Газовий кут

Після двох років підготовки до видобутку сланцевого газу компанія Chevron може піти з України, що остаточно поховає імідж держави серед інвесторів

theenergycollective.com

 Мар’яна Вербовська

Торік, у лютому, регіональний представник компанії Chevron Пітер Кларк сказав в інтерв’ю Reuters: «Якщо перемовини не матимуть результату через рік чи два, одна або інша сторона втратить терпець і скаже: «Здається, у нас не вийде домовитися, тож не треба витрачати час намарно». 

Тоді Chevron планувала видобуток сланцевого газу на Олеській площі, розташованій на території Львівської та Івано-Франківської областей. Договір про роботу підписували на 50 років і частка держави в прибутковій продукції Олеської площі повинна була становити не менше ніж 15%. Ресурси Олеської площі оцінювали майже у 3 трильйони кубів газу. Проте слова про тривалі перемовини виявилися пророчими.

Chevron — не єдина компанія, яка може залишити енергетичний ринок України

Нещодавно, відразу кілька джерел заявило про те, що компанія може залишити Україну. Таке рішення мотивують тим, що український уряд, а саме Міністерство фінансів, не реалізувало у встановлений термін (до 18 листопада) приведення своїх нормативних актів у відповідність до чинного законодавства, повідомили в Інтерфакс. Однак цей привід називають формальним,  «Газета» з’ясовувала справжні причини виходу Chevron і які наслідки це матиме для України.

Мовчання Chevron

У вівторок ми зв’язалися із Пітером Кларком, генеральним менеджером Chevron в Україні. Незважаючи на те, що чоловік зараз перебуває в Україні, він вибачився і повідомив, що наразі воліє не давати жодних інтерв’ю. «На жаль, поки що я нічого не коментуватиму», — повідомив Пітер Кларк.

Раніше в коментарі Kyivpost Пітер Кларк зізнався, що перемовини з урядом досі тривають, водночас наголосив: «Коли угоду підписували, мали бути зроблені деякі речі, але не всі з них зробили».

Іншим джерелом інформації могла б стати Держслужба геології та надр України, але й тут «Газету» повідомили: наступні кілька днів, структура не зможе давати коментарі, бо звільнили голову держслужби та його заступника. Відповідне розпорядження видав Кабінет Міністрів України 10 грудня. У ньому, зокрема, зазначено, що Дмитро Кащук (екс-голова) залишає посаду «за власним бажанням».

У день здачі газети в друк ми отримали відповідь на запит: «Офіційна інформація щодо відмови компанії Chevron від видобутку газу  на Олеській площі у Державній службі геології та надр відсутня. З приводу її отримання рекомендуємо безпосередньо звернутися у компанію Chevron».  Угоду про розподіл вуглеводнів у межах ділянки Олеська підписали три сторони: держава Україна, компанія Chevron Ukraine B.V. і ТОВ «Надра Олеська». 

Ми відправили інформаційні запити усім, проте ніхто наразі на просте запитання про продовження роботи не відповів. Тож офіційного підтвердження чи спростування майбутньої роботи Chevron нема.

Сигнал інвесторам

Одним із найгірших наслідків виходу Chevron з українського ринку стане сигнал іншим інвесторам про те, що тут поганий інвестиційний клімат. Таку думку має Михайло Гончар, експерт у галузі енергетики.

«Це справді може нашкодити нашому інвестиційному іміджу.

Щодо виходу компанії, то насправді варіантів є кілька. Один із них — згортання роботи Chevron у Європі. Компанія встигла розпочати проекти з видобутку сланцевого газу в Румунії, Литві, Болгарії, Польщі та Україні. І скрізь потерпіла фіаско, крім незначних здобутків у Польщі. Тому головний офіс міг просто дійти висновку, що немає сенсу продовжувати роботу, бо вони отримають лише збитки. До речі, в Польщі кілька років тому потужна компанія ExxonMobil теж згорнула діяльність, навіть не пояснюючи, чому. Нас теж може чекати подібний розвиток подій», — пояснює «Газеті» Михайло Гончар.

Ще одним аргументом «за» покинути Україну, могло бути невдоволення рішенням уряду збільшити податки для нафтогазовидобувних компаній: Кабмін підвищив для них ренту з 30% до 55%. Передбачалося, що це — тимчасовий захід, і з 1 січня 2015 року плату за користування надрами повернуть до попереднього рівня. Але уряд, щоб збільшити бюджетні доходи у складний для країни період, планує залишити цю підвищену ставку, щоб коштом бізнесу збільшити наповнення держскарбниці. 

«У мене таке враження, що в уряді в такий спосіб вирішили зарізати курча, не дочекавшись, коли воно стане куркою», — резюмує Михайло Гончар. 

Важливо, що говорити про втрату енергетичних перспектив експерт не радить, тому що перший видобуток сланцевого газу планували аж на 2020 рік.

Погляньте, хто пішов

Chevron — не єдина компанія, яка може залишити енергетичний ринок України. Компанія, яка мала розробляти Чорноморський шельф, пішла через анексію Криму. Компанія Shell, яка розробляє Юзівське родовище, у зв’язку із ситуацією на Донбасі, оголосила форс-мажор. Як пояснила «Газеті» Анна Думанська, прес-секретар компанії Shell, ситуація із безпекою на Сході України має вплив на Юзівський проект.

«Вона не дозволяє компанії Shell, оператору в рамках Угоди про розподіл продукції (УРП), виконати певні зобов’язання, пов’язані з веденням операційної діяльності на території Донецької та Харківської областей, зокрема й початок буріння першої пошукової свердловини.

Саме тому компанія скористалася договірним правом оголошення про настання форс-мажору щодо деяких конкретних зобов’язань у рамках УРП на Юзівській ліцензійній ділянці, коли неможливість вчасного виконання певних робіт стала очевидною. На адресу інших сторін УРП було надіслано повідомлення про неможливість виконання компанією деяких зобов’язань у межах термінів, узгоджених у рамках УРП, через неконтрольовані нами обставини.

На даному етапі компанія продовжує лише ті роботи, які можна виконувати безпечно: співробітництво з університетами, проекти соціальних інвестицій, окремі роботи зі збору та аналізу геологічних даних», — повідомила Анна Думанська.

Оригінал тут:http://www.gazeta.lviv.ua/ecology/37896

Дрімучий ліс

Як реформувати лісову галузь, щоб позбутися корупції, встановити належний контроль і врахувати регіональні відмінності

Українські ліси очікують великі зміни. Нині на цю галузь обвалився шквал критики: від непрозорості функціонування до недолугості підпорядкування. Лісовий фонд перебуває у підпорядкуванні близько 50 міністерств, відомств і організацій. Отож пошук винного у лісових негараздах іноді нагадує перекидання з хворої голови на здорову й веде в нікуди.
Найбільшими лісорозпорядниками є Державне агентство лісових ресурсів України (73%) та органи місцевого самоврядування (13%), 8% лісів та полезахисних лісових смуг перебувають на землях запасу сільських рад. Нині Держлісагентствосвоїх лісах фактично саме формує правила гри, контролює їх виконання, веде господарську діяльність. Державну політику у цій галузі має формувати Мінагрополітики, але воно не має для цього ресурсів…

Розділяй та владарюй
Щоб навести елементарний лад у лісі, першочергово незалежні експерти пропонують розділити функції управління лісами та господарювання у них. Також треба суттєво оновити лісове та суміжне законодавство.

Михайло Попков, експерт програми FLEG II (ЄІСП Схід), вважає, що нині українське законодавство усе ще зберігає пострадянські норми.
«За останні п’ять років роботу над лісовим правом фактично зупинено. Міністерство аграрної політики, яке після т.зв. адмінреформи перейняло на себе державні функції, які раніше виконувало лісове відомство, підпорядкування Державного агентства, не виступає самостійним гравцем, а залишається «весільним генералом», який формально виконує свою роботу. Вони не мають ні знань, ні досвіду, ні традиції, ні спеціалістів», — каже М. Попков.
Фактично «за ліс» у МінАПП відповідають дві людини. Але вони не можуть виконати той обсяг «лісової» роботи, який міністерство має робити, відповідно до своїх повноважень.

Корупція у розквіті
У нашому Лісовому кодексі досі збережено пункт про те, що ліси країни виконують екологічні, соціальні та економічні функції. Але останнім часом держава (чи, точніше, певні особи від імені держави) віддає перевагу саме «комерційній» функції лісів.
«Усім відомо, що від 2011-го до 2013 року експорт деревини у системі Держлісагентства здійснювали за корупційною схемою. Покупця змушували оплачувати маркетингові послуги третій фірмі. За попередніми підрахунками, з обороту Держлісагентства виведено десятки мільйонів євро», — пригадує Михайло Попков.

