишуть, можливо, раніше, — сказала Г. Дудка. — Міністерство позитивно налаштоване до справи щодо видобування сланцевого газу. У країні, де часто чути розмови про подорожчання блакитного палива, сварки з Росією, всі, мабуть, хочуть позбутися такої залежності.

Новоспечений міністр екології та природних ресурсів Олег Проскуряков не прокоментував тему, бо на кілька днів поїхав у відрядження. Через відсутність начальника не хочуть говорити про це й інші працівники відомства.

— Не скажу жодного слова, поки не отримаю відповідного наказу від міністра, — заявив «Газеті» Володимир Іващенко, радник міністра, працівник відділу забезпечення діяльності міністерства.

На що опираються видобувачі

Один із найвідоміших львівських фахівців — Володимир Харкевич. Він є кандидатом геолого-мінералогічних наук, працює у Львівському національному університеті ім. Івана Франка, і йому відомо все, що слід знати, перш ніж починати кампанію з видобування сланцю. Але, звісно, думку фахівця не врахували.

— Єдине, що вони повинні знати, — сланцю в нас немає! — каже В. Харкевич. — Я опираюся на ті дослідження, які є, а також на свій багаторічний досвід, отож можу повторювати цю тезу ще й ще. Якщо видобування все ж розпочнуть, то матимемо забруднену воду, люди ризикуватимуть життями, споживаючи її. Сланець— це тверда корисна копалина, яка складається з керогену та сланцю. На Львівщині керогену — 0,5%, натомість у США його частка сягає 35%.

Утім управління енергетичної інформації Міненерго США (EIA) оцінює українські запаси сланцевого газу в 1,2 трлн. кубометрів, що ставить Україну на четверте місце в Європі за обсягами резервів цього типу палива після Польщі, Франції та Норвегії. Джерела таких даних «Газеті» не вдалося знайти ні в Міністерстві екології, ні в держслужбі геології. Натомість усі відсилають до Американського агентства з міжнародного розвитку (USAID), яке наразі не публікує дослідження, у пресу просочуються лише деякі факти.

Видобувати сланець планують за допомогою гідравлічного удару. Схема видобування сланцевого газу доволі проста: спершу треба пробурити свердловину завдовжки 2,5 км, відтак туди закачують десятки тонн концентрованої насиченої суміші. Не всі її складники відомо, позаяк це — таємниця виробництва. Пласти під землею починають рухатися, завдяки чому й отримують сланцевий газ.

— Компанії пропонують видобування шляхом вертикального буріння, потім горизонтального, опісля здійснюють вибух. Тоді вводять зонд із хімічним розчином, який містить елементи другого класу небезпеки, — застерігає пан Харкевич.

Тут і криється основна небезпека: тонни води, завдяки яким удається видобути з-під землі омріяний газ… із часом потрапляють у підземні води, а разом із ними — у питні джерела. За словами Володимира Харкевича, саме через цю особливість на Львівщині взагалі не можна видобувати сланцевий газ. Ба більше, таке видобування фактично заборонено, адже на Львівщині надто велика кількість водозаборів. Тобто ризик забруднення води дуже високий.

Думки викладача університету дотримуються й інші фахівці. Кілька тижнів тому управління охорони навколишнього середовища Львівської області провело нараду щодо доцільності видобування газу. З майже 20 організацій, представники яких прийшли на обговорення, усі були проти видобування, окрім однієї — ДРГП «Західгеологія».

Жодних досліджень

У Державній службі геології та надр Мінекології нині не можуть похизуватися жодним дослідженням, на підставі якого можна впевнено сказати, що сланцевий газ реальний.

— Спеціалізованих досліджень досі не проводили. Видобувачі не мають на що опиратися, — розповідає «Газеті» Михайло Гейченко, начальник відділу геології, нафти, газу, рудних і нерудних корисних копалин і регіональних досліджень управління геології та гідрогеології Державної служби геології та надр Міністерства екології. — Припускаю, газ можна добути, але в надто маленьких кількостях. Думаю, вам відомо, що в морській воді є елементи золота, проте нікому не спадає на гадку випарювати її задля кількох грамів металу. А тут виходить, що для мізерної кількості сланцю віддають величезні території. Поки договір не підписано, до буріння свердловин — як пішки до Китаю. Видобувачам слід набратися терпіння, бо вони ще дуже довго досліджуватимуть і шукатимуть...

