Зелений міністр

Новоспечений очільник вітчизняної екології не вписався у вимоги фахівців і за три тижні на посаді не повідомив, що планує робити

За кілька днів до призначення нового Кабміну, українські екологи вирішили висунути певні вимоги до державця. З огляду на події в Україні, можна було чекати якісних змін у Мінекології, а для того, щоб скласти список вимог, зібралися найповажніші організації: МБО «Екологія — Право — Людина», ВГО «Національний екологічний центр України», Всесвітній фонд природи (WWF). Вимоги були дуже прості й доречні: вища профільна (екологічна) освіта, знання української, російської та однієї із європейських мов, бажано англійської або німецької, тривалий досвід професійної діяльності у сферах довкілля, обізнаність із європейським досвідом розвитку сфери екополітики й екологічної безпеки, а також раціонального використання природних ресурсів, що має бути засвідчено відповідними публікаціями або освітою. Нічого надзвичайного. За кілька днів країна дістала міністра, який, м’яко кажучи, цим пунктам не відповідав.

«Ми здивовані пропозицією. Мінприроди — складне комплексне міністерство. Можна говорити про політичне призначення, але не про профанацію. Які конвенції знає пан Мохник? Закони? Програми в сфері довкілля? Він був у Чорнобилі? Добре, там побувало 800 тисяч людей, і багато хто з членів екоорганізацій. Чи це достатня підстава для міністерської посади? На жаль, жодного концептуального досягнення цієї людини ми, члени природоохоронної організації, не знаємо», — повідомили свою позицію у Національному екологічному центрі України.

Екологи розробили вимоги до кандидата на цю посаду (в двох версіях: загальній і спеціальній), а також завдання для майбутнього міністра. Вони просять держпосадовця ознайомитися з цими документами, зважити свої сили, а потім повернутися до питання про таке відповідальне призначення. І якщо він знайде в собі сили сказати: «Вибачте, дякую, ні», — вони обіцяють оцінити його рішення. Відтак екологічні організації проведуть свої консультації, знайдуть команду, що зможе поліпшити стан справ у руїні за назвою Мінприроди й співпрацюватиме з високопосадовцями у втіленні сучасної державницької екополітики.

Міністр мовчить

Від дня призначення нового міністра кореспондент «Газети» майже щодня телефонувала в міністерство, контактувала з депутатською приймальнею, але там вже відмовляються від співпраці з екс-нардепом. «Газета» написала Андрієві Мохнику повідомлення у Twitter і Facebоok, понад 50 разів дзвонила у приймальну, прес-службу, прес-секретарям. Відіслала запитання для того, щоб пан Мохник зміг підготуватися до розмови. Інтерв’ю кілька разів переносили на наступний день, після чого відзвітували: «Зараз міністр дуже зайнятий, вникає у роботу міністерства, від інтерв’ю поки що утримається».

«Я не бачив жодного документа, який він видав чи підписав, не чув жодної публічної заяви, не чув про прес-конференції. Також мені невідомо, чи він публічно розповів про те, що планує робити на посаді, — прокоментував ситуацію Ярослав Мовчан, голова НЕЦУ. — Чесно кажучи, я його не бачив і на Майдані, коли всі міністри інформували про свою роботу. Регулярно ходжу на нічну варту Майдану, мені було б цікаво, якби Андрій Мохник прийшов і розповів над чим він працює. Наразі це все виглядає загадково. Можливо, міністр зараз занурений у роботу? Мабуть, сидить у бібліотеці, читає, що таке довкілля».

Богдан Проць, представник Всесвітнього фонду природи, розповів «Газеті», що зараз фахівці намагаються знайти шляхи співпраці з міністерством, оскільки тут дуже потрібні фахові знання.

Без екологічної освіти

Цікаво, що ніхто з українських екоміністрів не мав екологічної освіти. Найближче до свого профілю працював Юрій Щербак (червень 1991 — жовтень 1992) — він має медичну освіту.

«На друге місце я поставив би Івана Зайця, він — агроном й економіст, на третьому — Юрій Костенко, який мав чудове системне мислення і працював у Комітеті екологічної політики ВР, саме він вибудував систему екобезпеки», — коментує Ярослав Мовчан.

За словами Ярослава Мовчана, аргументами призначення міністра були: квота партії, близькість пана Мохника до людей, які ухвалюють рішення, робота у ВО «Свобода».

«Скажімо так, я не бачу жодних фахових чи компетентних речей. З одного боку, це було б нічого, бо в міністерстві працює політична фігура, але з іншого — було б добре, щоб ця політична фігура розуміла, чим саме займається міністерство», — каже очільник НЕЦУ.

