вівторок, 4 вересня 2012 р.

Викид



Бориславу не до сміху. Людям заборонили пити воду з «нафтусею», яка потрапила до водогону

 
Коли у вівторок зранку Любов Іванівна взялася готувати чай, її чекав неприємний сюрприз: замість води, з крана пішла нафта. Чорна рідина потекла в сотнях квартир на трьох найбільших вулицях Борислава. 
— О шостій ранку з крана полилася чорна рідина. У хаті маємо два запасні баки. За ніч туди натекла вода, а зранку ми побачили, що вона вкрита тонкою чорною плівкою — ропа сплила доверху. Відмити посуд так і не змогли содою, лише мийними засобами, купленими в магазині, — розповіла «Газеті» пані Люба.
У гіршій ситуації опинилася сусідка Любові Іванівни, яка вранці вирішила попрати білизну. Усі речі стали чорними і масними. Замість води, у пральну машину теж потекла нафта. Люди масово почали телефонувати у КП «Бориславводоканал». За словами пані Любові, виявилося, що вночі прорвало свердловину, розташовану лише за 25 метрів від будинків. Люди впевнені: біди б не сталося, якби фахівці підприємства вчасно замінили пошкоджений раніше шматок водогону, що пролягає поряд. Натомість, коли подачу води вночі відімкнули, водопровід «усмоктав» нафту. Постраждали жителі вулиць Володимира Великого, Зеленої та Коваліва. Тепер люди п’ють воду з криниць або довозять з інших куточків міста. Водопровід повністю забруднений. 
Запобігти трагедії можна було, переконані бориславці. За словами людей, незначні виділення нафти в умивальниках бачили за тиждень (!) до прориву свердловини і не раз зверталися у «Бориславводоканал». Однак жодної реакції на звернення не було. Нині ж у водоканалі відмовляються визнати не лише свою провину, але й сам факт надходження таких скарг. 
— Ми не фіксували звернень. Аварія сталася вночі, за кілька годин ми припинили подачу води і плануємо промивати водопровід. Як саме, поки що не знаємо, — сказав «Газеті» Орест Винар, 
в. о. директора «Бориславводоканалу». — Я не чув про подібні випадки в Україні, тому радимося зі санстанцією. 
Людей застерігають: пити забруднену наф­тою воду категорично заборонено. За словами Романа Павліва, головного державного санітарного лікаря Львівщини, наявність у ній нафти підтвердили лабораторні аналізи. 
 — Поки у воді є залишки нафтопродуктів, пити її небезпечно, — пояснює «Газеті» професор, д. т. н. Ярослав Адаменко, завідувач кафедри екології інженерно-екологічного факультету Івано-Франківського національного технічного університету нафти та газу. — Це може спричинити отруєння, але не класичне, до якого ми звикли. Ознаки ніби ви перепили нафтусі — очищення кишечника. Чи це небезпечно для життя, говорити передчасно — треба дивитись на її склад.
Фатальний дощ
Як пояснюють у НГВУ «Бориславнафтогаз», причиною витоку ропи став сильний дощ, який почався в ніч проти вів­торка. За попередніми підрахунками, витекло приблизно 400 літрів нафти. 
— Викид нафти стався не зі самої свердловини, а з так званого грифону, який безпосередньо біля свердловин. Була сильна злива, вода просочилась через тектонічні порушення, витиснула пачку газу, а з газом пішла і нафта. Це неконтрольована свердловина 1905 року. Нині — дегазаційна (її завдання — дегазація підземних пластів, аби уникнути скупчення газу, – «Газета»). Ми ще з лютого мали підозри, що там можливий вихід нафти та газу, і навіть доручили бригаді все перевірити, але природа нас випередила. Щодо потрапляння нафти у водогін, це сталося тільки через халатність та байдужість посадових осіб водоканалу, які вчасно не замінили трубу. Нафта — це вже як індикатор. Невідомо, що до того потрапляло у водопровід, — пояснив «Газеті» Ігор Михайлишин, начальник нафтогазовидобувного управління «Бориславнафтогаз» ВАТ «Укрнафта».
За словами начальника управління, сьогодні їхні фахівці зробили все, аби убезпечити цю свердловину від подальших викидів, однак гарантувати, що їх не буде, не можуть. Адже вони можуть статися з іншого грифону. 
— У Бориславі постійно є виходи нафти на поверхню, — пояснюють у «Бориславнафтогазі». — Це наслідок безконтрольного буріння на початку ХХ ст. Ми контро­люємо рівень нафти на кожній свердловині, і коли він піднімається, змушені її відкачувати. Якщо це зупинити, буде екологічна катастрофа. Ми змушені її видобувати, хоч це збитково, адже продукція — вода з нафтовою плівкою, де не більше як 3-5% нафти.
 