Державна служба геології та надр України не приховує ризиків, пов’язаних із бурінням. Згідно з відповіддю на запит Національному екологічному центру України, за наявною практикою видобування виокремлюють низку ризиків. Перший напрям екологічних ризиків — водні ресурси. Ґрунтові води можуть постраждати від реагентів, а кількість води може суттєво зменшитися. «Вирішити ці проблеми можна лише перевіреними технологіями та постійним наглядом державних органів», — радять у держслужбі.

У квітні та травні 2011 року у Великобританії технологія гідророзриву спричинила два локальні землетруси поблизу родовища в Блекпулі. Роботи призупинили, а британський урядовий департамент енергетики і кліматичних змін створив комісію, яка дійшла висновку, що під час застосування такої технології поштовхи техногенного походження можуть тривати.

P.S. Щоб краще зрозуміти технологію видобування сланцевого газу, радимо подивитися фільм «Газова країна» Джоша Фокса. Цю документальну стрічку знято 2010 року в США. Автор показує, як живеться біля свердловин: умирають свійські тварин, вода чорніє та шипить, інколи крани спалахують від іскри, а люди часто хворіють й отруюються.

Мар’яна Вербовська, "Львівська газета.Вісник міста" №3 2013, 17 січня

фото: europeandaily.com

Зелений коридор для трамваїв

Навесні вздовж трамвайної колії на вул. Городоцькій можуть висадити зелені кущі та дерева. Аби оаза стала реальністю, ініціативним львів’янам слід знайти спонсорів

Коли Олександр Шутюк спостерігав за трамвайною смугою на ділянці від Скрині до кільця Городоцька-Чернівецька, то вважав, що тут вкрай бракує зелені. Тож він вирішив розбавити похмуре місце і висадити тут кущі. За освітою чоловік дизайнер, тому мистецьке око відразу проаналізувало, що саме і де слід змінити.

«Ідея виникла в процесі обговорення ремонту Городоцької на сайті Skyscrapercity.com. Я знайшов у себе фото, зроблені під час ремонту кілька років тому, на них було видно, що там були дерева, про що зараз вже всі забули. Частина вулиці проходить повз приміський вокзал та неподалік центрального вокзалу, причому всі, хто приїхав до міста, обов'язково проходять біля неї. П'ять років тому частину Городоцької відремонтували, її вигляд змінився. Максі-варіант покращення ситуації полягає у  тому, аби висадити  дерева у поєднанні з кущами живоплоту. Загалом арифметика така - довжина цього відрізку вулиці (від ТРЦ Скриня до перехрестя з вул. Чернівецькою) становить 500 м. Якщо відняти переїзди між смугами та інші перешкоди - лишиться 400. Кущ живоплоту коштує 10 грн. і на кожний метр огорожі потрібно 3-4 кущі. Тобто всього на кущі потрібно від 12 до 16 тис. грн. Саджанці дерев коштують 30 грн. за штуку. Якщо саджати дерево кожні 20 метрів, то потрібно 20 саджанців - це ще 600 грн. Порівняно з вартістю кущів - копійки. Звісно, що в процесі більш детальної проробки проекту можуть з'явитися і інші статті видатків», - розповідає «Газеті» Олександр Шутюк, дизайнер інтер’єрів, фотограф.
Для того, аби мрію зробити реальністю, Олександр розіслав листи з проханням підтримати ініціативу у різні великі фірми, одна з них відповіла та запросила в гості - розказати про суть проекту. Не проти також і представники влади: у Залізничній адміністрації роботу погодили з управлінням капітального будівництва. До слова, автор ідеї навіть сформулював кілька тез, які пояснюють, для чого потрібен живопліт:
- вулиця виглядатиме затишніше;
- частково поглинатиметься шум від транспорту;
- частково затримуватиметься пил і вихлопні гази;
- не буде можливості перейти вулицю у недозволеному місці;
- в темну пору доби - захист водіїв від світла фар зустрічних автомобілів.
Нині справа за грошима, тож Олександр шукає усіх небайдужих, аби зібрати необхідну суму для кущів вздовж роздільної смуги між трамвайними коліями. Важливо, що в адміністрації Залізничного району пообіцяли, що виділять транспорт та людей для усіх необхідних робіт. Окрім того, районна адміністрація візьме на себе обов’язки з прибирання та підстригання зелених насаджень.

