Зелений міністр

Новоспечений очільник вітчизняної екології не вписався у вимоги фахівців і за три тижні на посаді не повідомив, що планує робити

За кілька днів до призначення нового Кабміну, українські екологи вирішили висунути певні вимоги до державця. З огляду на події в Україні, можна було чекати якісних змін у Мінекології, а для того, щоб скласти список вимог, зібралися найповажніші організації: МБО «Екологія — Право — Людина», ВГО «Національний екологічний центр України», Всесвітній фонд природи (WWF). Вимоги були дуже прості й доречні: вища профільна (екологічна) освіта, знання української, російської та однієї із європейських мов, бажано англійської або німецької, тривалий досвід професійної діяльності у сферах довкілля, обізнаність із європейським досвідом розвитку сфери екополітики й екологічної безпеки, а також раціонального використання природних ресурсів, що має бути засвідчено відповідними публікаціями або освітою. Нічого надзвичайного. За кілька днів країна дістала міністра, який, м’яко кажучи, цим пунктам не відповідав.

«Ми здивовані пропозицією. Мінприроди — складне комплексне міністерство. Можна говорити про політичне призначення, але не про профанацію. Які конвенції знає пан Мохник? Закони? Програми в сфері довкілля? Він був у Чорнобилі? Добре, там побувало 800 тисяч людей, і багато хто з членів екоорганізацій. Чи це достатня підстава для міністерської посади? На жаль, жодного концептуального досягнення цієї людини ми, члени природоохоронної організації, не знаємо», — повідомили свою позицію у Національному екологічному центрі України.

Екологи розробили вимоги до кандидата на цю посаду (в двох версіях: загальній і спеціальній), а також завдання для майбутнього міністра. Вони просять держпосадовця ознайомитися з цими документами, зважити свої сили, а потім повернутися до питання про таке відповідальне призначення. І якщо він знайде в собі сили сказати: «Вибачте, дякую, ні», — вони обіцяють оцінити його рішення. Відтак екологічні організації проведуть свої консультації, знайдуть команду, що зможе поліпшити стан справ у руїні за назвою Мінприроди й співпрацюватиме з високопосадовцями у втіленні сучасної державницької екополітики.

Міністр мовчить

Від дня призначення нового міністра кореспондент «Газети» майже щодня телефонувала в міністерство, контактувала з депутатською приймальнею, але там вже відмовляються від співпраці з екс-нардепом. «Газета» написала Андрієві Мохнику повідомлення у Twitter і Facebоok, понад 50 разів дзвонила у приймальну, прес-службу, прес-секретарям. Відіслала запитання для того, щоб пан Мохник зміг підготуватися до розмови. Інтерв’ю кілька разів переносили на наступний день, після чого відзвітували: «Зараз міністр дуже зайнятий, вникає у роботу міністерства, від інтерв’ю поки що утримається».

«Я не бачив жодного документа, який він видав чи підписав, не чув жодної публічної заяви, не чув про прес-конференції. Також мені невідомо, чи він публічно розповів про те, що планує робити на посаді, — прокоментував ситуацію Ярослав Мовчан, голова НЕЦУ. — Чесно кажучи, я його не бачив і на Майдані, коли всі міністри інформували про свою роботу. Регулярно ходжу на нічну варту Майдану, мені було б цікаво, якби Андрій Мохник прийшов і розповів над чим він працює. Наразі це все виглядає загадково. Можливо, міністр зараз занурений у роботу? Мабуть, сидить у бібліотеці, читає, що таке довкілля».

Богдан Проць, представник Всесвітнього фонду природи, розповів «Газеті», що зараз фахівці намагаються знайти шляхи співпраці з міністерством, оскільки тут дуже потрібні фахові знання.

Без екологічної освіти

Цікаво, що ніхто з українських екоміністрів не мав екологічної освіти. Найближче до свого профілю працював Юрій Щербак (червень 1991 — жовтень 1992) — він має медичну освіту.

«На друге місце я поставив би Івана Зайця, він — агроном й економіст, на третьому — Юрій Костенко, який мав чудове системне мислення і працював у Комітеті екологічної політики ВР, саме він вибудував систему екобезпеки», — коментує Ярослав Мовчан.

За словами Ярослава Мовчана, аргументами призначення міністра були: квота партії, близькість пана Мохника до людей, які ухвалюють рішення, робота у ВО «Свобода».

«Скажімо так, я не бачу жодних фахових чи компетентних речей. З одного боку, це було б нічого, бо в міністерстві працює політична фігура, але з іншого — було б добре, щоб ця політична фігура розуміла, чим саме займається міністерство», — каже очільник НЕЦУ.

Сланцеві пристрасті

У перші дні на посаді Андрій Мохник зустрівся із представниками компанії Chevron. На сайті відзвітували: «Під час зустрічі міністр наголосив, що діяльність будь-яких підприємств, зокрема й «Шеврону», має відбуватися за безумовного дотримання екологічних норм. Це принципова позиція, якої він дотримувався як член Всеукраїнського об'єднання «Свобода» і буде надалі відстоювати як міністр екології та природних ресурсів». Наскільки доречно згадувати свою роботу в «Свободі», питання спірне. Куди важливіше, що Андрій Мохник одразу взявся за сланцеві питання.