На газовій бочці
Інформація про аварію 16 липня обмежи­лася скупими виснов­ками МНС. Навіть ЗМІ Борислава та Дрогобича описали ситуацію лише кількома реченнями. Домогтися коментарів, що саме сталось і якими є наслідки трагедії, у вівторок, 17 липня, не можна було ні від працівників «Бориславнафтогазу», ні від комунальників. Натомість в архівах стрічок новин було відразу кілька подібних повідом­лень: лише від початку цього року в Бориславі трапилось дві подібні аварії. У місті нафтові неприємності — звична річ. Володимир Фірман, міський голова Борислава, розповів «Газеті», що в місті загалом є 2500 свердловин. Болюче місце — нафта та попутний газ, який теж міг потрапити у водогін. У такому разі наслідки були б значно серйознішими. На щастя, газ вийшов зі свердловини швидше та не потрапив у помешкання людей.
За словами Ігоря Михайлишина, збиткових свердловин, які час від часу можуть викидати «сюрпризи», у Бориславі є близько 500. Відкачувати нафту з кожної свердловини доводиться щодня. «Фактично ми підтримуємо екологічну безпеку в місті. Якби ми не видобували нафти, міста вже б не було», — зазначив пан Фірман.

Мар’яна Вербовська, 
Мирослава Іваник, 
Олександр Сирцов
"Львівська газета" 19 липня 2012 року
foto Myroslava Ivanuk\ transitionvoice.com\scope-east.net

Хижаки у воді



У Добротвірському водосховищі спіймали трьох піраній. Іхтіологи намагаються спрогнозувати, чи переживуть риби зиму
Цього літа Володимир Нікулін, рибалка з п’ятдесятирічним стажем, став найпопулярнішим героєм новин. Після того, як зранку він упіймав рибу з гострими зубами, йому телефонують з усіх куточків України, запитують, чи це правда.
— Ми з колегою вирішили поїхати в Добротвір на риболовлю. На виході з каналу розклали вудочки, але велика риба не клювала. Тоді вирішили спіймати маленьку на опариша. Уже чимало наловити, коли на моєму гачку зависла невідома риба. У неї був червоний ніc і... блищали зуби. Кинув її на землю, потім запхав до пластикової пляшки, — розповідає «Газеті» Володимир Нікулін. — Рибалки обступили мене, довго роздивлялися улов, дехто навіть пригадав, що цього тижня хлопці впіймали ще двох зубастих риб.
Удома чоловік зателефонував до іхтіолога, передав рибу в Держрибохорону. Виявилося, що за тиждень упіймали трьох піраній. Щоправда, перші риболови вирішили перевірити зуби екзотичної знахідки й запхали їй до рота палець. Одному риба відкусила частинку пальця, іншому — тільки пучку на вказівному.
— Мені щастить на такий улов! Нещодавно я тут упіймав ротана — теж хижа риба, але значно менша, — зауважує Володимир Нікулін.
Риба на перевірці
— До нас звернулися троє рибалок. Поки що більше таких новин не чули. Усіх зловлених рибин ми віддали працівникам біологічного факультету ЛНУ імені Івана Франка. Риб потрібно обстежити, аби дізнатися, до якого виду вони належать. Піраній налічують понад 50 видів, серед них є травоїдні та м’ясоїдні. Риби, які харчуються м’ясом, дуже небезпечні, у зграях вони стають надзвичайно агресивними. За кілька хвилин з’їдають 50 кілограмів м’яса. Такі піраньї водяться у водах Південної Америки, — розповів «Газеті» Степан Комар, в. о. начальника «Львівдержрибоохорони».
Пан Комар припускає, що піраньї з’явилися в Добротворі через любителів розводити вдома екзотичних риб. Імовірно, риба їм набридла або ж завдала шкоди, тому її випустили у відкриту водойму. На Добротвірському водосховищі дозволяють промисловий вилов риби, тому рибалки сидять там постійно. Піраньї «поселилися» недавно, інакше їх виловили б раніше.
Наразі працівники біологічного факультету не дають коментарів щодо небезпеки та походження знайдених піраній. Нам підтвердили, що риб передали до Зоологічного музею ЛНУ імені Івана Франка. Докладніше про тварин буде відомо у вересні.
Хижаки у вільному плаванні
Попри резонанс у ЗМІ та вкушений палець рибалки, ділянку, де знайшли рибу, так і не загородили. Туди досі можна прийти покупатися. За словами Володимира Нікуліна, він кілька разів повертався на місце улову — там були відпочивальники з дітьми.
— У вихідні на березі збирається багато людей. Зважаючи на зуби риби, слід бути дуже обережним, — вважає пан Володимир.
Цікаво, що забороняти відпочинок біля води не поспішають. Іхтіолог Іван Косач не пригадує, щоб в області знаходили зубастих риб, але вважає, що зчиняти галас зарано. Найімовірніше, риби в нас не приживуться...
— Наші рибалки вже звикли, що з’являються ротани, а ось піраньї — це новинка. Зможуть ці риби в нас прижитися чи ні, покаже час. Наразі зарано щось прогнозувати. Можу припустити, що піраньї не зможуть розмножуватися, бо немає необхідних для цього умов. Випускання таких риб у відкриті водойми — порушення природоохоронного законодавства, адже невідомо, як можуть впливати екзотичні види на наші живі організми, — пояснив «Газеті» І. Косач.
Інший іхтіолог Тарас Микітчак розповідає, що, з огляду на особливість життя піраній, вони не зможуть пережити місцеву зиму. Прийнятним для них є тільки наше літо, у цей час риби можуть навіть розмножуватися. 
— Нині не варто купатися в тому місці, а за кілька місяців піраній там уже не буде, — каже Т. Микітчак. — Коли річки міліють, ці риби збираються у зграї, щоб атакувати більшу здобич. Поки що вони полюють по одному, як щуки. 
За словами пана Микітчака, у наших водах водяться й небезпечніші хижаки — наприклад, канадський сомик, який харчується ікрою інших риб, чим завдає їм серйозної шкоди. Добротвірське водосховище — друге місце в Україні, де зловили на гачок піраній. Раніше таку рибу знайшли на Дніпропетровщині.
Мар"яна Вербовська, "Львівська газета" 23 серпня 2012 року
foto clipartof.com

