Гори, бринза та сопілка

Колоритні карпатські продукти переживають кризу. Викреслити їх зі списку „таких, що вимирають” зможе тільки вдала промоція

Пан Назар, мешканець Львівщини, останні кілька років займається пасікою. Меду виходить хоч і не багато, але рідним та знайомим його вистачає. Робити продукт на продаж він вже не ризикує, вважає, що він втратив свою цінність.
- Українці втратили традицію і культуру їсти мед. Раніше мед був гордістю, ласощами і медикаментом. Тепер його мало хто цінує, - каже пасічник „Газеті”.
У той же час на Франківщині відзначають подібну проблему - люди відмовляються від вівчарства. Тримати тварин – надто копітка робота. Тому овече молоко та шерсть стають екзотикою. Франківські газди щороку виганяють все менше овечок на полонини – це факт. Водночас на міських ринках покупці щораз ретельніше вибирають карпатські продукти, попит на них не впав, не зникла й традиція, люди втратили довіру до якості того, що купують.

Бренд житиме

Нині українці активно працюють над створенням карпатського бренду, до якого входитимуть унікальні колоритні здобутки гір. Фахівці стверджують, якщо його вдасться сформувати, мешканці гірських районів матимуть стабільний прибуток і вихід на європейський ринок. Над аналогічною концепцію десять років тому ламали голову у Швейцарії, зараз їхній бренд має шалену популярність і авторитет у країні, бо усі хочуть купувати автентичне та унікальне. Саме представники Швейцарії порадили українцям скористатися їхніми здобутками у себе. Досвід Швейцарії засвідчив, що продукція з віддалених куточків країни досі викликає довіру у покупців.
- Свого часу у Швейцарії виникали проблеми з тим, де взяти автентичний продукт. Ніхто не міг гарантувати 100% якості. Тоді ми створили бренд “Кулінаріум”, який об’єднує у собі набір продуктів, які виготовляють тільки у певних регіонах нашої країни. Купуючи продукт, ви на наліпці відразу бачите, з якого регіону він привезений. Правила дуже жорсткі, аби не втрати довіру у клієнтів, усі речі маркують і перевіряють. Таким чином ви можете бути впевнені на 100%, що молоко привезли саме з області, яка зазначена на упаковці, - розповідає Тобіас Айзенрінг, лідер проекту FiBL (Дослідний інститут органічного сільського господарства) та керівник проекту Швейцарського дослідного інституту в Україні.
Томас Айзерінг вважає, що українці можуть поексперементувати зі своїм брендом і не повторювати того, що встигла зробити Швейцарія. Для того, аби глибше пізнати смаки українців, Швейцарський інститут FiBL замовив дослідження думок людей, які мешкають у Карпатах щодо місцевих традиційних продуктів і послуг. Соціологічні дослідження проведені у Закарпатській, Івано-Франківській, Чернівецькій та Львівській областях, показали, що тут дійсно не прагнуть обмежувати карпатський бренд харчами. Серед найпопулярніших асоціацій з Карпатами: бринза, бануш, джерельна вода, трав’яні чаї, мед, ліжники, сопілки, гори, відпочинок...

Недоліки новації

- Я вже п’ять років займаюся екофермерством і можу сказати, що українські продукти дуже популярні закордоном. Найчастіше замовляють український мед, варення та компоти. Це продукти, яким довіряють і які зараз дуже популярні, - розповідає „Газеті” Павло Тизеш, фермер.
Разом із букетом перспектив карпатські підприємці зауважують, що ініціатива може мати і низку недоліків. Зокрема прогнозують, що перехід на масове виробництво може негативно позначитися на якості продукції, виробники не зможуть врегулювати співпрацю, побоюючись конкуренції, а нова структура може стати ще одним гальмом у виробництві...
- Думаю, що багато із перелічених недоліків можна буде уникнути, - коментує „Газеті” Юрій Оглашенний, експерт з безпеки харчових продуктів проекту Європейського Союзу. – Якщо бренд справді запрацює і почне набирати обертів – це буде чудовим шансом для регіону. Важливо, як на мене, щоб місцеві люди не виконували другорядну роль, а керували справою, регулювали попит та пропозицію.
Серед ключових напрямків розробки бренду три речі: харчові продукти, нехарчові продукти, сервіс. На думку Юрія Оглашенного, найбільшу популярність здобудуть саме харчові продукти, зокрема сир, молоко, мед. Нині карпатські підприємці створюють ініціативну групу, де, власне, і сформулюють, які товари слід внести у список. А орієнтовно за п’ять років бренд має стати впізнаваним.
- Я не кажу, що Карпати – пуп землі, - каже „Газеті” підприємець із Чернівців. – Просто вважаю, що прожити життя і не з’їсти бринзи та буцу, то те саме, що змарнувати час. Думаю, Карпатський бренд допоможе цього уникнути.

