Річка зі зливів

Кілька років поспіль річка Боберка у Бібрці наповнюється стоками місцевої каналізації. Про плани очищення русла в місті наразі не говорять


Сіро-зелена мутна вода тече під маленьким мостом у Бібрці. Потічок настільки брудний і смердючий, що не виникає навіть думка помити в ньому руки чи скупатися. Місцева каналізація не працює, тому всі зливи течуть через місто за течією, як у Середньовіччі. А узбіччя заростають бур’янами й горами сміття. Так триває вже кілька років.

— Раніше тут жили бобри. Звідси, власне, й назва річки. Такі тваринки оселяються лише в чистих місцях, тому їх тут уже давно немає. Тепер поряд неприємно навіть проходити. От ви запитуєте, чи дозволяю я купатися там дітям. Запитання зникне, якщо ви хоч раз побачите, як виглядає вода, — каже місцева мешканка пані Катерина.

Вода виглядає плачевно. Справді, багато питань зникає, коли побачиш річку на власні очі. Мутний потік зовсім не нагадує природну течію. Усі, хто проходив неподалік, поки ми фотографували Боберку, казали що річка така кілька останніх років. Мало хто вірить, що її ще можуть очистити.

Шукають винуватого

Цього року нарешті знайшли винуватого в тому, що сталося з річкою. Під час перевірки Державна екологічна інспекція дійшла вис­новку, що очисні споруди повної біологічної очистки… в неробочому стані. Вони потребують капітального ремонту та реконструкції, з огляду на корозію та руйнування металевих конструкцій технічних ємностей. Очисні споруди перебувають на балансі КП «Бібрський комунальник» і розташовані за межами міста Бібрка (на землях Бібрської міської ради Перемишлянського району Львівської області).

«Ми виявили порушення правил охорони водних ресурсів, а саме: самовільний скид не­очищених стічних вод з КН по аварійному випуску в річку. Технічний стан КНС незадовільний і потребує капітального ремонту. Очисні споруди неробочі, а облік кількості стічних вод, які скидають у річку, ведуть у довільній формі», — повідомив «Газету» Василь Стрижак, заступник начальника Держ­екоінспекції у Львівській області.

Простіше кажучи, каналізаційні зливи у Бібр­ці течуть просто в річку. За виявлені порушення  Державна екологічна інспекція притягнула до адміністративної відповідальності в. о. директора КА «Бібрський комунальник» Іваськів О.А. та заступника  директора Рожкова О.А.

Такий самовільний скид неочищених стічних (зворотних) вод тривав іще впродовж 2011-2012 років. Відтак інспекція нарахувала комунальному підприємству збитки на суму 2398 гривень. Стосовно ж стану води, то експерти не приховують, що вона давно не відповідає нормам.

«За підсумками протоколів вимірювання показників складу та властивостей проб вод, що їх провів відділ інструментально-лабораторного контролю Держекоінспекції, якість води не відповідає вимогам «Правил охорони поверхневих вод від забруднення зворотними водами», — резюмували в екоінспекції.

Іще навесні Господарський суд Львівської області вирішив стягнути з комунального підприємства «Бібрський комунальник» у дохід місцевого бюджету Бібр­ки збитків на суму 2398,03 грн., завдані державі з порушенням вимог природоохоронного законодавства, а в дохід державного бюджету України — судовий збір у сумі 1720,50 грн. Проте ці гроші — мізер проти шкоди, якої завдали природі.

Мовчазні комунальники

Позиція представників КП «Бібрський комунальник» вразила найбільше. Насамперед тому, що ми домовилися про зустріч, але коли приїхали в Бібрку, то представників керівництва не було. Ба більше, довелося вислухати звинувачення на кшталт: «Чому ви не передзвонюєте, не уточнюєте, ще раз не нагадуєте?» Коли ж «Газета» спробувала взяти коментар у телефонному режимі, то керівник «Бібрського комунальника» заявила, що «коментарів не дає» тому, що… не хоче. Крім того, закинула, щоб ми писали статтю без її слів, бо, мовляв, «стаття вже й без неї готова».

— І взагалі, невже в Україні більше немає проблем? Чому вас так цікавить наше підприємство? — додала Ольга Іваськів, в. о. директора підприємства.

Не хочемо розчаровувати комунальників, але журналісти – не Кассанд­ра, і тексти в них не готові, поки не отримано всіх коментарів. Окрім того, вважаємо, що забруднення річки — одна з дуже важливих тем для України, не менш важлива, ніж багато інших.

Дізнатися думку міської влади «Газеті» так і не вдалося. Після низки дзвінків і прохань про коментар ми зрозуміли, що міський голова вкрай зайнятий і не має часу для розмови.

Як пояснив Олексій Балицький, очільник комітету екології Львівської обласної ради, поки що ніхто з Бібрки не звертався до них, щоб з’ясувати ситуацію. Після звернення «Газети» він пообіцяв, що справу візьмуть під контроль.

Мар"яна Вербовська, "Львівська газета. Вісник міста"
 07 липня 2013

Навіщо нам вугілля?

Сланцева революція змінить енергетичний ландшафт в Україні. І не тільки енергетичний…
Ініціатива видобування нетрадиційного газу переросла в авантюру з багатьма невідомими. Проте через два місяці ми вже знатимемо, видобуватимуть паливо чи ні.

Семінар Chevron у Львові

— Тепер усе в руках депутатів. Вони й вирішать, чи працюватиме тут компанія Chevron. Держава передала м’яч їм, — пояснює «Газеті» Володимир Ігнащенко, радник міністра екології та природних ресурсів України. Він приїхав до Львова, щоб коротко розповісти про угоду й відповісти на шквал запитань від місцевих депутатів.

Минулого тижня угода про видобуток сланцевого газу нарешті потрапила в руки депутатів Львівщини й Івано-Франківщини. Це означає, що до кінця літа ми знатимемо, чи працюватиме Chevron в Україні. Сплив час політичних дискусій і страйків-карнавалів, треба вирішувати, хочуть люди, щоб тут видобували сланцевий газ чи ні.

Привіт, Америко!

На цей документ дві області чекали понад рік. 10 травня 2012 року Кабмін визнав Chevron переможцем у конкурсі на розподіл вуглеводнів у межах ділянки Олеська. Можна сказати, що саме відтоді тільки ледацюга не сперечався про те, чи доречно видобувати нетрадиційний газ у нашій державі. Ба більше, за 12 місяців, мабуть, не залишилося жодного українця, який не знав би, що таке сланевий газ.