Помічники здалеку



Щороку в Україну приїжджає все більше волонтерів, які прагнуть побачити нову країну і долучитися до соціальних робіт. Водночас українські помагайки не поспішають їхати за кордон
Тиждень тому Анна Геращенко перевернула класичне уявлення селян Харківщини про літній відпочинок. На сім днів вона запросила волонтерів із Великої Британії, аби ті допомогли зібрати залишені в лісі пляшки. У селі Тернова вони пізнавали традиції та прищеплювали місцевим нові звички: сміття слід сортувати та переробляти. Щодня о четвертій вечора жінка з британцями, місцевими школярами та вчителями сідали в автобус і їхали до лісу, де всі разом очищали територію від пляшок, недопалків, целофану та скла.
— Два роки курирую такий проект у своєму селі. Майже все доводиться робити самотужки. Працюю волонтером із дітьми-інвалідами, завдяки цьому познайомилася з головою британської благодійної організації. Жартома попросила британців приїхати в гості, а вони погодилися, — розповідає «Газеті» Анна Геращенко, екоактивістка. — Віднедавна я пишу проекти від громадської організації. Ми розпочали відокремлений збір вторинної сировини для скла і пластикових пляшок. Але населення досі сприймає ці нововведення насторожено. Всі гроші від продажу вторсировини скеровуємо на встановлення дитячих майданчиків. Попри це, надалі потребуємо підтримки.
Іноземці не просто прибирали сміття. За тиждень вони встигли розважити місцевих школярів, поліпшити їхні знання з англійської мови, показати, що сміття — це не проблема, а спосіб заробітку. Програма була настільки насиченою, що британці не все встигли зробити, зокрема не навчилися ліпити вареники. Саме тому програму вирішили продовжити наступного літа. А на прощання волонтери зізналися, що це найкраща відпустка за їхнє життя.
Добровольці у Стрийському парку
Іноземні помагайки приїхали цьогоріч і до львівського Стрийського парку в рамках програми волонтертва ЮНЕСКО. 
16 осіб кілька тижнів поспіль очищали дерева в парку від зайвої кори, згрібали листя та збирали сміття.
— Були представники з Японії, Кореї, Іспанії, Франції, Польщі та Сербії. Вони запропонували свою допомогу і пізнавали Львів як місто, що належить до спадщини ЮНЕСКО, — пояснює Богдан Москвяк, 
в. о. директора ЛКП «Зелений Львів». — Наші волонтери не відрізняються за якістю роботи від іноземних. Просто ті, хто приїхав з інших країн, сприймають перебування тут як пригоду. От і все.
Євгенія Рудковська, координатор міжнародного проекту волонтерства «Альтернатива — В» (координувала роботу добровольців у Стрийському парку), звернула увагу на ще одну особливість іноземних волонтерів: усі вони прагнуть відкрити щось нове, не соромляться виконувати неінтелектуальну роботу, залюбки прибирають сміття.
— Звісно, приїхавши до України, майже всі волонтери казали, що в Європі ставлення до сміття дещо інше, ніхто не викидає непотріб просто на вулиці, а в нас це ще можна побачити. Більшість із них студенти. Участь у волонтерській програмі — це два в одному: зробити щось добре та відкрити для себе нову країну, — розповідає пані Рудковська.
Українські волонтери 
На думку Є. Рудковської, наші студенти не квапляться їхати за кордон через непоінформованість. Багато людей хотіли б допомогти, але не знають механізму, тому наразі небагато наших співвітчизників допомагають своїм друзям в інших державах. За кордоном діє чимало центрів, які популяризують безкорисну допомогу, чітко розповідають, куди можна поїхати, що зробити.
— Кількість українських і європейських волонтерів суттєво відрізняється. За даними дослідження, лише 6,26% львів’ян упродовж останніх півроку брали участь у соціально корисних заходах на волонтерських засадах, — каже «Газеті» Мар’яна Малачівська, працівник Інституту міста, яка нещодавно підготувала доповідь «Волонтерство в Україні та за кордоном: особливості та можливості». — Такий результат дещо шокує, адже він значно нижчий за показники європейських країн. Куди менше наших співвітчизників їде за кордон, і причин цьому чимало. Припущу, що одна з них — у погано розвиненому волонтерському русі, тобто обмін інформацією в нас не настільки потужний, як за кордоном. Але він розвивається і на нього можна покладати надії.
За словами Наталії Юрченко, яка рік була волонтером на Сицилії, в такій поїздці можна здобути безцінний досвід. У рамках європейської волонтерської служби дівчина брала участь у кемпах і долучалася до низки заходів.
— Волонтери можуть брати участь у найрізноманітніших проектах: фарбувати будинок, прибирати парк і навіть рятувати черепашок. Ми займалися соціальними проектами, — розповідає Наталія. — Українських волонтерів у Європі дійсно небагато. Думаю, частка європейських помічників уже перевищує 20%, а наших менше в кілька разів. Серед очевидних причин — проблеми з візою та недостатня поінформованість. Українцям складно подолати паперову тяганину...
З огляду на результати дослідження «Євробарометра» EuropeanSocialReality survey (Eurobarometer), країнами, в яких найпоширеніші волонтерські практики, є Австрія, Нідерланди, Швеція. Дослідники підсумували, що з досвіду закордонного волонтерства, мотивувати або ж віддячувати людям за роботу на волонтерських засадах можна трьома способами:
1) практичним — здобуття нових знань, досвіду роботи за різними напрямками;
2) інформаційним — доступ до інформаційних джерел і матеріалів;
3) наданням привілеїв — право брати участь у святкуваннях, ювілеях, концертах, надання підтримки з боку органів місцевого самоврядування.
Згідно з дослідженнями Інституту міста, серед львівських організацій роботою із волонтерами займаються ЛМГО «Крила надії», ЛМГО «Карітас-УГКЦ», ЛМГО «Академія української молоді», БО «Центр освітніх ініціатив», ЛМГО «Спілка форум», ГО «Самопоміч», ЛМГО «Спільнота взаємодопомоги «Оселя», ЛМГО «Станиця Львів Пласту — НСОУ», Товариство Червоного Хреста тощо.

