Рибний день

Кілька десятків тонн мертвої  риби та забруднена вода в річці й місцевих озерах — результат викидів спиртзаводу

Мар’яна Вербовська

Багато мух та блискуча луска риби біля берегів Рати — така картина понад тиждень жахала людей у Рава-Руській та біля неї. Чимало місцевих заробляли на розведенні риби, а тепер їхній бізнес зупинився. Відходи рава-руського заводу «Укрспирт», що розташований за 6 км від кордону з Польщею, без очищення потрапили прямісінько в річку. На підприємстві запевняють, що їх підставили. А рибні бізнесмени готують позови до суду.

Спиртові ріки...

На подвір’ї депутата сільської ради пані Віри, що акурат біля Рави-Руської, є невелике озеро. Вона з чоловіком планували, що на пенсії матимуть хобі — розводитимуть рибу й рибалитимуть разом з онуками. Поряд із водоймою є  розкішний сад, який зараз чудово захищає від смороду здохлих амурів, що виблискують біля берегів. Коропових вирощували й годували кілька років, вони встигли набрати більше ніж десять кілограмів.  Кілька днів тому в озеро затекла вода з Рати, і відходи зі спиртзаводу отруїли всю місцеву рибу.

«Тепер наш ранок починається з того, що чоловік дістає мертву рибу з води. Після ночі її може бути до двадцяти штук, упродовж дня випливає ще кілька. Якщо швидко не прибрати, то все подвір’я наповнюють мухи, а про запах краще промовчати», — скаржиться  Віра Чорна.

Найбільше обурює жінку, що керівництво заводу нікого не повідомило про те, що відходи тепер у воді. Натомість збитки  від забруднення неможливо порахувати. Крім пані Віри, є ще десятки людей, які потерпають від лиха, є підприємці, які втратили десятки тонн риби. Зараз вони готують позови до суду на завод.

Один за всіх

За кількасот метрів від міста розташований завод  «Укрспирт». Поряд немає житлових будинків, лише сірі корпуси підприємства за зачиненими яскравими синіми воротами. На наш подив, завод площею кілька гектарів (де розташовано три відстійники з небезпечними відходами) пильнує один охоронець. Загалом історія з виливом відходів відкрила чимало цікавого про спиртзавод...

«Дамбу хтось уночі підкопав, під тиском вода вилилася в річку, от і все, — привітавшись, починає пояснювати ситуацію «Газеті» Олег Рудзвінський, заступник директора спиртзаводу. — Виявилося, що дамбу можна було розкопати вручну, а ми тут жили й сто років про це не здогадувалися. Упевнений, що це справа рук попереднього директора. Люди не люблять його, бо в нього було специфічне до них ставлення. Він обзивав їх, наказував, це був міні-терор».

Загалом позиція адміністрації заводу вкрай проста, її можна вкласти в кілька тез: «Нас підставили. Це — диверсія. Керівництво хочуть змінити».

Дорогою до відстійників з відходами пан Олег іще кілька разів повторив ці фрази, а пізніше розповів про технологію очищення відходів. Самі ж озера з брудною сіро-зеленою водою вражають іще більше: вони не мають накриття і жодного відгородження, кожен охочий може підійти й подивитися на це. Запах бродіння нам пояснили принципом очищення органічною речовиною «Біомікс».  Кілька кілограмів добавок кидають в озеро, яке через деякий час затягує темно-коричнева плівка: під нею вода очищається.

Ще один важливий нюанс: забруднена вода поступово перетікає з першого до останнього озера. Теоретично, третє озеро мало би бути найчистішим. Але саме з нього брудна вода перетекла в річку й отруїла її. Іще одне зауваження стосується заступника директора, якому так і не вдалося пояснити, куди тече вода після останнього етапу очищення. Подаємо діалог без купюр:

«Газета»: Коли озеро з відходами ще не підкопали, відходи потрапляли в річку?

Заступник директора: Ні.

«Г»: А куди вода зникає?

З. д.: Вона тут очищається. Як би це сказати? Осідає в ґрунт.

А на запитання про те, чому керівництво заводу не попередило людей про забруднення, поспішає спростувати: «Ми телефонували в міліцію, щоб повідомити, що нас підкопали!»

За кілька кілометрів від заводу, в кабінеті міськради теж певні, що підприємство підставили. Ірина Верещук, міський голова Рава-Руської, певна, що, попри екологічну шкоду, завод дуже потрібен місту.

«Для мене ця ситуація є неприпустимою. Якщо закриють завод, то майже сто людей залишиться без зарплати, а місто не матиме податків. Завод є одним із бюджетоутворювачів. У нас є тільки три підприємства, які платять податки. Ми вирішили поїхати в Київ і проситися на прийом до президенти, бо це вже просто все! Хтось штучно розкопав дамбу», — резюмує пані Верещук.

