Собаче серце

На годиннику третя дня. У подвір’ї комунального підприємства «Лев» ричать собаки. Тут їх близько двох десятків, усі вони чекають. Хтось відсипається після операції, хтось потрапив сюди зранку, а хтось знечулений лежить на операційному столі – його стерилізують. Потрапити сюди для міського пса без господаря практично рівнозначне смерті, особливо якщо він хворий, або дуже злий.

- Ви до нас?, - запитує болгарський ветеринар, відірвавшись від операції, яку проводив у автомобілі прямо у дворі.

- Так, але спочатку поговорю із керівництвом, - відповідаю йому.

Виконуючий обов’язки директора якраз виходить із будівлі підприємства. Споруда зовсім стара, фасад облущений, стіну підбирають старі крісла збиті докупи старою дошкою. Попри сонячний день, двір ЛКП дуже похмурий і з відчинених дверей, де тимчасово утримують собак, чути неприємний кислий запах. Напружену атмосферу частково пояснює історія підприємства, точніше його назва. Близько десяти років тут висіла табличка «Утилізаційний цех», у приміщенні чотирилапих усипляли чи не щодня. Тепер на синьому паркані білою фарбою виведені букви «Лев», щоправда чому місце тимчасово перебування винятково собак вирішили назвати „царем звірів” не береться пояснити і в.о. директора.

- Хтозна, це справді цар над тваринами, мабуть так і назвали. Ми навіть не думали про те, щоб перейменувати. Краще «Бобік»? Головне, що тут роблять, а не назва, - каже пан Роман.

Роблять тут чимало. Особливо після того, як два тижні тому підтримати українських ветеринарів приїхали болгарські колеги із благодійного фонду «Чотири лапи». Їх можна легко розпізнати у подвірї: усі вони у яскравих червоних бейсболах і усміхаються.

- Вони працюють  навіть у суботу, будуть тут місяць, співпрацю, можливо, продовжать. За тиждень вони встигають стерилізувати десь 60 псів. Плюс роблять тваринам прививки, - розповідає пан Роман і запрошує у веткабінет ЛКП.

 Всередині приміщення виглядає куди краще. Тут операційний стіл, кольорові плакати із зображенням собак, скляні шафи із ліками. Розмова із директором заледь клеїться, його або наздоганяють працівники із клопотами, або по черзі дзвонять мобільний та стаціонарний, навіть у вікно хтось грюкає із терміновою справою. Сам Роман запевняє, що справи тут йдуть нормально, але споконвічне «але» - грошей бракує на все. Навіть середня зарплата - 1 200 гривень -  на підприємстві, де працює 10 людей, не дуже стимулює людей любити свою справу.

- У нас не передбачено коштів на стерилізацію. Але ми її ніколи не переставили робити такі операції, у нас це коштує копійки, а саме 212 гривень. У приватників – 400 гривень. За тиждень до нас звертаються  орієнтовно 10 власників псів, - показує прейскурант на стіні пан Роман.

Основна діяльність «підтримання санітарного стану у Львові», а точніше відлов собак. Робота ЛКП – суцільний парадокс. За словами директора нині у місті дві постанови, одна з яких твердить, що собак тут повинні тримати кілька днів, інша, що вони тут мають жити чи не довічно. Розв’язують таку дилему вкрай просто, частину чотирилапих усипляють. Саме через це «простий спосіб» на підприємство летить усе каміння захисників прав тварин. Мовляв у час, коли є стільки медпрепаратів і стільки екологічних рухів на захист життя собак, колоти тварині у лапу ін’єкцію смерті, м’яко кажучи, не гуманно...

- Зрозумійте, в усіх країнах присипляють тварин. Хіба у Німеччині ні, там є довічні притулки. Ми стараємося за додаткові кошти купити харчі і годувати тварину. Лікувати їх ми теж не маємо за що. Сподіваємося, що влітку стартує робота гранду «S.O.S.», який передбачає реконструкцію нашого підприємства, - каже Роман Граматій.

Поки грант не діє, щомісяця тут «засинає» до 50 собак. Трупи тварин відвозять на Жовківський комбінат, де їх спалюють. Цифри, морок у подвір’ї та шалена кількість собак, які скавулять не відлякують хіба волонтерів «Чотири лапи». Вони розважливо човгають туди-сюди, кожен маючи свої клопоти. У кутку подвір’я  троє волонтерів акуратно викладають коробки. Картонні ящики  з-під солодощів, майонезу та техніки без жодної огиди вичищають та розривають.

- Це такі килимки для собак після операції, - усміхаючись пояснює волонтер. – Після процедури їм треба відіспатися та відпочити. На бетоні холодну, тому ми їм стелимо кілька поверхів картону. Їм наче подобається…

Після розмови із львівськими керманичами, діалог із волонтерами про міських собак без господаря видається кардинально інакшим. Акцент відразу стоїть не на тому, що щенят треба «забрати», а на тому, що їм треба допомогти.

- Ви бачили страшніше подвір’я, де мешкають собаки?, - запитую у Маріни Іванової, ветеринара із Болгарії, яка встигла провести нині кілька операцій.

- Звичайно! Запевняю у різних країнах вони не надто відрізняються одне від одного. Жахає те, що у містах України труїли собак. Я бачила сайт із фотографіями та історіями – оце справді жахливо! Наша організація працює над тим, аби поділитися досвідом, показати, що можна регулювати кількість тварин зовсім по-іншому, - каже Маріна.

Поки директор відійшов у справах, Маріна люб’язно розповідає про те, як вони стерилізують собак. Біля неї стоїть кілька металевих кліток песиками, які час від часу перебивають розмову. Сама Маріна запевняє „Газету”, що наразі для не ї важко хіба вимовляти українською „Чотири лапи”, у розмові з українцями про благодійний фонд вона намагається сказати кілька разів, усміхаючись, аби їй допомогли запам’ятати. Після того, як ветеринар розтлумачила нюанси справи, вона погоджується сфотографуватися. Знімає бейсболку, розгладжує чоло і стає поруч із машиною-операційною.