2011 року КРУ під час перевірки знайшло стільки порушень у роботі Держлісагентства, що, незважаючи на особисту дружбу тодішнього головного лісівника Віктора Сівця з Віктором Януковичем, вибухнув скандал. Зокрема, через продаж деревини за кордон за демпінговими цінами. Наприклад, за дев’ять місяців 2011 року лісогосподарські підприємства продали 154,7 тис. кубічних метрів дуба (це — чверть загальної кількості реалізованої за той час деревини!) фірмам Eloderio Ltd та LIGO за середньою ціною 320 євро за кубічний метр. Тим часом середньосвітова ціна на аналогічну продукцію коливалася в межах 500-600 євро за кубометр. Щоб забезпечити апетити крадіїв, ліс «косили» наліво і направо.
Зараз до масових вирубувань може призвести інша причина: на наступний рік у Держбюджеті заклали куди меншу суму на «лісові» потреби. Але керівництво Держлісагентства, схоже, не намагається відстоювати право на більше фінансування. Ці кошти передбачено на лісову науку, об’єкти заповідного фонду, лісповпорядкування, авіаохорону лісів, лісовідновлення тощо.
«Вони спеціально хочуть довести галузь до банкрутства», — резюмує еколог МБО «Екологія — Право — Людина» Павло Тєстов.

Досвід Латвії та Швеції
Томасс Котовікс, експерт програми FLEG II (ЄІСП Схід), який аналізував досвід Балтії, зараз розповідає, що свого часу Латвія постала перед серйозним викликом: ліси критично вимагали реформи, інакше галузь було б знищено.
«Ми поставили перед собою завдання — відшліфувати функцію регулювання, контролю, підтримки приватних лісів, власності на державні ліси та господарювання у них. Функцію регулювання ми віддали міністерству землевпорядкування, функцію контролю і підтримки — державній службі лісу. Ми створили державну лісову компанію, які віддали власність на державні ліси і право господарювати у них, але аби не було конфліктів, перед тим вивели за її межі національні парки та резервати», — пригадує Томасс Котовікс.

У Швеції у державній лісовій компанії працює 900 співробітників на 2,6 млн. га продуктивного лісу

«У Швеції у державній лісовій компанії працює 900 співробітників на 2,6 млн. га продуктивного лісу. Ми вважаємо, що цю цифру можна ще зменшити, якщо налагодити роботу досконаліше. Сьогодні бачимо такий парадокс: в Україні небагато лісу на одну людину, але ви експортуєте деревину, а у Швеції багато лісу й ми імпортуємо деревину…» — каже Матс Нордберг, експерт програми FLEG II, Швеція.
Щодо досвіду Швеції, експерт зазначив, що виконанням робіт у лісі замаються не працівники лісової держкомпанії, а приватники за контрактом. Це значно ефективніше, адже приватник краще економитиме бензин та турбуватиметься про справність бензопили.

Міжнародний досвід свідчить про можливості удосконалення господарського управління лісами шляхом утворення державних лісових компаній. У рамках програми ФЛЕГ проведено дослідження нормативно-правової можливості утворення державного господарського об’єднання. При цьому лісгоспи можуть залишатися незалежними держпідприємствами у рамках такого об’днання. Також дуже важливо, щоб таке об’єднання було не частиною Держлісагенства, а – незалежним.

Починати з пілотних проектів
Степан Кривов’язий, голова профспілки лісівників, розповів «Газеті», що досвід інших країн буде безцінний для України, але тільки тоді, коли його використовуватимуть у різних областях по-різному.
«Ми слухали про досвід Швеції, Латвії, Німеччини, Польщі, Болгарії… Але чи бачили ви хоча б одну країну, яка була б подібна до нашої? Чи є у Швеції така пустеля, як у Херсоні, чи степ, лісостеп… Особливість України у різноманітності, тому іноді досвід певної країни стане у пригоді тільки для однієї нашої області», — каже Степан Кривов’язий.
До схожого досвіду закликає і Михайло Попков, який радить розпочинати реформу з пілотних проектів. Тільки крок за кроком, адаптовуючи роботу лісової галузі до особливостей різних кліматичних зон, можна буде реформувати систему.
Спробою змінити ситуацію можна вважати Коаліційну угоду та Програму дій уряду. Ці документи передбачають «розділення функцій держави у сфері лісового господарства: функції формування державної політики та контрольні й господарські функції виконуватимуть різні органи влади» (Коаліційна угода, пункт 5.1). Це буде зроблено через «створення на базі нинішніх державних лісогосподарських підприємств єдиної державної лісогосподарської структури, використавши досвід Польщі, Латвії та інших країн з успішним функціонуванням державних лісогосподарських підприємств» (Коаліційна угода, п. 5.2.).
Далі ці ідеї урядовці мали би розвинути у «лісовому» розділі «Стратегії розвитку сільськогосподарських територій «Україна — 2020».
Цікаво, що тривалий час текст цієї «Стратегії» не публікували, а коли він з’явився на сайті Мінагро, то стало зрозуміло, чому. Він катастрофічно відрізняється від того, що готували експерти робочої групи.
Стратегія також відрізняється від Коаліційної угоди. Зокрема, в угоді пишуть про розділення функцій агентства, а у стратегії пропонують «удосконалення функцій».

Стратегія також відрізняється від Коаліційної угоди. Зокрема, в угоді пишуть про розділення функцій агентства, а у стратегії пропонують «удосконалення функцій»

Тому незалежні експерти радять продовжити обговорення документів реформування, а не поспішати їх передавати на підпис президентові.
Оскільки стало зрозуміло, що ні Держлісагентство, ні МінАПП не спроможні самостійно справитися із реформуванням, очевидно, що необхідно створити групу високого рівня (під керуванням віце-прем’єра або члена Національної ради реформ). Реформа має бути прорахована та юридично обґрунтована. Адже за нею — доля 10 мільйонів гектарів нашого стратегічного відновлюваного ресурсу.

Мар’яна Вербовська

Львівська газета

5 ековинаходів Львова

За кілька останніх років у Львові виникла низка ініціатив, які пропагують сталий розвиток та ощадне використання природних ресурсів. «Газета» уклала п’ятірку найцікавіших «зелених» новацій
1.Велозарядка для телефону

velo.lviv-online.com
Кілька тижнів тому у Львові встановили велогенератор для безкоштовної зарядки ґаджетів.

На площі Коліївщини, 1 стоїть громадський велогенератор. Кожен охочий зможе під’єднати свій телефон, плеєр чи планшет та зарядити його, крутячи педалі. Генератор встановлено УМКА в рамках проекту «Майстерня клімату» (climateworkroom.org) за підтримки 350.org. «Мета встановлення велогенератора полягає в тому, аби показати, що відновлювана енергетика — це ближче й простіше, ніж здається», — поінформували організатори.

2. Cонячна станція

foto www.dailymail.co.uk
Мешканець села Солонка Пустомитівського району Львівської області Роман Баб’ячок вирішив спорудити власну електростанцію, яка черпатиме енергію від ... сонця.

Чоловік не тільки ство­рив ноу-хау, а й став енергетично незалежним. Невдовзі винахід став прибутковим.

У вересні його сонячна станція виробила понад тисячу кіловат енергії, частину він використав для власних потреб, а решту продав державі, пишуть на zaxid.net.

Романа Баб’ячка вважають першим українцем, який продав державі власну електроенергію. За вересень чоловік заробив більш ніж 3 тис. грн., коли продав «Львівобленерго» 897 кВт електроенергії, що виробила його приватна сонячна електростанція.

Зводити власну сонячну електростанцію на даху будинку чоловік почав навесні цього року. Щоб обладнати 100 кв. м даху, придбав 40 фотомодулів (сонячних батарей) потужністю 250 Вт, акумуляторну батарею GEL, блок управління, інвертор змінного струму та двосторонній лічильник. Останній «пропускає» електроенергію в обидва боки й може передавати дані диспетчерській службі обленерго. Загальна потужність електростанції 10 кВт — це максимум «зеленої» енергії, який держава дозволяє виробляти приватним домогосподарствам для власних потреб.

До цього Роман Баб’я­чок багато років цікавився альтернативними способами виготовлення енергії.