Мар"яна Вербовська, "Львівська газета" 16 серпня 2012 року
foto wildapricot.com

Мери змінюють клімат



Під час руху «Угода мерів міст» у Львові реалізують кілька проектів енергоефективності
Чотири роки тому Львів став учасником світового руху «Угода мерів міст», метою якого є  боротьба за зменшення викидів вуглекислого газу в повітря. Ініціатива виникла після того, як голови міст різних країн утомилися чекати державної вказівки і вирішили рятувати довкілля локально, у межах своїх територій. Міста зобов’язалися до 2020 року впроваджувати енергоощадні технології, зменшивши викиди вуглекислого газу в атмосферу на 20 відсотків. Якщо до того часу не вдасться змінити масштаби викидів, температура повітря невпинно зростатиме.
Велосипеди, технології та економія
Організатори певні, що у боротьбі зі зміною клімату доречні будь-які заходи. Усі місцеві ініціативи розглядають та аналізують представники різних країн. Найпопулярніша з них — робота над транспортними розв’язками, зменшення кількості автомобілів у місті, впровадження велосипеда як універсального та екологічно безпечного транспортного засобу.
 — Можемо зробити міста енергоефективнішими. Львів — одне з провідних українських міст у цій сфері, тому ми вирішили провести тут форум-обмін досвідом. Конференція зможе активізувати наші сили. Хочемо, аби міські голови, їхні заступники та співробітники розповіли, що їм було складно робити, а що навпаки. Ми зібрали понад 70 представників різних країн, — розповів Ян Едвін Ваандерс, спеціаліст із місцевого та муніципального розвитку CIUDAD Supporting Mechanism.
Фінансують проекти відразу з кількох джерел, що важливо — організатори не дають прямої грошової допомоги, а заохочують шукати різні джерела.
— Європейська комісія зараз планує розширити фінансові можливості й вийти за рамки основного фонду «Єлена». Фонд був спеціально створений для допомоги містам, наразі він діє для членів Європейського Союзу. Тому ми перед вибором: створити новий фонд чи розширити повноваження фонду «Єлена» для членів зі Східної Європи. Думаю, вирішимо це до кінця року, — зазначає Роб де Лобел, представник Європейської комісії.  
Він наголошує, що кожна країна повинна максимально користати з тих шансів, які вони мають, саме державні програми мали б стати основою для грошових вливань.
Львів діє як уміє
Попри промовисту назву «Угода мерів міст», львівський керманич конференцію не відвідав. Анатолій Копець, керівник команди проекту «Угода мерів-Схід», розповідає, що у місті Лева ця угода діє від 2009 року. Серед перших 370 міст, які підтримали ініціативу, десять були українськими.
— Слід відкрити нові напрямки економічного поступу, правильно докласти зусилля до сталого енергетичного розвитку. Наголошу, що це ініціатива, яка має початок, але не має закінчення. Маємо муніципальний енергетичний план Львова в рамках сталого енергетичного розвитку. Його ухвалили на одній із сесій міської ради, тому напрям руху ми визначили, — розповів Анатолій Копець. — Міста повинні працювати на те, аби економити сімейні бюджети, які щороку втрачають значні суми. 
За словами Анатолія Копеця, Львів — перше місто, яке створило інтегровану систему управління енергетичними ресурсами. Зараз у місті працює кілька проектів Європейського банку реконструкції та розвитку, є донорська допомога Фонду Східноєвропейського партнерства з енергоефективності та довкілля (The Eastern Europe Energy Efficiency and Environmental Partnership — E5P), або так звана «Шведська ініціатива», яка запланувала модернізацію ТЕЦ  у Львові (вартість проекту — 
34,3 млн. євро, грантова допомога — 10 млн. євро). У місті також запланували термомодернізацію навчально-виховного комплексу «Школа-гімназія «Сихівська»,  подібні проекти для дитячих садків і шкіл фінансує Північна екологічна фінансова корпорація НЕФКО. Пан Копець вважає, що нічого подібного не було б, якби не «Угода мерів міст». 
Угода стала стимулом і для маленьких міст. Місто Долина, що на Івано-Франківщині,  підписало «Угоду мерів» з ЄС одним із перших, у 2009 році. Нині місто має затверджений план   енергетичного розвитку. Тут розробили комплекс дій у житловій, комунальній, бюджетній сферах, промисловості, за найближчі вісім років викиди вуглекислого газу в атмосферу в Долині мають зменшитися на 21,4%. Основна мета — знизити енергоспоживання. Це стосується будівель комунальних і приватних, транспорту, промисловості. Крім того, планують запровадження альтернативних енергоресурсів: вітряків, сонячних батарей, а також перехід на тверде паливо.
Загадкові посередники
Міністерство регіонального розвитку, будівництва та ЖКГ заявило, що готове сприяти та підтримувати ініціативи.
— Ми підписали меморандум про взаєморозуміння між міськими головами та Мінрегіонбудом, погодилися співпрацювати за енергоефективними напрямами. Крім того, залучатимемо інші міста до підписання угоди і максимально докладемося до створення плану дій для кожного міста, — заявила Каріна Захарова, представник Міністерства регіонального розвитку, будівництва та ЖКГ України.
Наразі не зрозуміло, яку роль виконуватиме міністерство, позаяк угода укладена між мерами міст і передбачає курування програм безпосередньо зсередини, а не за владною вертикаллю.
 Мар'яна Вербовська, Львівська газета 26 липня 2012 року