Місце для ідей

Найбільше розголосу ініціатива з висадженням кущів набула у соціальній мережі. Понад рік у Фейсбуку діє група «Дайте пройти». Саме тут активні львів’яни публікують ідеї  з покращення руху на вулиці, проблеми з паркуванням, успішні  реалізовані проекти.

«Я один із учасників групи «Дайте пройти». Там з’являється багато ідей, зокрема й ініціатива озеленити Городоцьку. Я вирішив збирати кошти на це, оскільки працюю у банку. Тож запропонував відкрити рахунок, куди можна було б надсилати гроші. Перший наш досвід пошуку грошей пов'язаний зі встановленням обмежувальних стовпчиків на вул. Вороного. Там інколи неможливо пройти, бо паркуються багато водіїв. Цю акцію організував Левко Стек, журналіст. У групі активно працює молодь, люди дописують свої зауваження, ставлять фото, діляться новинами. Ідея із зеленими кущами всім сподобалося, так практика існує у всьому світі - похмурі місця розбавляють зеленню, скульптурами.  Ми зібрали майже 3, 5 тисяч гривень. За розрахунками, які робили восени, для усіх робіт потрібно знайти 16 тисяч», - розповів «Газеті» Олександр Качмар.

Всі, хто бажає підтримати цю акцію фінансово - це можна зробити двома шляхами:
1. Готівковий. Приносите кошти за адресою
Львів, вул.Городоцька,35 UniCredit Bank, у відділенні банку запитуєте Олександра і передаєте кошти йому. Якщо він не на місці, то гроші можна віддати будь-якому співробітнику, залишивши свої дані. Краще уточнити, що це саме на озеленення Городоцької.

2. Безготівковий.
ПАТ УніКредит Банк
МФО 300744
ЄДРПОУ 2887909154
Р/Р 26258051046283
Отримувач: Качмар Олександр Юрійович


Мар’яна Вербовська, Львівська газета №2, 2013

Екологічні підсумки 2012

Екологічні підсумки року, що минає

1. Небезпека року: міні-ГЕС у Карпатах

На початку року в Західній Україні закипіла робота над зведенням малих гідроелектростанцій. Загалом хотіли спорудити понад півтисячі об’єктів для отримання енергії з води. Кожна така станція може спричинити біду у довкіллі, наче доміно: зникне риба, обміліє річка, зіпсується якість води, зникне туристична привабливість. Навала охочих працювати з відновлювальною енергетикою розпочалася після того, як 2008-го ухвалили зміни до Закону України «Про електроенергетику» з визначенням «зеленого тарифу». Цей тариф — економічний механізм, спрямований на заохочення до видобування електроенергії з відновлювальних джерел. Згідно із законом, держава зобов’язується купити всю енергію, яку вироблятиме підприємець. Останньому залишається збудувати, працювати та заробляти до 2030 року. Саме доти діятиме тариф. 

Темпи будівництва ГЕС набрали обертів власне тепер тому, що підприємці повинні збудувати станції до 2014 року. Відтак коефіцієнт «зеленого тарифу» знизиться на 10%, відповідно, подешевшає їхній товар. Після 2019-го коефіцієнт зменшиться до 20%, а після 2024 року — на 30%. Що швидше збудують міні-ГЕС — то дорожче вдасться продати енергію. Нині сотні сіл буквально атакують інвестори, ладні пообіцяти будь-що, аби запустити гідроелектростанцію. Отже, економічною спокусою — «зеленим тарифом» — українська влада затягнула зашморг на довкіллі. Після скандалу навколо шкоди ГЕС для річок низка підприємців була змушена відкласти початок  роботи станції, а багато з них узагалі не отримали дозволів на оренду ділянки.