3. Портативна зарядка

Один з найвпливовіших технічних експертів — американський журнал «Наука і дослідження» (R & D Magazine) — вніс винахід львів’ян поряд з роботами НАСА до списку 100 найкращих розробок світу, цитує Texty.org.ua. Наукові співробітники Національного університету «Львівська політехніка» створили гнучку гібридну систему зі сонячної батареї, суперконденсатора й електронного блоку. Тобто все звели в єдину автономну систему енергозабезпечення. «Гібридна система схожа на листковий пиріг: зверху сонячні батареї, а під ними суперконденсатор, — розповів один із розробників, доктор фізико-математичних наук, професор кафедри фізики «Львівської політехніки» Григорій Ільчук. — Вона гнеться, кріпиться до будь-чого. При цьому система ефективніша та значно дешевша, ніж закордонні негнучкі аналоги, легша, «бере» і розсіяне світло, вона екологічно безпечніша. Сфера застосування величезна. Наприклад, освітить й обігріє туристичний намет, забезпечить енергією побутові прилади. Її можна прикріпити до сумки, зарядити мобільний телефон».

4. Дах-енергетик

Понад десять років тому Оксана Денис вирішила, що не чекатиме, поки жек полагодить дах її домівки. Дах будинку на вул. Саксаганського був дірявим, як решето, під час дощу в квартирі доводилося ставити відра, куди стікала вода. Саме тоді жінка вирішила: полагодить дах самотужки. Проте на цьому не зупинилася й облаштувала таку покрівлю, яка забезпечує її енергією і теплом.

Покриття даху помешкання Оксани Денис вбирає сонячну енергію. Електрика й тепло вдома — від сонця. А для отримання електричної енергії частину покрівлі покрили жерстю з інтегрованими фотовольтаїч­ними елементами, які поглинають сонячне світло. Завдяки цьому можна освітлювати всю оселю, навіть узимку. Тому, коли ледь теплі батареї або ж зникає світло, пані Оксану це абсолютно не бентежить. Використовувати класичні блага цивілізації в будинку змушені тоді, коли похмура погода. Для обігріву в приміщенні встановили камін на дровах. Система опалення проходить стінами та підлогою, тому достатньо 30-35 градусів у системі для того, щоб обігріти помешкання. У звичайних системах температура має бути вдвічі вищою.

5. Смердюча карта

foto www.theguardian.com

Поки влада встановлює причину неприємного запаху, в місті виникло кілька оригінальних ініціатив, які мають пришвидшити пошук винуватця смороду.

Так, львівські програмісти розробили віртуальну мапу запахів міста, що може допомогти вирахувати джерело смороду. Для цього розробили сайт smorid.vertalab.com, де кожен охочий може позначити «нову смердючу точку». Після того, як позначок буде вдосталь, можна встановити залежність між смородом і місцями, де він виникає. За підсумками роботи сайта можна побачити, що найбільше незадоволених повітрям — біля потужних міських заводів, здебільшого харчової галузі.
Підготувала Мар"яна Вербовська
17 жовтня 2014 року "Львівська газета"
http://www.gazeta.lviv.ua/ecology/35508

Полювання на тепло

Найближча зима покаже наскільки українці можуть бути вільними від російського газу і чи готові переходити на альтернативну енергетику

Кілька років тому львів’янка пані Оксана вирішила, що не чекатиме, поки комунальники полагодить покрівлю її будинку. Дах квартири на вул. Саксаганського був дірявим, під час кожного дощу у квартирі доводилося ставити відра. Саме тоді жінка вирішила, що полагодить дах самотужки. Проте на цьому не зупинилася і облаштувала покрівлю із сонячною батареєю, яка забезпечує її енергією та теплом.

„Я ще принципово  відмовилася від газу, аби довести, що ми можемо жити й без нього, - каже Ipress Оксана Денис. – Зазвичай мене розпитують про особливості сонячної батареї, але я відкрию вам таємницю, успіх не стільки у ній, скільки в доброму утепленні квартири. Попри поради майстрів, які пропонували утеплити стіни пінопластом завширшки 15см, я їх утеплила на 30см. Окрім цього, у квартирі спеціально ущільнені вікна. Результат довго не барився, за місяць я плачу орієнтовно 300 гривень за електроенергію, площа квартири 190 кв. метрів”.

Задля цікавості жінка запитала сусідів, які рахунки приносять їм, виявилося, що за тепло енергію подібної квартири сплачують понад 3 тисячі гривень щомісяця.

Іще одна важлива деталь: підігрівати помешкання вона починає наприкінці листопада, до цього часу у цьому просто немає потреби. Ну і головне, Оксана Денис не тримає у таємниці деталей змін своє квартири, а навпаки, розповідає про можливість життя без газу на усіх можливих тренінгах, зборах під’їздів та на прохання охочих.

Ще кілька років тому така історія вражала, натомість за останні місяці українці продемонстрували справжній мозковий штурм у галузі енергетики. У магазинах твердопаливних котлів розповідають, що клієнтів збільшилося у п’ять разів! Основний мотив – не залежати від газу. Україна імпортує 40% енергії, тобто є енергозалежною країною, особливо, коли йде мова про газ.

„Ми імпортуємо 40%, натомість дослідження доводять, що завдяки енергоефективності споживання енергії в Україні можна знизити потреби на 45,8%. Якщо кожен розпочне із себе, то цього вдасться досягнути. До приладу, ощадно використовуйте ресурси, подбайте про утеплення та лічильники, за рік ви зможете зекономити 2- 2,5 тисячі гривень”, - розповідає Поліна Башкіна засновниця ініціативи „Energy Evolution UA”.

На сайті організації волонтери зібрали кілька десятків побутових порад для збереження тепла та грошей: позбудьтеся довгих шторів, пофарбуйте батареї у темний колір, готуйте на слабкому вогні, провітрюйте кімнату. Використовуйте жалюзі або короткі штори, вони допоможуть скоротити втрати тепла на 8-15%, яке виходить через скло. 

Перший пішов

Першими в Україні вирішили відмовитися від газу у Золочеві. Ігор Гриньків, міський голова Золочева відверто зізнається, що забувати газ змусили не стільки патріотичні почуття, скільки рахунки з боргами після кожного опалювального сезону. На дрова місто переходило від 2011 до 2013 року, тоді ще були побоювання щодо доречності такого кроку, менше аніж за рік Золочів став першим успішним енергетично-незалежним містом України.

„Щороку ми отримували борг 3, 5 мільйони гривень після закінчення опалювального сезону. Треба було щось змінювати, тоді й почали вивчати ринок. Зважили усі плюси та мінуси, підрахували, що лісгосп щороку має достатню кількість санітарної рубки для опалення міста. З 3600 абонентів, тільки 300 залишилися грітися газом. Як результат – місто зменшило витрати під час опалювального сезону. Зараз активно працюємо над тим, аби окрім дрів спалювати відходи соняшника, лозу, пелети”, - розповідає міський голова.

 Власне, пелети, стали одним із найпопулярніших слів енергетичної галузі. Це винахід, який заміняє дрова, оскільки горить краще і довше.

„Зараз один із найпопулярніших засобів опалення – це пелети.  Це один з раціональних способів вирішення проблем опалення. Їх роблять зі щільно спресований тирси, - каже Валерій Лавський, співробітник Тухлянського лісопереробного підприємства. - Найсухіші дрова мають 25% вологи, а зазвичай цей показник - 50%. Тому, коли купуєте тонну дрів, то маєте в ній 500 кг води. Як результат, дрова дають менше тепла. Натомість брикет чи пелет майже сухий, вологість у ньому до 8%. Такі брикети настільки пресовані, що у котлі спочатку розгораються, а потім тліють і віддають сталу температуру. Пригадайте як горять дрова, багато вогню, тріску, і менше, аніж за годину, треба підкидати знову”.

Важливо, що українці тільки торік активно почали задумуватися над цим ресурсом. Натомість країни ЄС давно замовляють в Україні цей продукт, що, звісно, парадоксально.

Історія хвороби

Від самого початку здешевлювати газ для українців було хибною тактикою, пояснює Ipress Георгій Гелетуха, голова правління Біоенергетичної асоціації України.

„Наш уряд довго пояснював, що населення настільки бідне, що вартість опалення має бути дуже низькою. Саме цим ми вбили  альтернативну енергетику в країні. Коли газ є найдешевшим паливом для населення та житлово-комунального господарства з усіх можливих, то усі „сидітимуть” на ньому. Ми купували російський газ, який обходиться 6 200 гривень за тисячу кубометрів, а продавали його у житлово-комунальний сектор по 1309 гривень. Держава його субсидувала у 5 разів”, - каже голова правління.

 Щороку понад 30 мільярдів гривень з держбюджету, витрачають на здешевлення газу. У результаті з ним ніщо не може конкурувати, нерозумна тарифна політика призвела до того, що газ штучно став найдешевшим паливом. Тільки цього року, люди злякалися, що палива не буде, тому почали активніше встановлювати твердопаливні  котли.