Мар’яна Вербовська, 24 листопада 2011 року №47, "Львівська газета"

Через зірки в хащі

Із нового року за нечесними сокирами в лісі чиновники Міністерства екології та природних ресурсів України спостерігатимуть… із космосу. Незалежні ж екологи переконані — 50 млн. грн., які витратять на систему, просто викинуть на вітер

Мінекоприроди планує змінити тактику боротьби з нелегальним вирубуванням. Постійне супутникове спостереження за тим, що відбувається в лісах, зокрема карпатських, стане першим етапом реалізації в Україні нового масштабного проекту — впровадження системи космічного моніторингу екологічної ситуації. Юридичної сили фотографії поки що не матимуть, інформація стане матеріалом для ухвалення рішень про позапланові перевірки відповідними підрозділами Державної екологічної інспекції України. Коли ж світлини отримають юридичну силу, чиновники не повідомляють. Відповіді наразі складно знайти й щодо низки інших запитань до новації...

Вигляд зверху

Як повідомили «Газету» в Міністерстві екології, тендер відкрито і всі охочі можуть узяти участь. До кінця 2011-го систему космічного моніторингу планують запустити. Процес хочуть зробити швидшим і додають, що прагнуть двічі на рік отримувати знімки ситуації в лісах.
— Усім відомо, особливо на Західній Україні, скільки вирубують лісу. Ніхто не контролює законно чи незаконно вирубують дерева. Нині ми можемо лише за фактом, через декілька років, встановити, що дійсно відбулося знищення лісового фонду держави. Але завдяки впровадженню системи моніторингу наше реагування стане значно оперативнішим, — коментує «Газеті» Михайло Темнік, радник міністра екології та природних ресурсів. — Звісно, виявивши зміни, ми вживатимемо негайних заходів. Також за допомогою цієї системи проводитимемо моніторинг несанкціонованих сміттєзвалищ і незаконного будівництва.
Ба більше, за словами радника, передбачають, що система в автоматичному режимі фіксуватиме розмір збитків, завданих державі. Щоправда, як саме — наразі не відомо. Під час вивчення цієї теми у відомстві з’ясували, що розміри штрафів не можуть компенсувати збитки, завдані Україні. Наприклад, у Росії чи США штрафи за шкоду довкіллю в рази більші. Тому, кажуть «Газеті» в Мінекоприроди, вони обов’язково порушуватимуть питання про збільшення штрафів за недотримання природоохоронного законодавства. З огляду на те, що штрафи та компенсація збитків — це різні речі, то відомству, вочевидь, слід бути уважнішим із термінологією. Штраф — це покарання, а відшкодування збитків — це компенсація завданої шкоди, збитки рахують окремо.
— Усі підготовчі роботи для запуску проекту завершать до кінця року. Бюджетні кошти на цей рік — 50 млн. грн. — уже виділено. Цього вистачить, аби забезпечити впровадження програми, — запевнив Микола Злочевський, міністр екології, в одному з коментарів для ЗМІ.
Також для масового контролю планують створити веб-ресурс, за допомогою якого громадськість зможе у вільному доступі бачити інформацію з космосу.
Чиновники не дають відповіді на два запитання: чи буде змога порівняти свіжі фото з даними минулих років та за допомогою яких методів оброблятимуть знімки. Бо головне в космічних методах навіть не сама фотографія, а її трактування.

Система не нова

Олег Часковський, доцент кафедри лісової таксації та лісовпорядкування Лісотехнічного університету України, розповідає «Газеті», що космічні спостереження за лісом в нашій країні — практика не нова. Щоправда, раніше це цікавило винятково науковців. Чиновники, які опікуються лісом, просто не брали до уваги їхні напрацювання.
— У Державному агентстві лісових ресурсів досі не брали до уваги наших напрацювань, казали, що система не апробована і не дає достовірного результату. Мовляв, наразі не довіряють таким результатам, або не хочуть довіряти, — каже О. Часковський. — Я досліджував таку технологію разом із берлінськими вченими в Українських Карпатах. Ми порівнювали знімки різних років і там, звісно, було чітко видно, де проводили вирубування. Це безкоштовні фото «Ландсату». Є багато інших і кращих світлин, але вони платні, а ми використовували безкоштовні. Тому на своїх картинках не могли побачити вибіркові рубки. На жаль, за допомогою таких картинок не вдалося припинити винищення лісу.
Сама система моніторингу не завадить нелегальному вирубуванню. Ще 2007 року в міжнародному науковому журналі Remote Sensing and Environment вийшла стаття Олега Часковського у співавторстві з німецькими колегами, у якій на основі супутникових знімків за різні роки проаналізовано зміну лісового покриття та нелегальне вирубування в Українських Карпатах за 1986-2007 роки. Проте урядовці не звернули на неї жодної уваги.