Сланцеві пристрасті

У перші дні на посаді Андрій Мохник зустрівся із представниками компанії Chevron. На сайті відзвітували: «Під час зустрічі міністр наголосив, що діяльність будь-яких підприємств, зокрема й «Шеврону», має відбуватися за безумовного дотримання екологічних норм. Це принципова позиція, якої він дотримувався як член Всеукраїнського об'єднання «Свобода» і буде надалі відстоювати як міністр екології та природних ресурсів». Наскільки доречно згадувати свою роботу в «Свободі», питання спірне. Куди важливіше, що Андрій Мохник одразу взявся за сланцеві питання.

Міністри екології України:

Щербак Юрій Миколайович, червень 1991 — жовтень 1992

Костенко Юрій Іванович, жовтень 1992 — липень 1995, липень 1995 — 8 травня 1998

Шевчук Василь Якович, 8 травня 1998 — 31 січня 2000

Заєць Іван Олександрович, 31 січня 2000 — 29 травня 2001
Курикін Сергій Іванович, 9 червня 2001 — 30 листопада 2002

Шевчук Василь Якович, 30 листопада 2002 — 6 червня 2003

Поляков Сергій Васильович, 15 липня 2003 — 30 вересня 2003, 30 вересня 2003 — 3 лютого 2005

Ігнатенко Павло Миколайович, 4 лютого 2005 — 4 серпня 2006

Джарти Василь Георгійович, 4 серпня 2006 — 18 грудня 2007

Філіпчук Георгій Георгійович, 18 грудня 2007 — 11 березня 2010

Бойко Віктор Олексійович, 11 березня 2010 — 2 липня 2010
Злочевський Микола Владиславович, 2 липня 2010 —  20 квітня 2012
Ставицький Едуард Анатолійович, 20 квітня 2012 — 24 грудня 2012

Проскуряков Олег Альбертович, 24 грудня 2012 — 27 лютого 2014

Мохник Андрій Володимирович, 27 лютого 2014 

Мар"яна Вербовська, "Львывська газета" № 10, 2014 рік

29 березня - Година Землі

Людина-Павук стане першим Супер Героєм, який підтримає Годину Землі – міжнародну акцію, організовану Всесвітнім Фондом Природи (WWF). Акція має на меті надихнути звичайних людей стати супергероями для своєї планети.  29 березня на одну люди вимкнуть світло в усьому світі. Про це пише WWF.

Година Землі збирає під своїм крилом сотні мільйонів людей з різних сфер життя в більш ніж 700 містах світу та у 154 країнах.

Мамонт-суперзірка

До 2023 року природничий музей Львова планує стати найвідвідуванішим науковим  музеєм країни й довести, що наука може бути цікавою навіть дітям

Сьогодні у Державному природознавчому музеї Національної академії наук України покажуть напрацювання стратегії сталого розвитку. Це буде перша така програма наукового музею нашої країни, в якій врахували особливості відвідувачів і спробують змінити уявлення українців про класичні державні установи такого типу.

Майже після 20-ти років замкнених дверей тут не просто відкрили склад законсервованих безцінних експонатів, а й планують довести, що діти із зацікавленням оглядатимуть унікальні рештки тварин і рослин кам’яного віку.
Між минулим і  майбутнім

Ідея написати стратегію з’явилася тоді, коли музей 2012 року виграв грант від Фонду Ріната Ахметова на втілення проекту «Динамічний музей». Тут от-от мали відзначати «двад­цятиріччя під замком», скромно мріяли виставити частину робіт у ретро­стилі  — серед відреставрованих австрійських меблів. Ідея скромна, але мала прихований зміст: меблі у природничому музеї подібні до тих, які стоять у Музеї природознавства Відня (його вважають одним із найкращих у світі). Згодом з’ясували, що граф Дідушицький, засновник львівського закладу, замовляв меблі саме в Австрії.

Натомість тут отримали грант, який дав можливість зробити значно більше, що й стало причиною задуматися: які ж плани на майбутнє?

 «Стратегія не входила у план обов’язкових документів, але ми мали продемонструвати результат своєї роботи. Планування у цьому випадку стало помічною ланкою: воно допомогло розставити пріоритети й не заплутатися в них. Важливо, що ми не розробляли короткотермінову стратегію на три роки (час освоєння гранту), а розпланували роботу на десятиліття», — розповідає «Газеті» Юрій Чернобай,  директор Державного природознавчого музею Національної академії наук України у Львові.

Саме сьогодні, в четвер, відбудеться колоквіум «Стратегія сталого розвитку: чи потрібна вона музеям?». Уперше напрацювання покажуть охочим і окреслять пріоритети на наступні дев’ять років.