Паперовий бізнес



Щороку в Україні 25% використаного паперу зігниває на смітниках. Якби принаймні половина з нього потрапляла на макулатуру, ми могли б не імпортувати продукт з-за кордону, а самі забезпечувати свій ринок
Після того, як закінчилися звиклі в Радянському Союзі суботники і гасло «А ти здав макулатуру?» втратило актуальність, довгих черг біля пунктів прийому паперу не спостерігали. Нині, за інформацією асоціації «Укрпапір», на повторне використання повертають 48% продукції. Чверть — це книжки, тому їх, звісно, не здають, а зберігають у бібліотеках.
— У Європі відсоток повернення сягає 65%, у Фінляндії взагалі досягли повернення 70%. У нас поки що складна ситуація: через брак мотивації дуже мало охочих збирати і здавати старі газети, зошити та записники. Водночас держава реально відчуває дефіцит целюлозної продукції і змушена імпортувати її з інших країн, — пояснює «Газеті» Едуард Літвак, виконавчий директор асоціації «Укрпапір».
Нині, за словами експерта, Україна використовує 1 млн. 472,2 тисячі тонн паперу на рік (дані 2011 року). Це приблизно 49 мільйонів зошитів у клітинку для школярів. З них 949 тисяч тонн виробляють в Україні, 463 тис. т експортують, 986 тис. т імпортують. Серед стимулів, які могли б заохочувати українців здавати використаний папір у пункти прийому, — надання різних преференцій. Зокрема, «Укрпапір» кілька років поспіль говорить про звільнення від сплати податку на землю тих підприємців, які запровадили роздільне сортування і використовують перероб­лений папір. Поки що це один зі стимулів, які  хоче запровадити асоціація, але влада не поспішає їх підтримувати.
Саме брак стимулу є причиною млявого збору сировини у Львові. За словами Андрія Сивика, маркетолога ПрАТ «Картонно-паперова компанія», щороку в місті збирають 15 тисяч тонн паперу, з якого виготовляють картон.
— Спеціальних заохочень ми не робимо, але й самі їх не отримуємо. Папір звозять із різних пунктів у Львові, у  такий спосіб вдається відібрати продукцію, після переробки якої виготовляють картон. Думаю, якби були пільги для тих, хто зай­мається цією справою, паперу можна зібрати у кілька разів більше, — розповів «Газеті» Андрій Сивик.
Бізнес для безхатченків
У пункті прийому макулатури, що на вул. Замарстинівській, приймають папір по 30 копійок, картон — по 45 ко­пійок за кілограм. Ані обсягів зібраного, ані куди його відправляють, тут не розголошують, мовляв, це комерційна таємниця. Від відповідей на запитання «Газети» тут ухиляються, аби швидше прийняти папір у людей, які стоять у черзі. Серед охочих здати старі книги, записники та газети здебільшого люди, які прагнуть заробити грошей, і безпритульні, а не ті, хто переймається станом довкілля. 
— Папір — це досі невеликий бізнес для безхатченків, — розповідає у коментарі «Газеті» Олег Гайовишин, керівник компанії «AVE-Львів». — Ми встановили контейнери окремо для паперу, але на час футбольних матчів їхня користь маленька: сміття стільки, що люди викидають його у баки для макулатури. Тимчасово зсипаємо все сміття в одну машину. Невдовзі будемо самі сортувати, навіть якщо контейнер міститиме різні відходи.
На думку керівника компанії, проблема в тому, що містяни  не мають звички сортувати відходи. І хоч проблема стара і давно всім набридла, розв’язати її поки що не можуть, ніхто не поспішає встановлювати кілька ящиків для хатнього непотребу.