Георгій Гелетуха резюмує, що з усього тепла, яке зараз виробляють в Україні, 6% виробляють із біомаси. Середня європейська цифра 16%, але до 2020 року у ЄС такий показник має досягнути як мінімум 20%. Окремі країни, як Швеція, мають 64% виробленої енергії з біомаси.

„З огляду на останні події в Україні, моя порада – переходити на дрова, особливо тим, хто не ледачий.  Люди з достатком можуть собі дозволити котли на пелетах з великим бункером. Що більший бункер, то довше людина не підкидатиме нічого у котел, можна придбати котли із бункером, де поміщаються запаси на місяць. Наступні 30 днів у хаті буде тепло, а господарі не хвилюватимуть за пальне у котлі. Цей варіант стає усе більш рентабельним з огляду на ріст цін на газ”, - прогнозує Гелетуха.

Роман Співак, голова ГО „Голова всеукраїнської  асоціації з питань енергозбереження” одностайний з колегою, центральні котельні слід якнайшвидше переводити на дрова та вугілля.

„98% котелень в Україні працюють на газі. З року в рік, ми повільно заводили себе у газову пастку. В нас просто заговорювали цю проблему, проводили тижні сталої енергії, розповідали про користь альтернативних джерел, але ця галузь серйозно не розвивалася. Скажу лише для прикладу – 75% вугілля Польщі спалюють у місцевих котельнях. Це називається національний інтерес, який  у нас в країні відсутній, поки що”, - каже Ipress Роман Співак.

Мар’яна Вербовська

оригінал тут: http://ipress.ua/articles/polyuvannya_na_teplo_86657.html

Пляж коштом плеса

Одне із місцевих озер у Брюховичах засипають сміттям, щоб зробити пляж
Мар’яна Вербовська

Вже рік мешканці Брюховичів бунтують через знищення озера. Одну з водойм, що розташована за чебуречною, поволі нав­мисно засипають непотребом. Берег біля води став набагато довшим ще навесні,  але терпець місцевих урвався після того, як на День Незалежності  сюди приїхала машина з піском та землею. Ділянку обгородили металевою огорожею, а колекція брюховицьких земельних афер поповнилася новою історією.

Здоровий глузд не перемагає

Утомлений дзвінками від журналістів селищний голова резюмує, що «на здоровий глузд» засипати берегову лінію не гоже. Але насамперед це має сказати прокуратура, саме її відповіді голова зараз і очікує.

«Місцеві поставили вимогу зупинити будь-які роботи, допоки всі деталі з’ясують органи конт­ролю. Управління водного господарства й прокуратура мають дати свої виснов­ки через кілька днів. Отож чекаємо відповіді. Як на здоровий глузд, то цілком очевидно, що чоловік засипає забагато водойми», — каже «Газеті» Олексій Процик, селищний голова Брюховичів.

Проти засипання озера виступає і депутат селищної ради й голова екологічної комісії Степан Вовк. Він упевнений, що все скоєне — протизаконно.

«На мою думку, ця робота незаконна. Він просто хоче біля водойми зробити лазню. Тому прагнув облаш­тувати 50-метрову зону до найближчої будівлі. Якби прокуратура хотіла розслідувати цю справу, вона давно це зробила б. За словами орендатора, вони роблять реконструкцію. Якщо це справді так, то засипали б не сміттям, а нормальним ґрунтом. А я бачив непотріб, який кидали у воду. Орендатор території мотивує свою роботу тим, що в нього погоджено всі проекти. Однак скільки часу я працюю депутатом, стільки я з ним воюю через це», — розповідає пан Вовк.

Час проти озера

За словами Юлії Лацик, юриста та місцевої активістки, у травні люди написали в прокуратуру звернення з проханням з’ясувати справу із напівзасипаним озером. Прокуратура, своєю чергою, скерувала це звернення в сільськогосподарську інспекцію, екоінспекцію, водгосп.

«Найбільша проблема в тому, що офіційно не визначено межі прибережної захисної смуги (її ширина, згідно із законом, повинна становити 25 м). Екоінспекція звернулася у відповідні структури, щоб ті визначили межі. Однак поки одні пишуть приписи, інші хутчіше звужують озеро, щоб згодом межа прибережної смуги закінчувалася якнайдалі від їхніх ділянок (а їхні землі акурат на березі озера)», — пояснює Юлія.

Забудовники захищаються держактами на земділянки, які вони, найімовірніше, купили. Річ у тому, що рішення селищної ради щодо надання у власність ділянок на березі озера ухвалено в 1990-ті роки й підписано ще поперед­нім селищним головою. Проте їхню достовірність жителі радять перевірити кілька разів.

Приготуйтеся до пляжу

Поки в Брюховичах мізкують, як врятувати озеро, орендар земельної ділянки навколо нього чекає поки емоції вщухнуть і він продовжить розпочате. У своїй рації аніскільки не сумнівається, а, навпаки, готовий усе спростувати.

«Озеро не засипають, а підсипають, бо це природоохоронна зона. На березі ми плануємо облаштувати пляж. Окрім альтанок, я там нічого не зводитиму. Люди зможуть тут рибалити й відпочивати», — розтлумачив «Газеті» Володимир Омеляновський, орендар території.

Цікаво, що брюховичанам чоловік обіцяє вільний вхід на пляж, натомість чи впускатиме безплатно решту людей — поки що обдумує. Щодо засипання озера сміттям у нього свій контраргумент: він запевняє, що це сусід замощував дорогу битою цеглою, але в озеро цей непотріб не попав.

«Якщо не заважатимуть місцеві жителі, то робота мала б швидко завершитися. Наразі її припинили через бажання мешканців, які хочуть, мабуть, балотуватися в селищну раду й роблять собі на цьому піар», — повідомив Володимир Омеляновський.

Щоправда, ці слова мало вплинуть на подальший розвиток подій. Адже через кілька днів місцеві люди пообіцяли знести металевий паркан власноруч, якщо не отримають вичерпні відповіді на низку запитань про власників та межі ділянки й майбутнє будівництво на цьому місці. Лист скерували в обласну прокуратуру та селищному голові.

4 вересня 2014, Львівська газета
http://www.gazeta.lviv.ua/ecology/34052

Запах нечистого

Біля трьох міст на Львівщині незаконно висипали кількасот тонн шкідливих відходів із різким запахом аміаку та сірки. Знайти винних обіцяє «Правий сектор»
Кілька тижнів тому відразу в кількох місцях на Львівщині знайшли насипи невідомої речовини із запахом аміаку. Жертвами забруднення стали мешканці села Рясне-Руська, міст Стрий і Жидачів. У трьох точках об’єми сірих насипів вражали – за попередніми підрахунками, викинули просто неба кілька десятків тонн відходів. Попри сморід і просочування в ґрунт, отруєння людей із навколишніх сіл, суміш відходів не тільки не прибрали, а й не з’ясували їхнього походження. Ну, а головне — ніхто досі точно не знає, що саме висипали неподалік житлових будинків.

Пішли на запах

Напочатку липня дідусь із села Рясне-Руська повертався з городу ввечері, коли побачив, як кілька молодих хлопців приїхали вантажівкою. Коли хлопці почали висипати чорний попіл з їдким запахом, чоловік перепитав, чи вони мають дозвіл.

За попередніми підрахунками, просто неба викинули кілька десятків тонн відходів
«Хлопці сказали, що мають, але ніхто в це не повірив. Поки ми приїхали на місце, тут уже не було нікого, тільки ось це», — розповідає «Газеті» Емілія Смокоровська, голова Рясне-Руської сільської ради, показуючи на тонни невідомої сірої речовини.

Від спеки насипи змінюють місцями колір на яскраво-голубий і час від часу потріскують. Ходити поряд стає дедалі складніше, особливо у спекотні дні, повітря наповнюється різким запахом гнилі, сірки й аміаку.

«Моя донька та її однокласниця вже непритомніли від запаху, — розповідає жителька Рясне-Руського Зоряна Лозинська. — Працювати на городі тепер неможливо, від запаху починає боліти голова й дерти в горлі. Легше стає тільки тоді, коли змінюється вітер і запах відносить у протилежний бік».

Про різке збільшення скарг на головний біль говорять і в сільській лікарні. Богдана Гащук, медсестра лікарні, розповіла «Газеті», що найпоширеніший зараз недуг — це кашель. Із серйозними болями й отруєннями люди не звертаються сюди, а їдуть до Львова.

Усі відтінки сірого

Головне питання, яке слід вирішити якнайшвидше: яку саме речовину висипали невідомі. Що швидше це зроблять, то швидше вдасться розпочати роботу з її утилізації.

Серед варіантів: пестициди, відходи будівельного, автомобільного чи медичного виробництва.