Мовчать, як риби

Через тиждень після забруднення річки про жодні заходи очищення ніхто так і не сказав. Як пояснили «Газеті» в екологічній інспекції Львівщини, в день забруднення в Раву-Руську поїхали інспектори. Результати засвідчили: перевищено можливі норми концентрацій у річці Рата, зокрема, завислих речовин, амонію сольового, нітритів, фосфатів, заліза. Скид стічної води спричинив пониження розчиненого кисню, що й призвело до загибелі риби.

«За повторними пробами ми поїхали 8 липня. Незабаром матимемо результати. Щодо побоювання про забруднення води в колодязях, то це наразі не підтверджено»,                                                                             коментує Богдан Катюдик, інспектор Державного екологічної інспекції.

Саме нові аналізи мають розтлумачити, чи забруднена вода в криницях. Паралельно підраховують кількість позовів на спиртзавод та масштаби відшкодувань підприємцям. Вочевидь, останнє змусить завод переглянути своє ставлення до кількості охоронців, безпеки озер та ставлення до вигаданих ворогів.

Львівська газета,  № 26, 10 липня 2014 року

Тепловий удар

У рамках «Угоди мерів» Львів планує підвищити свою енергоефективність на 20% до 2020 року. «Газета» відвідала один з успішних прикладів реалізації проекту в Глинянах

Мар’яна Вербовська

Четвертий рік поспіль Львів реалізовує проекти енергозбереження в рамках «Угоди мерів». Формула проста: місцеві органи влади готують проекти з утеплення будинків, заміни дахів, альтернативних джерел енергії та очікують результатів. Якщо проект схвалюють, то невдовзі місто крок за кроком починає змінюватися.

Врятована лікарня

Глиняни — одне з перших міст на Львівщині, де успішно встигли врятувати лікарню, скориставшись проектом «Угоди мерів». Тут живе три тисячі людей, багато з яких їздить на роботу до Львова. Понад 20 років тому закрили найпотужніше підприємство, яке ткало унікальні килими, після цього альтернатив було вкрай мало. Але торік тут розпочали утепляти та реконструювати медзаклад і тепер економлять до 50% енергії на опалення. Щоправда, важливіше те, що натхненні прикладом у місті підготували ще  кілька проектів для реалізації.

Два роки тому пацієнти місцевої лікарні змушені були  взимку повертатися додому навіть тоді, коли перебували на стаціонарному лікуванні. Температура в палатах опускалася нижче ніж 14 градусів тепла, а трухляві вікна розсипалися на очах.

«Вікна були настільки погані, що постійно було багато пороху, отож санітарний стан не можна було втримати в порядку. Поки лікарню не реконструювали, то взимку в кімнаті температура опускалася до нестерпного холоду. Тому хворі часто не залишалися в лікарні, а йшли додому», — розповідає  Валерія Ковальчук, медична сестра Глинянської районної лікарні.

І хоч такою лікарнею когось злякати в Україні марно, але один із жителів був настільки шокований злиднями, що вирішив щось змінити.

«Насправді тут, крім лікарні, є дуже багато проблем, але треба було розпочати з чогось одного. Це була лікарня, в яку страшно зайти, — розповідає Олег Гураль, директор благодійної організації «Фонд розвитку Глинян». — Ми створили фонд і почали писати разом з місцевою владою заявки на грант в рамках «Угоди мерів».

Гранд на 210 тисяч євро витратили на те, щоб максимально підвищити енергоефективність: замінили дах, усі вікна поміняли на енергоощадні, утеплили  стіни. Тут довго не вірили в переродження лікарні. Навіть коли майстри почали міняти дах, то ширилася плітка, що нібито лікарню комусь продали.

«Це було смішно. Ми всім пояснювали, що це — дурниця, — розповідає «Газеті» головний лікар Глинянської районної лікарні Юрій Капітанець . — Із 1962 року приміщення ніхто серйозно не ремонтував, тому можете лише уявити, що тут було».

Тут було дійсно страшно, попри  свіжу фарбу та новий дах, усередині медзаклад залишається не в найкращому стані. Але це, як кажуть глинянські активісти, «плани зовсім інших проектів».

Справа мерів

Глиняни — один з десятків проектів, які реалізовують на Львівщині. Щороку в області збільшується кількість охочих міст, які приєднуються до проекту.  До прикладу, тільки у Львові зреалізували десятки проектів за останні чотири роки: утеплюють садочки, замінюють вікна в школах, захищають від видування тепла житлові будинки.