Учасники суперечки поділилися на два ворожі табори: «за» впевнені, що ми станемо енергетично незалежними і ціна на газ у країні впаде, «проти» переконані, що нас чекають землетруси, забруднення води й тиранія американської компанії. Найбільше олії у вогонь у цій ситуації долили політики, зокрема представники ВО «Свобода» вирішили найактивніше захищати українців від «армагеддону». На останній зустрічі у Львівській облраді Ірина Сех, голова Комітету Верховної Ради України з питань екологічної політики, представник ВО «Свобода», патетично наголосила, що вона не поїде до Америки, щоб подивитися на роботу компанії Chevron.

«Львів — не Пенсільванія, Янукович — не Обама! Не поїду до Америки, бо мене чекають на Донеччині та Харківщині. Я отримала 731 сторінку з підписами проти буріння свердловин. Матері приїжджають звідти до мене в Київ, щоб розповісти, що вода в їхніх колодязях уже забруднена. Усім селом вони збирали гроші на квитки до Києва. Тому я маю бути там, разом із ними», — зазначила пані Ірина на сесії облради.

www.lesovod.org.ua

Виступ депутатки виглядав дуже емоційним на тлі інших доповідачів, зокрема й тому, що вона кілька разів повторила: радник міністра збрехав нардепам. Така радикальність особливо здивувала представників Chevron. Пітер Кларк, генеральний менеджер Chevron, усю доповідь прислухався до перекладачки, час від часу розводив руками й хитав головою, але нічого не спростовував. Складно змовчати про те, що на тлі часами неадекватних криків українських політиків сталевий спокій і стриманість представників американської компанії вселяли більше довіри.

Окрім того, диявол у деталях таки з’явився.Попри радикальність виступу Ірини Сех, в якому вона шість разів повторила, що не поїде до США, її колеги не були такими одностайними. Двоє людей з облради полетіли в Пенсільванію, серед них — прес-секретар ВО «Свобода» (?!) та помічник голови Львівської обласної ради Олександра Федів, помічник першого заступника голови Віталій Горбатенко. Депутати, які вирішуватимуть долю угоди, не потрапили у склад комісії, яка помандрувала до Штатів.

Дві області — одне рішення

Поки минулого тижня львівські депутати розпачливо заявляли, що не отримали тексту угоди, івано-франківські колеги розмістили текст документа на своєму сайті. Ба більше, текст угоди тоді вже висів на веб-сторінці «Економічної правди», а в нас і далі нарікали на її відсутність. На екологічній комісії ніхто ще не аналізував проекту, але всі мають свої зауваження.

«Як на мене, всю інформацію, пов’язану з роботою компанії, подають однобоко. Не запрошують на профільні зустрічі представників екологічних організацій. Тут важливо якнайбільше прочитати та дізнатися, бо питання дуже складне. Значна частина депутатів негативно ставиться до цього проекту. Мене дивує, чому акцентують на гідророзриві, адже значне використання вод буде з нашої землі. Якщо її забруднять, то невдовзі будуть шкідливими навіть дощі. Не бачу логіки у видобуванні сланцевого газу. Як патріот своєї області не можу зрозуміти, чому паливо видобуватимуть у нас, але ми його не використовуватимемо, — розповів «Газеті» Андрій Трусенко, голова екологічної комісії Івано-Франківської облради.

На Львівщині депутати продемонстрували своє скептичне ставлення, коли формулювали запитання представникові Мінекології. Більшість із них стосувалася забруднення території та вигоди для місцевого населення. Щоправда, раніше Пітер Кларк наголошував, що збуватимуть газ на вільному ринку, продаватимуть його тим, хто запропонує гідну ціну.

Звіримо годинники

Тепер депутати мають два місяці на те, щоб проаналізувати угоду та винести її на сесію. Якщо обидві ради скажуть «так», сланець почнуть шукати вже восени. Якщо ж вони не зможуть визначитися, то Кабмін може продовжити розгляд документів до 24 листопада. Листопад стане останнім шансом добувати нетрадиційний газ, бо влада більше не зможе продовжувати термін ухвалення угоди.

«Нині є завдання для обл­рад. Що вони захочуть, те й робитимуть. Чи організовуватимуть масові походи селами, чи інше, як вони визначать алгоритм погодження, так і буде.

Звичайно, з урядом треба буде все погодити. Ті зауваження, які захочуть внести депутати, потрібно узгодити зі Chevron», — пояснив «Газеті» Володимир Ігнащенко.

Цікаво, що депутати на Донеччині та Харківщині мали на вивчення угоди... менш ніж тиждень. Саме стільки часу дали їм на глибокий аналіз документа. За словами В. Ігнащенка, там люди мали «політичну волю», щоб виконати свою роботу.

Нагадаємо,  документ підпишуть на 50 років. Якщо це таки зроблять, першим етапом стане геологічне вивчення ділянки. Воно триватиме п’ять років. Загалом на цей процес планують витратити 350 млн. доларів. Цей етап повністю фінансуватиме компанія Chevron.

«Можливо, доведеться внести зміни до угоди, ми відкриті до співпраці. Розуміємо, що останнє слово скаже місцеве населення, і ми тепер очікуємо його відповіді», — повідомив «Газеті» Пітер Кларк.

Отож за час, який залишився, депутати облрад повинні врешті визначитися, потрібен нам сланцевий газ чи ні. Схоже, він міг би стати альтернативним джерелом енергії або природним лихом, або і тим, і тим водночас. Наразі настрій облрад підштовхує до того, що ми це так і не дізнаємося.
http://www.gazeta.lviv.ua/sites/default/files/08-09_s_1.pdf
Мар"яна Вербовська, "Львівська газета. Вісник міста"

Підприємство зі секретами

Незабаром у Львові запрацює сортувальна лінія, де вручну розділятимуть непотріб. Попри лічені дні до відкриття, підприємство про себе воліє мовчати

— Ми зробимо Львів кращим, міський голова повинен нами пишатися, — з такої фрази почав розмову з «Газетою» Крістіан Чернер, керівник підприємства, яке невдовзі сортуватиме відходи міста.