Колись це була земля Міністерства оборони, але тепер приміщення продали різним власникам. Саме в одному з таких приміщень складували ці відходи
«Відходи Рясне-Руського та Стрия об’єднали в одне кримінальне провадження. У Стрию вже вдалося з’ясувати, хто власник приміщень, біля яких знайшли відходи, — розповідає «Газеті» Олексій Титаренко, начальник управління з організаційних питань, планування цивільного захисту та підготовки населення департаменту з питань цивільного захисту ЛОДА. — За попередніми підрахунками утилізація такої кількості відходів обійшлася б у кілька мільйонів гривень».

Відтак саме вартість процедури утилізації зараз вважають основним мотивом вивезення сірого непотребу на навколожитлові території.

Правий сектор і Держекоінспекція

Поки міліція намагається знайти винних у забрудненні кількох гектарів землі, за незвичне  розслідування взявся «Правий сектор. Стрий». Цікаво, що дізналися ми про це лише тоді, коли не могли з’ясувати, де перебувають аналізи Державної екоінспекції Львівщини, які відправили в Київ.

Ніхто досі точно не знає, що саме висипали неподалік житлових будинків
«Ми не маємо потрібної техніки, щоб провести аналіз на встановлення речовини. Тому відправили їх в Інститут екогігієни і токсикології ім. Л.І. Медведя. Там речовину пообіцяли невдовзі визна­чити», — розповіли «Га­зеті» в лабораторії Держ­екоінспекції Львівщини.
Лист відправили 8 серпня, але 11-го в самому інс­титуті про нього навіть не чули. Як пояснили в інформаційному запиті для «Газети» в екоінспекції, затримка сталася тому, що до них звернулися з громадської організації «Правий сектор. Захід». Активісти зголосилися особисто передати аналізи з листом держорганізації. Нам вдалося поспілкуватися з одним із активістів стрийчан.

«Оскільки державні органи за стільки часу не з’ясували, що саме за речовина лежить просто неба, ми вирішили взяти справу у свої руки, — розповів Михайло Алексєєв, активіст «Правого сектора» у Стрию. — У понеділок наша людина поїхала до Києва, щоб завезти туди аналізи. Окрім того, ми дійшли висновку, що це наслідки переробки використаних автомобільних каталізаторів. Але я навіть не можу уявити, звідки їх стільки могло взятися. Колись це була земля Міністерства оборони, але тепер приміщення продали різним власникам. Саме в одному з таких приміщень складували ці відходи».

Михайло — заявник у справі щодо забруднення території у Стрию. За його інформацією, власник складу, приватний підприємець із «Львів Мет Союз», уже зізнався, що відходи були в них. Щоправда, офіційно підтверджувати це відмовляються.

Цікаво, що, за інформацією у ДП «Інформаційно-ресурсний центр», підприємство є посередником у торгівлі машинами, промисловим устаткуванням, суднами та літаками, займається гуртовою торгівлею металами й металевими рудами, відходами та брухтом.

Зв’язатися з керівником підприємства за офіційним номером телефону масштабного підприємства з мільйонним грошовим обігом нам наразі не вдалося — ніхто так і не підняв слухавку.
Мар"яна Вербовська, Львівська газета http://www.gazeta.lviv.ua/ecology/33661
Львів — Рясне-Руська — Львів
21 серпня 2014 року

Місто для заводів

Біля Яворова зведуть індустріальний парк, який вирішить дві проблеми району: наслідки підприємства «Сірка» та відсутність готових приміщень для міжнародних та мультинаціональних компаній

Карина Лазарук, Мар’яна Вербовська

Це —  хороша ідея, за неї треба братися!» — каже «Газеті» Іван Карпа, голова Яворівської райради, індустріального парку на території Яворівщини і розбирає папери на столі, щоб знайти назву проекту, в рамках якого реалізовуватимуть цю ідею. Наразі голова ради не знає деталей проекту, але вірить, що люди знайдуть роботу, тому наголошує: парк слід будувати.

Екзотична ідея — зведення індустріального парку — не нова в Украї­ні, але дуже влучна для цього району. Невдовзі тут планують звести унікальний комплекс, де низка підприємств утворить міні-місто. Промислові підприємства розташують за кілька кілометрів від Яворова, поряд обіцяють звести готель для бізнес-гостей та кілька кафе та їдальню, щоб створити для роботи максимально зручні умови. Сюди зможуть приїжджати підприємці звідусіль, щоб запускати виробництво, а люди, які мешкають навколо, вже мають надію на робочі місця.

Пісок і сірка

Зараз на території майбутнього парку — долина з піску. Де-не-де тут можна знайти закам’янілу сірку жовто-зеленого кольору. Поки що тут нічого не натякає на майбутню конструкцію, але заступник голови райради Володимир Сичак переконаний, що майбутнім підприємцям тут дуже сподобається.

«Парк розташовуватиметься поряд з митним переходом Грушів — Будомєж, що тільки підсилить привабливість для інвесторів. Є прекрасні приклади парків у Польщі. Я там був і переконався, що це — добра ідея», — каже Іван Карпа.

Недалеко від потенційного парку є Яворівський полігон, а дорогою до Польщі — велике озеро, яке утворилося в одному з кар’єрів. Час від часу тут лунають постріли й вибухи з полігону.

«Індустріальний парк — одна з небагатьох позитивних ідей, які ми зараз обговорюємо. Решта тем про те, що відбувається на Сході країни, та про хлопців, які вже виїхали туди з Яворівського полігону», — розповідає «Газеті» Володимир Сичак.

Землю відновлять за кошти Європейського Союзу в рамках програми транскордонного співробітництва Польща — Білорусь —Україна. Місцеві ради повинні дофінансувати лише 10% вартості проекту.

20 років без роботи

Територія, де планують збудувати парк, — залишки колишнього ДГХП «Сірка».

Парк створять на 40 гектарах землі екс-підприємства. Дуже довго цю територію називати мертвою, бо в 60-ті роки минулого століття тут був найбільший у світі сірчаний кар’єр, площею 950 гектарів. За роки експлуатації відкритим і свердловинним способами тут добули понад 20 млн. т сірки, з якої виготовляли мінеральні добрива для сільського господарства колишнього СРСР. На початку 1990-х років виробництво самородної сірки стало нерентабельним, а з 1992 року видобуток руди майже припинили. Тоді кілька сотень людей втратили роботу. А за кілька років люди масово почали виїжджати на заробітки закордон.

Індустріальний парк — це шанс якщо не повернути своїх із-за кордону, то принаймні уникнути наступних хвиль еміграції.

Відновлення та розвиток

«Цей проект реалізовують п’ять партнерів: Любачівська міська рада,  партнери Любачева, Яворівська районна та Новороздільська міські ради й Інститут регіонального розвитку. Кожен з них має свою ділянку роботи. В рамках цього проекту передбачено рекультивацію двох ділянок: у Яворівському районі — 40 га та Новороздільської міськради — 46,4 га, — розповідає «Газеті» Олена Бей, координатор проекту, директор центру підтримки бізнесу NewBiznet. — Зараз відбувається рекультивація землі та технічний нагляд за роботою. Ми розробляємо низку документів, які допоможуть цей проект реалізовувати далі. Ще не закінчено роботи, оскільки ми взяли забруднені землі».

Зараз в ініціаторів ідеї є дві мети:

1. Відновлення екологічної рівноваги на забруднених ділянках.

2. Розвиток підприємництва й поліпшення доступу інвесторів.

Отож у рамках проекту мають створити концепції (проекти вже підготували) майбутніх парків на обох територіях.

В обох районах вже створено інституції місцевого економічного розвитку. В Яворівському районі це — Агенція місцевого економічного розвитку, яка працює вже з червня, у Новому Роздолі — це Центр регіонального розвитку. Їх завдання однакові: сприяння місцевому економічному розвитку на території районів.

«Вимоги до підприємств прості: щоб цей індустріальний парк приніс багато користі місцевій громаді й мешканцям району. Тобто наповнював бюджет на всіх рівнях. Бо якщо підприємство, наприклад, зареєстровано в Києві, а має своє виробництво в Яворівському районі, то, згідно з чинним законодавством, більшість податків йде в центр. Зараз ми вивчаємо закордонний досвід ІП у світі, щось можемо запозичити», — розповідає Олена Бей.

Для запобігання ризикам, які пов’язані з негативним впливом виробництва на довкілля, концепцією передбачено, що пріоритетними напрямами діяльності індустріального парку будуть так звані «сухі» легкі промислові галузі, що не потребують знач­них затрат ресурсів і, відповідно, мають невеликі викиди  забруднювальних речовин у повітря.

