понеділок, 3 жовтня 2011 р.

Алекс Кірбі: Геть старі звички!





Книжка Алекса Кірбі Kick The Habit – «Геть стару звичку» стала фактично настільною книгою для тих, хто прагне допомогти планеті уникнути страшних наслідків глобального потепління.
Алекс Кірбі (Alex Kirby) – провідний британський журналіст, експерт із екологічних питань BBC, який понад 20 років пояснює людям причини глобального потепління, небезпеки атомної енергетики, проблеми вичерпності природних ресурсів.

У Британії «зелені медіа» виокремилися одними з перших у світі, тож Алекс бачив, як практично з нуля формувалася окрема галузь медіа – екологічна журналістика. Про примхливого читача, небезпеку багато знати та важливість олівців – детальніше у нашій розмові з Алексом Кірбі.

Алексе, коли екологічна журналістка як явище виникла у Великій Британії і з чого почалася ваша робота на BBC?

Найбільше уваги до цієї теми, пригадую, було у 70-х роках. Саме тоді відбулася міжнародна екологічна конференція у Стокгольмі. Відтоді я все частіше чув словосполучення «екологічний журналіст». Що ж до мене, то експертом із екологічних питань на BBC мене призначили у 1987 році. Перед тим нам цю тему висвітлювала інша людина, але її вирішили змінити на того, хто глибше розкриватиме теми довкілля і більше тямитиме в цьому, тобто на мене… Я зосередив свою увагу саме на радіо, бо після кількох сюжетів на телебаченні мені сказали: «Алексе, в тебе чудове обличчя для радіо!».

Яка освіта, на вашу думку, потрібна екологічному журналістові?

Головним досвідом для журналіста, не тільки екологічного, є практика репортера. Якщо ви довго працювали репортером, то вам у стократ легше буде працювати в будь-якій тематичній журналістиці. Я сам починав як новинар, готував репортажі, відшліфовував композицію тексту. Екологічна журналістика пов’язана з низкою галузей: від природознавства до дипломатії, які теж треба добре опанувати. Але саме постійний голод до фактів, інформаційна спрага та бажання проникнути в ситуацію допомагають написати добрий текст. І, мабуть, було б трохи погано, якби журналіст став фахівцем у певній галузі, бо він надлишком термінології спантеличить читача і доступно не пояснить справи. Якщо говорити про підготовку, то мушу додати, що, окрім інтелектуального багажу, слід мати й технічне підкріплення. Пригадую дуже незручну ситуацію, в якій я опинився. Після однієї катастрофи редакція дала мені завдання: знайти людину, яка вижила, і розпитати в неї подробиці. В одному з барів я знайшов чоловіка, він був дуже засмучений, втратив знайомих. Попри це, він погодився мені все розповісти. Близько години він детально розповідав – що, де, коли. Коли ж я йшов від нього, то побачив, що мій диктофон вимкнувся і нічого не записав. Я був у розпачі! Ледь не рвав на собі волосся, що ж тепер робити?! Тож я заточив кілька олівців, повернувся до нього знову і попросив розповісти все ще раз. На щастя, він погодився. Але після цього випадку я завжди себе страхую і записую все олівцем.

Більшість журналістів Британії, які пишуть про екологію, – журналісти чи екологи за фахом?
Здебільшого все-таки журналісти за фахом. Раніше ми бачили іншу картину – в журналістику приходили спеціалісти з різних галузей, а це не завжди добре. Повторю, що тут прихована небезпека, адже фахівці мимоволі забувають, що їхні співрозмовники, читачі чи глядачі, не знають і половини тих слів, які вони так швидко говорять.


Які вимоги ставить BBC до текстів своїх журналістів?

Не можу сказати, що BBC ставить особливі вимоги до текстів, радше тут є певна політика, зокрема у сфері довкілля. Журналісти, які тут працюють, дбають про зменшення відходів і ощадно використовують електроенергію. Що ж до професійності, то, звісно, слід бути об’єктивним. Пригадую такий випадок, коли писав про атомну енергетику. Я знав, що його читатимуть представники Greenpeace, які дуже насторожено до цього ставляться, і представники сфери атомної енергетики. Не можна ставати на чиюсь сторону, шукайте пояснення, найперше думайте про сенс написаного. З власного досвіду скажу одне правило: Follow the money. Стежте за тим, куди йдуть гроші, в економіці приховано проблеми екології.

Чи можете пригадати випадок, коли тексти екологічних журналістів допомагали вирішити ситуацію і покращити довкілля?

