вівторок, 5 березня 2013 р.

Заплуталися в сланцях



Автор: Назарій Тузяк  
Україна, можливо, входить до двадцятки країн із найбільшими запасами сланцевого газу. Але перспективи його видобутку тут стають усе примарнішими
 На початку січня Україна підписала угоду із американською компанією Shell. Остання займеться пошуком та видобутком сланцевого газу на Юзівській ділянці (територія Харківської та Донецької областей). Текст домовленостей не оприлюднювали, посилаючись на комерційну таємницю, але завдяки депутатам Харківської облради ми дізналися низку цікавих деталей.
Наприклад, таке: Shell та його українського партнера, компанію “Надра Юзівська”, звільнили від сплати багатьох податків. Вони не платитимуть екологічного податку, збору на спеціальне водокористування, не вноситимуть плату за землю, митного збору, рентної плати за видобуток газу, збору на обов’язкове пенсійне страхування.

Ці компанії сплачуватимуть податок на прибуток, ПДВ та гроші за користування надрами. У тексті угоди є й цікавий пункт – мрія для вітчизняних підприємців: якщо держава несвоєчасно відшкодовуватиме ПДВ, платитиме пеню – 120% ставки НБУ за кожен день прострочення… І ще цікаве – угоду підписано на 50 років.
Переговори із Chevron, який у травні минулого року виграв тендер на укладення аналогічної угоди щодо розробки Олеської площі, заморожені. Місцеві депутати аж ніяк не проголосують за подібний документ. Вони налаштовані вкрай скептично.
Як і опозиціонери у Верховній Раді, кілька тижнів назад депутати із фракції “Батьківщини” Арсен Аваков, Андрій Кожем’якін та Микола Томенко зареєстрували законопроект, яким пропонують встановити тимчасовий мораторій на пошук, розвідку та видобуток нетрадиційного газу. Вето діятиме доти, поки в країні не будуть переконані у безпечності видобутку газу зі сланців (підписану угоду із Shell пропонують розірвати).
Подібною є й позиція голів тутешніх рад (принаймні, Миколаївської, Жовківської, Буської та Золочівської райрад). “Ми порадилися із головами місцевих рад і думка однозначна. Поряд із нами, в Польщі, розпочали видобуток сланцевого газу. Пробурили дві свердловини і газу немає. Бурять третю. То чому нам не зачекати, не подивитися, що буде? Побачимо, якщо через 5-10 років у Польщі все буде нормально, якщо видобуток буде екологічно безпечний та економічно вигідний, тоді можна буде до цього питання повернутися”, – заявив цього тижня на прес-конференції у Львові голова Жовківської райради Тадей Швай.
Вітчизняні екологи ще більш радикальні – вони пропонують відмовитися від застосування технології гідророзриву, позаяк вона, на їх думку, може спричиняти мікроземлетруси та забруднення підземних вод (детальніше читайте в коментарях на наступній сторінці).
Насправді, досі так і невідомо, чи достатньо газу в українських сланцях, аби його можна було вигідно видобувати. Наступні кілька років йтиметься виключно про перевірку попередніх оцінок. Хоча урядовці очікують мало не дива – за їх словами, уже із 2018-2019 має розпочатися промисловий видобуток газу зі сланців.

Цікаво, що представники Chevron до недовіри із боку місцевого населення ставляться спокійно. “Ми не зможемо і не будемо починати роботу у тих місцевих громадах, які нас не захочуть прийняти. Якщо ми виберемо потенційні місця для буріння свердловини, то ми приїжджатимемо до місцевих громад, проводитимемо дискусії, вислуховуватимемо занепокоєння і страхи. І якщо після тих всіх дискусій місцева громада все одно скаже, що не хоче, аби ми видобували там сланцевий газ, то ми звернемося до іншої громади. Тобто якщо ви скажете категоричне ні, ми не зможемо розпочинати роботу і будемо звертатися до інших людей”, –  заявив під час зустрічі із мешканцями Кам’янки-Бузької голова представництва Chevron в Україні Пітер Кларк.
Ймовірно, його фірмі так і не вдасться переконати тутешніх громадян. Хоча б тому, що місцеві політики аж ніяк не прагнуть з’ясувати, чи існує безпечний спосіб викачування газу зі сланців. Водночас слід визнати, що самотужки Україна ще не скоро зможе бодай перевірити, є у неї сланцеві поклади, чи ні. Зараз слід не лише дізнаватися більше про новий для нас вид палива, а й вибирати між допитливістю і можливою енергетичною незалежністю та страхами і ймовірними ризиками.