- Без цього автомобіля я себе зараз не уявляю. Тут проходить практично увесь мій час, - пояснює представниця фонду „Чотири лапи”.

Я прощаюся із Маріною і йду до виходу. За брамою стоїть директор і вирішує одну зі своїх нагальних справ.

- Я ще хотів сказати. Щоб ви в матеріалі написали, що ми тут всі вдячні управлінню житлового господарства міської ради за те, що  вони встановили кілька кліток для собак. Розумієте? - запитує Роман Гарматій.

- Розумію, пане Романе, напишемо.

Мар’яна Вербовська, Львівська газета №20(669) 17 травня

Це вам не Рататуй…

У місті фіксують весняний пік кількості гризунів. Якщо вчасно не вдасться позбутися тварин, до футбольного чемпіонату їх буде в сто (!) разів більше

Мар’яна Вербовська

Щоранку Ірину, яка працює в центральній частині Львова, очікує неприємна зустріч. Біля сходової клітки сидить кілька пацюків.

— Наш офіс розташований на одній із бічних вулиць, яка примикає до проспекту Свободи. Давно чула, що середмістя кишить щурами, а перед Великоднем переконалася на власні очі. Коли зранку зайшла в під’їзд, на мене дивився здоровенний щур. Виявляється, хтось викинув сміття під сходи, і щурик там харчувався кілька днів, поки непотріб не забрали. Звичайно, намагалася його злякати. Гучно гримала дверима, тупотіла, але, мушу зазначити, він не реагував, — скаржиться Ірина.

Разом із нею в такій ситуації опинилися ще сотні львів’ян, які працюють, живуть або гуляють центром міста. Після зими пацюки повиповзали в під’їзди, тож, аби знищити їх, розпочали весняну дератизацію. Однак цьогоріч це зробити вкрай складно. Через недовіру багато людей не відчиняє двері дератизаторам, чим гальмують боротьбу зі щурами. З огляду на те, що за рік пара пацюків приводить 800 особин, навіть тижневе зволікання сприятиме збільшенню тварин у подвір’ї на кілька сотень.

Мешканців просять активніше відчиняти підвали та під’їзди, щоб дератизатори змогли розкласти отруту. Найпильнішими радять бути тим, хто мешкає там, де протікає Полтва. Це один із найулюбленіших сховків пацюків.

Допоможіть ЛКП

— Боятися гризунів не варто, — впевнений Зиновій Хитра, начальник обласного комунального підприємства профілактичної дезінфекції. — Звісно, їх треба відлякувати, проводити дератизацію. Ці тварини винятково шкідливі та не надто розумні. Їх легко впіймати: там де є трошки їжі й тепла, будуть і гризуни.

З. Хитра застерігає мешканців завжди стежити за тим, аби шкідники не з’являлися в будинку. У під’їздах, особливо навесні, не можна залишати навіть окрайця хліба. Раз скуштувавши біля дверей їжу для котів чи собак, щур повертатиметься сюди знову і знову. Щоб покласти край таким «візитам», найкраще якомога частіше звертатися в ЛКП, де зобов’язані фіксувати кожну скаргу в журналі та виїжджати на місце.

— Просимо працівників ЛКП у кожному під’їзді розвісити оголошення про те, що нині борються з гризунами. Отрута — це зерно червоного кольору та спеціальні пакетики, подібні на чайні. Вони абсолютно безпечні для домашніх тварин, — розповідає «Газеті» пан Хитра. — Буває, нам не відчиняють — не довіряють абощо, тоді нічого не можемо зробити. І в цей час у геометричній прогресії збільшується кількість пацюків.

Нахабні та зухвалі

Цьогорічна боротьба з гризунами коштує місту 28 тисяч гривень. Таку суму витратили на закупівлю зерна, розмоченого в спеціальному розчині бродівіту. Зерно розсипають у підвалах, пацюк його їсть і помирає. Отрута діє так, що щур висихає зсередини, відтак не спричиняє неприємного запаху.

Чи не кожен мешканець старих центральних будинків, від початку Городоцької до вул. І. Франка, може розповісти історію про те, як нахабніють пацюки, якщо їх не винищувати. Дератизатор Олег Яремчишин уже 20 років розкладає отруту для львівських гризунів. Чоловік знає стільки історій про пацюків, що нині лякає ними інших. Одна з найтиповіших оповідок про те, як пацюки плавають каналізаційними трубами та вигулькують в унітазах.

— У таких випадках слід одразу звернутися в ЛКП, там мають зреагувати якнайшвидше, — радить пан Яремчишин. — Пригадую випадок, коли на третьому поверсі в будинку неподалік «Магнуса» вдень з унітазу виліз пацюк. Усі мешканці квартири побіліли з переляку. Тварину ми, звісно, впіймали, отруту розклали. Але це ще раз засвідчує, що потрібно постійно пильнувати за тим, аби гризуни не з’являлися.

За словами О. Яремчишина, найулюбленіші місця для львівських щурів — центр, частково Сихів і Шевченківський район.

Правила боротьби з пацюками

1. Не залишайте їжу в під’їзді.

2. Перевіряйте підвал, аби в ньому не було щілин, куди міг би пробратися пацюк.

3. Телефонуйте до місцевих ЛКП, аби їх працівники приходили знищувати щурів.

4. Якщо помітили, що в під’їзді завелися гризуни, ходіть у підвал у рукавицях, аби не підхопити низку недуг.