Угода передбачає, що керманичі дбатимуть про те, щоб знайти золоту середину між витратами  на теплопостачання, температурою в квартирі та теплозбереженням. Для українців це особливо важливо, бо в нас споживання тепла на квадратний метр у два-три рази перевищує показники країн ЄС. Наприклад, після якісного утеплення будинку вдається зекономити від 50-ти до 78% електроенергії, що суттєво зменшить подальші витрати на обігрів будинків.

Оригінальність «Угоди мерів» у тому, що ідеї мають народжуватися на місцях, а головне — міські голови угодою готують собі подушку безпеки, бо щойно виникнуть у місті  енергопроблеми, то першими винними будуть саме вони. Цього року у травні понад 70 міст України стали підписантами угоди та активно працювали над скороченням споживання викопних палив та міських витрат на закупівлю енергії.

Угоду започаткували в Європейському Союзі задля того, щоб охопити місцеві та регіональні органи влади, які беруть на себе добровільні зобов’язання підвищувати енергоефективність та нарощувати використання відновлювальних джерел енергії на своїх територіях. Згідно із зобов’язаннями угоди, мери прагнуть скоротити власні викиди СО₂ щонайменше на 20% до 2020 року, сприяючи розвитку екологічно орієнтованої економіки та підвищенню якості життя.

Хто має право приєднатися?

«Угоду мерів» відкрито для всіх місцевих органів влади, які демократично утворені з обраних представників, незалежно від їхнього розміру та того, на якому етапі реалізації є їхні енергетична й кліматична політики.

«Щоб приєднатися до постійної ініціативи, місцеві органи влади повинні зробити кілька речей: представити ініціативу «Угода мерів» міській раді, гарантувати, що формальне рішення про підписання угоди отримало її схвалення через ухвалення нею офіційного рішення, уповноважити мера або прирівняного до нього представника міської ради підписати форму приєднання, відправити електронне повідомлення в офіс «Угоди мерів», щоб повідомити комісію про рішення приєднатися до ініціативи, взяти до уваги подальші кроки, викладені в електронному повідомленні-підтвердженні, спрямованому міській раді», — кажуть організатори.

Важливо, що часових обмежень подання заявок немає. Місцеві органи влади можуть підписувати «Угоду мерів» у будь-який час, адже термінів для цього не встановлено. Церемонії  проводять щорічно, на них прибуває велика кількість міських голів, які користають з можливостей міжнародного репрезентування громади на публічному підписанні.

Львівська газета, №25, 3 липня 2014 року

Купи слона

У Львові зростає попит на екзотичних тварин: купують мавп, мурах та навіть тигрів

Тілька років тому львівська сім’я вирішила придбати черепаху. Вона прожила з родиною тривали час, аж поки господар вирішив спробувати суп з екзотичної тварини. Разом із плазуном гурман позбувся кількох друзів. Такий прик­лад — рідкість у Львові, зазвичай тварин віддають у зоопарки чи еколого-натуралістичні центри. Щоб таких страшних історій не траплялось, екологи радять ретельно подумати, перш ніж розділити житло з новим улюбленцем.

Родом з Африки

В Україні до будь-яких тварин ставляться як до живого сміття

«Екзотичних тварин переважно привозять з Африки або Азії. Україна нині є в досить закритому стані, тобто до нас потрапляє не так багато незвичних тварин. Узагалі світове законодавство забороняє вилучати тварин з природи, бо приручати можна тільки диких. Тому більшість львів’ян, які мають удома таких улюбленців, отримала їх тільки тому, що їх виведено в неволі. Зазвичай цих тварин привезено з теплих країн, і вони потребують, щоб ви створили їм схожі умови. Чимало людей має акваріумних рибок, це на 90% екзотика. У природі вони поширені в Південній Америці, Африці, Південно-Східній Азії, є й кілька австралійців», — розтлумачує появу незвичних тварин у Львові Ігор Антахович, директор Львівського дитячого еколого-натуралістичного центру.

Другою за рівнем захоплення екзотичними тваринами є тераріумістика. Комах зазвичай обирають дуже великих, популярними є павуки-птахоїди, які родом з Африки. Одиниці у Львові можуть собі дозволити мавп. 

«У нашій колекції є одна мавпа, яка потрапила з приватних рук. Люди привезли її з-за кордону, дуже любили й добре до неї ставилися. Відмовитися від примата їх змусила поява маленької дитини, малюк почав підростати й цікавитися, хто ж це живе з ним у квартирі. Врешті найменший представник родини поранив мавпу, випадково притиснувши дверима її хвіст. У тварини почалося нагноєння, її треба було довго лікувати. Тому дуже раджу добре подумати: це — дорого і складно. Тварина мусить почуватися комфортно і мати змогу розмножуватися», — продовжує Ігор Антахович.