Плани на славу

До закриття музей щороку відвідувало понад 100 тисяч осіб: заклад вважали одним із найпопулярніших туристичних об’єктів міста. За словами Юрія Чернобая, він сам не раз бачив, як школярі прогулювали уроки не в парку чи на задньому дворі, а розглядаючи мамонта з експозиції. За двадцять років світ дуже змінився, учні вже не з таким захопленням розглядають гостя з минулого, музей планує осучаснити виставку. За словами працівників, тут установлять інтерактивні пристрої і відкриють електронний каталог фондів. З огляду на те, що колекція настільки велика, що її фізично неможливо виставити у приміщенні, онлайн-підбірка принаймні дозволить формувати уявлення про масштаби зібраного.

«Стратегічні цілі доволі амбітні: до 2023 року заклад хоче стати найвідвідуванішим і найпопулярнішим науковим музеєм країни. Стратегію розробляли тривалий час, бо музей як бюджетна установа не звик до такого типу роботи, коли документи готують знизу, тобто самі працівники вирішують, яким буде майбутній музей. Окрім того, що установа залишається потужним науковим центром, тут хочуть довести: це ще й дуже відомий і сучасний музей. Дослідження аудиторії показало, що треба змінювати сприйняття людини, довести, що музей — це не нудно. І таки можна змінити! Відвідувача залучатимуть до співтворення знань, до  взаємодії з експозицією, а не щоб він проходив повз експонати, читаючи таб­лички», — розповідає Вік­торія Бриндза, керівник аналітики в компанії pro.mova, куратор створення стратегії розвитку природничого музею.

Цього року й частково наступного планують сфокусувати роботу на створенні максимально сучасної експозиції на двох основних поверхах. Працівники музею мандрували закордоном, щоб набратися досвіду, а ми залучили дослідження аудиторії, яке провели тут, щоб напрацювання лягли в основу розробки. Наші  фахівці використали досвід кількох музеїв, зокрема британського. Врахували всі корисні схеми й приклади, але кожен заклад своєрідний, і стратегія використовує ці особливості, інакше її складно було б втілювати.

«Музей 20 років був зачинений для відвіду­вачів, тут працювали лише науковці. Тепер потрібно переорієнтуватися на зовсім інший вид роботи, але разом з тим не полишати науку», — підсумовує Вікторія Бриндза.

Довідка
Державний природознавчий музей НАНУ (музей імені Дідушицьких, палац Дідушицьких, природничий музей) — один із найстаріших і найбагатших за нау­ковими природничими фондами серед музеїв Європи. Його створив граф Володимир Дідушицький, меценат-природознавець.
Фонди: майже 500 тис. одиниць зберігання.
Експозиційні площі: 1,2 тис. кв. м.
Кількість співробітників: 53 особи.
Кількість відвідувачів: 100 тисяч за рік (у 1980-х).
Річний бюджет: 3 млн. грн.
Фото: Львівська газета, Природничий музей, Галінфо

Мар"яна Вербовська, Львівська газета 14 лютого 2014 року

У гості до морської корови

Зоологічний музей біологічного факультету отримав звання народного. Крок за кроком найстаріший зоомузей України повертає собі заслужену славу, яку мав іще 200 років тому

Цей музей розташований за два кроки від пам’ятника М. Грушевському. До нього не ведуть вказівники, проте його позначено як обов’язковий пункт відвідин на польських мапах для туристів. Поки майже 20 років Державний природничий музей на вул. Театральній було зачинено на реконструкцію, юних натуралістів запрошували сюди, бо експонати тут чудово підходять для того, щоб розширити своє уявлення про тваринний світ. Щоб більше дізнатися про історію музею та корову Стеллера, «Газети» пішла в зоологічний музей на біологічному факультеті.

Народний музей

Навіть у самому приміщенні біологічного факультету вам буде складно знайти «знак» про те, що тут є музей. Але кожен, кого ви запитаєте, точно розкаже, як туди пройти. Після довгих коридорів зі студентами на третьому поверсі вас чекатимуть 10 тисяч експонатів, акуратно розкладених для огляду.

Цьогоріч тут чекають припливу гостей, бо в грудні музей вкотре про себе нагадав. Його визнали народним, а це — ще один плюс до списку відзнак установи. На Львівщині є близько 20 музеїв (для порівняння: на Львівщині є 360 стаціонарних виставок), які мають звання народного. 