 Львівська газета , 10 травня 2012 року, №19(668)

Только страх способен нас учить

Світлана Алєксієвич

У японского режиссера Акира Куросава есть фильм «Сны», в котором взрываются все японские атомные реакторы. Гора Фудзияма – в красном огне, а над землей проносятся  облака плутония – 239, стронция – 90, цезия- 137.Люди в это время пьют чай, обсуждают дела, ссорятся, целуются – они еще не знают, что уже обречены. Невидимая смерть вползает в их кровь, мозг, тело. Правду знают только посвященные – несколько ученых - атомщиков. Один из них, захватив портфель с чертежами, уходит на лодке в океан, чтобы покончить жизнь самоубийством от раскаяния. Я вспомнила об этом фильме, когда услышала о землетрясении и цепи непрекращающихся аварий на японских АЭС. 

кадр з фільму "Сни"

Благодаря новым средствам коммуникации мы наблюдаем за японской трагедией в режиме реального времени. Все происходит у нас на глазах. И как будто с нами. Атомный страх сделал мир маленьким. Старый политический словарь: «свои – чужие», «далеко – близко», - уже не работает. Все вспомнили, что чернобыльские радиоактивные тучи на четвертые сутки были над Африкой и Китаем. В европейских магазинах раскупают бытовые дозиметры и таблетки йодистого кальция, блокирующего распространение радиации в организме. Все не отходят от телевизоров. А новостные программы стали похожи на военные сводки.

 Перед нами вопрос: это трагедия Японии или всего человечества? Разве катастрофа не поколебала наше представление о прочности цивилизации? И истинности наших ценностей? Только страх способен нас учить.   Первый атомный урок был Чернобыль. Даже в Библии есть предупреждение о Чернобыле… Но его объяснили тоталитаризмом. Несовершенством советских атомных реакторов, технологической отсталостью, безалаберностью и воровством. русских. Сам атомный миф не пострадал. Шок прошел быстро. Радиация не убивает мгновенно, а когда у человека рак через пять лет – это никого не касается. Но есть статистика, собранная независимыми русскими экологами, о которой молчат – после Чернобыля умерло 1, 5 миллионов человек. И вот второй атомный урок… Авария не на одном, а на одиннадцати японских атомных реакторах. Фукусиму, как и Чернобыль, сегодня знает весь мир.

 Она стала в ряд с Хиросимой и Нагасаки. Военный и мирный атом оказались сообщниками, они одинаковые убийцы. Третья по мощи экономика мира оказалась бессильна перед «мирным атомом». Перед взбунтовавшейся стихией. За считанные часы, да какие часы – минуты!- цунами уносил в океан целые города. После прогресса оставался только мусор прогресса. Кладбище миражей прогресса. А так называемая первоклассная защита атомных реакторов оказалась всего лишь детской одежонкой для землетрясения в 9 баллов. Детскими ползунками. Значит, дело не в социальном строе – коммунизм или капитализм – а в отношениях между человеком и технологиями, которыми он обладает. Звучит непривычно: чем выше технологии, тем чудовищнее катастрофы – но это сегодня так. Жителям Гаити, Чили и Новой Зеландии повезло, что у них нет «прирученного» атома.

кадр з фільму "Сни"

Несколько лет назад я была на японской атомной станции «Томари» на острове Хоккайдо. Сначала увидела ее утром из окна гостиницы – как будто на берегу океана приземлился неземной летающий объект, настолько совершенны были ее формы. И белый цвет, как у крыльев чаек.  Люди, работающие на «Томари» чувствовали себя демиургами. Властелинами. Спросили меня о Чернобыле. Слушали и сочувственно улыбались. Говорили, что у них, мол, такое невозможно. На их станцию может упасть самолет, она способна выдержать 2 самое большое землетрясение – 8 баллов. А на этот раз впервые в японской истории было 9 баллов. Современный человек не хочет признаться в ограниченности своих возможностей. И во Франции я слышала: «Наши станции абсолютно надежны».

 Повторяли мне это и в Америке. И в Швейцарии. А русский академик Александров, отец советской атомной энергетики, писал, что советские реакторы безопасны, как самовар. Их можно строить на Красной площади. Возле Кремля.

 Вспоминаю свои первые поездки в чернобыльскую зону: в небе кружили десятки вертолетов, по дорогам гремела военная техника, шли даже танки. Солдаты ехали с автоматами. В кого они должны были стрелять? В физику? Возле кипящего реактора ученые долгое время ходили в обыкновенных костюмах. Без масок. В Чернобыле люди еще не мыслили на уровне Чернобыля. Они вели себя так, как вели бы себя в войну. На моих глазах до чернобыльский человек превращался в чернобыльского. Вокруг был новый мир. И новый враг. У смерти появилось много незнакомых лиц. Она была не видна, ее нельзя было потрогать, и она не имела запаха.

Не было даже слов, чтобы рассказать, как люди стали бояться воды, земли, цветов, деревьев. Потому, что с человеком никогда этого еще не было. Все как будто знакомое – тот же цвет, форма, запах – и все может убить. Знакомый незнакомый мир. У километров заряженной земли срезали верхний заряженный слой и хоронили в бетонных контейнерах. Землю хоронили в земле. Хоронили дома, машины… Мыли дороги, дрова… А в штабе по ликвидации аварии на утренних планерках буднично обсуждалось: «Это будет стоить десять человеческих жизней…», «А на это уйдет двадцать…». И такие люди находились. Добровольцы. Кто после этого скажет, что атомная энергия самая дешевая? На сегодняшний день в мире работает 440 атомных реакторов, почти в 30 странах. В США – 103, во Франции – 59, в Японии – 55, в России – 31. Достаточное количество, чтобы наступил конец света. Двадцать процентов всех атомных станций стоит в сейсмических опасных зонах.