КОМЕНТАРІ:
Олена Кравченко, виконавчий директор міжнародної благодійної організації "Екологія-Право-Людина":
- Згідно досліджень Комітету енергетики та підприємництва Конгресу США щодо хімічних речовин, які застосовувалися для гідророзривів у період між 2005 та 2009 рр., для технології гідророзриву (фрекінгу) при видобутку сланцевого газу застосовували сотні хімічних речовин, які можуть проникати у водоносні шари, річки та атмосферу. Чотирнадцять провідних нафтогазових компаній використовували понад 2500 різних продуктів для гідророзриву, включаючи 750 різних хімічних речовин та інших компонентів. Серед цих речовин 29 видів (зокрема бензол, толуол, ксилол, формальдегід) є відомими канцерогенами.Дослідження Агенції з охорони довкілля США показують, що від 20 % до 40 % хімікатів залишаються під землею. Вони не здатні до біологічного розкладу, відтак спричиняють забруднення води і ґрунтів, які використовуються людьми, рослинами і тваринами. Невелика кількість бензолу, що викликає рак, може забруднити мільйони літрів води. Толуол, який вражає центральну нервову систему, може викликати розумові розлади, включаючи затьмарення свідомості, візуальні та слухові галюцинації. Ці хімічні речовини також можуть спричиняти безпліддя, аутизм, діабет, захворювання щитовидної залози і рак. Хімікати можуть мати водночас і негайний вплив на здоров'я людей, і накопичувальний, який відразу можна й не діагностувати, а виявити лише через місяці, роки і навіть десятиліття.Щоб оцінити потенційний вплив хімічних речовин на довкілля, потрібно знати, які саме із них і в яких кількостях застосовуватимуться саме в Україні. У нормативних актах більшості країн, в яких ще не заборонено використання фрекінгу (технології гідророзриву), від компаній вимагають повністю розкривати склад фрекінг-рідини. При бурінні однієї свердловини використовуються десятки тонн хімікатів, які чомусь становлять "комерційну таємницю" і їхній склад буде відкриватися на стільки, на скільки дозволять виробники цих хімічних речовин.Під час виконання гідравлічних розривів лише для однієї свердловини використовується від 9 000 до 29 000 метрів кубічних води. Велика частина води (1 300 - 23 000 метрів кубічних води з однієї свердловини) потім повертається на поверхню. Ця вода містить хімічні речовини зі сланцевих порід - важкі метали, природні радіоактивні матеріали та різноманітні забруднюючі речовини, що використовуються при закачуванні, включаючи токсичні речовини. Є й інша проблема - де утилізувати значну кількість вибуреної породи (шламу), непридатного бурового розчину, бурових стічних вод. Окрема проблема - утилізація вод з підвищеним рівнем радіоактивності, якщо такі виявляться в процесі буріння. При бурінні свердловин для видобутку сланцевого газу постане питання утилізації відходів буріння, адже в районі видобутку нетрадиційних газів відсутні полігони для захоронення десятків тисяч кубометрів вибуреної породи, шламу, відпрацьованих рідин, що використовуються для гідророзриву пластів. У Львівській області відсутній полігон для захоронення небезпечних відходів. Куди вивозитимуть таку велику кількість рідких відходів? Спеціалізовані полігони в сусідніх областях для захоронення відходів І-ІІІ рівня небезпеки відсутні. Існує небезпека, що забруднена вода вивозитиметься на сміттєзвалища, очисні споруди (які є і без цього навантаження вкрай в незадовільному стані) або ж виливатиметься на рельєф чи в річку. 