Міністри екології України:

Щербак Юрій Миколайович, червень 1991 — жовтень 1992

Костенко Юрій Іванович, жовтень 1992 — липень 1995, липень 1995 — 8 травня 1998

Шевчук Василь Якович, 8 травня 1998 — 31 січня 2000

Заєць Іван Олександрович, 31 січня 2000 — 29 травня 2001
Курикін Сергій Іванович, 9 червня 2001 — 30 листопада 2002

Шевчук Василь Якович, 30 листопада 2002 — 6 червня 2003

Поляков Сергій Васильович, 15 липня 2003 — 30 вересня 2003, 30 вересня 2003 — 3 лютого 2005

Ігнатенко Павло Миколайович, 4 лютого 2005 — 4 серпня 2006

Джарти Василь Георгійович, 4 серпня 2006 — 18 грудня 2007

Філіпчук Георгій Георгійович, 18 грудня 2007 — 11 березня 2010

Бойко Віктор Олексійович, 11 березня 2010 — 2 липня 2010
Злочевський Микола Владиславович, 2 липня 2010 —  20 квітня 2012
Ставицький Едуард Анатолійович, 20 квітня 2012 — 24 грудня 2012

Проскуряков Олег Альбертович, 24 грудня 2012 — 27 лютого 2014

Мохник Андрій Володимирович, 27 лютого 2014 

Мар"яна Вербовська, "Львывська газета" № 10, 2014 рік

29 березня - Година Землі

Людина-Павук стане першим Супер Героєм, який підтримає Годину Землі – міжнародну акцію, організовану Всесвітнім Фондом Природи (WWF). Акція має на меті надихнути звичайних людей стати супергероями для своєї планети.  29 березня на одну люди вимкнуть світло в усьому світі. Про це пише WWF.

Година Землі збирає під своїм крилом сотні мільйонів людей з різних сфер життя в більш ніж 700 містах світу та у 154 країнах.

Мамонт-суперзірка

До 2023 року природничий музей Львова планує стати найвідвідуванішим науковим  музеєм країни й довести, що наука може бути цікавою навіть дітям

Сьогодні у Державному природознавчому музеї Національної академії наук України покажуть напрацювання стратегії сталого розвитку. Це буде перша така програма наукового музею нашої країни, в якій врахували особливості відвідувачів і спробують змінити уявлення українців про класичні державні установи такого типу.

Майже після 20-ти років замкнених дверей тут не просто відкрили склад законсервованих безцінних експонатів, а й планують довести, що діти із зацікавленням оглядатимуть унікальні рештки тварин і рослин кам’яного віку.
Між минулим і  майбутнім

Ідея написати стратегію з’явилася тоді, коли музей 2012 року виграв грант від Фонду Ріната Ахметова на втілення проекту «Динамічний музей». Тут от-от мали відзначати «двад­цятиріччя під замком», скромно мріяли виставити частину робіт у ретро­стилі  — серед відреставрованих австрійських меблів. Ідея скромна, але мала прихований зміст: меблі у природничому музеї подібні до тих, які стоять у Музеї природознавства Відня (його вважають одним із найкращих у світі). Згодом з’ясували, що граф Дідушицький, засновник львівського закладу, замовляв меблі саме в Австрії.

Натомість тут отримали грант, який дав можливість зробити значно більше, що й стало причиною задуматися: які ж плани на майбутнє?

 «Стратегія не входила у план обов’язкових документів, але ми мали продемонструвати результат своєї роботи. Планування у цьому випадку стало помічною ланкою: воно допомогло розставити пріоритети й не заплутатися в них. Важливо, що ми не розробляли короткотермінову стратегію на три роки (час освоєння гранту), а розпланували роботу на десятиліття», — розповідає «Газеті» Юрій Чернобай,  директор Державного природознавчого музею Національної академії наук України у Львові.

Саме сьогодні, в четвер, відбудеться колоквіум «Стратегія сталого розвитку: чи потрібна вона музеям?». Уперше напрацювання покажуть охочим і окреслять пріоритети на наступні дев’ять років.

Плани на славу

До закриття музей щороку відвідувало понад 100 тисяч осіб: заклад вважали одним із найпопулярніших туристичних об’єктів міста. За словами Юрія Чернобая, він сам не раз бачив, як школярі прогулювали уроки не в парку чи на задньому дворі, а розглядаючи мамонта з експозиції. За двадцять років світ дуже змінився, учні вже не з таким захопленням розглядають гостя з минулого, музей планує осучаснити виставку. За словами працівників, тут установлять інтерактивні пристрої і відкриють електронний каталог фондів. З огляду на те, що колекція настільки велика, що її фізично неможливо виставити у приміщенні, онлайн-підбірка принаймні дозволить формувати уявлення про масштаби зібраного.