Подібні парки в Украї­ні функціонують, зокрема, в Кіровограді та на Закарпатті. Кожний парк має певну особливість, наприклад, Яворівський парк має бути максимально дружнім для довкілля.



P.S. Проект здійснюють у рамках програми «Розвиток підприємництва шляхом поліпшення доступу до інвестиційних ділянок у місті Любачів та ґміні Любачів, а також відновлення деградованих земель Яворівського району та м. Новий Розділ», що реалізують у рамках Програми транскордонного співробітництва Польща — Білорусь — Україна 2007 — 2013 рр. і фінансує його Європейський Союз у рамках Європейського інструменту сусідства та партнерства.

Львів — Яворів — Львів
7 серпня 2014 Львівська газета
http://www.gazeta.lviv.ua/ecology/33131

Рибний день

Кілька десятків тонн мертвої  риби та забруднена вода в річці й місцевих озерах — результат викидів спиртзаводу

Мар’яна Вербовська

Багато мух та блискуча луска риби біля берегів Рати — така картина понад тиждень жахала людей у Рава-Руській та біля неї. Чимало місцевих заробляли на розведенні риби, а тепер їхній бізнес зупинився. Відходи рава-руського заводу «Укрспирт», що розташований за 6 км від кордону з Польщею, без очищення потрапили прямісінько в річку. На підприємстві запевняють, що їх підставили. А рибні бізнесмени готують позови до суду.

Спиртові ріки...

На подвір’ї депутата сільської ради пані Віри, що акурат біля Рави-Руської, є невелике озеро. Вона з чоловіком планували, що на пенсії матимуть хобі — розводитимуть рибу й рибалитимуть разом з онуками. Поряд із водоймою є  розкішний сад, який зараз чудово захищає від смороду здохлих амурів, що виблискують біля берегів. Коропових вирощували й годували кілька років, вони встигли набрати більше ніж десять кілограмів.  Кілька днів тому в озеро затекла вода з Рати, і відходи зі спиртзаводу отруїли всю місцеву рибу.

«Тепер наш ранок починається з того, що чоловік дістає мертву рибу з води. Після ночі її може бути до двадцяти штук, упродовж дня випливає ще кілька. Якщо швидко не прибрати, то все подвір’я наповнюють мухи, а про запах краще промовчати», — скаржиться  Віра Чорна.

Найбільше обурює жінку, що керівництво заводу нікого не повідомило про те, що відходи тепер у воді. Натомість збитки  від забруднення неможливо порахувати. Крім пані Віри, є ще десятки людей, які потерпають від лиха, є підприємці, які втратили десятки тонн риби. Зараз вони готують позови до суду на завод.

Один за всіх

За кількасот метрів від міста розташований завод  «Укрспирт». Поряд немає житлових будинків, лише сірі корпуси підприємства за зачиненими яскравими синіми воротами. На наш подив, завод площею кілька гектарів (де розташовано три відстійники з небезпечними відходами) пильнує один охоронець. Загалом історія з виливом відходів відкрила чимало цікавого про спиртзавод...

«Дамбу хтось уночі підкопав, під тиском вода вилилася в річку, от і все, — привітавшись, починає пояснювати ситуацію «Газеті» Олег Рудзвінський, заступник директора спиртзаводу. — Виявилося, що дамбу можна було розкопати вручну, а ми тут жили й сто років про це не здогадувалися. Упевнений, що це справа рук попереднього директора. Люди не люблять його, бо в нього було специфічне до них ставлення. Він обзивав їх, наказував, це був міні-терор».

Загалом позиція адміністрації заводу вкрай проста, її можна вкласти в кілька тез: «Нас підставили. Це — диверсія. Керівництво хочуть змінити».

Дорогою до відстійників з відходами пан Олег іще кілька разів повторив ці фрази, а пізніше розповів про технологію очищення відходів. Самі ж озера з брудною сіро-зеленою водою вражають іще більше: вони не мають накриття і жодного відгородження, кожен охочий може підійти й подивитися на це. Запах бродіння нам пояснили принципом очищення органічною речовиною «Біомікс».  Кілька кілограмів добавок кидають в озеро, яке через деякий час затягує темно-коричнева плівка: під нею вода очищається.

Ще один важливий нюанс: забруднена вода поступово перетікає з першого до останнього озера. Теоретично, третє озеро мало би бути найчистішим. Але саме з нього брудна вода перетекла в річку й отруїла її. Іще одне зауваження стосується заступника директора, якому так і не вдалося пояснити, куди тече вода після останнього етапу очищення. Подаємо діалог без купюр:

«Газета»: Коли озеро з відходами ще не підкопали, відходи потрапляли в річку?

Заступник директора: Ні.

«Г»: А куди вода зникає?

З. д.: Вона тут очищається. Як би це сказати? Осідає в ґрунт.

А на запитання про те, чому керівництво заводу не попередило людей про забруднення, поспішає спростувати: «Ми телефонували в міліцію, щоб повідомити, що нас підкопали!»

За кілька кілометрів від заводу, в кабінеті міськради теж певні, що підприємство підставили. Ірина Верещук, міський голова Рава-Руської, певна, що, попри екологічну шкоду, завод дуже потрібен місту.

«Для мене ця ситуація є неприпустимою. Якщо закриють завод, то майже сто людей залишиться без зарплати, а місто не матиме податків. Завод є одним із бюджетоутворювачів. У нас є тільки три підприємства, які платять податки. Ми вирішили поїхати в Київ і проситися на прийом до президенти, бо це вже просто все! Хтось штучно розкопав дамбу», — резюмує пані Верещук.

Мовчать, як риби

Через тиждень після забруднення річки про жодні заходи очищення ніхто так і не сказав. Як пояснили «Газеті» в екологічній інспекції Львівщини, в день забруднення в Раву-Руську поїхали інспектори. Результати засвідчили: перевищено можливі норми концентрацій у річці Рата, зокрема, завислих речовин, амонію сольового, нітритів, фосфатів, заліза. Скид стічної води спричинив пониження розчиненого кисню, що й призвело до загибелі риби.

«За повторними пробами ми поїхали 8 липня. Незабаром матимемо результати. Щодо побоювання про забруднення води в колодязях, то це наразі не підтверджено»,                                                                             коментує Богдан Катюдик, інспектор Державного екологічної інспекції.

Саме нові аналізи мають розтлумачити, чи забруднена вода в криницях. Паралельно підраховують кількість позовів на спиртзавод та масштаби відшкодувань підприємцям. Вочевидь, останнє змусить завод переглянути своє ставлення до кількості охоронців, безпеки озер та ставлення до вигаданих ворогів.

Львівська газета,  № 26, 10 липня 2014 року

Тепловий удар

У рамках «Угоди мерів» Львів планує підвищити свою енергоефективність на 20% до 2020 року. «Газета» відвідала один з успішних прикладів реалізації проекту в Глинянах

Мар’яна Вербовська

Четвертий рік поспіль Львів реалізовує проекти енергозбереження в рамках «Угоди мерів». Формула проста: місцеві органи влади готують проекти з утеплення будинків, заміни дахів, альтернативних джерел енергії та очікують результатів. Якщо проект схвалюють, то невдовзі місто крок за кроком починає змінюватися.

Врятована лікарня

Глиняни — одне з перших міст на Львівщині, де успішно встигли врятувати лікарню, скориставшись проектом «Угоди мерів». Тут живе три тисячі людей, багато з яких їздить на роботу до Львова. Понад 20 років тому закрили найпотужніше підприємство, яке ткало унікальні килими, після цього альтернатив було вкрай мало. Але торік тут розпочали утепляти та реконструювати медзаклад і тепер економлять до 50% енергії на опалення. Щоправда, важливіше те, що натхненні прикладом у місті підготували ще  кілька проектів для реалізації.

Два роки тому пацієнти місцевої лікарні змушені були  взимку повертатися додому навіть тоді, коли перебували на стаціонарному лікуванні. Температура в палатах опускалася нижче ніж 14 градусів тепла, а трухляві вікна розсипалися на очах.

«Вікна були настільки погані, що постійно було багато пороху, отож санітарний стан не можна було втримати в порядку. Поки лікарню не реконструювали, то взимку в кімнаті температура опускалася до нестерпного холоду. Тому хворі часто не залишалися в лікарні, а йшли додому», — розповідає  Валерія Ковальчук, медична сестра Глинянської районної лікарні.

І хоч такою лікарнею когось злякати в Україні марно, але один із жителів був настільки шокований злиднями, що вирішив щось змінити.

«Насправді тут, крім лікарні, є дуже багато проблем, але треба було розпочати з чогось одного. Це була лікарня, в яку страшно зайти, — розповідає Олег Гураль, директор благодійної організації «Фонд розвитку Глинян». — Ми створили фонд і почали писати разом з місцевою владою заявки на грант в рамках «Угоди мерів».

