26.04.86

Україна відзначає 25-ту річницю від вибуху Чорнобильської АЕС. Навіть за чверть століття українці мають більше запитань, аніж відповідей щодо найбільшої екологічної катастрофи світу

Мар’яна Вербовська, Назарій Тузяк

25 років тому Україна пережила безпрецедентну катастрофу – аварію на Чорнобильській АЕС. 26 квітня 1986 року вибухнув четвертий енергоблок ЧАЕС. Тоді радіоактивна хмара накрила Україну, Білорусь і Росію, Східну і Північну Європу. На жаль, ще й сьогодні світ не має достатнього уявлення про всі аспекти катастрофи. Навколо чорнобильських подій виникло чимало міфів, перекручень, домислів. Нині тема стала знову актуальною не тільки через відзначення сумних роковин, але й через хвилю вибухів на японській атомній станції «Фукусіма-1». Очевидно, приклад Чорнобиля так і не змусив людей зробити адекватні висновки про небезпеку атомної енергії.
Ми не будемо перелічувати низку діагнозів і згадувати, скільки людей постраждали від вибуху, а спробуємо виділити кілька запитань до фахівців, аби з’ясувати, що нині відбувається на АЕС і яка його доля у майбутньому.

Володимир Вертелецький, доктор медицини, завідувач кафедри медичної генетики Університету Південної Алабами, дійсний іноземний член Національної академії наук України, член-кореспондент Національної академії медичних наук Аргентини:

- Як українці сьогодні відчувають на собі вплив Чорнобиля?
- Дослідження Міжнародного благодійного фонду «ОМНІ-мережа» на Рівненщині дещо розходяться із офіційними даними про забруднення а області. Їх треба проводити знову і знову є тенденція до того, що області народжуються близнюки. Відхилень здоров’я безліч, але ніхто не може стверджувати, що це сталось внаслідок тільки Чорнобиля. Україні слід ретельно проводити профілактику, знаючи, що це зона, яка потерпіла від радіації. У профілактиці героїв немає, але ми рятуємо життя майбутніх людей.
- Який вплив Чорнобиля нині відчуває Україна?
- Слід знати, що радіація особливо добре зберігається у грунті, корі дерев та грибах. Тому, коли у забруднених областях спалахують пожежі, радіація активізовується. Радіоактивність - це не тільки Чорнобиль, це й шахти, які є на Львівщині. На Львівщині є поклади граніту, які можуть бути радіоактивними, геологам слід їх детальніше дослідити.

Юрій Урбанський, директор Національного екологічного центру України:

- Чи можливо сьогодні відмовитися від атомної енергії і у чому її популярність?
- Одна з проблем атомної енергетики це її уявна дешевизна. Низький тариф на неї насправді штучно стримують, через це й чимало видатків, що мають входити до структури цього тарифу, там не враховано. У тариф недостатньо закладають саме відрахування на заходи безпеки. Формально витрати присутні, але вони неадекватні реальним потребам. Уявна дешевизна формується ще й тому, що у вартість атомної електроенергії не включено витрати на будівництво нових блоків. Атомні станції, які зараз є в Україні, дістались нам у спадок від Радянського Союзу. Зазвичай же, коли будується нова станція, витрати на її спорудження закладаються у тариф. Коли йде мова про будівництво нових блоків, це одразу є відбивається на тарифах на електроенергію.
- Скільки нині електроенергії виробляють на АЕС в Україні?
- Сьогодні в Україні 50% електроенергії виробляють на атомних електростанціях. Одна із причин цього у штучному заниженні тарифу. Друга причина полягає у тому, що атомники мають суттєвий вплив на уряд. Однак частка атомної енергії в загальному балансі має зменшуватись. Загалом саме споживання електроенергії має у нас зменшуватись. Сьогодні ми є фактично марнотратниками енергії. Якщо ж вжити дієвих засобів із енергозбереження, то цю ситуацію вдасться виправити. Доля атомної енергії надалі має зменшуватись ще й тому, що реактори, які сьогодні залишаються діючими, поступово відживають свій експлуатаційний ресурс.
- Чи зробили в Україні висновки про використання атомної енергії після 1986 року?
- Важливо, що більшість висновків стосовно стану атомних станцій, їх безпечності, ґрунтуються на теоретичних прорахунках, а не на реальних фізичних дослідженнях. Адже як можна теоретично вирахувати реакцію на, до прикладу, землетрус?