«Стратегічні цілі доволі амбітні: до 2023 року заклад хоче стати найвідвідуванішим і найпопулярнішим науковим музеєм країни. Стратегію розробляли тривалий час, бо музей як бюджетна установа не звик до такого типу роботи, коли документи готують знизу, тобто самі працівники вирішують, яким буде майбутній музей. Окрім того, що установа залишається потужним науковим центром, тут хочуть довести: це ще й дуже відомий і сучасний музей. Дослідження аудиторії показало, що треба змінювати сприйняття людини, довести, що музей — це не нудно. І таки можна змінити! Відвідувача залучатимуть до співтворення знань, до  взаємодії з експозицією, а не щоб він проходив повз експонати, читаючи таб­лички», — розповідає Вік­торія Бриндза, керівник аналітики в компанії pro.mova, куратор створення стратегії розвитку природничого музею.

Цього року й частково наступного планують сфокусувати роботу на створенні максимально сучасної експозиції на двох основних поверхах. Працівники музею мандрували закордоном, щоб набратися досвіду, а ми залучили дослідження аудиторії, яке провели тут, щоб напрацювання лягли в основу розробки. Наші  фахівці використали досвід кількох музеїв, зокрема британського. Врахували всі корисні схеми й приклади, але кожен заклад своєрідний, і стратегія використовує ці особливості, інакше її складно було б втілювати.

«Музей 20 років був зачинений для відвіду­вачів, тут працювали лише науковці. Тепер потрібно переорієнтуватися на зовсім інший вид роботи, але разом з тим не полишати науку», — підсумовує Вікторія Бриндза.

Довідка
Державний природознавчий музей НАНУ (музей імені Дідушицьких, палац Дідушицьких, природничий музей) — один із найстаріших і найбагатших за нау­ковими природничими фондами серед музеїв Європи. Його створив граф Володимир Дідушицький, меценат-природознавець.
Фонди: майже 500 тис. одиниць зберігання.
Експозиційні площі: 1,2 тис. кв. м.
Кількість співробітників: 53 особи.
Кількість відвідувачів: 100 тисяч за рік (у 1980-х).
Річний бюджет: 3 млн. грн.
Фото: Львівська газета, Природничий музей, Галінфо

Мар"яна Вербовська, Львівська газета 14 лютого 2014 року

У гості до морської корови

Зоологічний музей біологічного факультету отримав звання народного. Крок за кроком найстаріший зоомузей України повертає собі заслужену славу, яку мав іще 200 років тому

Цей музей розташований за два кроки від пам’ятника М. Грушевському. До нього не ведуть вказівники, проте його позначено як обов’язковий пункт відвідин на польських мапах для туристів. Поки майже 20 років Державний природничий музей на вул. Театральній було зачинено на реконструкцію, юних натуралістів запрошували сюди, бо експонати тут чудово підходять для того, щоб розширити своє уявлення про тваринний світ. Щоб більше дізнатися про історію музею та корову Стеллера, «Газети» пішла в зоологічний музей на біологічному факультеті.

Народний музей

Навіть у самому приміщенні біологічного факультету вам буде складно знайти «знак» про те, що тут є музей. Але кожен, кого ви запитаєте, точно розкаже, як туди пройти. Після довгих коридорів зі студентами на третьому поверсі вас чекатимуть 10 тисяч експонатів, акуратно розкладених для огляду.

Цьогоріч тут чекають припливу гостей, бо в грудні музей вкотре про себе нагадав. Його визнали народним, а це — ще один плюс до списку відзнак установи. На Львівщині є близько 20 музеїв (для порівняння: на Львівщині є 360 стаціонарних виставок), які мають звання народного. 

«До 10 тисяч осіб тут щороку розглядають колекцію, — каже «Газеті» Ігор Шидловський, заві­дувач зоологічного музею Львівського національного університету імені Івана Франка, піднімаючи ширму над колекцією метеликів. — Загалом у нас є 180 тисяч зразків. У п’яти залах музею виставлено лише 10 тис. Минулого року музей провів 304 екскурсії для всіх охочих побачити зоологічне минуле».

Цікаво, що торік восени суттєво поменшало відвідувачів. Тут припускають: не в останню чергу це відбулося тому, що багато молоді та студентів поїхало до Києва, підтримати Євромайдан. Та все ж на п’ятьох співробітників музею припало по 1,5 тисячі відвідувачів.

Довга історія

Першу згадку про музей зафіксовано 1784 року. Тоді його називали кабінетом натуральної історії, який мав 20 великих залів. Звісно, за рік таку кількість залів не напов­нили, але більш ранніх згадок немає. Тому музей вважають найстарішим в Україні серед зоологічних.

Візитна картка закладу — скелет морської корови, або ж корови Стеллера. У світі їх залишилося 27. П’ять з них — набуток львівської експозиції. Є навіть усі листи про акти передачі. Морські корови були завдовжки 8-10 м і важили до 3,5 тонни. Ці тварини майже не пірнали й плавали на мілководді, живлячись здебільшого морською капустою. За схожість своєї поведінки з коровами на пасовищі вони й дістали назву.

У музеї також є розкішна колекція райських птахів, зозулеподібних, з усього світу. 