«До 10 тисяч осіб тут щороку розглядають колекцію, — каже «Газеті» Ігор Шидловський, заві­дувач зоологічного музею Львівського національного університету імені Івана Франка, піднімаючи ширму над колекцією метеликів. — Загалом у нас є 180 тисяч зразків. У п’яти залах музею виставлено лише 10 тис. Минулого року музей провів 304 екскурсії для всіх охочих побачити зоологічне минуле».

Цікаво, що торік восени суттєво поменшало відвідувачів. Тут припускають: не в останню чергу це відбулося тому, що багато молоді та студентів поїхало до Києва, підтримати Євромайдан. Та все ж на п’ятьох співробітників музею припало по 1,5 тисячі відвідувачів.

Довга історія

Першу згадку про музей зафіксовано 1784 року. Тоді його називали кабінетом натуральної історії, який мав 20 великих залів. Звісно, за рік таку кількість залів не напов­нили, але більш ранніх згадок немає. Тому музей вважають найстарішим в Україні серед зоологічних.

Візитна картка закладу — скелет морської корови, або ж корови Стеллера. У світі їх залишилося 27. П’ять з них — набуток львівської експозиції. Є навіть усі листи про акти передачі. Морські корови були завдовжки 8-10 м і важили до 3,5 тонни. Ці тварини майже не пірнали й плавали на мілководді, живлячись здебільшого морською капустою. За схожість своєї поведінки з коровами на пасовищі вони й дістали назву.

У музеї також є розкішна колекція райських птахів, зозулеподібних, з усього світу. 

Важливо, що експозицію заборонено фотографувати відвідувачам. Зокрема, спалахів «бояться» метелики. Їхня пігментація сконцентрована на крилах, вона залягає у верхньому шарі лусочок. Тому на ніч та на час, коли екскурсій немає, експонати закривають спеціальними ширмами.

Запишіться на екскурсію

Екскурсії тут безплатні, але є одне «але» — про час приходу слід попередити заздалегідь, оскільки співробітники фонду паралельно викладають в університеті. Субота та неділя — вихідні. Щоб отримати послуги екскурсовода, треба зателефонувати за день-два до запланованого візиту.

«Попереджати про прихід слід іще й для того, щоб дві екскурсії не збіглися, бо тутешні коридори надто вузькі для натовпу відвідувачів, — каже Ігор Шидловський. — Якщо відвідувачів не цікавлять послуги екскурсовода, сюди можна приходити без попередження». 

Поляки — постійні відвідувачі експозиції. Коли вони приходять на екскурсію, то показують свою карту. Щороку сюди приїжджають туристи більше ніж із десяти країн світу. Якщо ж урахувати, що є ще студенти ветеринарної академії та медичного університету, то кількість держав збільшиться ще на кілька, можуть завітати представники відразу 15 різних країн.

Мрія про інтерактивність

«Ми співпрацюємо з іншими музеями, зокрема з Державним природознавчим музеєм НАН України та Національним науково-природничим музеєм у Києві. Окрім того, в межах роботи радимося з колегами з Польщі, Росії, Німеччини, — розповідає Ігор Шидловський під час екскурсії. — Хотіли б зробити музей більш інтерактивним, але нікого не здивує те, що я скажу: нам бракує грошей. Музей є об’єктом національного надбання з 2004 року. Попри це, річне фінансування в нас 16 тисяч 863 гривні. Ці гроші спрямовують на збереження, поповнення та догляд за колекціями. Ми часто говоримо про інтерактивні елементи в музеях, але ж у нас не всі аудиторії мають мультимедійні пристрої.

У відрядження тут їздять хіба що Україною. Хоча плани маємо. Сама експозиція вимагає змін, бо багато елементів змушені «втиснути» на обмеженій площі. 

Інколи нам телефонуюють і сповіщають, що знайшли мертву тварину й можуть її привезти. Це роблять наші студенти, викладачі, співробітники. Так до нас потрапили козулі, вовки, птахи, представники Червоної книги... Крім того, ми співпрацюємо з усіма установами, які утримують тварин. Так, до прикладу, в нашу колекцію потрапили ігуана, водяний варан, кускуси. Є навіть дуже цікава історія: кускус загинув у Кіровограді, чоловік передав тварину поїздом, щоб вона стала нашим експонатом. Для власника було дуже важливо нам допомогти. Багато людей знає, що ми збираємо різні зразки, тому приносять тваринок».

Торік музей мав цікавий досвід. Усі звикли, що приходить молодь чи школярі. Але спільно з міською радою тут провели кілька екскурсій для людей похилого віку. Екскурсоводи запевняють, що експонати дідусів та бабусь зацікавили не менше, ніж інших відві­дувачів.

Мар"яна Вербовська

http://www.gazeta.lviv.ua/ecology/21197