Гранд на 210 тисяч євро витратили на те, щоб максимально підвищити енергоефективність: замінили дах, усі вікна поміняли на енергоощадні, утеплили  стіни. Тут довго не вірили в переродження лікарні. Навіть коли майстри почали міняти дах, то ширилася плітка, що нібито лікарню комусь продали.

«Це було смішно. Ми всім пояснювали, що це — дурниця, — розповідає «Газеті» головний лікар Глинянської районної лікарні Юрій Капітанець . — Із 1962 року приміщення ніхто серйозно не ремонтував, тому можете лише уявити, що тут було».

Тут було дійсно страшно, попри  свіжу фарбу та новий дах, усередині медзаклад залишається не в найкращому стані. Але це, як кажуть глинянські активісти, «плани зовсім інших проектів».

Справа мерів

Глиняни — один з десятків проектів, які реалізовують на Львівщині. Щороку в області збільшується кількість охочих міст, які приєднуються до проекту.  До прикладу, тільки у Львові зреалізували десятки проектів за останні чотири роки: утеплюють садочки, замінюють вікна в школах, захищають від видування тепла житлові будинки.

Угода передбачає, що керманичі дбатимуть про те, щоб знайти золоту середину між витратами  на теплопостачання, температурою в квартирі та теплозбереженням. Для українців це особливо важливо, бо в нас споживання тепла на квадратний метр у два-три рази перевищує показники країн ЄС. Наприклад, після якісного утеплення будинку вдається зекономити від 50-ти до 78% електроенергії, що суттєво зменшить подальші витрати на обігрів будинків.

Оригінальність «Угоди мерів» у тому, що ідеї мають народжуватися на місцях, а головне — міські голови угодою готують собі подушку безпеки, бо щойно виникнуть у місті  енергопроблеми, то першими винними будуть саме вони. Цього року у травні понад 70 міст України стали підписантами угоди та активно працювали над скороченням споживання викопних палив та міських витрат на закупівлю енергії.

Угоду започаткували в Європейському Союзі задля того, щоб охопити місцеві та регіональні органи влади, які беруть на себе добровільні зобов’язання підвищувати енергоефективність та нарощувати використання відновлювальних джерел енергії на своїх територіях. Згідно із зобов’язаннями угоди, мери прагнуть скоротити власні викиди СО₂ щонайменше на 20% до 2020 року, сприяючи розвитку екологічно орієнтованої економіки та підвищенню якості життя.

Хто має право приєднатися?

«Угоду мерів» відкрито для всіх місцевих органів влади, які демократично утворені з обраних представників, незалежно від їхнього розміру та того, на якому етапі реалізації є їхні енергетична й кліматична політики.

«Щоб приєднатися до постійної ініціативи, місцеві органи влади повинні зробити кілька речей: представити ініціативу «Угода мерів» міській раді, гарантувати, що формальне рішення про підписання угоди отримало її схвалення через ухвалення нею офіційного рішення, уповноважити мера або прирівняного до нього представника міської ради підписати форму приєднання, відправити електронне повідомлення в офіс «Угоди мерів», щоб повідомити комісію про рішення приєднатися до ініціативи, взяти до уваги подальші кроки, викладені в електронному повідомленні-підтвердженні, спрямованому міській раді», — кажуть організатори.

Важливо, що часових обмежень подання заявок немає. Місцеві органи влади можуть підписувати «Угоду мерів» у будь-який час, адже термінів для цього не встановлено. Церемонії  проводять щорічно, на них прибуває велика кількість міських голів, які користають з можливостей міжнародного репрезентування громади на публічному підписанні.

Львівська газета, №25, 3 липня 2014 року

Купи слона

У Львові зростає попит на екзотичних тварин: купують мавп, мурах та навіть тигрів

Тілька років тому львівська сім’я вирішила придбати черепаху. Вона прожила з родиною тривали час, аж поки господар вирішив спробувати суп з екзотичної тварини. Разом із плазуном гурман позбувся кількох друзів. Такий прик­лад — рідкість у Львові, зазвичай тварин віддають у зоопарки чи еколого-натуралістичні центри. Щоб таких страшних історій не траплялось, екологи радять ретельно подумати, перш ніж розділити житло з новим улюбленцем.

Родом з Африки

В Україні до будь-яких тварин ставляться як до живого сміття

«Екзотичних тварин переважно привозять з Африки або Азії. Україна нині є в досить закритому стані, тобто до нас потрапляє не так багато незвичних тварин. Узагалі світове законодавство забороняє вилучати тварин з природи, бо приручати можна тільки диких. Тому більшість львів’ян, які мають удома таких улюбленців, отримала їх тільки тому, що їх виведено в неволі. Зазвичай цих тварин привезено з теплих країн, і вони потребують, щоб ви створили їм схожі умови. Чимало людей має акваріумних рибок, це на 90% екзотика. У природі вони поширені в Південній Америці, Африці, Південно-Східній Азії, є й кілька австралійців», — розтлумачує появу незвичних тварин у Львові Ігор Антахович, директор Львівського дитячого еколого-натуралістичного центру.

Другою за рівнем захоплення екзотичними тваринами є тераріумістика. Комах зазвичай обирають дуже великих, популярними є павуки-птахоїди, які родом з Африки. Одиниці у Львові можуть собі дозволити мавп. 

«У нашій колекції є одна мавпа, яка потрапила з приватних рук. Люди привезли її з-за кордону, дуже любили й добре до неї ставилися. Відмовитися від примата їх змусила поява маленької дитини, малюк почав підростати й цікавитися, хто ж це живе з ним у квартирі. Врешті найменший представник родини поранив мавпу, випадково притиснувши дверима її хвіст. У тварини почалося нагноєння, її треба було довго лікувати. Тому дуже раджу добре подумати: це — дорого і складно. Тварина мусить почуватися комфортно і мати змогу розмножуватися», — продовжує Ігор Антахович.

Багато тварин, яких віддають в еколого-натуралістичний центр, має затяжні авітамінози, рахіт і низку інших недоліків утримання. 

У нас дуже мало спеціалістів, які можуть відрізнити лірохвостого жако від червонохвостого

Іще одна історія — про цукрового опосума. Він — один із новачків на екзотичному ринку одомашнення, сумчаста австралійська тварина, яку вже продають у Чехії та Польщі. Львів’яни його купили для своєї дитини, дуже любили та піклувалися про нього. Але не врахували, що опосум — нічна тварина. Тобто весь день він спить, згортається у своєму гнізді, його фактично не видно. Це прикро, бо він має дуже специфічну зовнішність: трохи схожий на білку, в нього великі очі. Коли настає ніч, опосум починає свою активність, шумить і не дає нікому спати. Тож тепер тварина переїхала до своїх друзів в еколого-натуралістичний центр. Цікаво, що вона в природі дуже рідкісна. А завдяки одомашненню чудово розмножується. 

У списку місцевих прибульців є і червонохвостий жако, який коштував дуже дорого. Люди його віддали тому, що він кричав на все горло й розкидав речі в домі. Тож фахівці радять: перш ніж завести папугу, будьте готові до того, що він крикливий. Папуги всі дуже шумні й метушливі, смітять і розкидаються всім, що є в клітці. Майже всі мають різкий голос.

«Птахи, як і люди, мають таланти. Хтось може навчитися говорити, а хтось — ні. Передбачити це неможливо. Зазвичай папуг продають через зоо­магазини, тому поспілкуватися з власником вдається рідко. Власне, покупці купили жако, сподіваючись, що він говоритиме. Натомість птах голосно верещав і був максимально асоціальний. На щастя, ці люди були нашими знайомими й віддали папугу нам. За півроку його характер зовсім змінився, йому сподобалося, що сюди приходить дуже багато відвідувачів, з ним спілкуються», — пригадує директор.

Тварини й діти

Ігор Антахович запевняє, що тварина в домі — чудовий спосіб розвивати в дитини відповідальність та любов до інших. Дітлахи виростуть доб­рими й співчутливими. Але значно важливіше знайти якомога більше інформації про тварину й умови її утримання.

А ще важливо — не вірити всім коментарям у мережі. Особливо відгукам у форумах, де багато неправдивої інформації, найкраще віч-на-віч спілкуватися з фахівцями. Коментар може написати будь-хто, часто людина доглядає за твариною, не усвідомлюючи, що робить це неправильно. 

