Зроблено з любов’ю

В Україні розвивається ринок органічної продукції — усе більше людей хочуть смакувати тільки екочистим

Коли понад три роки тому в сім'ї Вікторії Величко народилася дитина, то жінка серйозно задумалася над тим, де взяти якісні продукти. Навіть екологічно чисте молоко знайти на полицях магазинів було дуже складно. Тоді вона вирішила, що сама  створить інтернет-магазин „Ecoclub.ua”, де кожен охочий зможе купити органіку без остраху, що ж він їсть.

— Найпопулярніші продукти, які купують українці, —  хліб, сир, молоко, м’ясо, зелень та овочі. На другому місці — солодощі та соки, — розповідає «Газеті» Вікторія Величко, директор проекту. — В основному ми привозимо продукти з різних куточків України, бо розуміємо, що найкорисніше те, що вирощене на тій землі, де ти живеш. Але також ми дещо завозимо з Італії, Франції, Китаю, Північної Америки.

Попри те, що магазин Вікторії працює для  столичних споживачів, кількість покупців ще довго недоречно буде порівнювати із натовпами у супермаркетах. За тиждень органіку купує понад півсотні киян. З часом кількість охочих ласувати екопродуктами зростає, але постійно споживати таку їжу наразі готові дуже мало людей.

— Мода на біо- або екопродукти панує у Європі вже давно. Навіть «Макдональдс» уже має екоменю, настільки це поширено, — розповідає «Газеті» Наталка Сняданко, яка тривалий час мешкала у Німеччині та Польщі. — У будь-якому супермаркеті Німеччини поряд зі звичайними овочами й фруктами обов’язково є широкий асортимент тих же овочів і фруктів «біо», вони зазвичай суттєво дорожчі, зате виробники гарантують, що не використовували шкідливих для здоров’я хімічних добрив, вирощуючи їх. Те саме стосується м’яса, сирів, інших продуктів. Кілька разів на тиждень або на місяць такі продукти можна придбати на ринках безпосередньо від селян, і це також дорожче, ніж у супермаркеті.

За словами Наталки, у  Польщі ця мода поширена і так само, як у Європі, пов’язана з рухом «fair trade», тобто чесної торгівлі. Йдеться тут не лише про те, щоб харчуватися лише здоровою їжею, а й про те, щоб виробники цієї їжі мали достойну винагороду за свою працю. Тобто, наприклад, не купувати дешевої кави, зібраної на плантаціях Африки чи Латинської Америки з використанням дитячої праці, а купувати каву, виробники якої гарантують своїм працівникам належну оплату праці.

Ціна чистоти

Якщо у столиці попит на екологічну продукцію виник близько п’яти років тому, то у Львові екомагазини почали відчиняти свої двері близько року тому. За словами Володимира Фостяка, директора магазину „Панська комора”, львівські господині з радістю купують моцарелу, козяче молоко та хліб, якщо певні у якості продуктів на полиці.

— Ми маємо низку сертифікатів, які підтверджують якість продукту, — показує сертифікати на стіні у своєму магазині Володимир Фостяк . —  Спочатку ми продавали продукти в «Ашані», пізніше вирішили переїхати у центр міста: через те, що клієнти супермаркетів прийшли купувати повні кошики продуктів, вони рідко звертають увагу на нашу продукцію.

Ще одним пунктом, про який не згадує Володимир Фостяк, але який змушує вагатися покупців, — це ціна. Зазвичай вартість органічної продукції утричі більша, ніж тієї, що на ринку. До прикладу, за кілограм кабачків на базарі доведеться викласти 10 гривень, а в екомагазині — 30, домашня ковбаса тут обійдеться у 163 гривні за кілограм, молода капуста — 15 гривень, кілограм масла — 133 гривні. Тому про масові закупи тут теж говорити зарано. Оскільки купують продукти кілька десятків львів’ян, то за тиждень тут продають близько п’яти кілограмів огірків. Натомість на ринку таку норму огірків (але з нітратами і втричі дешевші) продають за годину. Сам Володимир Фостяк через малий продаж не розпачає  і запевняє: «За органічними продуктами майбутнє!».