У травні планують відкрити лінію, де пластик, папір, скло та метал із місцевих звалищ розділятимуть для повторного використання та утилізації. Роботу виконуватимуть вручну: люди в спеціальному одязі та рукавицях сортуватимуть сміття, яке повільно їхатиме рухомою доріжкою. Робитимуть це на вул. Конюшинній, а керуватимуть роботою державне підприємство «Укрекоресурси» й приватна організація «Гігаджоуль».  Останню очолює австрійський інвестор  Крістіан Чернер, який майже 10 років на Львівщині будує «бізнес зі сміття», періодично нагадуючи про себе скандалами: 2006 року чоловік виграв аукціон на купівлю за 6,5 мільйона доларів повітряних воріт у Тернополі, але грошей так і не знайшов...

Таємні матеріали

«Нам мало відомо про цю фірму. Компанія «Гігаджоуль» активно працює на ринку постачання альтеративних енергоносіїв, зокрема для цементного заводу в Миколаєві. Підприємство розташоване неподалік «Метро», на вул. Городоцькій. Для нас важливо, щоб ТПВ щороку зменшувалися. У нас досі нема системи сортування сміття, понад 90% везуть на сміттєзвалище, — розповів «Газеті» Сергій Кіраль, начальник управління зовнішньоекономічних відносин та інвестицій Львівської міськради. —  Ми домовилися, що вони нас запросять, коли розпочнуть працювати. Знаю, що залишки після перероблення поїдуть на міську сміттярку. Є багато запитань до підприємства, бо вони з нами не погоджували проект і не консультувалися. Нас просто поінформували».

Попри те, що відкриття лінії на носі, над її роботою нависли десятки таємниць. Найменше про свою діяльність воліють говорити представники «Гігаджоуля». Їхні представники у Стрию розповідають, що не говоритимуть нічого, аж доки Крістіан Чернер їм не дасть такого завдання. Таке замовчування абсурдне, в компанії відмовляються називати прізвища заступників пана Чернера...

«У нас є особисті причини не коментувати нашу роботу. Настане час, тоді ми спілкуватимемося із пресою», — пояснює у коментарі «Газеті» представник фірми Христина Чумак.

Представники фірми у Львові теж вирішили тримати рот на замку, доки не буде наказу керівництва.

Все-таки голова «Гігаджоуля» погодився на коментар і був здивований засекреченістю колег. Сам Крістіан Чернер останні кілька тижнів перебуває в Австрії. Нам вдалося із ним зв’язатися телефоном, але говорити довго про майбутню роботу він теж не захотів, натомість розповів «Газеті» про важливість такого проекту.

«Ми працюватимемо на основі європейського досвіду сортування сміття із сміттєвих відходів виробництва і від магазинів. Ці стандарти є головними для збереження планети. Ми зможемо відсортувати щонайменше 50% відходів, які до нас потраплятимуть. Усе відсортоване розкладатимемо на різні компоненти для виробництва нового матеріалу. Зокрема, перероблятимемо 100% від макулатури (картон і папір), 100% від ПЕТ- пляшок (від напоїв Fanta, Cola, Sprite, тощо), 100% зі скла, 100% з різних металевих речей. Інші матеріали занадто дорогі, щоб їх переробляти, щоб звільнити від них звалища в Малехові та Грибовичах. Ми використаємо напрацювання Європи за останні 35 років», — розповів Крістіан Чернер «Газеті».

Звідки братимуть сміття?

Як пояснив нам  Крістіан Чернер, на підприємстві працюватимуть  розумні й відповідальні люди, для них спеціально проводитимуть додаткові навчання. Загалом команда складатиметься з 15-20 робітників, їх контролюватимуть фахівці з Австрії та Великобританії. За місяць перероблятимуть від 500 до 3000 тонн непотребу, усе залежатиме від того, як налагодять роботу. Щоправда, на основне запитання про те, звідки ж братимуть сміття, ми відповідь так і не дістали. З огляду на те, що вивіз сміття чітко закріплено за низкою підприємств, складно уявити, звідки ж привозитимуть непотріб. Ще важче уявити, що сміття можуть привозити з навколишніх сіл та міст, бо Львів ледве дає раду зі своїми відходами.

Крім того, керівник фірми зауважує, що досі не знає точної дати початку роботи, але вірить, що це вдасться зробити не пізніше ніж за три місяці.

А от в «Укрекоресурсі» певні, що стартувати вдасться раніше. Зокрема, Ольга Дробишева,  начальник служби маркетингу ДП «Укрекоресурси», розповіла, що до кінця травня планують відкрити сортувальну лінію.

Сортувальні лінії можуть клонувати

Хоч цей пункт поділу сміття ще не відкрили, інвестор з Австрії об’їхав уже кілька  сіл навколо Львова, щоб звести такі ж підприємства й там. Як розповів «Газеті» Ігор Питель, сільський голова села Грибовичі, Крістіан Чернер кілька разів звертався до нього з ініціативою звести тут сортувальний пункт.

«Селяни мають однозначну позицію: не допускати нічого, що пов’язане зі сміттям. Усі втомилися вирішувати проблеми  сміттєзвалища, тому ми на таке не згідні. Але Чернер наполягав і запросив мене до Львова, щоб показати технологію. Вона виглядає безпечною: сміття відсортовують вручну, далі залишки вивозять на сміттєзвалище», — розповів Ігор Питель.

Подібну пропозицію отримали в Малехові. Наразі ніхто на це не відгукнувся. Імовірно, свою думку вони змінять після того, як львівська лінія почне рятувати місто від непотребу. Щоправда, нині до підприємства є багато запитань, а страх представників «Гігаджоуля» щось розповісти був красномовніший за багато інших коментарів.

Мар’яна Вербовська, "Львівська газета.Вісник міста" ,травень 2013,№ 20 (721)

Дроварня для каштанів

На вулиці Куліша на догоду забудовнику чиновники знищили сквер

 Мар’яна Вербовська, Мирослава Іваник

Вісімнадцять дерев, які були частиною скверу міста, зрізали, щоб облаштувати заїзд у новий торговельний центр. Мешканці вулиці Куліша вже два тижні спантеличені тим, що їхній зелений острівець знищили. Причин  вирубування зелених насаджень не розуміє ніхто: каштани були молодими і здоровими. Тепер замість променаду сквериком пан Григорій починає свій ранок прогулянкою поміж пеньків.