Важливо, що експозицію заборонено фотографувати відвідувачам. Зокрема, спалахів «бояться» метелики. Їхня пігментація сконцентрована на крилах, вона залягає у верхньому шарі лусочок. Тому на ніч та на час, коли екскурсій немає, експонати закривають спеціальними ширмами.

Запишіться на екскурсію

Екскурсії тут безплатні, але є одне «але» — про час приходу слід попередити заздалегідь, оскільки співробітники фонду паралельно викладають в університеті. Субота та неділя — вихідні. Щоб отримати послуги екскурсовода, треба зателефонувати за день-два до запланованого візиту.

«Попереджати про прихід слід іще й для того, щоб дві екскурсії не збіглися, бо тутешні коридори надто вузькі для натовпу відвідувачів, — каже Ігор Шидловський. — Якщо відвідувачів не цікавлять послуги екскурсовода, сюди можна приходити без попередження». 

Поляки — постійні відвідувачі експозиції. Коли вони приходять на екскурсію, то показують свою карту. Щороку сюди приїжджають туристи більше ніж із десяти країн світу. Якщо ж урахувати, що є ще студенти ветеринарної академії та медичного університету, то кількість держав збільшиться ще на кілька, можуть завітати представники відразу 15 різних країн.

Мрія про інтерактивність

«Ми співпрацюємо з іншими музеями, зокрема з Державним природознавчим музеєм НАН України та Національним науково-природничим музеєм у Києві. Окрім того, в межах роботи радимося з колегами з Польщі, Росії, Німеччини, — розповідає Ігор Шидловський під час екскурсії. — Хотіли б зробити музей більш інтерактивним, але нікого не здивує те, що я скажу: нам бракує грошей. Музей є об’єктом національного надбання з 2004 року. Попри це, річне фінансування в нас 16 тисяч 863 гривні. Ці гроші спрямовують на збереження, поповнення та догляд за колекціями. Ми часто говоримо про інтерактивні елементи в музеях, але ж у нас не всі аудиторії мають мультимедійні пристрої.

У відрядження тут їздять хіба що Україною. Хоча плани маємо. Сама експозиція вимагає змін, бо багато елементів змушені «втиснути» на обмеженій площі. 

Інколи нам телефонуюють і сповіщають, що знайшли мертву тварину й можуть її привезти. Це роблять наші студенти, викладачі, співробітники. Так до нас потрапили козулі, вовки, птахи, представники Червоної книги... Крім того, ми співпрацюємо з усіма установами, які утримують тварин. Так, до прикладу, в нашу колекцію потрапили ігуана, водяний варан, кускуси. Є навіть дуже цікава історія: кускус загинув у Кіровограді, чоловік передав тварину поїздом, щоб вона стала нашим експонатом. Для власника було дуже важливо нам допомогти. Багато людей знає, що ми збираємо різні зразки, тому приносять тваринок».

Торік музей мав цікавий досвід. Усі звикли, що приходить молодь чи школярі. Але спільно з міською радою тут провели кілька екскурсій для людей похилого віку. Екскурсоводи запевняють, що експонати дідусів та бабусь зацікавили не менше, ніж інших відві­дувачів.

Мар"яна Вербовська

http://www.gazeta.lviv.ua/ecology/21197

Екологічні підсумки 2013 року: Україна та Львівщина

2013 року ми стали свідками дуже різних подій у довкіллі. Почнемо з плюсів: українці мають Закон «Про виробництво та обіг органічної сільськогосподарської продукції та сировини», до прикладу, такий крок Польща зробила 20 років тому. Хоча загалом цьогоріч екологічні новини в Україні були не зовсім на користь природі. Ще рік тому ніхто не міг би здогадатися, що в нас є стільки потенційних газових родовищ, а тепер маємо й газоносні пласти, й угоди, і багато секретів інвесторів. Детальніше — в наших підсумках.

 

1)     Рік без диму в кафе

16 грудня виповнився рік, відколи в Україні діє Закон «Про обмеження місць куріння тютюнових виробів». Одразу після впровадження документа українці повільно почали кидати курити. За півроку після впровадження «бездимного» закону середньостатистичний громадянин викурював на 10% менше цигарок, нових даних поки що немає. Україна за рівнем поширеності куріння у світі з четвертого місця нині опинилася на 24-му.

Фото: www.medicaly.net

2)     Shell почав бурити

Нафтогазова компанія Shell та ПАТ «Укргазвидобування» почали буріння другої розвідувальної свердловини «Ново-Мечебилівська-100» на Харківщині. Нагадаємо, 24 січня 2013 року Shell, ТОВ «Надра Юзівська» й уряд України підписали угоду про розподіл продукції (УРП) на розвідування, розробку й видобування вуглеводнів на Юзівській ділянці, що в Дніпровсько-Донецькому нафтогазоносному басейні на території Донецької та Харківської областей. Площа ділянки становить 7886 кв. км. Угоду погодили в обласній раді Харківщини без жодних змін чи доповнень. Кількасот сторінок документа депутати мали час прочитати протягом кількох днів. Початковий етап геологічного вивчення передбачає отримання сейсмічних даних і буріння до 15 свердловин. До початку будь-яких робіт Shell проведе комплексну оцінку потенційного впливу проекту на екологічне й соціальне середовище, а також на здоровʼя населення, залучивши компетентну міжнародну консалтингову компанію Environmental Resources Management (ERM).