2. Перемога року: тут не курять!
У лютому комітет з питань охорони здоров’я рекомендував парламенту ухвалити за основу законопроект, який захищає громадян від згубного впливу тютюнового диму, зокрема забороняє курити в громадських місцях. За даними дослідження Всесвітньої організації охорони здоров’я, за останні п’ять років зав’язати зі згубною звичкою вирішила рекордна за час незалежності кількість наших співвітчизників — 3,9 млн.! Причиною бажання востаннє загасити цигарку стало те, що в країні почали активно боротися з курінням, вважають фахівці. 16 грудня закон про заборону куріння набув чинності. Власник, уповноважені ним особи або орендарі відповідних споруд чи окремих приміщень зобов’язані відвести спеціальні місця для куріння, сумарна площа яких не має перевищувати 10 відсотків загальної площі відповідної споруди чи приміщення, обладнані витяжною вентиляцією чи іншими засобами для видалення тютюнового диму, а також розмістити наочну інформацію про розташування таких місць та про шкоду, якої завдає здоров’ю людини куріння тютюнових виробів. У місцях для куріння розмістили графічний знак з текстом такого змісту: «Місце для куріння» та інформацію про шкоду, якої завдає здоров’ю людини тютюнопаління, із текстом такого змісту: «Куріння шкодить Вашому здоров’ю!».
3. Сварка року: пісок замість води
Хотиславське родовище крейди в Білорусі завдає непоправної екологічної шкоди українським Шацьким озерам і Поліссю загалом: водойми міліють. Попри це, білоруси не припиняють видобувати крейду та пісок. Озеро розташоване за 26 кілометрів від родовища. За принципом сполучених посудин, об’єм води в озерах зменшуватиметься настільки, наскільки білоруси викопають піску. Наталія Хомік, старший науковий співробітник Шацького національного природного парку, розповіла «Газеті», що нині глибина Хотиславського кар’єру сягає восьми метрів. Із нього видобувають пісок, планують ще й крейду. Коли перейдуть до другого етапу, рятувати українські озера буде пізно. Серед варіантів, як вплинути на сусідів, — звернення до Міжнародного суду та застосування економічних санкцій, але поки що справу в руки Феміди не передали. У Шацьку ситуа­цію моніторять постійно, а от знайти такі висновки в білорусів складніше.
4. Сюрприз року: кран з нафтою!

У серпні з кранів жителів Борислава замість води потекла нафта. Причиною біди став прорив свердловини. А з огляду на те, що міська каналізація зовсім дірява, чорна рідина безперешкодно влилася у міську каналізаційну систему. Запобігти трагедії можна було, переконані бориславці. За словами людей, незначні виділення нафти в умивальниках вони бачили за тиждень (!) до прориву свердловини і не раз зверталися у «Бориславводоканал». Однак жодної реакції на звернення не було. Нині ж у водоканалі відмовляються визнати не лише свою провину, але й сам факт надходження скарг. Як пояснюють у «Бориславнафтогазі», це — наслідок безконтрольного буріння на початку ХХ ст., вони хоч і  контролюють рівень нафти на кожній свердловині, але за всім не впильнуєш. Проте витік нафти став найменшим злом серед тих, які загрожують місту. Через розташування свердловин у Бориславі одна з найвищих кількостей онкохворих в області, небезпечний об’єм попутного газу (який не встигають відкачувати) та ціла низка підприємств, які занепали.

5. Амбіція року: ініціатива на смітнику
1 січня 2013 року уявлення українців про сміття має кардинально змінитися. Будь-хто навіть із заплющеними очима повинен сказати, в який бак яке сміття кинути. На початку року нардепи подали відповідний законопроект президентові, а в жовтні Віктор Янукович підписав відповідний документ. Згідно із законопроектом (тепер законом) «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення механізму правового регулювання та посилення відповідальності у сфері поводження з відходами», громадяни України, іноземці та особи без громадянства зобов’язані:
а) дотримуватися вимог цього закону та інших нормативно-правових актів у сфері поводження з відходами;
б) з 1 січня 2013 року укласти договори на вивезення побутових відходів з юридичною особою, яку в установленому порядку визначено виконавцем послуг на вивезення побутових відходів на території за місцем їхнього проживання;
в) вносити в установленому порядку плату за надані послуги з вивезення побутових відходів, їх перероблення та захоронення;
г) забезпечувати роздільне збирання побутових відходів.

6. Жорстокість року: вбивство тварин до Євро-2012
За рік до футбольного чемпіонату в Україні масово почали вбивати безпритульних тварин. У все­світній мережі з’являлися і зникали сайти неформальних зібрань доґ-гантерів (убивць тварин). В інтернеті люди викладали фото вбитих тварин та пояснення своїх вчинків — буцімто в такий спосіб вони вбережуть країну від зайвих елементів. Водночас, на противагу цьому руху, хвилю протестів влаштували захисники тварин, вимагаючи захистити чотирилапих та знайти винних у смерті низки собак та кішок. Після закінчення Євро-2012 серія убивств та протестів ущухла.