В Беларуси, больше всех пострадавшей от чернобыльской аварии, начинается строительство атомной станции на том месте, где сто лет назад было землетрясение в 7 баллов. До сих пор о нем напоминают многометровые рвы. Строительство белоруской АЭС стресс для нации, у которой никто ни о чем не спросил. Строить станцию будет Россия. При подписании контракта Путин заявил, что они построят атомную станцию, которая будет надежнее японских. Россия купается в нефтедолларах и запроектировала выпустить в Мировой океан десятки «маленьких Чернобылей» - плавающих атомных станций. Строятся они для продажи в Индонезию, во Вьетнам. Как тут не вспомнить русского поэта Хлебникова, который мечтал о мировом правительстве. Есть что-то мистическое в том, что в день японской катастрофы главным событием американского рынка стало начало продаж новой версии iPаd, вызвавший буквально истерику среди поклонников компании Apple. Сегодня человек ждет от высоких технологий только удобства и комфорта. И рынок вкладывает деньги только в то, что дает немедленную отдачу. Наши «потребление» бесконечно растет, и именно это и называется прогрессом. Совершенствуются орудия убийства – и это тоже называется прогрессом. 

Спросите у чернобыльцев, умирающих от последствия радиации, спросите у чудом уцелевших японцев в нынешней катастрофе, у родственников погибших – какие у них потребности, и как они представляют прогресс. Что они выберут: новый мобильник и автомобиль или жизнь? 3 Казалось бы, после Хиросимы и Нагасаки, после Чернобыля цивилизация должна выбрать другой путь развития – безъядерный. Из атомной эпохи надо выходить. Искать другие пути. А пока мы живем с чернобыльским страхом: земля и дома без человека, поля снова становятся лесами, а в человеческих домах живут звери. Сотни мертвых электрических проводов и сотни километров дорог в никуда.

Я писала о прошлом, а оно оказалось будущим. Март 2011

Українською:

У японського режисера Акіра Куросави є фільм «Сни», у якому вибухають усі японські атомні реактори. Гора Фудзіяма – в червоному вогні, а над землею пролітають хмари плутонію – 239, стронцію – 90, цезію – 137. Люди в цей час п'ють чай, обговорюють справи, сваряться, цілуються – вони ще не знають, що вже приречені. Невидима смерть уповзає в їхню кров, мозок, тіло. Правду знають тільки посвячені – кілька вчених-атомників. Один із них, захопивши портфель із кресленнями, відпливає на човні в океан, щоб покінчити життя самогубством через каяття.

Я згадала про цей фільм, коли почула про землетрус і ланцюг

безперервних аварій на японських АЕС.

Завдяки новим засобам комунікації ми спостерігаємо за японською трагедією в режимі реального часу. Все відбувається ніби в нашій присутності. І ніби з нами.  Атомний страх зробив світ маленьким. Старий політичний словник: «свої – чужі», «далеко – близько» – уже не актуальний. Всі пригадали, що чорнобильські радіоактивні хмари на четверту добу були над Африкою та Китаєм. У європейських магазинах розкуповують побутові дозиметри і таблетки йодованого кальцію, що блокують накопичення радіації в організмі. Усі не відходять від телевізорів. А програми новин стали схожими на воєнні зведення.

Перед нами запитання: це трагедія Японії чи усього людства? Хіба катастрофа не похитнула наші уявлення про міцність цивілізації? Й істинність наших цінностей?

Тільки страх здатний нас учити.

Першим атомним уроком був Чорнобиль. Навіть у Біблії є попередження про Чорнобиль….

Але його пояснили тоталітаризмом. Недосконалістю радянських атомних реакторів, технологічною відсталістю, нехлюйством і злодійством росіян. Сам атомний міф не постраждав. Шок минув швидко. Радіація не вбиває миттєво, а коли у людини діагностують рак через п’ять років – це нікого не стосується. Але ж є статистика, яку зібрали незалежні російські екологи, про яку мовчать – після Чорнобиля померло 1,5 мільйона людей.

І ось другий атомний урок ...

Аварія не на одному, а на одинадцяти японських атомних реакторах. Фукусіму, як і Чорнобиль, сьогодні знає весь світ. Вона стала в ряд з Хіросімою і Нагасакі. Військовий і мирний атом виявилися спільниками, вони однакові вбивці. Третя за потужністю економіка світу безсила перед «мирним атомом». Перед стихією, що збунтувалася. За лічені години, та які години – хвилини! – цунамі відносив у океан цілі міста. Після прогресу залишилося тільки сміття прогресу. Кладовище міражів прогресу.

А так званий першокласний захист атомних реакторів виявився лише дитячим одягом для землетрусу в 9 балів. Дитячими повзунками.

Отже, річ не в соціальному ладі – комунізмі чи капіталізмі – а у відносинах між людиною і технологіями, якими вона володіє. Звучить незвично: що вищі технології, то жахливіша катастрофа, але це сьогодні так. Жителям Гаїті, Чилі й Нової Зеландії пощастило, що у них немає «прирученого» атома. Кілька років тому я була на японській атомній станції «Томарі» на острові Хоккайдо. Спочатку побачила її вранці з вікна готелю – наче на березі океану приземлився неземний літальний об'єкт, настільки досконалі були її форми. І білий колір, наче крила чайок.

Люди, які працюють на «Томарі», відчували себе деміургами. Володарями.

Запитали мене про Чорнобиль. Слухали і співчутливо усміхалися. Говорили, що у них, мовляв, таке неможливо. На їх станцію може впасти літак, вона здатна витримати найбільший землетрус – 8 балів.

А цього разу вперше в японській історії було 9 балів. Сучасна людина не хоче зізнатися в обмеженості своїх можливостей. І у Франції я чула: «Наші станції абсолютно надійні». Повторювали мені це і в Америці, і в Швейцарії. А російський академік Александров, батько радянської атомної енергетики, писав, що радянські реактори безпечні, як самовар. Їх можна

будувати на Красній площі, біля Кремля.