3)     Закон про органічні продукти

3 жовтня президент Віктор Янукович підписав Закон України «Про виробництво та обіг органічної сільськогосподарської продукції та сировини». Очікують, що чіткі правила функціонування ринку мають покласти край проблемі псевдоорганіки, від якої потерпають і виробники, і споживачі, а також посприяти вирішенню питання продовольчої безпеки в державі. Закон забороняє використання будь-яких написів, що можуть вводити в оману споживачів, на зразок «еко», «біо», «натуральний», які не підтверджено сертифікатом. Це захистить національний ринок від підробок. Окрім того, документом передбачено використання національного логотипа, що також допоможе відрізняти органічні продукти від звичайних. Влада визначила розвиток органічного сільського господарства перспективним напрямом для України, адже це сприятиме зміцненню здоров’я громадян і поліпшенню вітчизняних ґрунтів та екосистем.

www.sciencedaily.com

4)     Угода століття — Сhevron видобуватиме газ

У листопаді Україна й компанія Chevron урочисто підписали газову угоду. До цього понад рік тривали дискусії щодо доцільності та безпечності видобування сланцевого газу на території Львівської та Івано-Франківської областей. Згідно із законом, проект цієї угоди мали узгодити з Львівською та Івано-Франківською обласними радами. Поки депутати вивчали документ, угода стала топ-темою новин Галичини. Попри шквал критики, облради погодили видобування газу, але з умовою змінити низку пунктів угоди. Не обійшлося без колоритних деталей: у Львові під час голосування за ухвалення угоди в сесійну залу прийшло близько 10 жінок, які звинуватили міністра енергетики Едуарда Ставицького в отруєнні життя їхніх дітей. Під крик жінок урядовець покинув залу. Угоди дозволить розпочати роботи з пошуку та видобування сланцевого газу в межах ділянки Олеська, прогнозовані ресурси якої становлять 2,98 трлн. куб. м газу. Щорічне видобування газу за базовим сценарієм становитиме 8-10 мільярдів кубометрів.

Згідно з угодою, протягом початкового пошукового періоду компанія Chevron інвестує 350 мільйонів доларів у розвідування сланцевого газу у Львівській та Івано-Франківській областях.

dt.ua 

5)     Загадкові італійські інвестиції

На Львівщині видобуватиме газ компанія Eni S.p.A з Італії. Вона подавала заявку на участь у конкурсі разом з компанією Chevron (США) на розробку Олеської газової площі (Львівська область), але переможцем не стала. Компанія пішла іншим шляхом: 14 червня 2012 року придбала 50,01% ТОВ «Західгазінвест» у співзасновників підприємства — Національної акціонерної компанії «Надра України» та Cadogan Ukrainian Holding Ltd». Нині ТОВ «Західгазінвест» має ліцензії на розробку дев’яти родовищ сланцевого газу на Львівщині загальною площею близько 3,8 тис. кв. км. Офіс у Львові відмовляється коментувати свою діяльність, а в Італії нам пообіцяли відповісти на всі запитання. Обіцянка була наприкінці жовтня, досі чекаємо.

neftegaz.ru

6)     Львівщина

Зрізали каштани

У березні вісімнадцять дерев, які були частиною скверу Львова, зрізали, щоб облаштувати заїзд у новий торговельний центр. Мешканці вулиці Куліша спантеличені тим, що їхній зелений острівець знищили. Причин вирубування зелених насаджень не розуміє ніхто: каштани були молодими й здоровими. Усе почалося з того, що в грудні 2011-го депутати Львівської міської ради віддали цей сквер в оренду на десять років ПАТ «Мульті Весте Україна 3», яке впритул до ділянки планує побудувати новий триповерховий торгово-розважальний комплекс. Ухвалою №1106 міські обранці передали в оренду й сервітут три ділянки довкола території будівництва — «для здійснення благоустрою території торговельного центру «Форум Львів» та обслуговування скверу».

Фото: М. Вербовська

7)     Батарейки й лампи колись утилізовуватимуть

У Львові стартує програма зі збирання й утилізації енергоощадних ламп і батарейок. Це — спільний проект департаменту містобудування ЛМР, ГО «Екологічні ініціативи» та Люблінського муніципалітету «Створення муніципальної системи поводження із відходами електричного та електронного устаткування у місті Львові із використанням досвіду міста Любліна». Йдеться про закупівлю установки, яка перероблятиме відпрацьовані енергоощадні та люмінесцентні лампи, а також батарейки, подрібнюватиме їх на складові частинки — скло, метал, вилучатиме небезпечні елементи, як-от ртуть, свинець та інші. Вартість такої установки — 700 тис. євро. Крім того, на території Львова поблизу вищих навчальних закладів, супермаркетів, ЛКП розмістять 80 контейнерів для збирання таких відходів. Цікаво, що проект розраховано на 2013-2017 рр., але цьогоріч у місті не просунулися в утилізації ні на крок, обіцяють активно почати працювати наступного року.