7. Зухвальство року: Снопківський парк
На території Снопківського парку можуть збудувати багатоповерхівки та котеджі. Після одного з рішень виконкому міськ­ради архітектори міркують над тим, як краще розташувати тут різні будівлі. Майже чотири гектари землі виконком ЛМР своїм рішенням №737 від 26.10.2012 року виокремив для детального плану забудови. Цікаво, що документ не підписав ані мер, ані його заступник, натомість підпис поставила керуюча справами виконкому міськради Марта Литвинюк. Згідно з рішенням виконкому, що його надали для розроблення плану забудови, частина землі, яку потенційно віддають під забудову, — дендропарк Львівського еколого-натуралістичного центру. Земля є об’єктом природо-заповідного фонду, нині тут росте 113 видів рослин. Екологи задумалися, що ж буде з ними, якщо поряд зведуть висотки. Після звернення прокуратори, 14 грудня, виконавчий комітет Львівської міськради ухвалив рішення «Про розгляд протесту заступника прокурора Львівської області від 22.11.2012 № 05/3-636 вих.12». У цьому рішенні департаментові містобудування доручено відкоригувати схему розміщення детального плану території району забудови на вул. Кримській. Як відкоригують забудову парку, побачимо наступного року.
Підготувала Мар’яна Вербовська
http://www.gazeta.lviv.ua/ecology/7321

Голки у вогні

Незабаром у місті запрацює фірма, яка утилізуватиме медичні відходи

Шприци, голки, рукавички, бахили та старі таблетки — незабаром усе це спалюватимуть просто в місті. Такі плани має новоспечена фірма «Екологічні переробні технології». Працівники підприємства, створеного трохи більше року тому, вирішили очистити Львівщину від відходів медичної галузі.

Спалити все

Щоправда, виявилося, що ТзОВ «Екологічні переробні технології» наразі не має ні досвіду роботи, ні власного сайта, ні контактів в інтернеті. Усе, що тут встигли зробити, це опублікувати в пресі заяву про наміри та  встановити піч для спалювання на вул. Збиральній, 14. До того ж ліцензію на  роботу у сфері поводження з небезпечними відходами від Міністерства екології та природних ресурсів фірма отримала лише два тижні тому — що дуже дивно як на підприємство з прогресивною технікою та амбітними  планами.  В ліцензії написано, що вони мають право на операції з небезпечними відходами, натомість у вже згадуваній заяві йдеться лише про медпрепарати.

Стривожені мешканці території поблизу майбутнього місця утилізації медпрепаратів зателефонували до «Газети», аби з’ясувати, якою буде шкода для довкілля. Натомість керівники фірми категоричні: жодної шкоди не буде, тільки користь.

—    Таке устаткування стоїть у центрі одного з французьких міст. Згідно із законом, до найближчого будинку має бути відстань кількасот метрів, а в нас поряд нема жодного будинку. Потужність нашого обладнання 400 тонн на рік. Такого устаткування, як у нас, нема ні в кого. Воно коштує три мільйони гривень, — розповідає «Газеті» Микола Шаповаленко, заступник директора ТзОВ «Екологічні переробні технології». — Щороку у Львівській області назбирується близько 5400 тонн шприців та інших відходів. Нещодавно повідомили, що потрібно утилізувати 1800 кілограмів шприців, якими користувалися хворі на СНІД — це ж небезпечно, їх не можна просто викинути. Все слід утилізувати разом з рукавичками та бахилами, а в нас їх просто вивозять на смітник.

Ще дивніше: наразі немає жодного клієнта, ба  більше — досі не пораховано, яку ж користь матиме місто від такого спалювання (!).  Витративши мільйони на устаткування, керівник фірми по-філософськи стверджує, що основна мета — очищення  смітників від різноманітних інфекцій, які приховано у використаних медпрепаратах.

Ще одним нелогічним кроком є встановлення труби для відведення випарів, бо жодних шкідливих викидів тут не прогнозують, принаймні так задекларовано в документах, на які посилається керівництво фірми. Встановлення труби обійшлося підприємству в 13 тисяч гривень.