Ліси видно, проблеми — ні

Громадськість ставиться до новонародженого проекту зі скепсисом, мовляв, проблему бачили й раніше. Її просто не вирішували. Мапа лісових недуг надто широка, з космосу це ніхто не побачить і не вирішить. Міністерство вже отримує сотні скарг, але зреагувати може не завжди.
— Ми й без того завалюємо Міністерство екології листами, інформуємо, де саме вирубують, але вони ніяк на це не реагують. То для чого витрачати величезні гроші, — ділиться з «Газетою» Володимир Борейко, директор Київського еколого-культурного центру. — Річ не в тому, що вони не знають, де і хто вирубує, а в тому, що просто не роблять нічого. Не бачу сенсу кидати гроші на вітер. Єдиний спосіб — ловити злочинця «на гарячому». За кордоном чудово працюють «гарячі лінії», куди телефонують усі, хто помітив нелегальне вирубування. Миттєво виїжджає мобільна група й винуватців карають. А в нас ані «гарячої лінії», ні мобільної групи, ні покарання.
Із цим експертом погоджується й Ігор Сіренко, голова Ревізійної комісії Національного екологічного комітету. Нова система дозволить оцінити тільки геометричні параметри в нелегальних вирубуваннях, а це — дещиця в комплексі проблем лісу. Він вважає, що виявити незаконне вирубування можна, проте чи зможе Міністерство екології адекватно зреагувати на побачене? До того ж, є низка проблем, які з висоти ніхто не розгледить.
До прикладу, дуже часто призначають санітарне вирубування на цілком здорових ділянках лісу. В такий спосіб позбуваються не найгірших дерев, а найкращих. А потім продають ці «дрова» як ділову деревину. Також буває, що дозвіл узяли на одну площу, а вирубують зовсім іншу.
— Нині немає точної інформації про те, скільки є легальних і нелегальних вирубок. За космічними знімками можна було б це порівняти. Ми теж інколи це робимо та шукаємо картинки в Google, — коментує «Газеті» Ігор Сіренко.


Що далі в ліс…

Окрім скепсису екологів, сумнівів на користь нового моніторингу додають результати соціологічних опитувань. Якби чиновники уважніше ставилися до них, то й шляхи боротьби за природу могли би бути іншими. Соціологічні дослідження проблем лісу давно свідчать про необхідність глибоких змін у цій сфері.
— І експертні, й масові опитування, що їх провели під час фінансованої ЄС програми Правозастосування та управління у лісовому секторі, свідчать: опитані вважають стан природних ресурсів у місцях їхнього проживання незадовільним і навіть загрозливим. Серед основних причин такого стану речей респонденти називають відсутність належного контролю з боку влади; поєднання функцій природозахисту та природокористування в одному державному органі; корумпованість державних дозвільних інституцій; недбале ставлення громадян до лісу, — підсумовує низку досліджень Олександр Стегній, доктор соціологічних наук, експерт програми ЕНПІ-ФЛЕГ. До речі, результати «флегівських» досліджень значною мірою збігаються із висновками опитувань іншої міжнародної програми — ФОРЗА та проведених компанією TouchPoll. Це засвідчив так званий ре-аналіз, коли порівнювали результати одинадцяти соціологічних опитувань, проведених за останні сім років.
Респонденти низки опитувань вказують на велику кількість приватних незареєстрованих пилорам, налагоджену систему нелегальної купівлі краденого лісу, корумпованість чиновників, відповідальних за охорону лісів, недосконале законодавство щодо скупників краденого лісу та закритість лісового господарства. Водночас українське лісове господарство і без того має купу проблем: поняття «незаконне вирубування» і «незаконно заготовлена деревина» в Україні законодавчо не визначені й трактують їх по-різному. Національного плану дій у сфері боротьби з нелегальними заготовками й корупцією в лісовому секторі України не розроблено, міжвідомча взаємодія на низькому рівні, представники органів державної влади, громадських організацій і бізнесу не мають єдиного бачення проблеми, діють розрізнено й непродуктивно...
Відтак видається дивним, чому Міністерство розпочало боротьбу з вирубуванням лісу з космосу, а не з уладнання законодавчих і системних нюансів.