Органіка з ризиком

Основні конкуренти екологічних магазинів — селянки зі своєю продукцією на базарі. Тут розкажуть, звідки масло, дадуть його скуштувати й пообіцяють знижку, але від ризику натрапити на зіпсований продукт тут ніхто не застрахований. Пані Марія розповідає, що  продає на Галицькому ринку молочну продукцію кілька місяців, і вважає, що жодні спеціальні магазини не дадуть такої якості, яку дає її корова.

— Везу молоко, масло з екологічно чистого району і кожному можу дати скуштувати. Таке масло не порівняти з будь-яким іншим, є, звісно, ризик, що ви потрапите на розбавлене молоко чи зіпсуту сметану, але тут я раджу  дивитися продавцю в очі, тоді він не зможе збрехати, — вважає пані Марія.

В органі сертифікації продукції структурного підрозділу Всеукраїнської громадської організації «Жива планета» радять дивитися не в очі, а  винятково на документ. Людмила Яковенко, начальник відділу технічного регулювання «Живої планети», переконана, що тільки спеціальна сертифікація може вберегти людину від неякісної їжі.

— Згідно з українським законодавством, екологічна сертифікація добровільна, тому робить її тільки той, хто справді хоче підтвердити якість своїх товарів. З кожним роком в Україні таких усе більше, під час кризи стрімкий ріст кількості виданих сертифікатів загальмувався, але за останній рік ми зафіксували ріст охочих отримати документ на  20%, — коментує «Газеті» Людмила Яковенко.

 Кожен продукт фахівці ВГО «Жива планета» оцінюють за низкою додаткових вимог – екологічних критеріїв, які переважно є жорсткішими, ніж обов’язкові державні вимоги. Якщо це вода, то аналізується зона видобутку, наявність синтетичних ароматизаторів, консервантів, екстрактів та есенцій, залишковий вміст важких металів та реагентів тощо. Ціна за сертифікат коливається, усе залежить від складності оцінювання життєвого циклу даної продукції та асортименту.Тому документ на продукцію, вирощену на маленькій території, може обійтися фермеру й у три тисячі гривень.

—  Ми працюємо з 2007 року і щороку фіксуємо ріст охочих мати сертифікат. Зараз ми маємо близько ста постійних клієнтів. Крім нас, в Україні функціонує іще 10-13 компаній, які видають сертифікати, але всі вони — іноземні, — розповідає Костянтин Житецький.

 Наразі ж органіка не займає чільного місця у раціоні українців. За інформацією Федерації органічного руху України, частка сертифікованих органічних площ серед загального об’єму сільськогосподарських угідь становить майже 0,7%. Площа сертифікованих сільськогосподарських угідь, задіяних під вирощування різноманітної органічної продукції, є більше чверті мільйона гектарів, а наша держава займає двадцять перше місце світових країн-лідерів органічного руху.

 Мар'яна Вербовська, Львівська газета, 17 травня 2012 року №21(670)

Нові Грибовичі?

Новий полігон для львівського сміття хочуть облаштувати неподалік Нового Роздолу, на території колишнього підприємства «Сірка» загальною площею 1800 га. За словами міського голови Львова Андрія Садового, міські й обласні посадовці дослідили відразу 70 земельних ділянок, де можна будувати новий полігон, і зупинились саме на цій.

— Вона розташована трохи далеко від міста — 60 км. Але відповідає всім вимогам. Тому ми оформлятимемо всю необхідну документацію та споруджуватимемо новий полігон і відповідний завод із максимальної глибини сортування сміття, — сказав Андрій Садовий під час вівторкової виїзної сесії міської ради в селі Грибовичі.

Зробити це мають намір до кінця наступного року. За словами Сергія Кіраля, начальника управління зовнішньоекономічних відносин та інвестицій ЛМР, у першому кварталі 2013 року Львів готовий оголосити конкурс на визначення інвестора, а наприкінці року — розпочати будівництво полігону та заводу. У цьому питанні міська рада працює разом із Міжнародною фінансовою корпорацією, яка є структурою Світового банку.