Багато тварин, яких віддають в еколого-натуралістичний центр, має затяжні авітамінози, рахіт і низку інших недоліків утримання. 

У нас дуже мало спеціалістів, які можуть відрізнити лірохвостого жако від червонохвостого

Іще одна історія — про цукрового опосума. Він — один із новачків на екзотичному ринку одомашнення, сумчаста австралійська тварина, яку вже продають у Чехії та Польщі. Львів’яни його купили для своєї дитини, дуже любили та піклувалися про нього. Але не врахували, що опосум — нічна тварина. Тобто весь день він спить, згортається у своєму гнізді, його фактично не видно. Це прикро, бо він має дуже специфічну зовнішність: трохи схожий на білку, в нього великі очі. Коли настає ніч, опосум починає свою активність, шумить і не дає нікому спати. Тож тепер тварина переїхала до своїх друзів в еколого-натуралістичний центр. Цікаво, що вона в природі дуже рідкісна. А завдяки одомашненню чудово розмножується. 

У списку місцевих прибульців є і червонохвостий жако, який коштував дуже дорого. Люди його віддали тому, що він кричав на все горло й розкидав речі в домі. Тож фахівці радять: перш ніж завести папугу, будьте готові до того, що він крикливий. Папуги всі дуже шумні й метушливі, смітять і розкидаються всім, що є в клітці. Майже всі мають різкий голос.

«Птахи, як і люди, мають таланти. Хтось може навчитися говорити, а хтось — ні. Передбачити це неможливо. Зазвичай папуг продають через зоо­магазини, тому поспілкуватися з власником вдається рідко. Власне, покупці купили жако, сподіваючись, що він говоритиме. Натомість птах голосно верещав і був максимально асоціальний. На щастя, ці люди були нашими знайомими й віддали папугу нам. За півроку його характер зовсім змінився, йому сподобалося, що сюди приходить дуже багато відвідувачів, з ним спілкуються», — пригадує директор.

Тварини й діти

Ігор Антахович запевняє, що тварина в домі — чудовий спосіб розвивати в дитини відповідальність та любов до інших. Дітлахи виростуть доб­рими й співчутливими. Але значно важливіше знайти якомога більше інформації про тварину й умови її утримання.

А ще важливо — не вірити всім коментарям у мережі. Особливо відгукам у форумах, де багато неправдивої інформації, найкраще віч-на-віч спілкуватися з фахівцями. Коментар може написати будь-хто, часто людина доглядає за твариною, не усвідомлюючи, що робить це неправильно. 

Інша галузь, яка може зацікавити дітей, — життя комах. Віднедавна в Україні з’явилося все більше оголошень про придбання мурах. Для цього навіть є спеціальна посудина — форнікарій. Він прозорий і відтворює життєвий простір мурашок. Спостерігати за тим, як комахи метушаться, однаково цікаво для дітей та дорослих, оскільки мурахи дуже соціальні, майже як бджоли. Мають свою ієрархію й обов’язки. Зазвичай утримують дуже великих мурашок — листорізів. Вони яскраві й заворожують маленьких юннатів.

Закон і звірі

Згідно з українським законодавством, господар повинен мати підтвердження про походження тварини, але цієї норми не дуже дотримуються в країні. Відсоток тварин, які потрапляють до нас нелегально, поки що невеликий, але м’яка буква закону може спровокувати іншу ситуацію. Важливо й те, що в нас дуже мало спеціалістів, які можуть відрізнити лірохвостого жако від червонохвостого на кордоні.

«2007 року під тиском громадськості вилучили мавп у фотографів на вулиці. Вони заплатили невеликий штраф, покарання як такого не було. Екзотичні тварини — це майже мафія в Україні. Пригадую, як міліція запевняла нас, що на тілі мавп не знайшли синців і слідів жорстокого ставлення. Розглядати справу в суді погоджувалися лише за умови, що тварини матимуть поранення. Відтоді нічого не змінилося. Попри те, що від 2007 року діє закон проти жорстокого поводження з тваринами, мало хто цього дотримується, — каже «Газеті» Тамара Тарнавська, представниця Міжнародної організації товариства захисту тварин SOS. — В Україні до будь-яких тварин ставляться (міліція, — «Газета») як до живого сміття».

Є ще один дуже важливий момент: тварини, яких тримають можновладці. Вони мають і крокодилів, і левів, і слона. Кілька років тому в посадової особи помітили леопарда. Він жив у жахливих умовах. Активісти намагалися напряму зв’язатися з власником тварини, але той їх буквально послав. Через кілька місяців леопард помер, і, на жаль, такий приклад не єдиний.