—    До нас приїжджали фахівці зі санстанції. Побачивши трубу, сказали, що це — добрий крок, оскільки  є одним з доказів безпечної роботи. Ми маємо висновки ДУ Інституту гігієни та медичної екології ім. О.М. Марзєєва АМН України, де прописано безпечність нашої роботи. Але ми вирішили перестрахуватися і довести, що працюємо чесно. На підставі санітарно-гігієнічного оцінювання визначено, що золо-шлакова суміш, яка утворюється при утилізації, не є небезпечною. Тобто труби, в принципі, не потрібно, — пояснив Микола Шаповаленко.

Пора слухати громаду

Подібних печей у Львові нема, пояснюють у міській раді. Також наразі тут не видали дозволу на початок робіт .

—    Відстань від такої печі до найближчої будівлі має бути більше ста метрів. Погоджено лише їхню заяву про наміри, інших документів фірма наразі не отримувала. Відомо тільки, що тут не заплановано капітального будівництва, — прокоментував ситуацію «Газеті» Микола Галушко, начальник управління екології та благоустрою Львівської міської ради.

Попри жагу до спалювання, на підприємстві встигли знехтувати одним із важливих пунктів: у заяві про наміри написано, що участі громадськості в обговоренні будівництва не передбачено. Натомість, згідно із законодавством, — це один з обов’язкових кроків. Чиновник пояснив, що громадські слухання все-таки треба провести. Про час і місце незабаром буде повідомлено в пресі. Щоправда, чому погодили заяву про наміри, де було прописано, що слухань не проводитимуть, він не зміг пояснити…

Куди викидати медичні відходи?

За різними підрахунками,  в Україні щороку накопичується до 400 тисяч тонн медичних відходів. Відповідно до закону, медичні заклади не мають права викидати використані препарати та шприци будь-де. Нині у лікарнях є підприємці, які утилізують відходи. План вивезення непотребу розробляють ще восени, отож у листопаді вже відомо, куди вивозитимуть сміття наступного року.

—    Біологічні відходи спалюємо самі, бо маємо кремаційну піч. Також у ній спалюємо голки, які дезінфікуємо у відділеннях. Системи й шприци теж дезінфікуємо, потім їх утилізують. Для цього укладено угоду з фірмою «Ми разом», яка щокварталу все це забирає. Загалом наша лікарня має до 15 тонн медичних відходів на рік. Щороку виробляємо новий паспорт на вивіз різного сміття: акумуляторів, ламп, гумових відходів, шприців, — розповіла «Газеті» Оксана Воробель, виконувач обов’язків головного лікаря Комунальної міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги.

Організація, з якою працює лікарня, нині не певна, чи зможе працювати наступного року. Згідно із новими вимогами Міністерства екології до переробки медвідходів допускатимуть низку фірм. Кільком із цих фірм Мінекології торік видало ліцензію, ТзОВ «Екологічні переробні технології» серед них.

— Ми платимо лікарням за медвідходи. На нашій фірмі працюють інваліди, які займаються їх переплавкою: робили бігуді, дюбелі та інші дрібнички. А з наступного року лікарні будуть змушені платити фірмам за утилізацію, а наші працівники залишаться без роботи. На перший погляд видається, що у такий спосіб намагаються навести порядок із відходами, насправді ж ситуація дуже складна, — розповів «Газеті» Олег Коробков, керівник ТЗОВ ДПІ «Ми разом».

Довідка: 

Спалювання відбуватиметься у печі-інсінераторі С.Р.100 ATI INSENERATEURS MULLER (Франція) шляхом високотемпературної деструкції, а саме: біологічні відходи, які утворюються в результаті роботи медичних відходів усіх видів (патолого-анатомічні відходи, кров, перев’язувальні матеріали, упакування, шприци, голки, системи переливання крові, кювети, лікарські препарати і т.п.), промислові відходи, утилізацію яких обумовлено спеціальними вимогами (відходи фармацевтичної промисловості, біоорганічні клеї, смоли, латекси, пластифікатори, відходи шкіряного виробництва і т.п.) відходи, що містять нафтопродукти у рідкому стані та у вигляді промасленого дрантя, абсорбентів, які використано для збору протоків нафтопродуктів, рідкі відходи, шлами, мули, що мають у своєму складі органічні речовини та залишки бактеріальних культур.

Мар’яна Вербовська "Львівська  газета", №50 13 грудня, 2012