www.mk.ru 

8)     Енергонезалежне місто Золочів

Два роки витратила міська влада Золочева на Львівщині, щоб вирішити головну енергетичну проблему міста — ліквідувати залежність теплопостачання міста від цін на газ. Торік там провели реконструкцію п’яти невеликих котелень, які обслуговують бюджетні установи міста. У підсумку це дало 1 млн. 400 тисяч гривень економії бюджетних коштів, ну а для дитячих садочків та шкіл — суттєве зменшення тарифу на тепло. Цьогоріч до початку опалювального сезону було переобладнано ще дві котельні. Одна з них — найбільша в місті.

galinfo.com.ua 

9)     Гроші на вітер

На Львівщині підписали договір про оренду землі під вітроелектростанції, який може стати джерелом й енергії, і проблем довкілля. На ХІІІ Міжнародному економічному форумі в жовтні підписали угоду про оренду землі під будівництво електростанцій. Вітроелектростанції зведуть у трьох районах: Сколівському, Старосамбірському та Турківському. Влада й інвестор задоволені документом.

www.renewablepowernews.com

Мар"яна Вербовська, "Львівська газета" №52, 26 грудня 2013 року 

Натхненні газом

За кілька років Західна Україна несподівано для всіх стала землею газових перспектив. Під шум довкола Chevron тут запрацювала ще низка компаній

Щоб добувати газ, слід дотримувати найкращих українських традицій ведення бізнесу: якомога тихіше, швидше й зухваліше. Поки вся країна обсмоктує справу Chevron, інші компанії вже встигли розібрати бурове устаткування, яким шукали запаси.
Нині на Львівщині шукають корисні копалини Chevron, Eni S.p.A, «Юсенко», Cadogan Ukrainian Holding Ltd. «Газета» спробувала з’ясувати, як компанії отримали дозвіл та чи знайшли у нас омріяний газ.

Газ без села

«Ніхто нам не сказав, знайшли його чи ні. Шукати почали ще 2008 року, а потім роботу заморозили. Цього літа бригада робітників повернулася і знову запрацювала», — розповідає «Газеті» Орест Яцколяк, селишний голова Борині Турківського району.

Усі розмови про газ зводяться до слова «во­ни», але хто вони, сам голова так і не зміг сформулювати.

Три тижні тому біля села розібрали вежу для буріння. На місці  розвідки —  високі паркани й випалена трава. Чотири місяці поспіль тут активно шукали поклади газу.

«Були й англійці, й українці, а люди мені казали, що й італійці. Угоду укладали з компанією «Юсенко», але хто тут зараз, чесно скажу: не знаю», —  розповідає Орест Яцколяк, проходячи повз ворота, де починається ділянка, під якою є потенційне родовище газу.

На території стоять десятки машин, яскраві сині бочки, червоні дерев’яні коробки з піском, мішки з хлористим кальцієм. У листопаді на цій ділянці залишилися тільки три охоронці.
Щоб не було сумно, вони взяли собі трьох кошенят. Ділянка хоч і недалеко від Борині, але розташована на пагорбі. Люди сюди не приходять, бо, по-перше, сюди нікого не впускають, по-друге, на пагорбі, особливо восени, часто дмуть холодні вітри. Охоронці так ховаються від вітру, що достукатися до них у будку нам вдалося з десятої спроби: вони спали.

Охорона, як і голова, зрештою, як і всі у селі, не знає назви компанії, що шукає газ. Не відають навіть, буде це газ природний чи сланцевий. Для роботи з буровою сюди запросили понад тридцять фахівців, лише один був місцевий — прибиральниця. Реш­та людей приїжджала на два тижні з-за кордону, Івано-Франківська й Києва.

«Нам було байдуже, аж поки вони почали бурувати. Від звуків з гори діти не могли заснути. Бурували й удень, і вночі. Припинили тільки в жовтні. Ми писали на ім’я селищного голови скарги, але це нічого не змінило», — розповідає мешканка Борині.

Бориня — це лише приклад того, як надалі розвиватимуться події у десятках сіл Львівщини. Тут теж обіцяли взяти місцевих людей на роботу і в шаленому темпі розвивати інфраструктуру. Однак люди в селі навіть не здогадуються, хто тут працює, а щороку рада отримує кошти для розвитку інфраструктури — 4 тисячі гривень за оренду землі. 

Слідкуйте за руками

Поки Західна Україна із роззявленим ротом спостерігала за перебігом підписання «угоди століття» із Chevron, тут вже давно шукали газ, але інші. Створюється враження, що Chevron став червоною ганчіркою, яка відволікла від реальних історій з пошуком газу.

Зокрема від компанії Eni S.p.A з Італії. В Україні вона працює з 2011 року. 

«Eni S.p.A подавала заявку на участь у конкурсі разом з  компанією Chevron (США) на розробку Олеської газової площі (Львівська область), але переможцем не стала. Тому компанія пішла іншим шляхом: 14 червня 2012 року придбала 50,01% ТОВ «Західгазінвест» у співзасновників підприємства Національної акціонерної компанії «Надра України» та Cadogan Ukrainian Holding Ltd», — пишуть «Наші гроші. Львів».