 

Довідка

Тигр — 1 тис. дол. 

Страус — 5 тис. грн. 

Скорпіон — 200 грн. 

Мавпа —  2 — 45 тис. грн.  

Равлик — 50 грн. 

Сова сипуха — 2400 грн. 

Леопардовий гекон — 200 грн.

Папуга ара —1000 грн.

Папуга жако — 15 тис. грн.

 "Львівська газета" №21, 2014 року

Лісова пісня

Стару історію зі знищенням 19 гектарів лісу в Брюховичах задля новобудов планують вирішити з новою владою

Мар’яна Вербовська

Десять років тому частина унікального Брюховицького лісу несподівано перетворилася на орендовану ділянку під спортивно-оздоровчий комплекс. Жодного комплексу там не побудували, натомість землю в незрозумілий спосіб вдалося купити підприємцям, які оперативно її продали ще десяткам людей. А невдовзі євреї знайшли фотодокази поховання їхніх земляків на цій території. Проте наразі навіть це не зупиняє нових власників зводити тут квадратні метри.

Боротьба за ліс

Цього року Юлія Лацик, активна захисниця лісів, отримає диплом юриста. Це — її друга освіта, яку вона вирішила здобувати після того, як у її селищі почали вирубувати ліс, щоб побудувати приватні котеджі. Нині вона разом із односельцями готує звернення до нової влади, бо торік її листування з різними владоможцями мало нульовий результат. Цікаво, що торішній лист Юлії тепер виглядає, як злий жарт, бо серед адресатів: Янукович, Азаров, Проскуряков, Пшонка, Лукаш. Єдиною у справі залишилася голова Комітету ВР з екологічної політики Ірина Сех.

«Це почалося 2003 року. «Львівлісгосп» передав на баланс селищній раді 19 гектарів лісу. Пізніше цю територію зарахували до рекреаційної зони. У березні землю взяли на баланс, а у квітні ухвалили рішення про те, щоб надати територію в оренду «Новобуддизайну» та «Буддизайну» для будівництва спортивно-оздоровчих комплексів. У документах прописали: «…з елементами житлової забудови…». Пізніше слово «елементи» зникло, залишилося тільки «забудова». Невдовзі ділянки в шаленому темпі розпродали десяткам власників», — розповідає «Газеті» Юлія Лацик, проводячи екскурсію лісом, де от-от можуть з’явитися новобуди.

Після отримання дозволу, орендарі вирішили викупити цю територію, але селищна рада не дозволила. Тоді фізичні особи звернулися в Мукачівський суд. Чому саме туди,  ніхто не може зрозуміти. Паралельно з  Мукачівським судом розпочали судові слухання у львівських судах щодо незаконності передачі «Львівлісом» Брюховицькій селищній раді землі. Продали цю землю приблизно за 5 мільйонів гривень.

«2009 року селищна рада звернулася в суд, щоб визнати рішення про продаж не чинним через те, що ця земля не є їхньою. Але суд попросив, щоб з таким проханням  звернувся «Львівліс», — продовжує Юлія Лацик. — 2010-го з’являються в продажу державні акти на 15 сотих. Тоді в Брюховичах саме підстрибнули ціни на землю: за сотку платили 9-10 тисяч доларів. А ділянки, які розташовано в  розкішному рекреаційному місці, продали за 3 тисячі за сотку!»

Зараз суд розглядає справу на різних рівнях із фізичними та юридичними особами.

У зв’язку із зростання числа охочих поселитися в Брюховичах, місцеві вирішили створити групу активістів, яка захищала б не тільки ліс, але й озера та навіть каналізацію. Наразі активних членів тут майже 20, але до групи долучаються люди, які живуть навколо «болючих точок». Окрім того, віднедавна вони захищають і реабілітаційний центр, де лікуються люди із серцево-судинними захворюваннями. Саме біля нього невдовзі може вирости житловий комплекс.

«Мій дід каже: «Австрійці садили, поляки вирощували, москалі берегли, а наші прийшли і все на дрова змели», — сміється Юлія.

Єврейські поховання

В одному з інтерв’ю для телебачення місцеві жителі розповіли, що захищають не тільки ліс, а й поховання євреїв часів Другої світової війни. Це стало новим поворотом в історії, бо, якщо юридично вдасться довести доречність вирубування дерев та причину продажу землі, то будівництво на цвинтарі не зміг би виправдати ніхто. Єврейська громада вирішила зробити все, щоб знайти потрібні докази. Для того, щоб дістати фото, Мейлах Шейхет спеціально літав у США в Національний музей: там в архівах вдалося знайти аерофотознімки того періоду. 