Згадую свої перші поїздки в чорнобильську зону: в небі кружляли десятки

вертольотів, на дорогах гриміла військова техніка, йшли навіть танки. Солдати їхали з автоматами. У кого вони мали стріляти? У фізику? Біля киплячого реактора вчені довгий час ходили у звичайних костюмах. Без масок. У Чорнобилі люди ще не мислили на рівні Чорнобиля. Вони поводилися так, як поводилися б під час війни. На моїх очах дочорнобильська людина перетворювалася в чорнобильську.

Навколо був новий світ. І новий ворог. У смерті з’явилося багато незнайомих облич.

Вона була невидимою, її не можна було помацати, і вона не мала запаху. Забракло навіть слів, щоб розповісти, як люди стали боятися води, землі, квітів, дерев. Тому що з людиною ніколи цього ще не траплялося. Все нібито знайоме – той же колір, форма, запах – і все може вбити. Знайомий незнайомий світ. На кілометрах зарядженої землі зрізали верхній заряджений шар і ховали в бетонних контейнерах. Землю хоронили в землі.

Хоронили будинки, машини ... Мили дороги, дрова ...     

 А у штабі з ліквідації аварії на ранкових нарадах буденно обговорювали:

«Це коштуватиме десять людських життів ...», «А на це піде двадцять ...». І таких людей знаходили. Добровольців. Хто після цього скаже, що атомна енергія найдешевша?

Нині у світі працює 440 атомних реакторів майже в 30 країнах.

У США – 103, у Франції – 59, в Японії – 55, у Росії – 31. Достатня кількість,

щоб настав кінець світу. Двадцять відсотків усіх атомних станцій знаходиться в сейсмічно небезпечних зонах. У Білорусі, що найбільше постраждала від чорнобильської аварії, починається будівництво атомної станції на тому місці, де сто років тому був землетрус у 7 балів. Донині про нього нагадують багатометрові рови. Будівництво білоруської АЕС – стрес для нації, у якої ніхто ні про що не запитував. Будувати станцію буде Росія. Під час підписання контракту Путін заявив, що вони побудують атомну станцію, яка буде надійніша від японських. Росія купається в нафтодоларах і має намір випустити у Світовий океан десятки «маленьких Чорнобилів» – плаваючих атомних станцій. Будують їх для продажу в Індонезію, до В'єтнаму. Як тут не згадати російського поета Хлєбнікова, який мріяв про світовий уряд.

Є щось містичне в тому, що в день японської катастрофи головною

подією американського ринку став початок продажу нової версії iPаd, що викликав буквально істерику серед шанувальників компанії Apple. Сьогодні людина чекає від високих технологій тільки зручності і комфорту. І ринок вкладає гроші тільки в те, що дає негайну віддачу. Наше «споживання» невпинно зростає, і саме це називається прогресом. Удосконалюються знаряддя вбивства – і це теж називається прогресом.

Запитайте у чорнобильців, які вмирають від наслідків радіації, запитайте у

дивом уцілілих японців в нинішній катастрофі, у родичів загиблих, які в

них потреби і як вони уявляють прогрес. Що вони оберуть: новий мобільник

і автомобіль чи життя?

Здавалося б, після Хіросіми і Нагасакі, після Чорнобиля цивілізація повинна

вибрати інший шлях розвитку – без’ядерний. З атомної епохи треба виходити. Шукати інші шляхи. А поки що ми живемо зі чорнобильським страхом: земля і будинки без людей, поля знову стають лісами, а в людських будинках живуть звірі. Сотні мертвих електропроводів і сотні кілометрів доріг у нікуди.

Я писала про минуле, а воно виявилося майбутнім.

Світлана Алексієвич, білоруська письменниця

Львівська пошта, квітень №46(1078), 2011

Сонце, повітря та вода

Частка енергії з альтернативних джерел у ЄС перевищила 20%, натомість українці освоїли три стихії менш ніж на 1%

 Понад десять років тому Оксана Денис вирішила, що не чекатиме, поки ЖЕК полагодить дах її домівки. Покрівля будинку на вул. Саксаганського була дірява, як решето, під час кожного дощу у квартирі доводилося ставити відра, куди капала вода. Саме тоді жінка вирішила: полагодить дах самотужки. Проте на цьому не зупинилася й облаштувала таку покрівлю, яка забезпечує її енергією та теплом.

— Я видавала журнал «Ринок інсталяцій. Зелена енергетика», бачила дуже багато варіантів технологій, які забезпечували б водопостачання, опалювання, освітлення, — пригадує пані Денис. — Під час повної заміни даху постало питання про облаштування горища. Це дало змогу моделювати ситуацію типового односімейного будинку. Використовуючи свої знання, застосувала один із варіантів. Зауважу, що це доступно кожному! Крім того, хотіла б розвіяти міф про окупність. Це великий обман, коли нас змушують визначати, чи окупиться річ. Коли людина зводить будинок і ставить дорогий паркан, чи зважає на окупність? Комфорт для нас, мешканців Львова, рівнозначний незалежності від комунальних послуг. Вони погані й дорогі. Покриття даху помешкання Оксани Денис вбирає сонячну енергію. Електрика і тепло вдома — від сонця. А для отримання електричної енергії частину покрівлі покрили жерстю з інтегрованими фотовольтаїчними елементами, які поглинають сонячне світло. Завдяки цьому можна освітлювати всю оселю, навіть узимку. Тому, коли ледь теплі батареї або ж зникає світло, пані Оксану це абсолютно не бентежить. Використовувати класичні блага цивілізації в будинку змушені тоді, коли похмура погода. Для обігріву в приміщенні встановили камін на дровах. Система опалення проходить стінами та підлогою, тому достатньо 30-35 градусів у системі для того, щоб обігріти помешкання. У звичайних системах температура має бути вдвічі вищою. За електрику Оксана Денис платить орієнтовно 200 гривень на місяць, хоча площа її квартири 190 кв. м. — Знаю, що багато моїх колег обладнали аналогічні системи опалення. Але вони не надто це розголошують. Додам, що цілком задоволена тим, як облаштувала помешкання, — наголошує пані Денис.
  Зроби сам
 Почати жити без проблем ЛКП може кожен. Для цього в Україні почали надавати спеціальні кредити за підтримки облдержадміністрації. Влада погодилася покривати частину відсотків за кредит, який мешканці взяли, щоб утеплити приміщення, встановити вікна, котли чи пристрої для отримання енергії з альтернативних джерел. Львів став першим містом в Україні, де надають такі позики. — Програма діє майже рік, представники влади самі запропонували нам співпрацювати. За цей час видали понад 50 кредитів, — розповідає «Газеті» Тетяна Вербицька, заступник директора львівської філії ВАТ «Укрінбанк». — Найпопулярніша покупка — котел для обігріву. Максимально можна отримати в кредит 20 тисяч гривень. Програма банку передбачає видачу кредиту на 75% вартості того обладнання, яке планує придбати клієнт. При цьому максимальний термін кредиту — два роки під 25% річних. 10% річних виплачує той, хто бере кредит, решту 15% погашає влада. Подібні системи почали діяти в Миколаєві та Рівному. До того ж, незабаром облдержадміністрації мають збільшити кількість банків, які надаватимуть такі позики.
Потрібна стратегія
Нині в Україні менш ніж 1% енергії отримують із відновлювальних джерел. Ідеться здебільшого про станції, які працюють для отримання електроенергії. В Європі цей показник сягає 20%!

