Мар’яна Булгакова, провідний український юрисконсульт МБО «Екологія-Право-Людина», про недолугість української системи контролю за продажем повітря
Україна хоче продати Світовому банку весь обсяг державної квоти на викиди парникових газів у 2011 році й усіляко пручається скорочувати свої викиди у наступні роки. За таку свою неадекватну позицію у збереженні довкілля українці отримали антипремію «Динозавра» у Канкуні (Мексика) на щорічній конференції ООН з проблем зміни клімату. З огляду на готовність продати своє повітря МВФ, фахівці припускають, що остаточними покупцями українських вуглецевих квот можуть стати Данія, Іспанія та Італія. Чимало експертів одразу висловили сумнів щодо доцільності такого кроку, тим паче, що саму процедуру та механізм реалізації коштів від продажу досі законодавчо не врегульовано.
Ринок продажу квот – це ринок, де умови диктують ті держави, які купують, адже вони добровільно беруть на себе міжнародні зобов’язання зі скорочення викидів парникових газів. Вони платять за це скорочення державам, які мають надлишкові квоти, щоб ті скорочували викиди парникових газів у себе чи впроваджували екологічні проекти. І це скорочення викидів парникових газів країни-покупці записують на свій рахунок у зв’язку з надлишковими викидами в них.
Попри благі наміри протоколу, минулоріч Україна вже встигла проґавити свій шанс «підтягнути» екологічний стан завдяки угоді з Японією та Іспанією про продаж чистого повітря. Тому є певні сумніви, чи зможе наступного року Україна обійти старі граблі. Після невдалого представлення Україною своєї позиції в Копенгагені та розслідування Генпрокуратури щодо пошуку коштів, які перерахувала Японія, ціна на українські ОВК впала з 10-ти до 7-8 євро. І сумнівно, що вона стане вищою. Про нюанси виконання Кіотського протоколу в Україні ми розмовляємо з Мар’яною Булгаковою, провідним українським юрисконсультом МБО «Екологія-Право-Людина», яка уважно стежить за перебігом цього процесу і відвідувала конференцію у Канкуні.
Витрати від продажу квот контролювати важко
– Пані Мар’яно, розкажіть будь ласка, чи відома сьогодні ціна за одну повітряну квоту в Україні?
– Щодо ціни, то достеменно сказати не можу, бо це не є відкритою інформацією в нашій державі, що, на нашу думку, незаконно. У ЗМІ звучать різні цифри з різних джерел. Логічно, якщо Світовий банк купує, то він ці квоти ще перепродуватиме і зароблятиме гроші, тому ця ціна не може бути надвисокою, а отже, це не може бути дуже вигідно.
– То чи доцільно їх продавати взагалі?
– На мою думку, це справді не доцільно. Якщо врахувати, що розроблених досконалих прозорих процедур використання коштів від продажу квот немає, то громадськість виступає проти цього процесу, оскільки реальні скорочення викидів, що мають бути досягнуті за ці кошти, не відбуваються...
– Хто повинен контролювати продаж квот і процес реалізації отриманих коштів на екологічні проекти?
– Витрати від продажу квот контролювати важко, хоч ми і намагаємося, але гроші потрапляють на цільовий рахунок держбюджету, а там з ними може відбуватися в наших реаліях усе, що завгодно. До прикладу, торік кошти від продажу квот, які мали бути витрачені на екологічні проекти, були витрачені не за цільовим призначенням. Нова влада порушила це питання, на нашу думку, тільки для того, щоб дискредитувати попередню. Кошти нібито повернули. Але що з ними зробили? Знову ж таки невідомо.
Відповідальним за використання коштів є Національне агентство екологічних інвестицій, але воно їх і використовує, і контролює їх використання. Тому хто наглядає за цим процесом – не зрозуміло. Контролювати мав би Кабмін та Рахункова палата, ну, і звісно – Генпрокуратура. Національне агентство підпорядковується Кабміну і є єдиним органом влади, який регулює процес. Структура сама робить і сама себе контролює. Як бачимо, загальний принцип поділу влади тут не працює. На нашу думку, необхідні певні зміни. Міжнародні угоди про продаж квот мав би ратифіковувати парламент, аби інша гілка влади теж була задіяна у контролі за витрачанням цих коштів.
Зауваження до України
– Які ще існують проблеми у впровадженні Кіотського протоколу в Україні?