«Маємо аерофотознімки розкопок 1940-х років, де видно, що багато жертв засипали вапном, щоб від тіл не поширювалася інфекція. Я не говорив із забудовниками, але звертався у селищну раду: там з нами не захотіли співпрацювати, лише відписали, що ми зводимо на них наклеп, й вони подадуть на нас у суд. Зараз у суді ми оскаржуємо всі документи, за якими дозволили на цьому місці будувати», — розповідає «Газеті» Мейлах Шейхет, директор Центру дослідження юдаїки і благодійної організації «Єврейське відродження» .

 На підставі фотозвіту Науково-дослідний інститут геодезії і картографії провів експертизу, в якій довів, що ці документи можуть бути підтвердженням масового захоронення часів Другої світової війни. Дані геодезичних вимірів меж братніх могил збігаються із зображенням прогалин на архівному аерознімку.

Час збільшувати площу

Місцева влада в Брюховичах факт поховання наразі не визнає, натомість вирубування лісу тут сприймають як належне, основний аргумент — число людей збільшується, отож їм потрібно десь жити.

Такої думки дотримується, зокрема, й селищний голова Олексій Процик.

«Єврейська спільнота звернулася до нас, що на цій території були єврейські поховання. Спеціалісти приїжджали й брали на цьому місці проби. В результаті дійшли висновку, що жодних заховань там не було», — прокоментував «Газеті» пан Процик.

 На запитання, чи доцільно вирубувати рекреаційний ліс задля житлової забудови, селищний голова по-філософськи відповів: «Будівництво міст розпочалося 3-4 тисячі років тому, й ці площі треба збільшувати. Така реальність. Щоб розширювати міста, потрібно вирубувати ліси, осушувати болота тощо. Як сільський голова я проти таких речей, але сталося так, що 2005 року ці землі віддали в оренду, а пізніше землі продали. Не оправдовуватимуся, але тоді я не був селищним головою».

О. Процик запевнив, що живе в комунальному домі, і ні він, ані його рідні не мають намірів жити на тій території, де планують вирубати ліс.

«Мені часто закидають, що я щось приховую (йдеться про земельні ділянки. — «Газета»). Мені 68 років, і я маскуюся? А жити буду, коли мені буде 98?» — резюмував Олексій Процик.

"Львівська газета" № 22, 2014

Плани на дерево

Львівські депутати просять заборонити експорт деревини, а в Держлісагентстві вважають це лобіюванням інтересів приватних переробників

Минулого тижня львівські депутати облради звернулися до Верховної Ради України та Кабміну з проханням заборони експорт деревини в круглому вигляді. Основний аргумент — ми позбавляємо роботи українських переробників. Мовляв, коли вантажівки вивозять «кругляк» у Туреччину, то українські фахівці не мають чим зайнятися. Натомість у Держлісагентстві  кажуть, що за останні кілька років тема заборони експорту виринала з десяток разів, але так і не стала законом. Забороняла вивезення лісу тільки Росія, але й там від цієї ідеї незабаром відмовилися. У Європі такого не практикували.

Депутати борються за дерева

Ініціатор  звернення до Кабміну став Микола Кадикало,  депутат ЛОР. За його словами, ми віддаємо ресурс і позбавляємо наших людей робочих місць.

«Метою такої ініціативи є те, щоб не було пересудів. До прикладу, «Галсільліс» укладає угоду з іноземною компанією, тоді переробляють деревину за кордоном. Українці залишаються без роботи, — пояснює «Газеті» Микола Кадикало. — Мені ця проблема відома ще відтоді, коли я працював прокурором природоохоронного відділу прокуратури Львівської області».

У зверненні до Кабміну депутати запевняють, що останні кілька років на Львівщині лісогосподарські підприємства нарощують експортний потенціал, насамперед просуваючи на зовнішній ринок круглі лісоматеріали.

Такий розвиток подій спричинений, по-перше, незадовільним попитом на круглі лісоматеріали на внутрішньому ринку через зниження обсягів виробництва в лісопромисловому комплексі. По-друге, договори щодо експорту круглих лісоматеріалів укладають переважно на тривалий час, не менше ніж на рік, що дає лісогосподарським підприємствам можливість планувати виробництво на довшу перспективу. По-третє, споживачі заздалегідь оплачують лісопродукцію, а відвантаження деревини їм здійснюють частинами.

«Основними негативними моментами експорту круглих лісоматеріалів як сировини є те, що через таку недолугу економічну політику влади на місцях втрачено багато робочих місць, — йдеться в офіційному зверненні депутатів. — Окрім цього, значну додаткову вартість переробки деревини за таких умов створено не в Україні, а за кордоном, де й осідають гроші і як заробітна плата робітникам, і як оподаткування готової продукції. Слід врахувати також і те, що деякі фірм, які скуповують українську деревину, перепродують її третім країнам або іншим фірмам, унаслідок чого Україна не отримує значних надходжень до бюджету».