Нині в Україні менш ніж 1% енергії отримують із відновлювальних джерел. Ідеться здебільшого про станції, які працюють для отримання електроенергії. В Європі цей показник сягає 20%!

 — У Європейському Союзі навіть існує директива «20/20», згідно з якою до 2020 року країни ЄС мають збільшити частку енергії, отриманої з альтернативних джерел, до 20%, — розповідає Ігор Шалайський, головний інженер Інституту відновлювальної енергетики НАН України. — Деякі держави вже перевищили цей рівень, зокрема Німеччина та Голландія. А от у Росії ситуації ще гірша, ніж у нас.
На думку фахівця, нині важливо пояснити людям, що це не тільки краще для довкілля, а й подекуди дешевше, ніж класичні системи опалення й електроенергії. Зокрема, 10 років тому у США досягли рівня собівартості виробництва електроенергії вітростанції 4 євроценти. — Є дуже багато варіантів стимулів, які давно застосовують у країнах Євросоюзу, — зауважує пан Шалайський.
— Насамперед — продаж електроенергії за зеленим тарифом. У Бельгії діє система знижок для встановлення таких пристроїв під назвою «Блакитний сертифікат». Чудових результатів у США досягли завдяки зменшенню податків... Експерт переконаний, що заохочувати українців установлювати прилади для отримання енергії з альтернативних джерел мають масові пільгові кредити на спеціальну техніку.

 Мар’яна Вербовська, Львівська газета №16(665) 19 квітня

Бунт чотирилапих

У Львові борються за гуманне ставлення до тварин

31 березня відбудеться акція, в межах якої власники та захисники тварин вимагатимуть від керівництва держави гуманного вирішення проблеми безпритульних чотирилапих. У суботу ополудні учасники планують зібратися біля пам’ятника Іванові Франку під гаслами «Проти отруєння тварин на вулицях нашого міста!», «За гуманне зниження популяції безпритульних тварин».

— Акцію організовують учасники груп захисту тварин у соціальних мережах, — розповіла «Газеті» пані Наталія, працівник притулку для бездомних тварин «Милосердя». — Такі заходи відбудуться в різних куточках України та світу.

За словами Євгенії Павлюткіної, співорганізатора акції «За гуманне зниження популяції безпритульних тварин», державні органи практично не реагують на скарги про вбивство тварин. Саме тому, небайдужі до цієї проблеми вирішили запозичити ідею акції в Німеччини, де в такий самий спосіб боролися за повагу до тих, кого приручили.

— Упродовж близько року відбуваються масові отруєння собак. Називаємо їх зачистками перед Євро-2012. Підозрюємо, що ці дії вчиняють на замовлення влади задля очищення вулиць міст від бродячих псів перед чемпіонатом. Тому вимагаємо від влади перелік конкретних заходів, щоб вона довела: насправді хоче не смерті тварин, а цивілізованого вирішення проблеми, — розповіла «Газеті» Є. Павлюткіна, — Вимагаємо, щоб сайт, на якому викладають відеоролики вбивство тварин, закрили. А причетних до цього притягнули до кримінальної відповідальності. Можливо, це справа рук так званої групи «догхантерів», яка діє на території Росії та є вже в Україні. Ці особи переконані, що, знищуючи собак, очищують місто від інфекцій і захищають городян від нападів безпритульних псів.

Окрім покарання, активісти прагнуть, щоб у Львові з’явився великий притулок для тварин, які не мають власників. Для поліпшення ситуації з безпритульними псами, потрібно також, аби запрацювала система стерилізації. Досі не вирішено проблему із зонами для вигулу, бо нині діє понад 60 майданчиків, але всі вони непридатні для прогулянок із домашніми улюбленцями: або замалі, або зовсім неоснащені. Організатори сподіваються, що велика кількість учасників акції зможе змусити владу розпочати нововведення.

— Дуже важливо, щоб про отруєння дізналося якнайбільше людей, — розповідає «Газеті» пан Ростислав, майбутній учасник події. — Кілька тижнів тому отруїли мого пса. Після прогулянки в Стрийському парку в нього почалися судоми, а через кілька годин собака помер. Маю висновок ветеринарів, у якому чітко зазначено, що його отруїли ізуміазидом. Усі документи скерую в міліцію, але потрібно зробити все, щоб ця історія більше не повторювалася...