Михайло Попков, консультант Світового банку

Оцінюючи обсяг нелегальних вирубувань, ДАЛР(Державне агентство лісових ресурсів) оперує винятково відомостями про самовільні рубки, що їх виявила лісова охорона. Ця цифра в останні роки варіюється між 20 і 25 тис. кбм на рік. Це частки відсотка від загальної заготівлі, по суті — мізер. Я сам із подивом дізнався, що в Польщі, яка вже давно увійшла до Євросоюзу, в державних лісах обсяг самовільних вирубок більший, аніж у нас. 2010 року їх там зафіксовано 27 тисяч кубометрів. Щоправда, в 86% випадків збитки відшкодовано. Для довідки: ми відшкодовуємо приблизно 6-10%. Безумовно, наша статистика враховує не всі самовільні вирубування: багато чого ховається. Причини для цього є. Серед них і нереально великі штрафи, які нараховують за діючими нормативами за вирубування деревини копійчаної ринкової вартості. Й існуюча система покарання, коли за всі нелегальні вирубки карають лісівників, змушують їх відшкодовувати збитки. Така система несправедлива, не стимулює до чесності та відкритості…

Мар’яна Вербовська „Львівська газета”, 3 листопада 2011 року №44 (641)
Фото: Назарій Тузяк(2), Телекритика(1).

Грибовицьке «щастя»

Міські посадовці за два тижні мають назвати фірму, яка розробить проект рекультивації сміттєзвалища. Остаточно закрити сміттярку обіцяють 2018 року, тоді як мешканці вимагають зробити це вже 2012-го...


Пані Любі 65 років, 55 із них вона бачить, як повз її будинок вантажівки вивозять львівське сміття. Жінка народилася і виросла в цьому селі, переїжджати ніколи не думала, але тепер не хоче, аби її діти продовжували жити тут. Із року в рік усе більше мешканців села страждає від отруєння токсичними речовинами та онкозахворювань. Як вони потрапляють в організм — точно невідомо, але у Грибовичах переконані: це підземні води з-під сміттєзвалища отруюють їхнє життя.
— Найбільше шкода криниці. Змалку пам’ятаю, що вода в ній була найсмачніша. А тепер навіть під час приготування чаю залишається осад. Та й на колір вона стала жовтою, — розповідає «Газеті» пані Люба. — А ще вночі та зранку виходити на вулицю не хочеться, стоїть їдкий сморід.
У селі практично всі знають, що у Львові обирають проектанта на рекультивацію сміттєзвалища, також тут очікують, що ранок 1 січня стане переломним у історії сміттярки, бо сюди більше не везтимуть непотріб з міста. Якщо цього не станеться — застосують план «Б». Як розповіли «Газеті» мешканці Грибовичів, вони знову вийдуть блокувати дорогу, аби машини більше нічого сюди не звозили.
— Мало хто розуміє, як страждають люди, які живуть поряд, — розповідає «Газеті» Ігор Питель, сільський голова Грибовичів. — Сморід, брудна вода — усе позначається на здоров’ї людей. Торік навіть померла жінка, якій лікарі поставили діагноз «Отруєння невідомими токсичними речовинами». Що входить до складу речовин, ми справді не знаємо, але вони не такі вже й невідомі — це Грибовицьке сміттєзвалище.