Анатолій Колядін, голова Всеукраїнської Спілки ліквідаторів-інвалідів "Чорнобиль-86:
- Чи нині достеменно відомі причини вибуху на ЧАЕС?
- Причини вибуху вже давно відомі – недоліки були у проекті самого реактора. Зрештою, ті самі недоліки стали причиною вибуху у Фукусіми. За перебігом ситуації на ЧАЕС я спостерігав фактично зблизька. В 1986 році працював на Чорнобильській АЕС і саме 26 квітня за графіком оперативного персоналу заступив на вахту саме на четвертий блок. Це було вже після вибуху 4-го блоку. Приймав участь в рятувальних бригадах на 4-му і 3-му блоках. Працював 27 і 28 квітня. Потім мене направили у лікарню з великим опроміненням. Вже з січня 1987 року я повернувся на ЧАЕС.
Нині залишилася низка запитань, які стосуються 4-го зруйнованого блоку. Є декілька сценаріїв дій щодо нього.

- Чи сьогодні усе зроблено для того, щоб аварія більше не повторилася?
- Уроки Чорнобиля не вивчені донині. Приклад тому - Фукусіма-1.
До речі, є дуже багато аналогів між Чорнобилем і Фукусімой: як за причинами аварії, так і за її ліквідацєю. Зараз на ЧАЕС працює майже 50% людей від тих що працювали на електростанції до її зупинки.

Анатолій Носовський, професор, заступник директора Держаного науково-технічного центру з ядерної та радіаційної безпеки:

- Чи засвоєні уроки Чорнобиля? Чи підведені остаточні підсумки аварії на ЧАЕС, чи нам ще слід спостерігати і вивчати, аби зрозуміти те, що сталося?
- Найважливіший урок полягав у тому, що велика радіаційна аварія неодмінно породжує проблеми, які не обмежуються державними кордонами, а її наслідки можуть прямо або опосередковано зачепити багато країн. Усвідомлення цього й привело до ініціалізації багатьох національних та міжнародних програм, спрямованих на розширення та інтенсифікацію співпраці у таких сферах, як інформування про аварії, узгодження критеріїв ліквідації їх наслідків. Після аварії на ЧАЕС спеціалісти, окрім багатьох порушень регламентних вимог, виявили низку проектних і конструкторських недопрацювань, відсутність технічних засобів, які були б здатні убезпечити або серйозно вплинути на масштаби аварії, аналогічній Чорнобильській. Сьогодні кількість порушень у роботі АЕС України суттєво зменшилась, і спостерігаємо тенденцію до їх подальшого зменшення. Тому можемо бути впевненими, що технологічні та «людські» аспекти аварії на Чорнобилі добре вивчені і уроки трагедії засвоєні.

- Що сьогодні відбувається на ЧАЕС? Яке майбутнє станції?
- На площі станції готуються до зняття енергоблоків із експлуатації і перетворення об’єкта «Укриття» в екологічно безпечну систему. Радіаційний стан зони відчуження ЧАЕС і перспективи перетворення «Укриття» вказують, що перетворення промислової площі станції на «зелену галявину» у недалекому майбутньому малоймовірне. Площа ЧАЕС використовуватиметься для потреб вітчизняної ядерної енергетики. Її можна використовувати як лабораторну базу для відпрацювання практичних навиків при підготовці спеціалістів, які займаються зняттям з експлуатації, ліквідацією аварій, радіаційним захистом, поводженням із ядерним пальним та ядерними відходами.

- Чи може Україна зменшити частку атомної енергетики у загальному енергетичному балансі країни?
- Виробництво електроенергії на АЕС у світі досягнуло рекордної позначки. Доля ядерної енергетики у енергопостачанні Франції сягає 78%, Словаків – 55%, Бельгії – 55%, України – 49%. Виробництво і споживання енергії у світі в останні роки росло із темпом близько 2% на рік. Згідно з більшостю прогнозів, цей темп зберігатиметься до 2030 року. Сьогодні близько 1,6 млрд людей відчувають брак електричної енергії. Світовий попит на електроенергію практично подвоїться до 2030 року. Тому невдовзі будуть необхідними інвестиції у нові потужності. Україна не може відмовитися від тієї частки АЕС, яку вони займають у енергетичному балансі країни. У енергетичній стратегії України прописано спорудження нових енергоблоків АЕС, в основному – для заміщення тих, що вичерпали свої ресурси.