Сьогодні ТОВ «Західгазінвест» володіє ліцензіями на розробку дев’яти родовищ сланцевого газу у Львівській області загальною площею близько 3,8 тис. кв. км.

«Ми не уповноважені вам розповідати про роботу. Звертайтеся до нашого офісу в Італії», — сказала «Газеті» Тетяна Пелипенко, предс­тавник «Західгазінвест» після того, як ми надіслали їй письмовий запит та зробили більше ніж 20 дзвінків з метою дізнатися бодай щось про роботу компанії. Страх і примітивні відповіді «Західгазінвесту» стали коментарем «замість тисячі слів». Припускаємо, що компанії з прозорими планами уникали б відповіді не так панічно.

9 жовтня ми подали запит і в центральний офіс Eni S.p.A в Італію. На початку листопада нам відповіли, що невдов­зі підготують детальну інформацію про свою роботу, але ми її  й досі чекаємо.

Іще одна цікава деталь: 30 жовтня на офіційному сайті Eni S.p.A з’явилася інформація про те, що генеральний директор зустрічався у Києві з президентом України. Натомість на сайті президента нічого подібного нам не вдалося знайти. Чому немає ні слова про зустріч з інвестором, який хоче вкласти 95 мільйонів доларів, — збагнути складно.

Історія з багатьма невідомими

Попри голод газових інвесторів, у Державній службі геології та надр переконані: в Україні на сьогодні немає родовищ сланцевого газу. До того ж у межах Львівської області є площі, перспективні на газ сланцевих товщ, які потребують геологічного вивчення. Саме Державна служба геології пролила трохи світла на ситуацію із «Західгазінвестом».

«Західгазінвест» надано три спеціальні дозволи на геологічне вив­чення надр, зокрема дослідно-промислове розроблення родовищ із подальшим видобуванням (природний газ та газ сланцевих товщ): площі Курінна,  Сандугеївська та Яковлівська; два спеціальні дозволи на геологічне вивчення надр: площі Жужелянська та Реклинецька. Прогнозованих ресурсів та запасів на зазначених площах немає, їх визначатимуть у результаті геологорозвідувальних робіт», — відповіли у держслужбі «Газеті» на запит. 

Але тут виникає нове «але». Акурат на ці площі (Курінна, Сандугеївська та Яковлівська) Львівська облрада видала спеціальний дозвіл на користування надрами «Західукргеології» 20 квітня 2012 року, документи висять на сайті облради. Це інша дочірня компанія «Надр України». У держслужбі геології були не менш здивовані, коли дізналися, що ділянки віддали раніше «Західукргеології», натомість ними користується «Західгаз­інвест». Як таке могло статися, наразі ніхто не може пояснити.  У «Західукргеології» «Газету» запевнили, що не спів­працюють із «Західгазінвестом».

За законодавством, отримання спеціальних дозволів на розроблення родовищ копалин можливе лише за погодженням з облрадами за місцем розташування таких родовищ. Львівська облрада погоджувала спецдозволи «Західукргеології», але ніколи не ухвалювала рішень для «Західгазінвест». Ми надіслали інформаційний запит, щоб урешті збагнути, коли «Західгазінвест» отримав дозволи на користування і в який спосіб.

Зв’язані однією ниткою

Ділянка хоч і недалеко від Борині, але розташована на пагорбі. Люди сюди не приходять, бо, по-перше, сюди нікого не впускають, по-друге, на пагорбі, особливо восени, часто дмуть холодні вітри. 

Поки намагалися скласти усі пазли газових історій на Львівщині, то несподівано зрозуміли: всі компанії між собою мають хоча б мінімальні зв’язки. Компанія «Юсенко» має левову частку капіталу Cadogan Ukrainian Holding Ltd. 

«Наразі ми не маємо спільних справ з Eni S.p.A, але знаю, що Cadogan співпрацює із цією компанією  у «Західгазінвесті». Eni S.p.A дуже велика компанія, вона фокусує роботу на сланцевому газі, ми  — на природному», — розповів нам Андрій Левицький, генеральний директор «Юсенко». 

А ще пан Левицький сказав, що наразі італійська компанія не розпочала розвідку пошуків газу. Щоправда, пізніше уточнив, що немає інших джерел про італійські плани, крім інформації в газетах. Але які газети він читає, вирішив не казати.

І, як свідчить досвід, тактика  «не скажу» чудово сприяє розвитку справи в Україні. Але можемо припустити, як швидко заговорять інвестори, коли з’ясують, що в українських компаній бракує документів, або коли вони не знайдуть того, чого шукали. 

Львів — Бориня — Львів

"Львівська газета"  21 листопада 2013 року

Текст і фото Мар"яна Вербовська

Принесені вітром

На Львівщині підписали договір про оренду землі під вітроелектростанції, який може стати джерелом й енергії, і проблем довкілля

На ХІІІ Міжнародному економічному форумі, який минулого тижня відбувався в Трускавці, підписали договір про оренду землі під будівництво електростанцій. Вітроелектростанції зведуть у трьох районах: Ско­лівському, Старосамбірському та Турківському. Влада й інвестор задоволені документом, однак екологи радять задуматися про майбутнє.