— Живу на вулиці Під Дубом з 1969 року. Коли ми заселялися, то каштани були мого зросту — метр сімдесят сантиметрів, — розповідає пан Григорій. — Колись я розводив сад і розуміюся на деревах, тому можу стверджувати: жодне дерево не було сухим чи гнилим, вони були ще доволі молодими — років 45. Незабаром потепліє, і пеньки пустять сік, але гуляти людям буде вже ніде. Навіть не можу пригадати, де розташований найближчий парк, мабуть, Високий замок.

За словами Володимира Клима, мешканця вул. Куліша, щойно дерева почали спилювати, люди телефонували на «гарячу лінію» міста, але реакції не було.

Дорога до храму. Торговельного

Усе почалося з того, що у грудні 2011-го депутати Львівської міської ради віддали цей сквер в оренду на десять років ПАТ «Мульті Весте Україна 3», яке впритул до ділянки планує побудувати новий триповерховий торгово-розважальний комплекс. Ухвалою №1106 міські обранці передали в оренду й сервітут три ділянки довкола території будівництва — «для здійснення благоустрою території торговельного центру «Форум Львів» та обслуговування скверу».

Уперше про те, що дерева треба вирубати, заговорив саме інвестор. 13 лютого нинішнього року представник фірми-забудовника звернувся до міської ради щодо вирубування зелених насаджень у зв’язку з проведенням благоустрою прилег­лої території та влаштування заїздів у торговельний центр. Як проговорилися журналістам у міському управлінні екології та благоустрою, інвестор не просто звернувся, щоб міська рада розглянула це питання, а й виконав частину роботи за чиновників — приніс зі собою… акт обстеження дерев, за яким частину визнали у незадовільному стані. І тут найцікавіше: за дивним збігом обставин, у незадовільному стані були саме ті дерева, які інвестору треба було вирубати, щоб влаштувати заїзд до торговельного центру. За роботу взялися чиновники. Вже через п’ять днів після звернення, обстеживши дерева на території вул. П. Куліша, Під Дубом та Цеховій, в управлінні екології прозвітували: 15 каштанів, дві аличі та одна тополя у незадовільному стані, тому їх потрібно зрізати. Що цікаво: від моменту клопотання про зрізання дерев до його втілення минув приблизно місяць. Погодьтеся, блискавичність роботи чиновників у цьому питанні вражає. 

— Від вул. Цехової заплановано прокласти заїзд для машин. Щоб організувати це, зрізали кілька дерев. Частина території — це сквер, який надано в оренду для обслуговування і благоустрою території. Ділянку планують повністю реорганізувати, — пояснює «Газеті» Андрій Галушка, в. о. начальника  управління екології та благоустрою Львівської міської ради. 

Ще цікавіше попереду: 18 дерев, які залишилися, зріжуть через кілька місяців, бо вони «не пасують і випадають із природного ансамблю» (!), кажуть чиновники. Однак уже після останньої «реорганізації» територія виглядає порожньою. Ба більше, перехрестя п’яти вулиць і лінія залізничної колії робило перехрестя незатишним, а тепер тут буде постійний смог із вихлопів автівок. 

Ціна (без)законня

Чиновникам міськради ознаки незадовільного стану дерев, які формально  відкрили шлях до вирубування, вдалося згадати із труднощами. На запитання, чому саме дерева ліворуч захворіли, а справа (які не заважали облаштуванню заїзду) залишилися здоровими (при тому, що виглядали однолітками), Андрій Галушка просить дати йому хвилину, щоб подивитися протокол, і лише після цього констатує: мовляв, фахівці проаналізували деревину і винесли вердикт. Серед причин вказали: падання гілок, різноманітні хвороби, а також те, що дерева не розвиваються. Посадовець також додає, що вартість зрубаних дерев інвестор компенсував місту. В акті обстеження зелених насаджень, що підлягають видаленню, названо суму компенсації — 20 104,74 грн. 

Однак мешканці довколишніх вулиць на таку компенсацію не погоджуються. Їхні скарги уже дійшли й до депутатів. Члени постійної депутатської комісії природокористування, охорони довкілля та благоустрою стверджують, що нічого про вирубування дерев не знали й жодних документів наразі не бачили. Однак, за словами голови комісії Євгена Білінського, після того, як на сполох забили львів’яни, питанням вони займуться. Міські обранці детально вивчатимуть документи й найближчим часом обіцяють оцінити ситуацію.

Натомість екологи запевняють: законодавство дуже жорстке у питанні збереження зелених насаджень та закликають мешканців відстоювати свої права. За словами Дмитра Скрильнікова, голови ГО «Бюро екологічних розслідувань», найперше слід бути пильними мешканцям найближчих вулиць. Їхня активна позиція та вимога припинити вирубування дерев зможе зупинити цей процес.

— Правоохоронні органи повинні перевірити законність зрізування дерев, для цього слід організувати спеціальну експертизу. Голов­не, що, згідно із законом, якщо тут була зелена зона, то вона мусить залишитися зеленою зоною. Будувати дорогу чи паркінг протизаконно. Подібна ситуація вже виникала на розі вулиць Гнатюка та Наливайка, де зрізали дерева на місці будівництва, — коментує Дмитро Скрильніков.

І буде сад?

В управлінні екології та благоустрою «Газету» запевняють, що жодної проблеми немає, адже інвестор пообіцяв висадити нові дерева і навіть називають, які саме: 31 каштан червоноквітковий, один барбарис оттавський, 40 ялівців середніх, а також квітник з багаторічників — 104 кв. м, газон — 3 тис. 310 кв. м, ще обіцяють висадити самшит.

У відповіді на інформаційний запит, який надіслала «Газета», у компанії «Мульті Весте Україна 3» запевняють: сквер буде, от тільки оновлений. Текст відповіді подаємо без змін.

«Частиною загальної концепції є невід’ємна модернізація паркової зони. Ця зона — перероблена і буде значно оновлена для сприяння дозвіллю і проведення часу там окремим людям та сім’ям, протягом кожного дня року. Включення насаджень/зелені, привабливих елементів дизайну та освітлення у вечірні години, надзвичайно оновить цей парк», — запевняє представник компанії Гавайн Мінкс.