Створення нового полігону та будівництво заводу, за попередніми підрахунками, коштуватимуть 40-50 млн. євро. 60% вартості проекту готовий профінансувати Світовий банк, іще 40% має вкласти інвестор. С. Кіраль зауважує, що з пошуком останнього не має виникнути проблем, адже цим проектом уже зацікавилися понад 10 іноземних компаній, вісім з яких у травні відвідали Львів. Водночас посадовці запевняють: вартість вивезення сміття для львів’ян зросте не більш ніж на 20%.

Нині робота із закриттям сміттярки на паперовій стадії. ТзДВ «Інститут Гірхімпром», яке виграло тендер на розробку проекту рекультивації, працює над документами. Щоправда, для того, щоб науковці завершили роботу, їм повинні виділити 1,2 млн. грн. із міського та 1,8 млн. грн. з обласного бюджету. Для самої ж рекультивації потрібно, за підрахунками експертів, від 100 до 300 млн. грн. (!).

Однак мешканці довколишніх сіл черговим обіцянкам, здається, не вірять і не готові чекати, поки кошти з’являться. Жителі трьох сіл довкола Грибовицького сміттєзвалища — Дублян, Мелехова та Великих Грибовичів — пообіцяли 1 червня перекрити дорогу та заблокувати вивіз сміття зі Львова.

— 1 червня — це умовна дата. Хочемо, щоб доти надали документ, який засвідчує, що ділянку для нового сміттєзвалища таки виділили. Громада знає, що пропонують ділянку біля Нового Роздолу, то нехай голова ЛОДА підпише відповідний наказ. Це наш теперішній мінімум. Розуміємо, що зупинити вивезення сміття буде неможливо. Тому на час Євро-2012 не влаштовуватимемо масштабних акцій, натомість після завершення чемпіонату зробимо все, щоб сюди більше не їздили фури з відходами, — сказав «Газеті» Ігор Питель, сільський голова Грибовичів.

Мешканці трьох сіл перекриють дорогу законно, адже неодноразово попереджали про це владу Львова. Селяни зазначають, що не почули конкретних пропозицій від львівської влади щодо вирішення проблем Грибовицького сміттєзвалища.

Мар’яна Вербовська

Мирослава Іваник

"Львывська газета", 24 травня 2012 року, №21(670)

Пробі, посуха!

Пити воду можна лише з...трьох львівських джерел

Усім, хто полюбляє пити із джерел, варто двічі подумати, перш ніж утамовувати спрагу львівською водою. За останніми дослідженнями львівської СЕС, вода лише з трьох потічків придатна до пиття, з інших пити зась. Добрі показники зафіксували лише в Брюховичах на вул. Львівській, на Погулянці та на вул. Замковій.

—    Проводимо такі дослідження двічі на рік. Ситуація практично не змінюється. З багатьох джерел справді не можна пити воду! — наголошує Мирослава Лесюк, завідувач відділення комунальної гігієни Львівської міської СЕС. — Якщо не знаєте точних висновків експертів щодо стану води, то краще її не пити. Інакше ризикуєте підхопити хвороби шлунково-кишково тракту, гепатит, діти до трьох років можуть отримати кисневе голодування.  

На території Львова та смт Брюховичі, м. Винники розміщено 10 природних джерел, воду з яких мешканці використовують для господарсько-питного водопостачання. Держсанепіднагляд за якістю води завжди проводять територіальні СЕС Львова. Усі результати досліджень фахівці оприлюднюють. Якщо ви не встигли ознайомитися з повідомленнями в газетах, варто перед поїздкою переглянути дані про стан води в інтернеті. М. Лесюк також рекомендує не вживати воду з джерела, якщо бачите неподалік багато сміття.

— Часто запитують, чи можна пити воду біля кладовищ. Однозначної відповіді на це запитання немає, бо все залежить від того, який напрям течії. Може бути так, що вода не матиме шкідливих речовин, або навпаки. У такому разі теж слід дізнатися висновки фахівців, — зауважує пані Лесюк.