І річ навіть не у впливі на довкілля (про який засвідчує досвід низки країн), а в договорах з інвесторами, які обіцяють «покращити» територію навколо.

«Зелений тариф» — головна спокуса

Це не перша спроба здобути енергію за допомогою альтернативного джерела на Львівщині. Як повідомили «Газету» в департаменті економічного розвитку ЛОДА, вже маємо ТзОВ «Самбірська сонячна станція». Найпопулярнішою й досі залишається енергія води: від 2012-го на Західній Україні планують збудувати понад 300 ГЕС. 

Причина зацікавлен­ня новими джерелами вкрай проста: від 2008 ро­­ку, згідно із законом, держава зобов’язана купити всю енергію, яку виробляє підприємець. Механізм запущено до 2030 року, тому, що швидше розпочне роботу підприємство, то швидше отримає прибуток.

Поспіх у будівництві теж можна пояснити: адже якщо станцію збудовано до 2014 року, то до 2019-го підприємці матимуть найвищий коефіцієнт прибутку від виробленої енергії. 2019 року він знизиться на 20%, а після 2024-го — на 30%.

Польські негативи

За словами Павела Войчіка, еколога та керівника польського клубу Ekos, у Польщі виникло відразу кілька засторог через будівництво елект­ростанцій. «Найбільше застережень було через птахів, з’явилися навіть дослідження, що це насправді шкодить тваринам. Пізніше люди жалілися на шум від вітряків», — каже пан Войчік.

Як пояснила «Газеті» Олена Овчиннікова, програмний менеджер представництва ПРООН в Україні, наразі ця тема непріоритетна в Україні. Тривалий час вважали, що в нас недостатня потужність вітрів. Невдовзі фахівці прискіпливіше ставитимуться до таких розробок, зокрема, коли йдеться про згубний вплив на довкілля. Голов­ний мінус таких станцій — непостійний вітер, через що генератор не завжди працює на повну потужність.

Щоб докладніше дізнатися про перспективи нових ВЕС, «Газета» поспілкувалася з головою ради, яка підписала договір з інвестором на 50 років. Прикметно, що сам інвестор, представник Смеречанської ВЕС, відмовився розмовляти з журналістом, мотивуючи це тим, що наразі вони зовсім не прагнуть розголосу.

Для «Газети»

Розмова з Володимиром Цегеньком, головою Старосамбірської райдержадміністрації

— Пане Володимире, розкажіть, з ким підписали угоду?

— Ми підписали угоду з головою Смеречанської ВЕС  Ігорем Рончевичем про передачу 52 га землі. Земля є на території Ріпянської сільради, там буде будівництво вітроенергетичних веж потужністю 33 МВт. Невдовзі розпочнуть рити котлован і зводити вітряки.

— Чи отримуватиме ра­йон енергію за нижчим тарифом?

— Ні, якщо вони використовуватимуть усю свою потужність, то зроблять трохи більше енергії, ніж споживає район. Отримана енергія надходитиме в загальну систему за «зеленим тарифом», тобто не напряму забезпечуватиме енергією район. Ми підписали угоду на соціальний пакет, на території району мають відремонтувати дороги, школи, підтримувати соціально незахищених громадян.

— Чи достатні вітри в районі для того, щоб постійно отримувати енергію?

— Заміри проводили весь рік, середня швидкість 4 м/с, у нас середня швидкість 5-6 м/с. Інвестори мають спеціальні дослідження, які розробляли англійські спеціалісти. Вони підтвердили, що цей проект окупиться. Пригадую, що інвестори насамперед зацікавилися Турківщиною, Сколівщиною, а тоді Старосамбірщиною. Щоправда, ми закінчуємо документацію, а наші сусіди ще ні. Там змінився керівник райради, який не з усім погоджується.

— Це українська компанія?

— Уже так, нещодавно її зареєстрували в Старосамбірському районі. Засновники мають іноземний капітал, зокрема 10 мільйонів доларів на розроблення проекту дали французи. В будівництво мають вкласти гроші шведська й англійська фірми. 

— Чи маєте Ви застереження щодо будівництва ВЕС? Адже в Польщі є негативні наслідки такої енергії, зокрема шум заважає тим, хто мешкає поряд. 

— У кожній справі є плюси та мінуси. Але в цій бачу більше позитивних моментів. Наразі є чутки про те, що згубний екологічний вплив існує, зокрема про це говорять орнітологи. Результатів предметних досліджень нам поки що ніхто не давав.

— Де в Україні вже діють такі електростанції?

— На Донеччині, наприклад. Бачив подібні проекти в Польщі, інвестор пообіцяв повезти нас у Барселону, щоб побачили, як там працюють ВЕС. Ми відклали поїздку до весни. 

Мар"яна Вербовська - текст

www.treehugger.com, www.dreamstime.com  фото

 "Львівська газета" 178 жовтня 2013 року