Невидима річка

Полтва, яка протікає піді Львовом, упродовж найближчих десятиліть не зможе потрапити на очі людям. Зате її бачив репортер «Газети»


Іще 150 років тому проспектом Т. Шевченка протікала річка Полтва. Складно повірити, що свого плину вона не припинила, щоправда, тече приховано від людського ока. Воно й не дивно: її води змішали з каналізаційними стоками.
Нині річка переживає не найкращі часи, протікає колектором, перетравлює практично всі стоки міста, просто «виштовхуючи» брудну воду за межі Львова.
Ба більше, генеральний план міста просто не фіксує Полтви! Місце, де вона протікає, позначено винятково як... колектор.

Полтва жива

Коли в місті почали бити на сполох, аби з’ясувати, звідки долинає неприємний запах, найбільше грішили саме на Полтву. Від каналізації справді тхне, але так було завжди, і раніше ніхто цього не помічав. Ті, хто час від часу досліджує лабіринти колектора, підтверджують: запах не змінився. Відтак причини варто шукати деінде. У Полтви ж нині є свої недуги, вона повільно вмирає.

— Самої річки залишилося 15%, — розповідає «Газеті» Володимир Васильченко, начальник відділу каналізаційних мереж ЛМКП «Львівводоканал». — Решта — каналізаційні стоки...
Разом зі стоками річка перетворилася на клондайк мікробів. Навіть щурів тут можна побачити вкрай рідко. Склепіння колектора вкрите слизом, корінням дерев, яке проросло крізь каналізаційні труби. На місцях, де є металеві виступи, намотані ганчірки, які приносить сильна течія під час дощів, висота води тоді досягає стелі колектора, а під час затяжних злив може бити фонтаном із дорожніх люків. Приходити сюди міські діггери радять тільки вночі: вдень городяни приймають душ, перуть, миють посуд, тому хвиля бруду значно сильніша. А зі смерком плин води вповільнюється і під світлом ліхтариків видно, як сіро-коричнева смердюча течія швидко виносить із міста всі нечистоти...

— Сюди завжди треба приходити з ліхтариком. Беремо відразу декілька джерел світла. Будьте дуже обережні, швидкість течії така, що падіння у воду може мати летальний наслідок, — попереджає діггер.

Найскладніше під землею повірити, що через кілька метрів над головою — центр Львова, де люди вибираються до театру, квапляться на зустрічі чи на роботу. Бо зверху — все те, чим пишаються, до чого прагнуть, а внизу — те, що воліли б забути.
Найбільше про історію закриття Полтви можна дізнатися, оглядаючи власне колектор, кожен етап зведення склепіння відрізняється: бетонне — робота австрійців, цегляне — радянське. Довжина каналізації: 1870 року —15 км, 1903-го — 54 км, 1910 року — 2 км, 1939-го — понад 150 км. Дно річки врите бруківкою та практично не розмилося, тільки де-не-де бракує камінців.

Загалом робота над накриттям тривала 120 років, останні штрихи додавали ще у 1990-х роках. Тільки завершивши діяльність на об’єкті, люди раптом замислилися: правильно вчинили чи ні? Акурат на початку 90-х років минулого століття вигулькнула ініціатива надати Полтві статус річки, але всіх необхідних атрибутів для цього забракло. Фахівці дійшли до висновку, що тут залишилося хіба що джерельце. Так Львів став єдиним обласним центром, де немає річки.

Мертва вода


У час закриття річки ніхто не сумнівався в правильності вчинку. Нині позиції львів’ян розділилися: хтось прагне відновлення Полтви, хтось наполягає на абсурдності такої думки.

— Це нині ми поставили запитання: може, відновити річку? Два століття тому ніхто про це не думав, міські стоки вже тоді зливали у воду. Люди були такі самі, як тепер: ніхто не любить, коли тхне, тому вирішили прикрити нечистоти, — пояснює В. Васильченко.

Експерт розтлумачує: для того, щоб розділити річку та каналізацію, треба перебудувати весь центр міста.
— Зробити це можна, але навіщо? Підрахуймо: 50 тисяч кубічних метрів води на день може дати Полтва. Це 570 літрів на секунду. Якщо зробити для річки береги завширшки 3 метри, то ширина русла буде... 2 см. З огляду на наш менталітет, це перетвориться на калюжу зі сміттям, — зазначив пан Васильченко.
Цікаво, що встановлення водолічильників допомогло Полтві. Впродовж останніх років кількість стоків не збільшується, львів’яни почали платити за воду, відтак ощадливіше її використовують.


Про річку не забули
Хоча Полтви майже ніхто не бачив, туристи постійно запитують, де саме вона протікає. Спочатку не вірять, що через два метри під їхніми ногами — стрімка течія. Екскурсовод Іван Радковець розповідає «Газеті», що обов’язково пояснює гостям міста, що в нас є водний потік. Просто його заховали. Втім організовувати екскурсії в каналізаційному колекторі не поспішає — спочатку потрібно убезпечити охочих від імовірних ризиків.

— Звісно, спуститися в каналізацію — цікаво, але все ж небезпечно. Пропоную інший варіант: можна було б на відтинку дороги від Оперного театру до пам’ятника Міцкевичу встановити антивандальні щити, а в Полтві — вебкамери, які транслювали б на ці екрани, що відбувається під землею. Тоді всі охочі могли б побачити, як живе Полтва, — зауважує І. Радковець.

Полтва — притока Західного Бугу, всі львівські нечистоти пливуть територією Польщі в Балтійське море. Тому наші сусіди проявляють до підземної річки особливий інтерес. Поки Полтву неможливо показати безпечно, у Львові працюють над тим, аби відродити її у сприйнятті самих львів’ян. Олесь Дзиндра, директор «Музею Ідей», який курує «LeoПолтвіс» — багаторічний культурологічний проект ревіталізації львівської річки, вважає, що для міста важливо відродити її власне у своїй свідомості.
— Не треба казати, що Полтви вже немає, чи від неї залишився потічок. Річка насправді є, а те, що ми її забруднили, — це вже інше питання, — зазначає О. Дзиндра.



Поки що без перспективи
Попри дискусії у Львові про відкриття Полтви, наразі майбутнього в неї немає. Утішні приклади, про які розповідають експерти із Дрездена, де нині відновлюють забетоновані береги річки Васеріц, не надихають. Радник міського голови Микола Одуха невтішно підсумовує: «Відновити річку нині практично неможливо». Ускладнює ситуацію й те, що викреслена з генерального плану міста річка не може туди повернутися, поки стоки не розділять із власне Полтвою. Починати треба саме з розділення, позаяк зливання нечистот у Полтву зі статусом річки загрожує кримінальною відповідальністю за забруднення довкілля. Тож нині місто живе за принципом: очі не бачать — серце не болить.
Мар’яна Вербовська

Фото: Андрій Роюк

"Львівська газета", 13 жовтня 2011 року