Несправедливо було б указати на окремі репортажі, які змінили щось.
Екологічна журналістика діє дуже повільно, текст за текстом змінює свідомість, підказує щось владі і під’юджує науковців. Я пригадую конференцію в Копенгагені 2009 року, коли обговорювали проблеми зміни клімату. Тоді світові медіа виносили на перші шпальти інформацію про конференцію та поставлені там проблеми, але великих змін після цього не сталося. Схожа ситуація була у 1980-х роках, коли друкували багато матеріалів на тему озонової дірки. Ми повинні пам’ятати, що один текст не змінить ситуації, йдеться про суму матеріалів, широту охоплення. Слід зважати не на безпосередній ефект, а на те, щоб увага до проблеми була постійна, не можна випускати її з поля зору медіа. Тільки тоді вдасться щось вирішити. Але поки я оце вам казав, то пригадав один випадок. Десять років тому я був у Казахстані зі своїм колегою, британським журналістом із The Guardian. У той час лідер країни серйозно розглядав можливість віддати частину землі Казахстану, щоб розмістити відходи атомної енергетики для переробки з усього світу. Журналісти почали бити на сполох, бо це був ризик для країни. Після ажіотажу в медіа уряд країни відмовився від цієї ідеї.

Які екологічні проблеми України відомі за кордоном, зокрема у Великій Британії?

Коли запитуєш людей про те, які екологічні негаразди в Україні вони знають, найперше вони запитають: «А де саме ця країна?». А ті, хто знає державу, очевидно виокремлять проблеми енергетики та скупчення енергостанцій, забруднення навколишнього середовища. От, наприклад, якщо мандрувати українським Дністром, то на власні очі можна переконатися, чим саме і де забруднюють річку. А якщо чесно, то я зачарований українськими краєвидами, ви можете гуляти на галявинах, де випасають корів та коней. Не можу пригадати багато місць у Британії, де можна було б таке побачити. У нас практично не залишилося території, де б люди самі хотіли утримувати тих самих корів, здебільшого цим займаються ферми.


Які книжки ви радите прочитати тим, хто займається екожурналістикою?

Останнє, що мене вразило з прочитаного – «Реквієм за видами» (Requiem for the species). У цій книзі йдеться про глобальне потепління. Її автор вважає, що ми занадто пізно почали бити в бубон. Нам залишилося тільки змиритися з тим, що ми маємо, пристосуватися до природних змін. Також я б радив читати добрий англомовний журнал «Новий науковець» (New Scientist). Але для того, щоб читати його в повному об’ємі, треба оформлювати передплату. Лише окремі матеріали є у вільному доступі. В The Guаrdian також трапляються дуже хороші екологічні матеріали. Якщо у вас є доступ до інтернету, шукайте і в американських медіа, і в європейських. Єдина заувага – звісно, вам потрібно фільтрувати багато текстів.
У Британії сформована єдина думка щодо книги Альберта Гора «Незручна правда»? Бо в Україні досі можна почути два варіанти: хтось переймається, а хтось просто не вірить у те, що глобальне потепління нам загрожує…

Не знаю, як щодо книги, бо більшість британців усе-таки бачили фільм «Незручна правда», але не пригадаю, щоби хтось ставив під сумнів факт глобального потепління. Я бачив стрічку, і в мене склалося враження, що Гор перевантажив її статистикою та фактами, її слід було зробити легшою для сприйняття. Я сам, якщо пишу, бачу, коли текст надто громіздкий, перевантажений фактами. Від подачі інформації залежить, чи запам’ятає щось той, для кого ви це робите.

Початок екологічної журналістики пов’язують із виходом у світ книжки Рейчел Карсон «Мовчазна весна», ви погоджуєтеся з цим символічним стартом?

Так, звісно. «Мовчазна весна» спричинила певний переворот у використанні хімічних речовин – добрив. Книжка вийшла 1962 року й мала неймовірний попит. Саме Рейчел Карсон доклалася до того, щоби припинили використовувати ДДТ – речовину, якою зрошують поля для захисту врожаю від шкідників. Рейчел зробила величезний внесок і фактично започаткувала екологічні рухи у світі.


Довідка

Алекс Кірбі
– британський журналіст, який спеціалізується на екологічній тематиці. Працював на різних посадах у ВВС протягом 20 років. З 1987 по 1996 рік – екологічний кореспондент BBC News, на радіо і телебаченні. Він залишив BBC в 1998 році для роботи позаштатним журналістом. Нині екологічний кореспондент BBC News Online. Пише регулярну колонку для журналу BBC Wildlife. Автор книги Kick The Habit – «Геть стару звичку».

1 жовтня, 2011, Медіасапіенс (Телекритика)
Мар’яна Вербовська

Немає коментарів:

Дописати коментар