– Зауваження є. По-перше, мета зі скорочення викидів парникових газів розраховується відповідно до 1990 року, коли економіка України була набагато могутніша і ми здійснювали значно більше викидів парникових газів, ніж зараз. Тобто, коли всі країни намагаються скоротити викиди парникових газів, Україна хоче їх збільшувати, і це при тому, що показник енергоємності ВВП України є одним із найбільших у світі. Якби рівень економіки України був таким, як у розвинутих держав світу, то ми були б також серед лідерів за викидами парникових газів. За низький рівень викидів кожен українець заплатив низьким рівнем свого добробуту.
По-друге, якщо Україна хоче торгувати квотами, то ми повинні подбати про те, щоб кошти йшли лише на екологічні проекти, на скорочення викидів парникових газів. Реалії ж сьогодення інші, сучасна політична воля не спрямована на це. По-третє, проблемним є також небажання України впроваджувати кліматоохоронну політику на національному рівні. По-четверте, згідно з Кіотським протоколом, усі держави зобов’язані розробляти плани адаптації до змін клімату. Хоча в нас і побутує думка, що ми не такі вразливі, як, наприклад, острівні країни, де трапляються буревії та інші стихійні явища, але Україна теж має потенційні «ахіллесові п’яти» з водопостачанням, часто виникають повені. Плани адаптації до таких екстремальних умов слід розробляти наперед.
«Закрите» питання
– Минулого року Україна вже встигла продати повітряні квоти Іспанії та Японії, але ані ціни, ані екологічних проектів, на які кошти мали б витратити, не було озвучено. Чи не є це порушенням законодавства, зокрема Оргуської конвенції, яка регламентує вільний доступ до екологічної інформації?
– Ми вважаємо, що це порушення, і звертали увагу на те, що Україна почала продавати квоти, але не мала належного контролю за витрачанням коштів та доступом до відповідної інформації. На міжнародному рівні не врегульований процес скорочення парникових газів після продажу квот. Тобто після продажу країна може обирати: скорочувати викиди чи реалізовувати різного роду екологічні проекти. Мета одна – позитивно впливати на довкілля.
Торік Україна підписала угоду про продаж квот із Японією, де йдеться не тільки про скорочення викидів парникових газів, а й про екологічні цілі. Нам не показали угоди, мотивуючи тим, що вона засекречена, про зобов’язання перед іншою країною – теж нічого невідомо. Відомо, що якщо Україна не виконає умов договору, то вона буде змушена повернути кошти Японії. З іншого боку, ми мали зустріч із представниками посольства Японії, де було зрозуміло, що Японія не зацікавлена в тому, щоб їм повертали кошти. Вони хочуть, щоб результатом купівлі квот було виконання міжнародних обов’язків – скорочення викидів СО2 за рахунок купівлі чистого повітря в іншої держави. Ми вважаємо, що це засекречення відбулося незаконно та суперечить Оргуській конвенції, яка регулює, зокрема, й доступ до екологічної інформації.
Ми зверталися в Генеральну прокуратуру і в Рахункову Палату по інформацію щодо минулорічного прецеденту з розкраданням коштів, але на стадії розслідування порушеної кримінальної справи інформацію не озвучують. Водночас, до України спеціально приїжджала перевірка з ООН, яка нагадала про те, що кошти у будь-якому випадку потрібно витратити хоча б на екологічні цілі, якщо не на скорочення викидів. Але віз і нині там…
– Які висновки, як екологічний юрист, Ви встигли зробити про процедуру продажу квот в Україні, зокрема на прикладі Японії?
– Керівництво Національного агентства визнало інформацію конфіденційною, при чому вони підписали угоду про те, що жодна зі сторін не повинна розголошувати певні пункти документа. А міжнародні договори, які підписала Україна, мають бути оприлюднені і публікуватися у збірнику міжнародних договорів! Усього цього немає. З цього приводу ми (МБО «Екологія-Право-Людина») зверталися до суду. Частково було задоволено наші позовні вимоги, але щодо оприлюднення ціни договору суд вимогу не задовольнив. Ми просили визнати протиправною діяльність із ненадання інформації, суд визнав, що Національне агентство могло не назвати ціни угоди, оскільки умова про нерозголошення була в угоді із Японією. Але суд не розглядав питання про те, чи могло Національне агентство підписати таку угоду та закрити за домовленістю інформацію, яка не є конфіденційною, згідно з чинним законодавством України. Тобто питання досі відкрите.
Розмовляла Мар’яна Вербовська
"Львівська пошта" №139 2010 рік
Немає коментарів:
Дописати коментар