Упродовж останнього року в місті зафіксовано 70 отруєнь чотирилапих, зокрема трьох домашніх і багатьох опікунських собак, навіть тих тварин, яких стерилізували. Найчастіше мертвих псів знаходять на вул. Стрийській. Також трупи чотирилапих виявляють на вул. Любінській, Кульпарківській, Петлюри, Тролейбусній, Липинського, Науковій, на Майорівці. У Львівському товаристві захисту тварин заявляють, що люди, які отруюють собак, навіть діляться рецептами отрути на своєму інтернет-ресурсі. Відтак акція мала би сприяти розголосу справи та пришвидшити пошук тих, хто причетний до загибелі тварин. Власників домашніх улюбленців закликають бути пильними під час прогулянок і стежити за тим, аби ті не їли нічого в парках міста.
Львівська газета, 29 березня 2012 року №13(662)

Зайві дерева

Потай від мешканців будинку влада дозволила зрізати дерева, щоби звести крамницю

Біля житлових будинків у Трускавці зрізали дерева, за які місцеві мешканці боролися кілька місяців. За словами тих, хто мешкає за адресою: вул. Дрогобицька, 29, ідеться про поодинокі зелені насадження біля їхнього під’їзду.

— Коли я повернувся з роботи 2 квітня, то побачив тільки пеньки. Зрубали березу заввишки 20 метрів, яка була здорова та нікому не заважала. Також під сокиру потрапило кілька фруктових дерев. Це прибудинкова територія, за яку ми боролися з мерією кілька місяців, дерева зрубали без попередження, — розповів пан Михайло, мешканець будинку.

Дерева зрізали пополудню, коли майже нікого в будинку не було. Коли ж жителі повернулися з роботи, то відразу викликали міліцію та написали скаргу. А ось у міській раді Трускавця мають зовсім інший погляд на ситуацію. У розмові з журналістом «Газети» Станіслава Неместюк, заступник начальника управління житлово-комунального господарства і будівництва Трускавецької міськради, запевнила, що територія дуже давно перебуває в оренді, а її цільове призначення — розміщення магазину.

— Це ділянка площею 60 квадратних метрів. Дозвіл на зрубування дерев видали в управлінні охорони навколишнього середовища Львівської області. Перед тим ми провели спеціальне обстеження та надіслали всі документи до Львова. Дерева вирішили зрізати, а кущі бузку пересадити в інше місце, — роз’яснила С. Неместюк.
Напрочуд дивними в цій ситуації здаються два моменти. По-перше, вартість зрубаних дерев установили «згідно з таксою» та вирахували з орендатора ділянки... 164 гривні. Це справді мізерія, адже йдеться про кілька фруктових дерев, які плодоносили, здорову березу та два кущі бузку. По-друге, дозвіл на зрубування дерев видали львівські експерти, не виходячи зі свого кабінету (так запевняють у мерії Трускавця). Пояснили це тим, що в паперах було чітко прописано, які дерева, скільки їх і чи доцільно зрубувати. В управлінні охорони навколишнього середовища спробували розтлумачити «Газеті» нюанси справи. «Не можу пригадати, чи я особисто був на місці, бо за місяць маємо до ста виїздів. У 99% випадків відвідуємо територію, перш ніж скласти акт. Якщо в міськраді Трускавця нас не бачили — це нічого не означає. Ми не зобов’язані туди звітувати. У такому разі мешканці просто не могли нічого зробити, бунтувати тепер марно. Земля вже перебуває в оренді, це погодила міськрада. Як орендар отримав ділянку на місці, де ростуть дерева, запитання до місцевої влади. Щодо суми відшкодування, то її встановлюють за шкалою органів місцевого самоврядування. Це розрахунок на шість саджанців горіха, аличі та берези», — пояснив Богдан Черпак, головний спеціаліст сектору регулювання біоресурсів Державного управління охорони навколишнього природного середовища у Львівській області.

Мар’яна Вербовська, Львівська газета №14(663) 5 квітня 2012 року

Замки на піску

Через чотири роки у Львові не згадуватимуть про Грибовицьке сміттєзвалище, питимуть кришталево чисту воду і водитимуть дітей у зоопарк. За умови, що місто знайде інвестора із 240 мільйонами гривень — фантастичною сумою для природоохоронного фонду міста

Мар’яна Вербовська
У місті завершують вносити уточнення до комплексної екологічної програми на 2012-2016 роки. Оскільки частина програми розрахована й на поточний рік, то чиновники поспішають підготувати її якнайшвидше. Проте не всі львів’яни із захопленням сприйняли звістку про першочергові заходи порятунку довкілля, а саму програму охрестили «планом із заниженою планкою».