Підприємства за переробку
Уже понад рік у магазинах «Родинної ковбаски», які у Львові можна побачити чи не на кожній вулиці, продукти пакують не у целофанові кульки, а в паперові пакети. І це не просто так. Як кажуть у компанії, на такий крок пішли не лише для того, аби догодити клієнтам, а й щоб не завдавати збитків екології. «Період напіврозпаду целофанового кулька сягає 200 років. Причому цей процес супроводжується виділенням токсинів та канцерогенів. Зовсім інша ситуація із паперовими пакетами. З їх утилізацією жодних проблем. Тож сьогодні, коли ситуація з побутовими відходами постає досить гостро, ми довго не думали: запровадили у своїх магазинах паперові пакети», — наголосив директор ТзОВ «Родинна ковбаска» Олег Баран. При цьому фірма, в якої «Родинна ковбаска» закуповує паперові пакети, виготовляє  їх із макулатури. «По-перше, паперові пакети — це естетичність, довший період зберігання продукту,  зручність у використанні і головне — екологічний аспект», — додає Олег Баран. Каже, тепер компанію наслідують і конкуренти: починають використовувати паперові пакети. До речі, тепер «Родинна ковбаска» думає над тим, аби взагалі відмовитися від целофану (йдеться про великі пакети, — «Газета»). Альтернативу вже знайшли. Це біопакети. «Їх використання — лише питання часу», — підсумував Олег Баран.
Економте «дерева»
За підрахунками екологів, одне кільце на дереві з’являється за рік, а кілька листків паперу, утворених з нього, використовують за кілька секунд. Така непропор­ційність із часом призводить до спустошення лісів. За минулі 50 років приблизно половину світового лісового покриву — легенів нашої планети — було втрачено, зазвичай через нерозважливе використання людством лісових ресурсів. Аби пригальмувати вирубування «потенційних записників», фахівці радять тричі подумати, перш ніж викинути напівчистий папір у смітник і… дописати його, а потім здати на переробку. Така скрупульозність може видатися зайвою, але темпи вирубування деревини змушують задуматися і таки стати ощадними. З огляду на це, протягом кількох років Усесвітній фонд дикої природи проводить в Україні акцію «Збережи дереву кільце».
— Ми просимо збирати паперову продукцію (журнали, газети, обгортки та коробки від техніки та харчових виробів) та здавати її у пункти прийому макулатури. А потім надсилати нам результати роботи — тобто, скільки кілограмів макулатури ви здали на переробку. Наприкінці кампанії ми підрахуємо загальну кількість урятованих дерев, а кожен учасник, який приєднався до нас та подарував дереву колечко, отримає символічну наліпку «Я врятував дерево!», — кажуть організатори акції.
Із таким мінімальним заохоченням уже сьогодні зібрали 290324,11 кг макулатури, зберігши у такий спосіб 3629 дерев.
 Мар'яна Вербовська, "Львівська  газета" 5 липня 2012

У Львові макулатуру можна здати за такими адресами:
- Замарстинівська, 50;
- Грінченка, 11-А;
- Хвильового, 50;
- Б. Хмельницького, 155;
- Циганівка, 20;
- Б. Хмельницького, 3;
- Хорватська, 15;
- Гніздовського, 8-А;
- Садова, 27-А;
- Виговського, 29-А;
- Сигнівка, 12;
- Шафарика, 6-А;
- Дністерська, 16-Б;
- В. Великого, 20;
- Рубчака, 11;
- Червоної Калини, 38;
- Червової Калини, 52;
- Стрийська, 69;
- Ковельська, 73;
- Лесі Українки, 29;
- Шептицьких, 45;
- Залізнична, 42-А;
- Окуневського, 20;
- Шевченка, 360;
- Ґрунтова, 5;
- мікрорайон Рясне, за супермаркетом «ВАМ»;
- Лінкольна.