Конкурс без іноземців

Першу добру звістку мешканці Грибовичів сподіваються почути вже 14 листопада. Тоді мають назвати фірму, яка розробить проект рекультивації сміттярки. 17 жовтня у Львівській міській раді відбулося відкриття відповідних пропозицій. Загалом охочих розробити проект виявилося шестеро. Серед них чотири українські підприємства — ТзДВ «Інститут Гірхімпром», ПП «Львівкомундорпроект», ТзОВ «Компанія ВЕЕМ-Будсервіс» і ТзОВ «Галіо», та два іноземні — ТзОВ «Центро Енвайроментал і Партнери» і ТзОВ «Ера-Укранья». Кожен з учасників торгів запропонував свою суму, за яку розробить проект. При цьому діапазон цих сум справді вражає — від 2,5 млн. грн. від «Галіо» до 128 млн. грн., які хоче за свою роботу «Ера-Укранья». Щоправда, ні одна, ні інша не братиме участі безпосередньо в конкурсі.
— Конкурс проводитимемо між тими фірмами, які надали всі необхідні документи, — розповів «Газеті» Володимир Будзан, заступник директора департаменту ЖКГ Львівської міської ради. — Наприклад, у нас була фірма ТзОВ «Галіо», яка запропонувала найнижчу ціну, однак не надала документів, які підтвердили б її досвід у реалізації аналогічних проектів. Тому її не допустили до конкурсу. Ще дві фірми, що їх не допустили, — іноземні, які подали пакет документів відповідно до їх національного законодавства, не зважаючи на те, що тендер відбувається в Україні. До прикладу, «Ера-Укранья», яка захотіла за свою роботу 128 млн. грн., подала лише технологію, але не дала кошторису, підтвердження досвіду тощо. Німецька фірма «Центро Енвайроментал і Партнери» не дала розрахунків обґрунтування ціни у 15 млн. грн.
Три інші фірми, що їх допустили до конкурсу, — ТзДВ «Інститут Гірхімпром», ПП «Львівкомундорпроект», ТзОВ «Компанія ВЕЕМ-Будсервіс» — запропонували розробити проект відповідно за 3 млн. 450 тис. грн., 3 млн. 787 тис. грн. і 4 млн. 347 тис. грн. Зважаючи на це, найімовірніше, розробником документації буде «Гірхімпром», адже, за законом про державні закупівлі, під час оцінки пропозицій 50% балів надають саме за найнижчу ціну. Фактично це і є вирішальним у виборі переможця. При цьому всі претенденти висловлюють готовність розробити проект у максимально короткий час — від півроку до року.
Розроблятимуть проект за міські гроші. За словами В. Будзана, ще цьогоріч у міському бюджеті на це заклали 800 тисяч гривень. Натомість решту грошей планують прописати в бюджеті вже наступного року.
Якщо з грошима для розробки проекту особливих проблем немає, то де братимуть кошти безпосередньо на рекультивацію — наразі не відомо. Міський голова Львова Андрій Садовий сподівається на державну допомогу. Адже, за підрахунками експертів, ідеться про суму приблизно від 100 до 300 млн. грн. (!). Для міста це просто фантастична сума. Однак навіть такі кошти не гарантують зникнення грибовицького полігону.

Життя на смітнику
Пропозиції фірм, які подали свої пропозиції на конкурс, різняться не лише сумами, а й підходами.
За словами Івана Зозулі, технічного директора «Інституту «Гірхімпром», після того, як об’єкт закриють, Львів, який його орендує, має віддати ділянку Жовківському району. Той, хто взяв територію, має навести там лад. Проект рекультивації від «Гірхімпрому» передбачає, що біля сміттєзвалища розроблять систему вертикальних свердловин і прокладуть горизонтальні труби. Саме по цих трубах роками виходитиме біогаз. Потім ділянку накриють кількома шарами ґрунту. Перший шар збиратиме біогаз, потім покладуть газоізоляційний шар глини, спеціальної плівки, піщаний пласт і чорнозем. Висота насипу становитиме 3-4 метри.
Що робитимуть із гудронами — наразі таємниця. Технологія — ноу-хау «Гірхімпрому», тому його озвучать після перемоги в конкурсі. Єдине, що повідомляють: гудрони не впливатимуть на довкілля, їх не перероблятимуть і не вивозитимуть. А сама процедура рекультивації розтягнеться на 10-15 років. До того ж, це буде перший у світі досвід рекультивації сміттярки, де містяться гудрони.
Схожу технологію пропонують і в «Львівкомундорпроекті». За словами його директора Богдана Горіна, спершу треба буде відділити біогаз, інфільтрати, після чого сміття необхідно вирівняти. А вже після того зверху його засиплять спеціальним настилом із кількох шарів, товщина якого сягатиме двох метрів. Дерев там саджати, звісно, не можна буде, а от кущі цілком імовірно.
Водночас іще один учасник конкурсу — «Компанія ВЕЕМ-Будсервіс» — стверджує, що готовий розробити проект, за яким сміття не просто закидають, а позбудуться більшості з нього.
— Ми плануємо залучити латвійську фірму, яка має потрібний досвід роботи. Вони володіють сучасними технологіями. Я не можу розголошувати їхні методи, оскільки це комерційна таємниця, але можу сказати, що відходи не закопуватимуть, а перероблятимуть. При цьому переробці підлягатиме велика кількість сміття — більш ніж 70%, — розповів «Газеті» Володимир Бригадир, директор ТзОВ «Компанія ВЕЕМ-Будсервіс».