Михайло Гончар, директор енергетичних програм центру "Номос":
- Не потрібно плутати потенційні ризики з реальними загрозами. Потенційні ризики існують завжди і в будь-якому виді промислової діяльності - неважливо, чи це видобуток природного газу із нетрадиційних джерел, чи це вуглевидобуток, чи це внесення пестицидів у ґрунт - ризики завжди є. А от щодо реальних загроз, то я би сказав, що вони дуже перебільшені. Завжди задаю екологам одне питання: скільки людей загинуло від видобутку сланцевого газу у США та Канаді, адже там, якщо взяти період промислового видобутку, це триває десятиліття. Ні офіційної, ні неофіційної статистики немає. Тому, коли кажуть, начебто сланцевий газ принесе нам "новий Чорнобиль", то я думаю, що це або від лукавого, або від "Газпрому". Якщо будуть дотримуватися технологічних та екологічних вимог, ніяких проблем не виникне. Якщо ж уявити, що щось таки станеться - адже, за теорією ймовірності, час від часу щось таки трапляється - то це матиме абсолютно локальні наслідки в межах окремої свердловини. Це навіть не можна порівнювати із тим, що трапляється на вугільній шахті, коли гинуть десятки людей. Ми ж кожен рік платимо кількома людськими життями за мільйон тонн видобутого вугілля. Тому, якщо йти за "зеленою" логікою, що має мало спільного із турботою про довкілля, ми повинні припинити вуглевидобуток, припинити видобування залізної руди, припинити традиційний видобуток нафти та газу (до речі, там теж застосовується гідророзрив), припинити будь-яку промислову діяльність, бо вона містить ризики.Візьмемо "рафіновану" із точки зору ставлення до довкілля країну - Німеччину, яка, на відміну від Франції, не ввела заборону на розробку газу із нетрадиційних джерел, хоча у грудні минулого року бундестаг розглядав це питання. Вони дійшли висновку, що накладати мораторій не слід, позаяк реальних загроз немає, а лише потенційні ризики. Але якщо усе робити чітко, то вони нівелюються. Тим більше, що 20% газу у Німеччині видобувається завдяки гідророзриву, і це не має жодних негативних наслідків для довкілля. Нічого придумувати собі страшилки. Тим паче, що в нашому випадку мова йде не про комерційний видобуток чи видобуток у промислових масштабах - зараз і в найближчі п'ять років йтиметься лише про пошуково-розвідувальні роботи. Перш ніж ламати списи, потрібно зрозуміти, а чи є заради чого їх ламати?Загалом собівартість видобутку газу із нетрадиційних джерел є вищою. Німці підрахували, що при всіх затратах на дотримання екологічних вимог, оплати праці і так далі, ціна газу, видобутого із нетрадиційних джерел буде меншою, аніж закупівля російського газу з імпорту. Якщо так є в умовах Німеччини, то тим більше це буде вигідно в умовах України. Навіть якщо, уявимо собі такий сценарій, Росія знизить ціну на газ до 280 доларів за тисячу кубічних метрів. Але щоб зрозуміти, якою буде реальна собівартість і ціна, потрібно ще пройти етап експериментально-промислового буріння: якщо підтвердиться наявність комерційних запасів, компанія ще дивитиметься, які затрати вона понесе при видобутку цього газу.



Володимир Харкевич, геолог, доцент кафедри екологічної та інженерної геології і гідрогеології геологічного факультету ЛНУ ім. І.Франка:
- Технологія видобутку сланцевого газу за допомогою свердловин відома у США із 1821 року. Синонімом терміну "сланцевий газ" є "горючі сланці". Це тверда корисна копалина (руда), що складаюється зі сланцю та керогену (твердої органічної речовини). Кількість керогену у руді коливається від 10-15% до 60-80%. При розчиненні керогену у толуолі та бензолі отримують метан, діоксид вуглецю та воду. Така реакція відбувається під тиском у 3,5 МПа і температурі 380-500 градусів за Цельсієм. Якщо звичайний природний газ - це метан, то сланцевий газ є сумішшю метану та діоксиду вуглецю. Його калорійність удвічі менша, аніж природного газу. Науковці Львівської філії Українського державного геологорозвідувального інституту здійснили аналіз опублікованих та архівних матеріалів щодо вмісту органічної речовини у сланцях Олеської ділянки та в Польщі. Якщо у США вміст керогену у сланцях в середньому становить 35% (потужність покладу - 50-250 м), у Польщі - 3% (потужність опробуваного інтервалу - 5-10 м), то на Олеській ділянці Львівщини - 0,5% (потужність опробуваного інтервалу - 5-10 м). У США ділянки із вмістом керогену менше 10% не розробляються. Найбільше покладів руди в Америці сконцентровано на глибині 180 - 500 м. Цікаво, що глибина залягання сланців у Польщі - два кілометри, а на Олеській ділянці два - чотири кілометри. На території Олеської ділянки є сотні водозабірних свердловин централізованого питного водопостачання. При застосуванні технології видобутку сланцевого газу підземна вода свердловин та поверхнева вода будуть забруднені хімічними реагентами. В одну свердловину закачують 20 тисяч тонн розчину, з яких 2% (400 т) - це бензол, толуол та інші канцерогенні речовини. Тож є небезпека, що при вживанні людиною забрудненої води поширюватимуться ракові захворювання. Існує й інша проблема: вугільні копальні, які зараз є на території Олеської ділянки, ймовірно закриватимуться. Загалом по Україні передбачено закриття 35 копалень, у тому числі трьох, що є в Червоноградському гірничопромисловому районі. А закриття копалень призведе до ще більшої енергетичної залежності України і зменшення кількості робочих місць.

 №21 (1346), четвер, 21 лютого 2013 "Львівська пошта"

Інфографіка: Назарій Тузяк

Немає коментарів:

Дописати коментар