Зелене управління



Державне управління екології переживає не найкращі часи: без інтернету, зі скороченим персоналом, судами з екс-підлеглими тут намагаються боротися за довкілля

Минулого тижня Миро­слав Хом’як, начальник Державного управління охорони навколишнього природного сере­довища у Львівській області, програв судову справу за позовом начальника відділу кадрового забезпечення цього ж управління Оксани Задорожної. Іще 30 січня цього року М. Хом’як видав наказ про її звільнення. Однак начальник відділу кадрів не погодилася з таким рішенням керівника, відтак подала позов до Львівського окружного адміністративного суду. І недарма. Своїм рішенням суд постановив поновити О. Задорожну на посаді начальника відділу кадрового забезпечення Державного управління охорони навколишнього природного середовища у Львівській області, скасувати попередній наказ про її звільнення та стягнути з Держуправління на користь позивача кошти в сумі 10575,39 грн. за вимушений прогул. Управління охорони навколишнього природного середовища вирішило подавати апеляцію на це рішення суду. Сама Оксана Задорожна наразі відмовляється коментувати ситуацію зі своїм звільненням, пояснивши «Газеті»: її мовчання пов’язане з тим, що управління подало апеляцію.
— Зарано щось говорити та коментувати, поки все остаточно не вирішать. Наразі не маю бажання про це говорити, — сказала О. Задорожна.
Разом із пані Оксаною управління не дорахувалося цьогоріч іще третини досвідчених працівників. Згідно з відповіддю на запит, який «Газета» надіслала управлінню екології, 2011 року тут звільнили 30% персоналу. На такий серйозний крок пішли, виконуючи наказ... президента.
— Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 10.12.2010 р. 1128 «Деякі заходи щодо забезпечення виконання указу Президента України від 9 грудня 2010 року №1085» і листа Мін­природи України, чисельність працівників Держуправління ОНПС у Львівській області скорочено, — відповіла в запиті Ганна Башта, перший заступник начальника Держуправління.
Умови роботи
Цікаво, що відповідь на запит управління затримало на кілька днів через те, що там… відімкнули доступ до інтернету. Тож листи надсилають або поштою (що суттєво гальмує роботу), або факсом. Прикметно ще й те, що тут користуються ще одним «пережитком часу»: документи управління досі підписує Міністерство охорони навколишнього природного сере­довища України, тоді як уже два роки установа має назву Міністерство екології та природних ресурсів.
— За останні 12 місяців на роботу в Держ­управління прийняли 14 осіб. Нині тут працюють 43 співробітники, — вказано в запиті.
Іще одним важливим моментом, який у запиті не прописано, як обирали працівників на роботу і який у них був стаж. Бо звільнялися і звільняли тих, хто багато років працював в управлінні та знав свою роботу дуже добре.
Не перший дзвінок
Про тиск на працівників управління екології та екологічної інспекції заговорили самі співробітники. Торік улітку працівники Держекоінспекції Львівщини скаржилися на зухвале ставлення своїх нових керманичів, повідомляли інформаційні агентства. Підлеглі скерували дві скарги до президента, прем’єр-міністра, міністра екології та природних ресурсів, генпрокурора України та голови Львівської облдержадміністрації. Причина — безпідставний і незаконний тиск на працівників інспекції.
Мирослава Хом’яка призначили на посаду торік у грудні, того ж місяця в. о. начальника Державної екологічної інспекції Львівщини став Дмитро Штикало. У своїй скарзі працівники стверджують, що нові очільники «створюють і провадять заходи, що унеможливлюють виконання повноважень інспекції та реалізацію державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища: проводять допити, службові розслідування, відбирання пояснень, залякування інспекторів», а роботу інспекції звели до службових записок, безпідставних розслідувань, залякувань людей, повторного скерування інспекторів на перевірку діяльності інших інспекторів. 
Згідно з кваліфікаційними вимогами, претенденти на посади керівника територіального управління, а відтак і територіальної інспекції, керівника відділу у складі інспекції повинні мати вищу освіту відповідного професійного спрямування за освітньо-кваліфікаційним рівнем магістра, спеціаліста.
«Такі неправомірні та незаконні дії М. Хом’яка, Д. Штикала, В. Вітковського, колишніх податківців та екс-митників є результатом того, що їх призначили на посади із грубими порушеннями і правил конкурсного відбору на зайняття вакантних посад держслужбовців, і кваліфікаційних вимог типових професійних характеристик посад державних службовців, тобто всупереч Закону України «Про державну службу» та наказу Головного управління державної служби України від 01.09.1999 року №65, яким затверджено «Довідник типових професійно-кваліфікаційних характеристик посад державних службовців», — ідеться в повідомленні працівників Державної екологічної інспекції у Львівській області.
Попри скарги та зауваження, в управлінні кардинально нічого не змінюється. Схоже, це ще одна історія, в якій собаки гавкають, а караван іде.

Мар’яна Вербовська, 28 червня Львівська газета

Сухі озера


Якщо бізнесмен режиму Лукашенки не перестане заробляти на Хотиславському кар’єрі, в нас можуть зникнути Шацькі озера

Хотиславське родовище крейди в Білорусі завдає непоправної екологічної шкоди українським Шацьким озерам і Поліссю загалом: водойми міліють.