Спроба № N


За словами В. Будзана, конкурс завершать і обов’язково назвуть переможця. Щоправда, в це вірять не всі. Це вже не перший конкурс, який організовує міська влада для вирішення проблем Грибовичів. При цьому такі відбори були на будь-який смак: шукали й інвесторів на рекультивацію, й тих, хто це зробить, а ще тих, хто за свої гроші захоче побудувати для міста сміттєпереробний завод. Однак досі жоден із них не завершувався успішно.
— Я не вірю, що цей конкурс доведуть до кінця. Досі не вирішено, що ми будуємо — сміттєпереробний чи сміттєспалювальний завод, де ми робимо сортувальну лінію, де робимо полігон, хто це фінансуватиме, хто збиратиме сміття тощо. Всі ці проблеми треба вирішувати в комплексі, а не окремо. Всі конкурси проводили задля галочки. Ніхто не мав концепції й ніхто не ставив собі за завдання довести їх до кінця, — сказав у коментарі «Газеті» Юрій Кужелюк, депутат Львівської міської ради.

Час «Х»

Натомість у Ратуші запевняють: цього разу все буде по-іншому. І називають не лише дату рекультивації, але й дату остаточного закриття полігону. За словами посадовців, із Грибовичами можна буде попрощатися 2018 року. Щоправда, фахівці не надто вірять у такі сміливі заяви.
— Це покаже проект. Сьогодні, якщо хтось дає вам відповідь на це запитання, — це безпідставно. І навіть те, що міська рада назвала 2018 рік, не означає, що так і буде. Ратуша вже тричі оголошувала дату закриття, — каже Іван Зозуля. Це має визначити проект і його державна експертиза. Не важливо хто переможе, важливо , щоб він був зроблений якісно, адже такий проект розробляється вперше. На мою думку, доцільно об’єднати зусилля та знання всіх, хто хоче і може вирішити проблему.

А в цей час пані Люба, як і тисячі мешканців Грибовичів вимагають, аби сміття перестали возити вже з січня наступного року. Інакше люди знову погрожують протестами та перекриттям трас. Нагадаємо, саме до цього часу міська й обласна влади пообіцяли знайти нову ділянку під полігон.

Мирослава Іваник, Мар’яна Вербовська "Львівська газета"
3 листопада 2011 року №44(641)

Секретний рейс

Щомісяця дорогами Львівщини перевозять сотні небезпечних вантажів. Більшість із них не мають ані належних документів, ані оснащення


Система оповіщення про надзвичайні ситуації в області давно потребує реформ. Попри низку небезпечних аварій, які спіткали Львівщину за останні чотири роки — від Ожидова 2007-го до Дідилова 2011 року, де два тижні тому перекинувся вантаж із небезпечною речовиною, — система інформування населення досі залишає бажати кращого. Позаяк область розташована на кордоні з Польщею, то до небезпечного вантажу слід ставитися значно пильніше, адже найчастіше відходи підприємств чи непридатні пестициди з усієї країни вивозять на переробку або утилізацію саме через територію Львівщини.

Аварії без висновків

Після аварії в Ожидові 2007 року віце-прем'єр-міністр Олександр Кузьмук розпачав: «Що може зробити голова селищної ради, який відповідає за два-три села. В нього навіть машини немає, щоби швидко повідомити своїх односельчан». Відтак чиновники запланували розробити систему оповіщення населення на випадок виникнення надзвичайних ситуацій. Щоправда, такої системи немає досі...
— На жаль, усе нове потребує значних коштів. Наразі ми налагодили роботу шляхом перехвату радіостанції та каналу в разі необхідності. Маємо угоду із двома медіа. За можливість використання системи оповіщення платимо дуже великі гроші. Згідно з угодою, оплата відбувається щомісяця, — розтлумачив «Газеті» стан інформування Олексій Титаренко, начальник головного управління з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи ЛОДА.
На запитання «Газети» про точну суму, О. Титаренко відповів: ідеться про сотні тисяч гривень на рік. Реально систему ще не доводилося застосовувати. Відтак і її результативність спрогнозувати складно. За словами головного еменесника області, пріоритетне завдання нині — не стільки забезпечити післяаварійні заходи, скільки вивезти всі хімічно небезпечні речовини з міст. До кінця цього року з території Львівщини вивезуть усі небезпечні речовини, більшість із яких попрямує в Польщу. Тож нині маємо ситуацію, коли небезпечні речовини вивозять активно, натомість про безпеку цих перевезень подумають трохи згодом...