Катастрофа у цифрах:
26 квітня о 1:23 мирний атом на Чорнобильській атомній електростанції вийшов із-під контролю.
30-кілометрова зона навколо станції виявилася зараженою радіацією.
50 тис кв. км – загальна площа радіаційного забруднення України склала у 12 областях.
3 мільйони – офіційно постраждалих унаслідок трагедії в Україні.
260 тисяч – інваліди.
200 000 мешканців – евакуйовано зі зон забруднення.
800 тисяч людей – брали участь у ліквідації наслідків аварії.

Зона екологічної тиші

Півмільярда гривень, які мали стати порятунком для Калуша, витратили не за призначенням. Водночас екологи стверджують: до вибуху справжньої екологічної бомби залишається усе менше часу

Мар’яна Вербовська
Коли у лютому 2010 року місто Калуш та два прилеглі села, Кропивник і Сівку-Калуську, визнали зоною екологічна лиха, місцеві жителі були переконані, що за рік-два вони позбудуться ключових проблем – Домбровського кар’єру, хвостосховища та полігону гексахлорбензолу.
Якби справу довели до кінця, то найбільшому в Європі полігону токсичних відходів поклали б край, натомість нині калушани далі б’ють рекорди з онкологічних захворювань і гадки не мають про те, куди скерували пів мільярда гривень з резервного фонду держбюджету. Саме ж місто перетворилося на товариство хіміків, їхні буденні розмови схожі на суперечки фахівців, адже люди без проблем оперують термінами гексахлорбензол, шламонакопичувач та розсолопровід…
Початок великої афери
Причиною поганого довкілля стало функціонування ВАТ «Оріана». Розробка єдиних в Україні родовищ калійних солей і виробництво різних калійних добрив понад 30 років була візиткою міста хіміків Калуша, що на Івано-Франківщині. Дочірнє підприємство «Калійний завод», який входить до складу ВАТ «Оріана», припинило роботу ще 1996 року. Тоді ніхто ще не здогадувався, яке насправді шкідливе виробництво і які проблеми воно після себе залишить...
– Мій батько працював на виробництві протягом восьми років. Тоді рік на підприємстві рахували за три через шкідливість роботи. Потім він звільнився, бо заробив собі астму, – розповів «Пошті» пан Юрій, мешканець Калуша.
Нині підприємство нагадує заіржавілі руїни, і журналістів туди не пускають. З кожним роком екологічна ситуація в зоні ДП «Калійний завод ВАТ «Оріана» погіршується. Найнебезпечнішими об’єктами сьогодні вважають відпрацьований Домбровський кар’єр, хвостосховища, полігон токсичних відходів (гексахлорбензолу). Експлуатація кар’єру в майбутньому неможлива, виробництво і видобуток руди припинили у зв’язку з його затопленням. У Домбровському кар’єрі, де вперше у світовій практиці почали видобувати калійні солі відкритим методом, загалом вийняли понад 55 мільйонів кубометрів породи. Від цього утворилася величезна яма, довкола неї – мертва зона. Перша небезпека у тому, що місця, з яких вийняли породу, можуть провалитися, і частина будинків може піти під землю, тому людей треба відселити, а порожнини заповнити. Друга – якщо станеться прорив річки в кар’єр, то соляна вода потече до Дністра. Внаслідок цього люди залишаться без питної води, а частина річкової фауни загине.
– Прорив схожого хвостоховища відбувся у 1983 року в Стебнику. Величезна маса висококонцентрованої ропи та твердих відходів (мулу) ринула в Дністер, а ним – до Чорного моря. Тоді в Одесі люди побачили безліч раків, які виповзли на берег і зрозуміли, що сталося екологічне лихо. Рибалки просто плакали, коли бачили величезну кількість мертвої риби, – розповів «Пошті» Іван Русєв, екологог з Одеси.
Третя небезпека полягає у захороненнях гексахлорбензолу – речовини першого класу небезпеки, яка просочується у ґрунт і навіть може спричинити смерть людини.
Втрачені шанси
Минулого року, після оголошення Калуша та Кропивника і Сівки-Калуської «зоною надзвичайної екологічної ситуації» уряд виділив на ліквідацію екологічної ситуації майже 400 мільйонів гривень. З виділених коштів на консервацію Домбровського кар’єру було передбачено 51 млн грн, на утилізацію відходів гексахлорбензолу – 298 млн, на придбання медобладнання – 49 млн. З них, за словами Ігоря Матвійчука, заступника міського голови Калуша, 45 мільйонів надійшло до міської казни, решта до облдержадміністрації Івано-Франківщини. Але нічого із запланованого так і не довели до кінця. «Це дуже великий об’єм робіт, виділених нам коштів на заплановане замало», – каже Ігор Матвійчук.