Ситуацію погіршує те, що джерел із питною водою і так мало, а може ще поменшати. Тому потрібно визначити всі водойми в межах міста, облаштувати територію, законодавчо встановити їх зони охорони радіусом хоча б півкілометра. Тут потрібно цілком заборонити будь-яке будівництво, крім паркових малих форм, зокрема альтанок, встановлення скульптур. 2014 року Львів має  розробити Програму утримання природних поверхневих вод міста. Фіналом таких заходів має стати благоустрій природних водойм міста, який коштуватиме 2,5 млн. гривень. Усе мають завершити до 2016 року, тільки тоді можна буде засадити зони відповідними вологостримаючими та регулюючими деревами, кущами і травами. У 2012-2013 роках міська рада має інвентаризувати поверхневі води Львова.

Також гідрологи застерігають, що, оскільки джерела можуть проходити на різній глибині, через різну товщу земної породи, ґрунт є природним фільтром для такої води. Тому, що ближче вода підходить до поверхні, то більше забруднюється. Головна проблема всіх львівських джерел у тому, що небагато з них живиться з великої глибини. Зважати на поради СЕС і гідрологів особливо пильно слід саме у великому місті. Що далі джерело від міста, то більше має шансів бути чистим.

Мар’яна Вербовська, Львівська газета №669, 17 травня 2012

Собаче серце

На годиннику третя дня. У подвір’ї комунального підприємства «Лев» ричать собаки. Тут їх близько двох десятків, усі вони чекають. Хтось відсипається після операції, хтось потрапив сюди зранку, а хтось знечулений лежить на операційному столі – його стерилізують. Потрапити сюди для міського пса без господаря практично рівнозначне смерті, особливо якщо він хворий, або дуже злий.

- Ви до нас?, - запитує болгарський ветеринар, відірвавшись від операції, яку проводив у автомобілі прямо у дворі.

- Так, але спочатку поговорю із керівництвом, - відповідаю йому.

Виконуючий обов’язки директора якраз виходить із будівлі підприємства. Споруда зовсім стара, фасад облущений, стіну підбирають старі крісла збиті докупи старою дошкою. Попри сонячний день, двір ЛКП дуже похмурий і з відчинених дверей, де тимчасово утримують собак, чути неприємний кислий запах. Напружену атмосферу частково пояснює історія підприємства, точніше його назва. Близько десяти років тут висіла табличка «Утилізаційний цех», у приміщенні чотирилапих усипляли чи не щодня. Тепер на синьому паркані білою фарбою виведені букви «Лев», щоправда чому місце тимчасово перебування винятково собак вирішили назвати „царем звірів” не береться пояснити і в.о. директора.

- Хтозна, це справді цар над тваринами, мабуть так і назвали. Ми навіть не думали про те, щоб перейменувати. Краще «Бобік»? Головне, що тут роблять, а не назва, - каже пан Роман.

Роблять тут чимало. Особливо після того, як два тижні тому підтримати українських ветеринарів приїхали болгарські колеги із благодійного фонду «Чотири лапи». Їх можна легко розпізнати у подвірї: усі вони у яскравих червоних бейсболах і усміхаються.

- Вони працюють  навіть у суботу, будуть тут місяць, співпрацю, можливо, продовжать. За тиждень вони встигають стерилізувати десь 60 псів. Плюс роблять тваринам прививки, - розповідає пан Роман і запрошує у веткабінет ЛКП.

 Всередині приміщення виглядає куди краще. Тут операційний стіл, кольорові плакати із зображенням собак, скляні шафи із ліками. Розмова із директором заледь клеїться, його або наздоганяють працівники із клопотами, або по черзі дзвонять мобільний та стаціонарний, навіть у вікно хтось грюкає із терміновою справою. Сам Роман запевняє, що справи тут йдуть нормально, але споконвічне «але» - грошей бракує на все. Навіть середня зарплата - 1 200 гривень -  на підприємстві, де працює 10 людей, не дуже стимулює людей любити свою справу.

- У нас не передбачено коштів на стерилізацію. Але ми її ніколи не переставили робити такі операції, у нас це коштує копійки, а саме 212 гривень. У приватників – 400 гривень. За тиждень до нас звертаються  орієнтовно 10 власників псів, - показує прейскурант на стіні пан Роман.