Ризиковані будні

Щомісяця ДАІ області видає близько 300 дозволів на перевезення небезпечних вантажів. За словами Олександра Козлова, старшого інспектора ДАІ УМВС України у Львівській області, вимоги до авто формують залежно від типу речовини та класу небезпеки.
— Штрафи виписуємо згідно зі ст. 132 Кодексу про адміністративні правопорушення України «Самовільне використання транспортних засобів, машин чи механізмів або зберігання транспортних засобів у невстановлених місцях». Орієнтовно сума стягнення становить від 510-ти до 680 гривень, — розповідає «Газеті» О. Козлов.
Сам дозвіл видають або за місцем реєстрації, або за місцем проїзду автомобіля. Ті, хто здійснює контроль на дорозі, ті й перевіряють, чи належно облаштовано автомобіль і чи є відповідні документи. Небезпечні вантажі, які проїжджають автошляхами нашої країни, перед початком перевезення необхідно класифікувати та зарахувати до одного з класів небезпеки. Для вибухових речовин додатково визначають групу сумісності. Особливо ретельно ставляться до найнебезпечніших речовин — на кожну упаковку, що містить вантажі 1-го класу небезпеки (вибухові речовини), додатково наносять назву речовини. Це найменування слід наносити українською мовою, а в разі міжнародних перевезень дублювати англійською, французькою або німецькою мовами. Аварійну тару додатково маркують словом «аварійна».
Дізнатися точну цифру небезпечних перевезень колією «Газеті» не вдалося, у прес-службі Львівської залізниці не озвучують їх кількості, посилаючись на конфіденційність інформації. А у відповіді на офіційний запит «Газети» аргументують «перевезення здійснюється відповідно до заявлених планів перевезень».

Правила не для всіх

За останні кілька років Львівщиною перевозили старі пестициди, гексахлорбензол із Калуша та мононітрохлорбензол із Горлівки на Донеччині. За словами Дмитра Скрильнікова, голови ГО «Бюро екологічних розслідувань» в області часто приховують, який вантаж перевозять, а в ідеалі кожну небезпечну речовину мають не тільки маркувати, а супроводжувати перевезення, причому з обмеженням швидкості.
— Нещодавно був випадок, коли вантаж гальмували через відсутність необхідних дозволів та оснащення. Чехія відмовилася прийняти на утилізацію 111 контейнерів із небезпечним українським металом, — розповідає «Газеті» Д. Скрильніков.
Більш ніж місяць тому контейнери з токсичним вантажем, який зберігали на складах підприємства «Захід» в Академмістечку, почали завантажувати в спецмашини для перевезення на переробку в Чехію. Але в останній момент угода між Міністерством екології України та чеськими колегами зірвалася. Журналісти в Чехії отримали інформацію завчасно. Екологи здійняли галас, після чого чеська влада дала зрозуміти, що більше не мають потреби в українському берилії. Це один із небагатьох випадків, коли вантаж було позначено, значно більше вантажівок і вагонів щодня проїжджають областю з низкою ризиків, які не завжди належно контролюють.

Мар'яна Вербовська, 27 жовтня 2011 року, „Львівська газета”