Інша галузь, яка може зацікавити дітей, — життя комах. Віднедавна в Україні з’явилося все більше оголошень про придбання мурах. Для цього навіть є спеціальна посудина — форнікарій. Він прозорий і відтворює життєвий простір мурашок. Спостерігати за тим, як комахи метушаться, однаково цікаво для дітей та дорослих, оскільки мурахи дуже соціальні, майже як бджоли. Мають свою ієрархію й обов’язки. Зазвичай утримують дуже великих мурашок — листорізів. Вони яскраві й заворожують маленьких юннатів.

Закон і звірі

Згідно з українським законодавством, господар повинен мати підтвердження про походження тварини, але цієї норми не дуже дотримуються в країні. Відсоток тварин, які потрапляють до нас нелегально, поки що невеликий, але м’яка буква закону може спровокувати іншу ситуацію. Важливо й те, що в нас дуже мало спеціалістів, які можуть відрізнити лірохвостого жако від червонохвостого на кордоні.

«2007 року під тиском громадськості вилучили мавп у фотографів на вулиці. Вони заплатили невеликий штраф, покарання як такого не було. Екзотичні тварини — це майже мафія в Україні. Пригадую, як міліція запевняла нас, що на тілі мавп не знайшли синців і слідів жорстокого ставлення. Розглядати справу в суді погоджувалися лише за умови, що тварини матимуть поранення. Відтоді нічого не змінилося. Попри те, що від 2007 року діє закон проти жорстокого поводження з тваринами, мало хто цього дотримується, — каже «Газеті» Тамара Тарнавська, представниця Міжнародної організації товариства захисту тварин SOS. — В Україні до будь-яких тварин ставляться (міліція, — «Газета») як до живого сміття».

Є ще один дуже важливий момент: тварини, яких тримають можновладці. Вони мають і крокодилів, і левів, і слона. Кілька років тому в посадової особи помітили леопарда. Він жив у жахливих умовах. Активісти намагалися напряму зв’язатися з власником тварини, але той їх буквально послав. Через кілька місяців леопард помер, і, на жаль, такий приклад не єдиний.

 

Довідка

Тигр — 1 тис. дол. 

Страус — 5 тис. грн. 

Скорпіон — 200 грн. 

Мавпа —  2 — 45 тис. грн.  

Равлик — 50 грн. 

Сова сипуха — 2400 грн. 

Леопардовий гекон — 200 грн.

Папуга ара —1000 грн.

Папуга жако — 15 тис. грн.

 "Львівська газета" №21, 2014 року

Лісова пісня

Стару історію зі знищенням 19 гектарів лісу в Брюховичах задля новобудов планують вирішити з новою владою

Мар’яна Вербовська

Десять років тому частина унікального Брюховицького лісу несподівано перетворилася на орендовану ділянку під спортивно-оздоровчий комплекс. Жодного комплексу там не побудували, натомість землю в незрозумілий спосіб вдалося купити підприємцям, які оперативно її продали ще десяткам людей. А невдовзі євреї знайшли фотодокази поховання їхніх земляків на цій території. Проте наразі навіть це не зупиняє нових власників зводити тут квадратні метри.

Боротьба за ліс

Цього року Юлія Лацик, активна захисниця лісів, отримає диплом юриста. Це — її друга освіта, яку вона вирішила здобувати після того, як у її селищі почали вирубувати ліс, щоб побудувати приватні котеджі. Нині вона разом із односельцями готує звернення до нової влади, бо торік її листування з різними владоможцями мало нульовий результат. Цікаво, що торішній лист Юлії тепер виглядає, як злий жарт, бо серед адресатів: Янукович, Азаров, Проскуряков, Пшонка, Лукаш. Єдиною у справі залишилася голова Комітету ВР з екологічної політики Ірина Сех.

«Це почалося 2003 року. «Львівлісгосп» передав на баланс селищній раді 19 гектарів лісу. Пізніше цю територію зарахували до рекреаційної зони. У березні землю взяли на баланс, а у квітні ухвалили рішення про те, щоб надати територію в оренду «Новобуддизайну» та «Буддизайну» для будівництва спортивно-оздоровчих комплексів. У документах прописали: «…з елементами житлової забудови…». Пізніше слово «елементи» зникло, залишилося тільки «забудова». Невдовзі ділянки в шаленому темпі розпродали десяткам власників», — розповідає «Газеті» Юлія Лацик, проводячи екскурсію лісом, де от-от можуть з’явитися новобуди.

Після отримання дозволу, орендарі вирішили викупити цю територію, але селищна рада не дозволила. Тоді фізичні особи звернулися в Мукачівський суд. Чому саме туди,  ніхто не може зрозуміти. Паралельно з  Мукачівським судом розпочали судові слухання у львівських судах щодо незаконності передачі «Львівлісом» Брюховицькій селищній раді землі. Продали цю землю приблизно за 5 мільйонів гривень.

«2009 року селищна рада звернулася в суд, щоб визнати рішення про продаж не чинним через те, що ця земля не є їхньою. Але суд попросив, щоб з таким проханням  звернувся «Львівліс», — продовжує Юлія Лацик. — 2010-го з’являються в продажу державні акти на 15 сотих. Тоді в Брюховичах саме підстрибнули ціни на землю: за сотку платили 9-10 тисяч доларів. А ділянки, які розташовано в  розкішному рекреаційному місці, продали за 3 тисячі за сотку!»

Зараз суд розглядає справу на різних рівнях із фізичними та юридичними особами.

У зв’язку із зростання числа охочих поселитися в Брюховичах, місцеві вирішили створити групу активістів, яка захищала б не тільки ліс, але й озера та навіть каналізацію. Наразі активних членів тут майже 20, але до групи долучаються люди, які живуть навколо «болючих точок». Окрім того, віднедавна вони захищають і реабілітаційний центр, де лікуються люди із серцево-судинними захворюваннями. Саме біля нього невдовзі може вирости житловий комплекс.

«Мій дід каже: «Австрійці садили, поляки вирощували, москалі берегли, а наші прийшли і все на дрова змели», — сміється Юлія.

Єврейські поховання

В одному з інтерв’ю для телебачення місцеві жителі розповіли, що захищають не тільки ліс, а й поховання євреїв часів Другої світової війни. Це стало новим поворотом в історії, бо, якщо юридично вдасться довести доречність вирубування дерев та причину продажу землі, то будівництво на цвинтарі не зміг би виправдати ніхто. Єврейська громада вирішила зробити все, щоб знайти потрібні докази. Для того, щоб дістати фото, Мейлах Шейхет спеціально літав у США в Національний музей: там в архівах вдалося знайти аерофотознімки того періоду. 

«Маємо аерофотознімки розкопок 1940-х років, де видно, що багато жертв засипали вапном, щоб від тіл не поширювалася інфекція. Я не говорив із забудовниками, але звертався у селищну раду: там з нами не захотіли співпрацювати, лише відписали, що ми зводимо на них наклеп, й вони подадуть на нас у суд. Зараз у суді ми оскаржуємо всі документи, за якими дозволили на цьому місці будувати», — розповідає «Газеті» Мейлах Шейхет, директор Центру дослідження юдаїки і благодійної організації «Єврейське відродження» .

 На підставі фотозвіту Науково-дослідний інститут геодезії і картографії провів експертизу, в якій довів, що ці документи можуть бути підтвердженням масового захоронення часів Другої світової війни. Дані геодезичних вимірів меж братніх могил збігаються із зображенням прогалин на архівному аерознімку.

Час збільшувати площу

Місцева влада в Брюховичах факт поховання наразі не визнає, натомість вирубування лісу тут сприймають як належне, основний аргумент — число людей збільшується, отож їм потрібно десь жити.

Такої думки дотримується, зокрема, й селищний голова Олексій Процик.

«Єврейська спільнота звернулася до нас, що на цій території були єврейські поховання. Спеціалісти приїжджали й брали на цьому місці проби. В результаті дійшли висновку, що жодних заховань там не було», — прокоментував «Газеті» пан Процик.

 На запитання, чи доцільно вирубувати рекреаційний ліс задля житлової забудови, селищний голова по-філософськи відповів: «Будівництво міст розпочалося 3-4 тисячі років тому, й ці площі треба збільшувати. Така реальність. Щоб розширювати міста, потрібно вирубувати ліси, осушувати болота тощо. Як сільський голова я проти таких речей, але сталося так, що 2005 року ці землі віддали в оренду, а пізніше землі продали. Не оправдовуватимуся, але тоді я не був селищним головою».

О. Процик запевнив, що живе в комунальному домі, і ні він, ані його рідні не мають намірів жити на тій території, де планують вирубати ліс.

«Мені часто закидають, що я щось приховую (йдеться про земельні ділянки. — «Газета»). Мені 68 років, і я маскуюся? А жити буду, коли мені буде 98?» — резюмував Олексій Процик.

"Львівська газета" № 22, 2014