Попри це, білоруси не припиняють видобувати крейду та пісок. Серед варіантів, як вплинути на сусідів, — звернення до Міжнародного суду та застосування економічних санкцій, але поки що справу в руки Феміди не передали...
— Варіант звернення до Міжнародного суду став би найдієвішим, але жодної реакції українського уряду на нього поки що немає. І я не розумію, чому. Коли був послом у Білорусі, цю тему вже порушували. Про це говорять так довго, що складається враження, ніби питання є одним із невирішальних, — сказав «Газеті» Роман Безсмертний, який був Надзвичайним і Повноважним Послом України в Республіці Білорусь до червня 2011 року. — Білоруси не реагують на наші потуги. Іще важливо, що роботу в Хотиславському кар’єрі не припиняли від 1986 року. Інша річ, що ніхто не розголошував у Білорусі про цю діяльність, тому наші науковці про неї не знали.
За словами фахівців, іще одна причина зу­хвальства з боку білорусів — сам підприємець, який працює на родовищі. Юрій Чиж, який очолює компанію «Трайпл», — близький товариш Аляксандра Лукашенки, президента країни. Найімовірніше, саме тому він отримав такий ласий шматок Полісся і тепер із нього користає, не зважаючи на українські біди.
Міжнародний суд міг визначити, на чиєму боці правда, але, як пояснюють самі науковці, потрібні результати досліджень обох сторін, а їх немає. У Шацьку ситуацію моніторять постійно, а от знайти такі висновки в білорусів складніше. Озеро розташоване за 
26 кілометрів від родовища. За принципом сполучених посудин, вода в озерах зменшуватиметься настільки, наскільки білоруси викопають піску. Наталія Хомік, старший науковий співробітник Шацького національного природного парку, розповіла «Газеті», що нині глибина Хотиславського кар’єру сягає восьми мет­рів. Із нього видобувають пісок, планують іще й крейду. Коли перейдуть до другого етапу, рятувати українські озера буде запізно.
— Глибина кар’єру орієнтовно така сама, як й озер, тому, коли його почнуть розривати, вода витікатиме на білоруську землю. Ясна річ, ніхто її українцям не повертатиме. Наразі негативних наслідків видобутку немає, але думаю, що незабаром вони змусять про себе говорити. Найдоцільніше в цій ситуації — поговорити обом сторонам про діяльність кар’єру, поки що таку зустріч ігнорують, — зазначила Н. Хомік.
Цікаво, що Хотиславський кар’єр почав роботу 1986 року, незабаром його нібито заморозили. 2008-го з невідомих причин вирішили «відновити», тобто озвучили діяльність. Білоруси розпочали роботу, не повідомивши про це сусідів, хоча між двома сторонами в рамках ООН іще 1991-го підписано «Конвенцію про оцінку впливу на навколишнє середовище в транскордонному контексті». За останні чотири роки керівництво Шацького національного парку написало сотні листів до десятків установ, але своїми зверненнями нічим не зарадили і зрозуміли, що одним із наймовчазніших до природи залишилося вітчизняне Міністерство екології. 
Міністерство мовчить
У Міністерстві екології відмовляються коментувати ситуацію. Такої позиції дотримуватимуться доти, поки спецкомісія не матиме єдиного рішення щодо цього. На запит «Газети» стосовно ситуації зі станом Шацьких озер і Хотиславського кар’єру надійшла відповідь про те, що наразі в Мінекології цього питання не коментують.
— Поки що в керівників така позиції. Спеціальна комісія працює над вирішення проблеми обміління Шацьких озер, але конкретне рішення оголосять пізніше. Ми розуміємо, що в цих питаннях слід бути дуже делікатними, адже екологічна дискусія може перерости в політичну, — прокоментувала ситуацію «Газеті» Марина Пекарчук, прес-секретар міністра природи Едуарда Ставицького.
Міністерство природних ресурсів та навколишнього середовища Білорусі також вирішило відповісти мовчанкою на запит «Газети». Попри те, що в сусідів діє Закон «Про доступ до публічної інформації», на наше прохання написати, чи варто чекати на відповідь, іноземні чиновники теж промовчали. 
Радянська дипломатія
На переконання Романа Безсмертного, «продовження таких робіт у зоні Полісся загрожує колосальною небезпекою не тільки самому Поліссю», а й території інших країн. Коли глибина кар’єру сягне 35 метрів, на Волині зневодяться озера. Поки вода ще є, усвідомити наслідки катастрофи складно.
— Сподіваюся, дипломати встигнуть знайти спільну мову. До цього ж дипломатичні стосунки Радянського Союзу успішно процвітали і не дозволяли владнати справи. Надіюся, старі звички помруть швидше, ніж глибина кар’єру сягне 35 метрів, — підсумував Р. Безсмертний.
Екс-посол вважає, що цю проблему можна вирішити, налагодивши тристоронній діалог — між Польщею, Україною та Білоруссю. Якщо приєднати «українські та білоруські території цієї зони до гідробіологічного атмосферного заповідника, яким ЮНЕСКО визнало частину Західного Полісся території Польщі», тоді всі роботи на цих теренах буде припинено.

Мар'яна Вербовська, 2012-06-21 "Львівська газета"