Водночас на візуалізації проекту він виглядає радше не як сквер, а як звичайна територія при торговельному центрі. Мешканці вулиць вирішили писати відкриті листи до влади, але чудово усвідомлюють, що дерев не повернути. Цікаво, що у висадження нових дерев не вірять усі, з ким ми розмовляли. Вони песимістично припустили, що територія буде або за парканом або автостоянкою. Щоправда, здаватися без бою наразі теж не хочуть. Останні 18 каштанів люди обіцяють відстоювати акціями протесту.   

Довідка

На розі вулиць Чорновола та Під Дубом  у другому кварталі 2014 року планують відкрити новий торгово-розважальний центр «Форум Львів». Інвесторами проекту є компанія «Галерея Центр» та ТОВ «Мульті Девелопмент Юкрейн». За офіційною інформацією забудовників, проект передбачає триповерховий центр з підземним паркінгом, до складу якого увійдуть 120 магазинів, кінотеатр на кілька залів, зони відпочинку та ресторани з терасами, з яких відкриватиметься панорама на центр міста.  Загальна комерційна площа проекту — 36 000 кв. м, кількість паркомісць — 620. Загальна варість будівництва становитиме 90 млн. євро, більше ніж половина з яких — кредит ЄБРР. 

"Львівська газета. Вісник міста" 11 квітня 2013 року

 На документі, який наддав у міську раду інвестор, рожевим позначені дерева, які, за висновками експертів, у "незадовільному стані”. Їх вже зрізали. Решту дерев тепер планують зрізати в зв’язку  з тим, що вони випали із "природного ансамблю”.

Брудна енергія

У Львові розпочнуть утилізацію ламп та батарейок, щоправда, переробка таких відходів може стати ще одним випробуванням для довкілля

Дві використані батарейки зіпсують дві ванни, вісім відер і півтора чайника води — так лякають екологічні організації тих, хто викидає зіпсуті «пальчики» в смітник. Одна батарейка забруднює 400 л води або 20 квадратних метрів ґрунту. За даними митної служби України, щороку до нас ввозять 300 мільйонів батарейок. Припустімо, що їх гамузом викинуть на сміттєзвалище, то площа забруднення за обсягами дорівнюватиме площі України. Цифри вражають, але досі не було жодної програми зі збору подібних відходів! Цього року у Львові реалізують першу, проте й тут будуть свої «але». 

Шанс на переробку

Цього року місто виграло грант на реалізацію проекту утилізації ламп та батарейок. За 1 мільйон 200 тисяч євро львів’яни нарешті наведуть лад з відпрацьованими джерелами енергії та світла, які багато років отруюють воду та землю. 

— Ми плануємо закупити обладнання для знешкодження ртутних ламп та інших елементів устаткування, які містять ртуть, за близько 700 тис. євро, — розповів «Газеті» Андрій  Галушка, в.о. начальника управління екології ЛМР. —  Це грантові кошти, які місто отримає від Євросоюзу в рамках програми транскордонного співробітництва Польщі — Білорусі — України. Проект реалізують спільно з польським містом Люблін. Отож грант на суму 1,2 млн. євро освоюватимуть два міста, якщо точніше: то 300 тисяч євро з цієї суми матиме Люблін, решту — ми.

Потужність обладнання дасть змогу збирати та утилізувати лампи з усього західного регіону України. Протягом 2013 року поблизу шкіл, університетів, лікарень поставлять 80 контейнерів за 20 тисяч гривень для збирання батарейок.

— Опиратимемося на досвід Любліна: там понад десять років утилізують ці відходи. Також розповідатимемо львів’янам, як правильно поводитися з відходами побутової електроніки, проведемо низку семінарів та видрукуємо буклети про поводження з відходами, — розповідає Алла Войціховська, еколог, заступник координатора проекту ГО «Екологічні ініціативи». 

Під час лекцій львів’я­нам розповідатимуть про те, що використані батарейки містять ртуть, кадмій, свинець, олово, нікель, цинк, магній та інші хімічні елементи й сполуки. На сміттєзвалищах під впливом дощів та сонця вони  швидко псуються, шкідливі речовини випаровуються і вимиваються. Через воду й повітря токсичні метали потрапляють у живі організми, в яких викликають ураження, погіршують репродуктивні здатності та викликають генетичні зміни й навіть ракові захворювання!

У пошуках утилізатора

Як пояснили «Газеті» в міськраді, зараз вони аналізують список підприємств, які мають ліцензію на переробку «енерджайзерів». Щоправда, список усіх підприємств нам відмовилися показати. Крім того, раніше представники міськради говорили про те, що зібране знешкоджуватимуть на львівському підприємстві «Аргентум».

— Ми саме над цим думаємо, але договір із підприємством досі не підписано, — резюмував Андрій Галушка.

Усну домовленість підтвердив Тарас Когут, директор інноваційного центру ДП «Аргентум». За його словами, це єдине підприємство в Україні, яке могло б взятися за утилізацію (цікаво, які ж інші підприємства зараз розглядають у міськраді. — «Газета»). 

У нас єдине підприємство в Україні, яке має потрібну технологію переробки. Ми навіть готові передати цю технологію іншим підприємствам, проблема лише в системі збору та доставки до місця переробляння. Поки що наше підприємство не завантажено так, щоб працювати на повну потужність, — розповідає Тарас Когут . — Ми переробляємо батарейки вже кілька років, люди мають усю потрібну документацію на роботу з небезпечними кислотами. 

За рік «Аргентум» назбирав дві тонни батарейок. За місяць підприємство може переробити понад 10 тонн сировини, з огляду на те, що логістики збору в Україні не розробили, то більшість часу підприємство простоює без діла. Якщо міська рада підпише договір з підприємством, то тут обіцяють не брати гроші за переробку, але й не платити за сировину. 

Технологію утилізації розробили в Інституті неорганічної хімії НУ «Львівська політехніка». Зараз фахівці інституту працюють над патентуванням компонентів переробки.

Плями на сонці

ДП «Аргентум» хоч і єдине підприємство, яке здатне утилізувати непотріб, але  далеко не ідеальне, зокрема, через шлейф минулих подій. Екологи пригадують, що про «Аргентум» стало відомо наприкінці 1990-х років, коли в організацію «Еко-Право-Львів» зверталися мешканці хутора зі скаргами, мовляв, підприємство спалює фото- та рентгенівську плівку. Нині підприємство працює на вул. Зеленій, де поряд є багатоповерхівки й парк.