Постраждають усі

У Державному агентстві лісових ресурсів України на такі ініціативи реагують категорично: від цих змін постраждають усі. У коментарі «Газеті» Володимир Воронюк, начальник управління використання лісових ресурсів Держлісагентства, пояснив: якщо заборонити експорт, то багато деревини може надовго залишитися просто на складі. «Від 2007 року всю деревину, яку реалізують наші підприємства, продають на щоквартальних аукціонах. Отож з 2007 року й до сьогодні на всіх аукціонах жодного разу всі обсяги деревини не продали. Продають близько 70% того, що виставляють на реалізацію. Участь у цих біржових аукціонах беруть лише переробники, тобто це ще раз свідчить про те, що дефіциту деревини для них не існує. В таких умовах закривати кордони  несерйозно», — вважає Володимир Воронюк.

На думку чиновника, те, що переробники ініціюють ці речі, — природно. Кожен захищає свої інтереси. Якщо ж кордони закриють, то ціна має впасти. Однак є ще інший бік: доведеться звільняти людей з різних установ, які переробляють ліс.

На запитання про те, чим керуються депутати, коли вимагають заборони експорту, Володимир Воронюк упевнений, що ініціатива належить переробникам, бо вони переслідують свою ціль.

«Зараз переробляння лісу — це приватний сектор економіки. Отже,  люди захищають свої фінансові інтереси», — вважає В. Воронюк.

У недоречності звернення запевняє і  Роман Дудич, головний лісничий державного підприємства «Бібрське лісове господарство». За словами Романа Дудича, якщо кордони для деревини закриють, то показники реалізації матеріалу суттєво впадуть.

«Такі зміни в законі були б дуже недоречні, ми справді багато працюємо на експорт, але тільки тому, що в Україні деревину не так охоче купують. Ми навіть експортуючи маємо надлишок продукту», — запевняє Роман Дудич.

 Фото: wikipedia.org

Мар"яна Вербовська, "Львівська газета" №11, 2014

Зелений міністр

Новоспечений очільник вітчизняної екології не вписався у вимоги фахівців і за три тижні на посаді не повідомив, що планує робити

За кілька днів до призначення нового Кабміну, українські екологи вирішили висунути певні вимоги до державця. З огляду на події в Україні, можна було чекати якісних змін у Мінекології, а для того, щоб скласти список вимог, зібралися найповажніші організації: МБО «Екологія — Право — Людина», ВГО «Національний екологічний центр України», Всесвітній фонд природи (WWF). Вимоги були дуже прості й доречні: вища профільна (екологічна) освіта, знання української, російської та однієї із європейських мов, бажано англійської або німецької, тривалий досвід професійної діяльності у сферах довкілля, обізнаність із європейським досвідом розвитку сфери екополітики й екологічної безпеки, а також раціонального використання природних ресурсів, що має бути засвідчено відповідними публікаціями або освітою. Нічого надзвичайного. За кілька днів країна дістала міністра, який, м’яко кажучи, цим пунктам не відповідав.

«Ми здивовані пропозицією. Мінприроди — складне комплексне міністерство. Можна говорити про політичне призначення, але не про профанацію. Які конвенції знає пан Мохник? Закони? Програми в сфері довкілля? Він був у Чорнобилі? Добре, там побувало 800 тисяч людей, і багато хто з членів екоорганізацій. Чи це достатня підстава для міністерської посади? На жаль, жодного концептуального досягнення цієї людини ми, члени природоохоронної організації, не знаємо», — повідомили свою позицію у Національному екологічному центрі України.

Екологи розробили вимоги до кандидата на цю посаду (в двох версіях: загальній і спеціальній), а також завдання для майбутнього міністра. Вони просять держпосадовця ознайомитися з цими документами, зважити свої сили, а потім повернутися до питання про таке відповідальне призначення. І якщо він знайде в собі сили сказати: «Вибачте, дякую, ні», — вони обіцяють оцінити його рішення. Відтак екологічні організації проведуть свої консультації, знайдуть команду, що зможе поліпшити стан справ у руїні за назвою Мінприроди й співпрацюватиме з високопосадовцями у втіленні сучасної державницької екополітики.