Основна діяльність «підтримання санітарного стану у Львові», а точніше відлов собак. Робота ЛКП – суцільний парадокс. За словами директора нині у місті дві постанови, одна з яких твердить, що собак тут повинні тримати кілька днів, інша, що вони тут мають жити чи не довічно. Розв’язують таку дилему вкрай просто, частину чотирилапих усипляють. Саме через це «простий спосіб» на підприємство летить усе каміння захисників прав тварин. Мовляв у час, коли є стільки медпрепаратів і стільки екологічних рухів на захист життя собак, колоти тварині у лапу ін’єкцію смерті, м’яко кажучи, не гуманно...

- Зрозумійте, в усіх країнах присипляють тварин. Хіба у Німеччині ні, там є довічні притулки. Ми стараємося за додаткові кошти купити харчі і годувати тварину. Лікувати їх ми теж не маємо за що. Сподіваємося, що влітку стартує робота гранду «S.O.S.», який передбачає реконструкцію нашого підприємства, - каже Роман Граматій.

Поки грант не діє, щомісяця тут «засинає» до 50 собак. Трупи тварин відвозять на Жовківський комбінат, де їх спалюють. Цифри, морок у подвір’ї та шалена кількість собак, які скавулять не відлякують хіба волонтерів «Чотири лапи». Вони розважливо човгають туди-сюди, кожен маючи свої клопоти. У кутку подвір’я  троє волонтерів акуратно викладають коробки. Картонні ящики  з-під солодощів, майонезу та техніки без жодної огиди вичищають та розривають.

- Це такі килимки для собак після операції, - усміхаючись пояснює волонтер. – Після процедури їм треба відіспатися та відпочити. На бетоні холодну, тому ми їм стелимо кілька поверхів картону. Їм наче подобається…

Після розмови із львівськими керманичами, діалог із волонтерами про міських собак без господаря видається кардинально інакшим. Акцент відразу стоїть не на тому, що щенят треба «забрати», а на тому, що їм треба допомогти.

- Ви бачили страшніше подвір’я, де мешкають собаки?, - запитую у Маріни Іванової, ветеринара із Болгарії, яка встигла провести нині кілька операцій.

- Звичайно! Запевняю у різних країнах вони не надто відрізняються одне від одного. Жахає те, що у містах України труїли собак. Я бачила сайт із фотографіями та історіями – оце справді жахливо! Наша організація працює над тим, аби поділитися досвідом, показати, що можна регулювати кількість тварин зовсім по-іншому, - каже Маріна.

Поки директор відійшов у справах, Маріна люб’язно розповідає про те, як вони стерилізують собак. Біля неї стоїть кілька металевих кліток песиками, які час від часу перебивають розмову. Сама Маріна запевняє „Газету”, що наразі для не ї важко хіба вимовляти українською „Чотири лапи”, у розмові з українцями про благодійний фонд вона намагається сказати кілька разів, усміхаючись, аби їй допомогли запам’ятати. Після того, як ветеринар розтлумачила нюанси справи, вона погоджується сфотографуватися. Знімає бейсболку, розгладжує чоло і стає поруч із машиною-операційною.

- Без цього автомобіля я себе зараз не уявляю. Тут проходить практично увесь мій час, - пояснює представниця фонду „Чотири лапи”.

Я прощаюся із Маріною і йду до виходу. За брамою стоїть директор і вирішує одну зі своїх нагальних справ.

- Я ще хотів сказати. Щоб ви в матеріалі написали, що ми тут всі вдячні управлінню житлового господарства міської ради за те, що  вони встановили кілька кліток для собак. Розумієте? - запитує Роман Гарматій.

- Розумію, пане Романе, напишемо.

Мар’яна Вербовська, Львівська газета №20(669) 17 травня

Це вам не Рататуй…

У місті фіксують весняний пік кількості гризунів. Якщо вчасно не вдасться позбутися тварин, до футбольного чемпіонату їх буде в сто (!) разів більше

Мар’яна Вербовська

Щоранку Ірину, яка працює в центральній частині Львова, очікує неприємна зустріч. Біля сходової клітки сидить кілька пацюків.

— Наш офіс розташований на одній із бічних вулиць, яка примикає до проспекту Свободи. Давно чула, що середмістя кишить щурами, а перед Великоднем переконалася на власні очі. Коли зранку зайшла в під’їзд, на мене дивився здоровенний щур. Виявляється, хтось викинув сміття під сходи, і щурик там харчувався кілька днів, поки непотріб не забрали. Звичайно, намагалася його злякати. Гучно гримала дверима, тупотіла, але, мушу зазначити, він не реагував, — скаржиться Ірина.