— Ми зверталися до екологічної інспекції та санстанції з проханням перевірити діяльність підприємства. У відповідь працівники СЕС повідомили, що їх двічі не впустили на територію  підприємства. Натомість відповіді за результатами перевірки Державної екологічної інспекції так і не було, — розповів «Газеті» представник  ГО «Бюро екологічних розслідувань».

За словами екологів, проблема шкідливих викидів може тільки збільшитися, якщо підприємство не матиме відповідних технічних умов. Тож перед тим, як розпочати переробляти батарейки, слід кілька разів перевірити, чи не знехтує підприємство екологічними нормами.

Мар"яна Вербовська, "Львівська газета.Вісник міста", 2013

Битва разом з вітряками

Через два місяці на Сколівщині розпочнуть будувати сонячні та вітрові електростанції, які мають не тільки забезпечити села енергією, а й стати привабливими для інвесторів

Михайло Костище очолює сільську раду Орова, що на Сколівщині, з 2002 року. За шість років до цього він почав пропагувати ідею альтернативної енергетики, але на те, щоб його плани стали реальністю, знадобилося майже 20 років. Через два місяці в селі Орів будуватимуть вітрові станції, які стануть новим джерелом енергії для села.

— Я завжди думав про те, що в Карпатах вітер мусить стати корисний людям. У телепередачах часто пропагують «зелену» енергетику: використання води, вітру, сонця. Чому в Орові не зробити те саме? –  пригадує Михайло Костище в розмові з «Газетою».

Нині Орівська ВЕС має намір збудувати Сколівські вітро- та сонячну електростанції на території Орівської сільської ради на горі Діл. Наразі планують установити 14 вітряків, потужністю від 2,5 до 3 МВт. Поряд з вітряками збудують сонячну станцію. Гроші на проект сподіваються отримати від Європейського банку реконструкції та розвит­ку (ЄБРР). 

«Ми пояснюємо: це не буде дешевша енергія. Але ми це робимо для того, щоб розвивати нашу територію. У гірському селі немає підприємств, де б могли працювати мешканці. Основна наша проблема — дороги. Коли кажу, що ці станції зроблять Орів привабливим для інвесторів, то багато хто крутить пальцем біля скроні, але  насправді я в це вірю. Порахуйте: тільки за оренду ділянки, де побудують станції, ми отримуватимемо 45-50 тисяч гривень щороку», — розповідає Михайло Костище.Найбільшим споживачем енергоресурсів у гірських районах є населення, а основним видом палива — природний газ. Зменшення споживання природного газу для опалення — одне з найскладніших завдань. У селі вже затвердили проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок ТОВ «Орівська ВЕС» для будівництва Сколівських вітро- та сонячної електростанції. Загальна площа — 22  га,  з них: у довгострокову оренду терміном на 49 років — 13,9 га. Раніше тут випасали корів. Після закінчення робіт на земельній ділянці рекультивуватимуть землю.

Україна пасе задніх

Щороку частка альтернативної енергетики у світі зростає. Серед планів українського уряду — збільшити частку альтернативної енергетики за 8 років до 11%.  Частка альтернативної енергії в Україні нині досягає 1,2%, а Європейський Союз поставив умову для країн унії, щоб їхній відсоток альтернативної енергії сягав не менш, як 20% до 2020 року.

Поки що виробництво електроенергії і теп­ла в Україні традиційно базується на вугіллі, газу та атомній енергетиці. Це дуже шкідливо, оскільки спалювання продукує багато вуглекислого газу. 

— В Україні цей шлях тільки  розвивається. У Старому Самборі я розробляв проект будівництва сонячної електростанції вартістю 20 мільйонів євро. В Орові проект утричі масштабніший, відповідно, коштуватиме 60 мільйонів євро, — розповідає Ярослав Шпак, президент асоціації  «Паливно-енергетичний комплекс Львівщини». — В Україні вже є подібні станції у Криму, Одесі, Запоріжжі та на Донеччині. Такі проекти суттєво знижують багато ризиків, зберігають довкілля. 

Нетрадиційні ризики

Попри захоплення нетрадиційними джерелами енергії, фахівці радять бути врівноваженими у впроваджуванні сонячних та вітрових станцій.

— Сонце світить не завжди настільки, наскільки вимагають сонячні станції. З цим нічого не вдієш, тому слід страхуватися іншими джерелами. Власне в цьому, на мою думку, приховано ризики нетрадиційних джерел енергії, — пояснив свою позицію у розмові з «Газетою» Володимир Фаворський, викладач інституту відновлювальної енергетики КПІ. — Досвід вдалого поєднання енергій можна знайти у багатьох європейських країнах. Зокрема, в Німеччині, Голландії та Данії частка нетрадиційних джерел енергії досягла 20%, при цьому вони  й надалі вдосконалюють систему енергопостачання.

Крім того, німецький досвід свідчить, що сектор використання відновлювальних джерел енергії тримається на приватних компаніях, насамперед на середніх підприємствах. 

Довідка

Україна має доволі високий сонячний потенціал, який можна використати для виробництва теплової та електричної енергії. Сонячна інсталяція у Львівській області становить 1000 кВт год./м2, у Криму — 1400 кВт год./м2. Такий рівень сонячного потенціалу й «зелені» тарифи на електроенергію від сонячних колекторів на рівні 50 євроцентів за 1 кВт год. роблять проекти сонячних електростанцій навіть у західному регіоні рентабельними. Вигідним є отримання тепла від сонячних колекторів для різних організацій, крім населення, яке наразі отримує газ за пільговою ціною. 

Місце Лема в місті Лева

Цьогоріч навесні виповниться шість років, відколи пішов з життя Станіслав Лем. І хоча один із найвідоміших світових фантастів народився та виріс у Львові, тут немає ні музею, ні повноцінної екскурсії про нього, а низка перекладів припала пилом, не побачивши світ

90 років тому в родині лікаря-ларинголога Самуїла Лема народився син. Хлопчик змалку мав чудову фантазію, цікавився фахом батька й, отримавши в подарунок пластилін, ліпив людей із величезними животами, які відчинялися. Усередину маленький Станіслав акуратно вкладав мініатюрні нирки, серце й інші нутрощі, які бачив у медичних книгах. Батько просто обожнював сина, відтак той ріс справжнім пестунчиком долі, а пізніше в автобіографічній книзі «Високий замок» підсумував своє дитинство кількома самокритичними словами:
  «Я був справжній тиран!».