Коштів не лише недостатньо, їх ще й витрачають не туди. У червні цього року прокуратура Івано-Франківської області порушила кримінальну справу за фактом привласнення та розтрати бюджетних коштів, виділених з резервного фонду державного бюджету на програму «Калуш – зона надзвичайної екологічної ситуації» для консервації Домбровського кар’єру. Одне з товариств, яке виконувало роботи, незаконно перерахувало понад 21 млн грн на рахунок іншого підприємства, яке має ознаки фіктивності, за нібито виконання робіт з консервації кар’єру, хоча фактично роботи це підприємство не виконувало.
Зв’язатися з міським головою Калуша Ігорем Насаликом виявилося вкрай важко. Він часто перебуває у відрядженні, а нині за кордоном у відпустці. Відтак отримати вичерпну відповідь на запитання про те, що зробили за виділені кошти, ми так і не змогли. Натомість міські активісти запевняють, що гроші просто… розікрали.
– Досі нічого не зроблено ні з гексахлорбензолом, ні на Домбровському кар’єрі. Найгірше в цій ситуації те, що прилеглі річки впадають у Дністер, а пізніше – в Чорне море. Я бачу, що ані міська, ані обласна, ані центральна влада не бажає, аби закордонні експерти з ООН та ЄС знову приїхали для перевірки, адже вони побачать, що нічого не змінилося, – поскаржився «Пошті» Михайло Довбенчук, голова громадської екологічної організації «Зелений рух «Карпати».
Ризики зростають
За словами Михайла Довбенчука, гексахлорбензол, який був закопаний у бочках, тепер відкритий, і дощі його постійно змивають у ґрунт. Згідно з паспортом, захоронення гексахлорбензолу становило 11,5 тисячі тонн, а вивезли до Великої Британії у 2010 році лише 8,5 тонни. При цьому в документах залишку почала фігурувати цифра 22 тисячі тонн відходів. Чому після вивезення гексахлорбензолу його кількість збільшилася удвічі, ніхто не може пояснити.
Ймовірно, це може бути ще однією схемою для відмивання грошей, адже на вивезення нової партії потрібно ще грошей. Натомість місцеві жителі розповідають, що під час вивезення шкідливої речовини, вони не тільки не зітхнули з полегшенням, а почали жити у ще більшій небезпеці.
– Коли гексахлорбензол почали вивозити, то спочатку не одягали захисних масок та костюмів. Йдеться про те, що за перші дні завантаження речовини, померли люди, які працювали без ізоляції, – коментує калушанин Юрій.
Зауваження щодо ліквідації екологічних проблем висловила й Рахункова палата. «Виконання заходів із ліквідації екологічних проблем міста і району в 2010 році було незадовільним, оскільки не забезпечено на належному рівні захисту життя та здоров’я людей, не досягнуто нормалізації екологічного стану на території Калуша, а кошти резервного фонду державного бюджету на суму 398 млн грн, виділені на вказану мету, використані неефективно та з порушенням чинного законодавства», – йдеться у висновках Рахункової палати за результатами перевірки використання екологічних коштів.
Доки правоохоронці з’ясовуватимуть, хто і куди розтринькав гроші, проблеми Калуша і далі загострюються. Екологи фіксують просочування розсолів крізь товщу дамби і потрапляння їх у потічки, які впадають у річки – притоки Дністра. Якщо дамба хвостосховища не витримає, це може призвести до дійсно екологічної катастрофи – руйнування прилеглих промислових об’єктів, житлових будинків, а також забруднення річки Дністер. Оскільки Дністер – транскордонна річка, то до вирішення проблеми можна залучити ЄС та ООН, але така ініціатива – прерогатива винятково уряду країни. Мешканці Калуша зверталися до представників ООН, але ті нагадали про цю обов’язкову умову. Поки уряд роздумує – часу до вибуху справжньої екологічної бомби залишається усе менше…

"Львівська пошта" 30 липня 2011 року

Сад божественних квіток

У Ботанічному саду ЛНУ імені Івана Франка настає друга хвиля цвітіння  рододендронів.  За словами наукових співробітників саду – це унікальний момент, коли чагарники одного виду Рододендронів починають в’янути, наповнюючи повітря тонким приємним ароматом, а інші силкуються вибухнути зі своїх тісних бутонів назовні. 