Разом із нею в такій ситуації опинилися ще сотні львів’ян, які працюють, живуть або гуляють центром міста. Після зими пацюки повиповзали в під’їзди, тож, аби знищити їх, розпочали весняну дератизацію. Однак цьогоріч це зробити вкрай складно. Через недовіру багато людей не відчиняє двері дератизаторам, чим гальмують боротьбу зі щурами. З огляду на те, що за рік пара пацюків приводить 800 особин, навіть тижневе зволікання сприятиме збільшенню тварин у подвір’ї на кілька сотень.

Мешканців просять активніше відчиняти підвали та під’їзди, щоб дератизатори змогли розкласти отруту. Найпильнішими радять бути тим, хто мешкає там, де протікає Полтва. Це один із найулюбленіших сховків пацюків.

Допоможіть ЛКП

— Боятися гризунів не варто, — впевнений Зиновій Хитра, начальник обласного комунального підприємства профілактичної дезінфекції. — Звісно, їх треба відлякувати, проводити дератизацію. Ці тварини винятково шкідливі та не надто розумні. Їх легко впіймати: там де є трошки їжі й тепла, будуть і гризуни.

З. Хитра застерігає мешканців завжди стежити за тим, аби шкідники не з’являлися в будинку. У під’їздах, особливо навесні, не можна залишати навіть окрайця хліба. Раз скуштувавши біля дверей їжу для котів чи собак, щур повертатиметься сюди знову і знову. Щоб покласти край таким «візитам», найкраще якомога частіше звертатися в ЛКП, де зобов’язані фіксувати кожну скаргу в журналі та виїжджати на місце.

— Просимо працівників ЛКП у кожному під’їзді розвісити оголошення про те, що нині борються з гризунами. Отрута — це зерно червоного кольору та спеціальні пакетики, подібні на чайні. Вони абсолютно безпечні для домашніх тварин, — розповідає «Газеті» пан Хитра. — Буває, нам не відчиняють — не довіряють абощо, тоді нічого не можемо зробити. І в цей час у геометричній прогресії збільшується кількість пацюків.

Нахабні та зухвалі

Цьогорічна боротьба з гризунами коштує місту 28 тисяч гривень. Таку суму витратили на закупівлю зерна, розмоченого в спеціальному розчині бродівіту. Зерно розсипають у підвалах, пацюк його їсть і помирає. Отрута діє так, що щур висихає зсередини, відтак не спричиняє неприємного запаху.

Чи не кожен мешканець старих центральних будинків, від початку Городоцької до вул. І. Франка, може розповісти історію про те, як нахабніють пацюки, якщо їх не винищувати. Дератизатор Олег Яремчишин уже 20 років розкладає отруту для львівських гризунів. Чоловік знає стільки історій про пацюків, що нині лякає ними інших. Одна з найтиповіших оповідок про те, як пацюки плавають каналізаційними трубами та вигулькують в унітазах.

— У таких випадках слід одразу звернутися в ЛКП, там мають зреагувати якнайшвидше, — радить пан Яремчишин. — Пригадую випадок, коли на третьому поверсі в будинку неподалік «Магнуса» вдень з унітазу виліз пацюк. Усі мешканці квартири побіліли з переляку. Тварину ми, звісно, впіймали, отруту розклали. Але це ще раз засвідчує, що потрібно постійно пильнувати за тим, аби гризуни не з’являлися.

За словами О. Яремчишина, найулюбленіші місця для львівських щурів — центр, частково Сихів і Шевченківський район.

Правила боротьби з пацюками

1. Не залишайте їжу в під’їзді.

2. Перевіряйте підвал, аби в ньому не було щілин, куди міг би пробратися пацюк.

3. Телефонуйте до місцевих ЛКП, аби їх працівники приходили знищувати щурів.

4. Якщо помітили, що в під’їзді завелися гризуни, ходіть у підвал у рукавицях, аби не підхопити низку недуг.

 Львівська газета , 10 травня 2012 року, №19(668)