 Талант автора «Кіберіади» прокинувся вже в чотири роки: хлопчик навчився писати та надіслав батькові іронічний лист із села, де яскраво описав, як упав у дерев’яний туалет...

Сім’я мешкала на вул. Браєрівській (нині вул. Б. Лепкого), 4. Нині тут жодного натяку на те, що саме тут жив хлопець, який став найпопулярнішим польським письменником за кількістю мов, якими перекладено його твори. Кімната С. Лема могла би стати справжньою Меккою для фанатів фантастики, але у Львові про музей автора поки що годі мріяти. В історію квартира Лемів увійшла хіба що на світлинах Юрія Беглярова, який 2002 року вирішив зафіксувати побут фантаста принаймні на фотоплівці.

— Готував до друку книгу «Високий замок». Під час верстки видання виникла ідея опублікувати фотографії квартири Лемів, — розповідає Ю. Бегляров, верстальник видавництва «Піраміда». — Тоді вирішив піти на вул. Лепкого, 4, де колись мешкав Станіслав Лем. Це було завдання не з простих. Спочатку знайшов театрознавця — жінку, діти якої мешкали по сусідству з квартирою фантаста. Ми увійшли до кімнати, я все докладно сфотографував, деякі фотографії потрапили до книги.

Станіслав Лем, виїхавши до Польщі, вирішив реконструювати свій львівський побут і увіковічив вулиці, склепи та пасажі настільки ретельно, що за книгою «Високий замок» можна якщо не мандрувати містом, то проводити екскурсії. Цікаво, що ідея екскурсії місцями видатного фантаста стала реальністю. Одна з туристичних організацій міста пропонує побувати в улюблених закапелках автора «Голема» за 100 гривень на годину, всього мандрівка триває три години, замовляють її індивідуально. Коли «Газета» попросила про зустріч з екскурсоводом, щоб поговорити про місця та фактаж подорожі, нам сказали: «Читайте книжку, там усе написано. Нема про що говорити»…

Годі знайти гіршу рекламу та рекомендацію, відтак наразі краще самотужки читати та мандрувати Львовом Лема: у творі він скрупульозно описав не тільки вулички, а й власну квартиру — стіни, балкон і навіть стелю.

Парадокс: фахівця з найновіших досягнень техніки свого часу не взяли до Львівської політехніки, оскільки вважали «буржуазним елементом».

14 тисяч «Солярісів»

Бум польського фантаста настав тоді, коли одне з українських видавництв 2002 року вперше випустило культовий твір «Соляріс».

— Ми тричі видавали книгу. Всього 14 тисяч примірників. Уперше видання побачило світ 2002 року, тоді його просто розмітали з полиць, — згадує Анетта Антоненко, директор видавництва «Кальварія».

Цікаво, що у видавництві навіть не міркували над тим, аби випустити ще один переклад «Соляріса» (в Росії, до прикладу, їх існує три). Усі були просто в захваті від перекладу Дмитра Андрухіва, який мав шалений успіх у читачів.

— Перекладач не отримав за роботу жодних премій, але як видавець мушу зазначити, що це один із найвдаліших перекладів Лема. До слова, він має свою історію. Дмитро Андрухів переклав «Соляріс» дуже давно, його видало «Дніпро», але жодної ліцензії на це не було. Станіслав Лем на той час іще не дав згоди на те, щоб його твори видавали українською. Він навіть не знав про цю книжку! Наклад був дуже великий, але це все ж було піратське видання. 2002 року ми взяли якісний переклад Дмитра Андрухіва та практично тільки відредагували його за сучасним правописом. Це рідкісний випадок, коли переклад настільки хвалять, — продовжує А. Антоненко.

Нині про перевидання вже не задумуються. 2002-го представники «Кальварії» спеціально їздили в гості до Станіслава Лема в Польщу. Пригадують, письменник не підписував дозвіл на видання творів на більш ніж п’ятирічний термін. Це була його умова.

Нині з накладами фантаста можуть позмагатися хіба що твори Любка Дереша. Зокрема, його «Культ» видавали в «Кальварії» аналогічними тиражами. 

Перекладацькі синці

Попри успіх в українських читачів, не всі переклади автора побачили світ у палітурці, деякі досі лежать у шухляді. Галина Крук свого часу переклала збірку футурологічних есеїв Лема «Таємниця китайської кімнати», однак книжка так і не вийшла. Переклад Андрія Поритка «Високий замок» спіткала аналогічна доля у видавництві «Каменяр».

— Усього я переклав п’ять книжок: «Абсолютний вакуум», «Уявна величина», «Провокація», «Бібліотека ХХІ», «Голем ХVІ». Хотів перекладати, бо був молодий, запальний і захоплювався Станіславом Лемом іще зі шкільного віку. Одна з перших прочитаних книжок — «Полювання на сетавра», яка містила оповідання про пілота Пірса. Польську вивчив у 14 років, й автором другої книжки, яку прочитав, був Лем. Коли навчався на четвертому курсі, поїхав до Польщі в літню школу. Виявилося, що директор цієї школи — палка шанувальниця фантастики, знайома з цією тусовкою, зокрема з Лемом. Відтак одну з екскурсій нам організували до його домівки. Пан Станіслав дуже радо приймав гостей. Пригадую парадоксальну ситуацію: до нього приїжджало вкрай мало людей із Польщі. Здебільшого з Японії, Німеччини, Франції, а для поляків він був… заблизько, — розповідає перекладач Андрій Поритко.

Українські студенти потрапили до автора «Кіберіади» акурат у час діяльності ҐКЧП. Заворожено дивилися СNN: у сюжетах маневрували танки та виступали чоловіки похилого віку, руки яких тремтіли.

— Коли Станіслав Лем відчинив нам двері, то відразу сказав: «Щойно сказали по телевізору, що ҐКЧП упало!» В усіх поліпшився настрій, наступні півтори години ми слухали розповідь письменника. Він говорив про життя, літературу, бурю в пустелі. Тоді в мене виникла ідея перекласти його твори.