Програма мрії
Востаннє екологічну програму в місті затверджували одинадцять років тому. Тоді в ратуші вирішили розробити план-«десятирічку», готував документ Інститут екології Карпат. Десятирічний марафон поділили на три етапи: сповільнення погіршення стану довкілля, стабілізація екологічної ситуації в місті, поліпшення стану навколишнього середовища.
2012 року вирішили підійти до проблем по-іншому і поставили собі за мету забезпечити комфортні умови проживання в місті. Фахівці передбачили відразу декілька цікавих проектів: дитячий зоопарк (до 2015-го заклад мають звести на території парку «Снопківський») за 1 млн. 640 тис. грн., створення й відновлення захисних зелених смуг уздовж автомагістралей за мільйон гривень, розробка проектної документації для створення муніципального притулку безпритульних тварин — 350 тис. грн., впровадження в навчальні програми середніх шкіл посібника «Зелений пакет», який розроблять за сприяння ОБСЄ — 200 тисяч, створення міського еколого-просвітницького центру на базі еколого-натуралістичного центру — 600 тисяч гривень. Коштуватиме вся ця радість місту 240 мільйонів гривень.
— Останні два роки природоохоронний бюджет був нечувано великим через наближення Євро-2012 (2011-го — 10 мільйонів, а цьогоріч очікують 9 мільйонів). Це відбувалося тому, що місто залишало собі більшу частину бюджету. Після футбольного чемпіонату ця частка зменшиться до 50%, — пояснила ситуацію «Газеті» Оксана Війтик, в. о. начальника управління екології та благоустрою Львівської міської ради.
Зважаючи на те, що фінансування зменшиться, складно уявити, звідки можуть з’явитися кошти на втілення проектів.
— Вважаю, що програма цілком реальна. 40 мільйонів ми сподіваємося отримати з міського бюджету, а 200 — мали би бути коштами інвесторів, що їх витратять на Грибовицьке сміттєзвалище, — вважає О. Війтик. — Володимир Шевчук, заступник міського голови з питань містобудування та інфраструктури, активно займається пошуком інвесторів і вже має певні результати. Наразі назв фірм ніхто не розголошує, позаяк документи не підписано. Процес затягнувся тому, що інвестори хочуть заробити на смітті, зокрема, збільшивши оплату за його вивезення. Якщо нині людина платить за вивезення сміття три гривні на місяць, то, погодившись на ті умови, що їх пропонують більшість інвесторів, сума може зрости до 30 євро
Щоб знайти гроші на вирішення проблеми сміттєзвалища, залишилося обмаль часу. Причому вже цьогоріч чиновники повинні розпочати зменшення об’єму захоронення ТПВ на 30%, збудувавши сміттєсортувально-переробний комплекс. Програма розрахована на те, що від 2012 року на сміттєзвалищі почнуть згортати сміттєвий колапс. Те, що в мерії знайдуть інвестора за лічені дні після затвердження програми, викликає сумніви. Тим паче, що його шукали і не знайшли останні десять років.

Громадські слухання без громади
Шквал критики на програму посилився після того, як на громадські слухання документа прийшло близько... 15 осіб. Тож велика сесійна зала була практично порожньою, коли розповідали про те, яким буде майбутнє довкілля Львова наступні чотири роки.
— Ми зробили все, що могли, аби громадські слухання відвідали якомога більше людей. Опублікували програму на сайті міської ради, подали оголошення в газету. Те, скільки громадян прийшло на слухання, свідчить про зацікавленість львів’ян справою, — прокоментувала ситуацію Оксана Марискевич, заступник директора Інституту екології Карпат, керівник розробки програми.
Водночас ті, хто відвідав слухання, мав іншу версію вузького кола слухачів: «Те, скільки людей прийшло на громадські слухання, засвідчує: навіть ми, спеціалісти високого профілю, не віримо, що можна через цю програму вирішити або локалізувати екологічні проблеми, які назбиралися. Кожній програмі понад 10 років», — вважає Геннадій Боровко, еколог, представник фірми «ЕТІС».

Програмні хиби
Перед тим, як ухвалити нову програму, науковці встигли посперечатися. Темою дискусії було сакраментальне: «Наскільки втілили в життя попередній документ?» Цифра коливається від 40 до 70% залежно від того, хто про неї говорить.
— Мене насторожив такий важливий пункт: пошук інвестора в рамках Кіотського протоколу. Як спеціаліст із питань Кіотського протоколу мушу сказати, що торговий період цього документа закінчується 2012 року. Тобто необхідно шукати інший варіант. Коли я привів спонсора в міськраду, аби збудувати саркофаг, провести дегазацію та регенерацію природного газу, то мерія чомусь відмовила. Тоді перед нами була реальна інвестиція — 11,5 мільйона євро, — зі сумом пригадує Г. Боровко.
Він розповідає, що нині ніхто не знає, скільки сміття насправді є на сміттєзвалищі, фахівці оперують трьома цифрами. На практиці, під час розробки документів потрібна точна цифра, інакше проект буде провальним.
— Складається враження, що свідомо занижено планку проекту. Можливо, це пов’язано із зовнішніми чинниками. Попередня програма називалася «План адаптації», тоді її порівнювали з європейськими проектами. Схоже, все зробили по мінімуму, — коментує ситуацію Юрій Зінько, директор благодійної організації «Еколого-географічний фонд».
Як повідомили «Газету» у відділі громадського партнерства управління «Секретаріат ради», нині програму та всі пропозиції до неї передали на затвердження міського голови. Після того, як Андрій Садовий підпише протокол програми із пропозиціями, буде вирішено, коли саме документ винесуть на голосування.

10 найдорожчих проектів у програмі:
1. Забезпечення зменшення об’єму захоронення ТПВ на 30% шляхом будівництва сміттєсортувально-переробного комплексу — 200 млн. грн.
2. Закупівля та забезпечення роботи демеркуризаційної установки, навчання персоналу — 7 млн. 200 тис.
3. Озеленення міста — впорядкування територій парків, скверів, міжквартальних насаджень, поновлення зелених насаджень — 3,5 млн.
4. Виготовлення та погодження проектно-кошторисної документації комплексного проекту рекультивації міського полігону ТПВ (рішення ЛМР №564 від 31.05.2011) та його виконання — 3,450 млн. грн.
5. Реконструкція парків міста — 2, 5 млн. грн.
6. Благоустрій природних водойм міста — 2,5 млн. грн.
Встановлення меж парків і скверів (у т. ч. об’єктів ПЗФ). Запровадження кадастру — 2, 5 млн. грн.
7. Проведення інвентаризації зелених насаджень — 2 млн. грн.
8. Розробка проектної документації для облаштування полігону ТПВ для Львова — 2 млн. грн.
9. Створення відділу «Дитячий зоопарк» із розміщенням колекції тварин місцевої фауни на території парку «Снопківський» на базі міського еколого-натуралістичного центру — 1,640 млн. грн.
10. Розробка та впровадження системи поводження з відходами, які містять токсичні компоненти: ртутовмісні лами, електричне та електронне обладнання, медичні відходи, хімічні реактиви тощо —1,2 млн. грн.

Львівська газета, №14(663) 5 квітня 2012 року