Пастка для зубра

Через любов до трофеїв і «м’яке» законодавство Україна може залишитися без одних із найважчих представників Червоної книги
На Львівщині стало на одного зубра менше. Убиту тварину знайшли на території Державного підприємства «Мисливське господарство «Стир», мотиви злочину та винуватця наразі шукають. За різними підрахунками, в Україні залишилося близько 250-300 зубрів. Іще на початку незалежності їх було втричі більше. Навіть Червона книга не змогла стримати мисливців від спокуси постріляти у звіра, відтак нині тварини фактично на межі свого існування в Україні.
Закон є, механізму немає
Андрій Яремчук, директор «Мисливського господарства «Стир», розповідає «Газеті», що нині є дві версії скоєного: звіра намагалися відлякати, бо він ласував городиною, або його вбили браконьєри, та, побачивши розміри тварини, просто не мали чим її вивезти.
— За останніми даними, в нашому господарстві 20 зубрів. Це не перший випадок, коли вони помирають. Навесні 2009 року зубр потрапив у мисливську петлю і помер, — розповідає Андрій Яремчук. — Люди часто скаржаться, що зубри псують урожай, але слід шукати інших методів протидії шкідництву, ніж убивство. Ділянку можна обгородити та застрахувати. До того ж, згідно з українським законодавством, є відшкодування за пошкодження городини тваринами. Коли ж ми намагалися з’ясувати, як саме можна відшкодувати збитки, то виявилося, що механізму просто немає, немає навіть відповідного фонду.
А поки механізму немає, люди відлякують диких тварин хто як уміє і може.
Заборонений зубр
Коли в Україні заборонили полювати на зубра — це тільки розпалило бажання мисливців у них поцілити, вважає Олексій Василюк, заступник голови національного екологічного центру України (НЕЦУ). Нині модно повісити на стіну роги чи шкіру зубра. Звісно хиба не в забороні, а в менталітеті псевдомисливців. Тож, аби виправити ситуацію, слід зробити жорсткішими норми закону, припускає експерт.
— Усі знають, що полювати на зубра не можна. Попри це, звір належить до улюблених мисливських трофеїв. Тому, коли на нього заборонили полювати — люди, звісно, перестали полювати, натомість почали займатися браконьєрством. Інша проблема, чому ж тварини потрапили до Червоної книги? Їх тривалий час відстрілювали, а потім почали берегти на території мисливських угідь чи нацпарків, тож тварини вже просто не мають змоги активно пересуватися і розмножуватися, — розповідає «Газеті» О. Василюк. — Для того, щоб побороти браконьєрство, на мою думку, слід суттєво збільшувати штрафи і навіть запроваджувати кримінальну відповідальність за цей злочин. Ця ситуація схожа до джипінгу в заповідниках. Люди знають, що цього не можна, але отримують задоволення від того, що можуть дозволити собі заборонене. Ведмедів — 300, зубрів — 200, крутіше — хіба що стріляти в людей…
Із тим, що закон куций і штрафи варто підвищити, погоджується і Василь Бурмас, начальник відділу мисливського господарства Львівського обласного управління лісового господарства. Як пояснив фахівець «Газеті», нині відшкодування за знищення зубра мізерне — 2500 грн. А за козулю, лося, кабана чи оленя — учетверо більше, хоча вони не належать до Червоної книги.
— У нашій компетенції розробляти такси на тварин, яких можна вполювати. Відшкодування за тварин, яких унесено до Червоної книги, мало б розробити Міністерство екології та природних ресурсів, але наразі відомство не збільшило вартість, — коментує В. Бурмас.
Злочин без кари
Майже щороку в Україні з’являється новина про вбитого зубра. Натомість звістка про те, що вдалося знайти винуватого — рідкість. Фахівці розповідають: оскільки стріляють у тварину здебільшого заможні горе-мисливці на так званих «королівських полюваннях», знайти винуватого апріорі складно. П’ять років тому на Львівщині нахабно застрелили звіра, однак хто це зробив — з’ясувати так і не вдалося.
— 13 січня 2006 року наші колеги із Карпатської Станції охорони диких тварин (Польща) повідомили про те, що в урочищі Мішок поблизу с. Боберка Турківського району Львівської області, за інформацією прикордонних служб Польщі, є поранений зубр, який перейшов р. Сян і залишив сліди крові, потім повернувся на територію України, — розповідає «Газеті» Оксана Марискевич. — Я відразу передала цю інформацію природоохоронним службам Львівської області й Боринському (???) держлісгоспу. Зубра знайшли на території Боринського держлісгоспу, він був уже мертвим. Було залучено прокуратуру та слідчих, але винуватих не виявили. Парадокс — на цю територію не можна потрапити без відповідних дозволів (смуга між лінією інженерних споруд і державним кордоном України), а полювати там заборонено чинним законодавством України. Але там полюють... Місцеві мешканці сміялися з того, що не знайшли винуватців, адже там одна дорога, усі знають, хто може нею їздити, — особи, які так чи інакше пов’язані з владою та прикордонниками. Але все це — мої здогадки, не більше.
Наразі в Україні найгірша ситуація з червонокнижниками в Європі. У січні 2007 року в Білорусі налічували 730, в Росії 380, в Польщі — близько 900 зубрів. Тільки в Україні їхня кількість завмерла на двох сотнях. Найімовірніше, тільки коли мода на трофеї спаде, а законодавство запрацює, ми зможемо зафіксувати збільшення зубрів в нашій країні. Наразі жити їм тут зовсім некомфортно.
Мар’яна Вербовська, 20 жовтня 2011 року “Львівська газета”