Загадкою в біографії С. Лема є те, що 1946 року він виїхав зі Львова та ніколи сюди не повертався. Його запрошували, він мав не одну нагоду, але… На думку А. Поритка, не хотів псувати враження про місто. Повоєнний Львів був уже іншим…

— Не можна сказати, що фантаст не любив це місто. Мало хто знає, що він у школі вчив українську мову. А зазвичай у Радянському Союзі, коли батьки віддавали дитину на навчання, то писали заяву про те, що відмовляються від уроків української. 2003 року Станіслав Лем міг навіть сформулювати кілька думок українською. До того ж, він мав єврейське походження, але пережив усю війну тут, у Львові. А щойно прийшли «совіти» — виїхав до Польщі.

У колекції пана Поритка — близько чотирьох десятків книжок фантаста в оригіналі. Це видання різних років, деякі — середини минулого століття. Перекладача по праву можна назвати одним із «найзаможніших» колекціонерів книжок С. Лема. Андрій Поритко переконаний: твори цього письменника потрібно перекладати та читати, його не оцінили, як слід.

Цитати

Світ — це божевілля одного Супермозку, який сам через себе з’їхав із глузду.

Люди не хочуть жити вічно. Люди просто не хочуть помирати.

Дурість — рушійна сила історії.

Сучасна цивілізація: обмін цінностей на зручності.

Масова культура — анальгетик, а не наркотик.

Не існує малого зла. Етика не вимірюється арифметикою.

Якщо пекло існує, то воно, напевно, комп’ютеризоване.

Українські переклади творів Станіслава Лема

Повернення з зірок // пер. І. Бречака, А. Кисіля, С. Скирти. — Львів: Каменяр, 1965.

Кіберіада // пер. В. Авксентьєвої. — Київ: Дніпро, 1968.

Катар // пер. І. Сварника. — Львів: Каменяр, 1982.

Едем // пер. Д. Андрухова. — Київ: Молодь, 1987.

Соляріс // пер. Д. Андрухова. — Київ: «Котигорошко» ЛТД, 1996.

Високий Замок // пер. Л. Андрієвської. — Львів: ЛА «Піраміда», 2002.

Апокрифи // пер. А. Поритка. — Львів: Літопис, 2002.

Голем XIV // пер. А. Поритка. — Львів: Літопис, 2002.

Улюблені місця:

Кондитерська Залевського

Пасаж Миколяша

Іграшковий магазин Клафтена

Вул. Ягелонська (Гнатюка)

Фото: Мар"яна Вербовська, Назарій Тузяк, Мирослава Іваник, Юрій Бегляров

"Теперішній Львів, гадаю, фантасту сподобався б"

Розмова з Ларисою Андрієвською, перекладачкою

— Ми запам’ятали Станіслава Лема роздратованим чоловіком похилого віку, а яким письменник був у молодості, з огляду на його тексти?

— Він завжди був гострою та безкомпромісною людиною. Колись С. Лема обрали почесним членом Академії письменників-фантастів Америки — нечувана честь для європейця, ще й із комуністичної Польщі. А він небавом написав кілька таких дошкульних статей про рівень американської літератури, що його поквапилися позбавити членства. Це дуже симптоматична історія про Станіслава Лема.

Знаю, як він гримав на російськомовних київських журналістів, вимагаючи ставити запитання під час інтерв’ю українською: «Я її вивчав у львівській гімназії, знаю і люблю, то чому ви не любите української мови?» Тривалий час узагалі відмовлявся зустрічатися з представниками українських ЗМІ — поки не вирішать ганебної проблеми «Цвинтаря Орлят» у Львові. Спершу планувала, що С. Лем напише передмову до українського «Високого Замку», та після цієї заяви не ризикнула до нього звертатися. Сказала про це під час презентації, де були присутні всілякі місцеві ексцеленції, включно з тодішнім міським головою. На подальші презентації книги мене не запрошували: щоб не верзла дурниць. На щастя, питання меморіалу вирішили під час президентства Віктора Ющенка: бо ж тільки дикуни й негідники воюють із небіжчиками — хай би якого походження.

Пригадую ще полум’яні памфлети письменника в Tygodniku Powszechnym, присвячені нашій помаранчевій революції. Його нариси з цієї газети було видано окремою книгою вже посмертно.

Знаєте, переклади перекладами, але мусила б уже й пам’ятна табличка на будинку на вулиці Лепкого з’явитися. Можна було б і котрусь із львівських вулиць назвати його іменем, туристів водити шляхами Лема: адже його львівські маршрути докладно описано у «Високому Замку». Все ж таки складно назвати львів’янина, який уславився би більше за нього.

— 1946 року Станіслав Лем поїхав зі Львова й більше ніколи сюди не повертався, як думаєте, чому?

— Це не зовсім так. Приблизно через десять років після репатріації пан Станіслав побував у Львові проїздом — у складі польської письменницької делегації, яка відвідувала СРСР, як тоді заведено було писати, «з дружнім візитом». На жаль, не знаю жодних подробиць того приїзду. Але ми розуміємо, що це вже було зовсім інше місто, цілком інший світ. І змінився він аж ніяк не на краще. Такі речі не можуть не травмувати. Відтак фантаста запрошували до Львова не раз. Уже покійний львівський письменник Ярослав Павлюк розповідав мені, що в 1980-ті С. Лем нібито прийняв запрошення львівської Спілки. Вже було куплено квитки й зарезервовано готель, однак останньої миті письменник скасував візит. Можливо, волів бачити місто дитинства та юності таким, яким воно закарбувалось у його пам’яті. Хоча, варто зазначити, пережив у ньому не найлегші часи: всі три окупації, тяжкі совєтські повоєнні роки, майже всі однокласники Станіслава Лема загинули під час Другої світової...

Ну, а щодо широко розпіарених відвідин Форуму видавців 2002 року, то це всього-на-всього не надто чесний піар-хід видавців «Високого Замку». Про це не могло бути й мови, хоча б тому, що пан Станіслав хворів і тимчасово припинив будь-яку публічну діяльність. Та й хто тим візитом опікувався би? Поза тим, Львів початку двотисячних був мало привабливим містом, у якому обвалювалися фасади історичних будівель, а ті, що вцілили, нерідко розпацькували в будуарні кольори, влада нищила бібліотеки й викидала органи з колишніх костелів. А от теперішній Львів, гадаю, фантасту сподобався б. На жаль, існують незворотні речі. 

Розмовляла Мар’яна Вербовська

Львівська газета № 16 (665), 2012 року