Така мить розтягується на декілька діб, опісля квітнути на галявині залишаються тільки травневі  квіти, а ті, що цвіли раніше знову чекатимуть квітня…

Нагода потрапити в Ботанічний сад університету  трапляється тільки сім разів на рік, усі вони приурочені до ексклюзивного цвітіння котрогось з тамтешніх рослин. Квітування рододендронів настільки захоплююче, що, аби їх показати, день відкритих дверей влаштовують двічі. Перший візит відбувся 26 квітня, наступних гостей чекають 17 травня. Увесь цей час на території парку почергово вибухають червоні, пурпурові, ніжно-рожеві, яскраво-оранжеві, тілесно-жовті, бузкові та насичено-фіолетові чагарники Рододендронів. Кожен континент земної кулі адаптував рослину до свого клімату і спромігся  виплекати в себе інший вид Рододендрона. Щоправда, у саду континенти припиняють свої геостратегічні суперечки, абстрагуються і дарують  позитив у плетиві різнобарвних пелюсток. Усі 120 видів чагарників походять з різних куточків світу, але  вони прекрасно вживаються одне з одним, тільки тут кущ з Китаю кидає живильну тінь для низькоросле суцвіття з Кавказу, а   покручі рослини з Великої Британії не чваняться перед аналогами з Польщі…

 «Рододендрони  - отримали свою назву від грецьких слів, що означують «Трояндове

 дерево», вочевидь, за свою красу. Це рослини, яких не можна обдурити, бувало, що деякі види відмирали, оскільки за ними вели неправильний догляд , - Галина Тимчишин, куратор колекції рододендронів, старший науковий співробітник Ботанічного саду, кандидат біологічних наук, працює в ботанічному саду 41 рік, усю увагу зосереджувала саме на Рододендронах. -  Вони вимагають кислого середовища і хвойної шпильки, яку спеціально збирають в лісі, вимішують з перегноєм, і тільки в такому грунті висаджують квіти. Весь час піддобрюємося добривами. Ми штучно створюємо всі потрібні для них умови, навіть регулюємо водне середовище. Пишаємося ще й тим, що маємо ексклюзивну добірку квітів, бо в приватних колекція часто мають рододендрони, але в такій кількості – ніхто. Ми другі в Україні, за ліком видів цих рослин, перше займає Ботанічний сад імені Фоміна від Київського національного університету імені Траса Шевченка.»

Жінка  простягає руку до одного з кущів і зауважує, що це один з її улюблених, позаяк окрім краси містить й особливу історію: колишній директор привіз його зовсім маленьким саджанцем із Польщі, жінка його довго доглядала і нині пишається цілою родиною, яка розрослася навколо. Цікаво, що родом він із Японії, але у Львові йому ведеться дуже добре. Загалом, їхнє походження різноманітне  починаючи від Північної Америки, через Європу , Кавказ, Північно-Східно Азія (Тибет, Китай, Східна Росія). Як розповіла пані Галина, їй трохи сумно, що таку красу можуть побачити не всі, адже на екскурсію приходить лише частка міщан, тому закордоном, зокрема у Великій Британії, рододендрони висаджують прямісінько у центральних клумбах, у нас, на жаль, до цього не доходять руки…

 Як розповів «Пошті» Андрій Прокопів, директор Ботанічного саду ЛНУ імені І. Франка, два тижні тому сад відвідало 7 тисяч людей, що є дуже знаково для Львова, оскільки це не була атракція, а досить статичне споглядання дива природи.

 «До оглядин люди ставляться з великою пошанівкою, це дуже добре, - коментує пан Прокопів . – Погляньте, ми не маємо на території парку лавок і смітників, бо не має стільки грошей на прибирання, але опиняючись тут люди залишають свої погані звички за брамою. Тут зникає бажання засмічувати територію, це можна забагнути, щойно сюди потрапиш Звісно, у нас, поки що, не привита  культурна практика, коли молода людина у Кракові не викидає торбинок у парку і не висмикує квітів з клумб, але, вважаю, що все велике починається з малого…».

Аби розпочати свою велику справу співробітники саду запрошують на оглядини рододендронів 17 травня о полудні.

Мар”яна Вербовська,

8 травня 2009 року газета „Львівська пошта”

Фото: Ботанічний сад ЛНУ ім. Івана Франка