Міністр мовчить

Від дня призначення нового міністра кореспондент «Газети» майже щодня телефонувала в міністерство, контактувала з депутатською приймальнею, але там вже відмовляються від співпраці з екс-нардепом. «Газета» написала Андрієві Мохнику повідомлення у Twitter і Facebоok, понад 50 разів дзвонила у приймальну, прес-службу, прес-секретарям. Відіслала запитання для того, щоб пан Мохник зміг підготуватися до розмови. Інтерв’ю кілька разів переносили на наступний день, після чого відзвітували: «Зараз міністр дуже зайнятий, вникає у роботу міністерства, від інтерв’ю поки що утримається».

«Я не бачив жодного документа, який він видав чи підписав, не чув жодної публічної заяви, не чув про прес-конференції. Також мені невідомо, чи він публічно розповів про те, що планує робити на посаді, — прокоментував ситуацію Ярослав Мовчан, голова НЕЦУ. — Чесно кажучи, я його не бачив і на Майдані, коли всі міністри інформували про свою роботу. Регулярно ходжу на нічну варту Майдану, мені було б цікаво, якби Андрій Мохник прийшов і розповів над чим він працює. Наразі це все виглядає загадково. Можливо, міністр зараз занурений у роботу? Мабуть, сидить у бібліотеці, читає, що таке довкілля».

Богдан Проць, представник Всесвітнього фонду природи, розповів «Газеті», що зараз фахівці намагаються знайти шляхи співпраці з міністерством, оскільки тут дуже потрібні фахові знання.

Без екологічної освіти

Цікаво, що ніхто з українських екоміністрів не мав екологічної освіти. Найближче до свого профілю працював Юрій Щербак (червень 1991 — жовтень 1992) — він має медичну освіту.

«На друге місце я поставив би Івана Зайця, він — агроном й економіст, на третьому — Юрій Костенко, який мав чудове системне мислення і працював у Комітеті екологічної політики ВР, саме він вибудував систему екобезпеки», — коментує Ярослав Мовчан.

За словами Ярослава Мовчана, аргументами призначення міністра були: квота партії, близькість пана Мохника до людей, які ухвалюють рішення, робота у ВО «Свобода».

«Скажімо так, я не бачу жодних фахових чи компетентних речей. З одного боку, це було б нічого, бо в міністерстві працює політична фігура, але з іншого — було б добре, щоб ця політична фігура розуміла, чим саме займається міністерство», — каже очільник НЕЦУ.

Сланцеві пристрасті

У перші дні на посаді Андрій Мохник зустрівся із представниками компанії Chevron. На сайті відзвітували: «Під час зустрічі міністр наголосив, що діяльність будь-яких підприємств, зокрема й «Шеврону», має відбуватися за безумовного дотримання екологічних норм. Це принципова позиція, якої він дотримувався як член Всеукраїнського об'єднання «Свобода» і буде надалі відстоювати як міністр екології та природних ресурсів». Наскільки доречно згадувати свою роботу в «Свободі», питання спірне. Куди важливіше, що Андрій Мохник одразу взявся за сланцеві питання.

Міністри екології України:

Щербак Юрій Миколайович, червень 1991 — жовтень 1992

Костенко Юрій Іванович, жовтень 1992 — липень 1995, липень 1995 — 8 травня 1998

Шевчук Василь Якович, 8 травня 1998 — 31 січня 2000

Заєць Іван Олександрович, 31 січня 2000 — 29 травня 2001
Курикін Сергій Іванович, 9 червня 2001 — 30 листопада 2002

Шевчук Василь Якович, 30 листопада 2002 — 6 червня 2003

Поляков Сергій Васильович, 15 липня 2003 — 30 вересня 2003, 30 вересня 2003 — 3 лютого 2005

Ігнатенко Павло Миколайович, 4 лютого 2005 — 4 серпня 2006

Джарти Василь Георгійович, 4 серпня 2006 — 18 грудня 2007

Філіпчук Георгій Георгійович, 18 грудня 2007 — 11 березня 2010

Бойко Віктор Олексійович, 11 березня 2010 — 2 липня 2010
Злочевський Микола Владиславович, 2 липня 2010 —  20 квітня 2012
Ставицький Едуард Анатолійович, 20 квітня 2012 — 24 грудня 2012

Проскуряков Олег Альбертович, 24 грудня 2012 — 27 лютого 2014

Мохник Андрій Володимирович, 27 лютого 2014 

Мар"яна Вербовська, "Львывська газета" № 10, 2014 рік

29 березня - Година Землі

Людина-Павук стане першим Супер Героєм, який підтримає Годину Землі – міжнародну акцію, організовану Всесвітнім Фондом Природи (WWF). Акція має на меті надихнути звичайних людей стати супергероями для своєї планети.  29 березня на одну люди вимкнуть світло в усьому світі. Про це пише WWF.

Година Землі збирає під своїм крилом сотні мільйонів людей з різних сфер життя в більш ніж 700 містах світу та у 154 країнах.