четвер, 17 травня 2012 р.

Собаче серце





На годиннику третя дня. У подвір’ї комунального підприємства «Лев» ричать собаки. Тут їх близько двох десятків, усі вони чекають. Хтось відсипається після операції, хтось потрапив сюди зранку, а хтось знечулений лежить на операційному столі – його стерилізують. Потрапити сюди для міського пса без господаря практично рівнозначне смерті, особливо якщо він хворий, або дуже злий.

- Ви до нас?, - запитує болгарський ветеринар, відірвавшись від операції, яку проводив у автомобілі прямо у дворі.

- Так, але спочатку поговорю із керівництвом, - відповідаю йому.

Виконуючий обов’язки директора якраз виходить із будівлі підприємства. Споруда зовсім стара, фасад облущений, стіну підбирають старі крісла збиті докупи старою дошкою. Попри сонячний день, двір ЛКП дуже похмурий і з відчинених дверей, де тимчасово утримують собак, чути неприємний кислий запах. Напружену атмосферу частково пояснює історія підприємства, точніше його назва. Близько десяти років тут висіла табличка «Утилізаційний цех», у приміщенні чотирилапих усипляли чи не щодня. Тепер на синьому паркані білою фарбою виведені букви «Лев», щоправда чому місце тимчасово перебування винятково собак вирішили назвати „царем звірів” не береться пояснити і в.о. директора.

- Хтозна, це справді цар над тваринами, мабуть так і назвали. Ми навіть не думали про те, щоб перейменувати. Краще «Бобік»? Головне, що тут роблять, а не назва, - каже пан Роман.

Роблять тут чимало. Особливо після того, як два тижні тому підтримати українських ветеринарів приїхали болгарські колеги із благодійного фонду «Чотири лапи». Їх можна легко розпізнати у подвірї: усі вони у яскравих червоних бейсболах і усміхаються.

- Вони працюють  навіть у суботу, будуть тут місяць, співпрацю, можливо, продовжать. За тиждень вони встигають стерилізувати десь 60 псів. Плюс роблять тваринам прививки, - розповідає пан Роман і запрошує у веткабінет ЛКП.

 Всередині приміщення виглядає куди краще. Тут операційний стіл, кольорові плакати із зображенням собак, скляні шафи із ліками. Розмова із директором заледь клеїться, його або наздоганяють працівники із клопотами, або по черзі дзвонять мобільний та стаціонарний, навіть у вікно хтось грюкає із терміновою справою. Сам Роман запевняє, що справи тут йдуть нормально, але споконвічне «але» - грошей бракує на все. Навіть середня зарплата - 1 200 гривень -  на підприємстві, де працює 10 людей, не дуже стимулює людей любити свою справу.

- У нас не передбачено коштів на стерилізацію. Але ми її ніколи не переставили робити такі операції, у нас це коштує копійки, а саме 212 гривень. У приватників – 400 гривень. За тиждень до нас звертаються  орієнтовно 10 власників псів, - показує прейскурант на стіні пан Роман.

Основна діяльність «підтримання санітарного стану у Львові», а точніше відлов собак. Робота ЛКП – суцільний парадокс. За словами директора нині у місті дві постанови, одна з яких твердить, що собак тут повинні тримати кілька днів, інша, що вони тут мають жити чи не довічно. Розв’язують таку дилему вкрай просто, частину чотирилапих усипляють. Саме через це «простий спосіб» на підприємство летить усе каміння захисників прав тварин. Мовляв у час, коли є стільки медпрепаратів і стільки екологічних рухів на захист життя собак, колоти тварині у лапу ін’єкцію смерті, м’яко кажучи, не гуманно...

- Зрозумійте, в усіх країнах присипляють тварин. Хіба у Німеччині ні, там є довічні притулки. Ми стараємося за додаткові кошти купити харчі і годувати тварину. Лікувати їх ми теж не маємо за що. Сподіваємося, що влітку стартує робота гранду «S.O.S.», який передбачає реконструкцію нашого підприємства, - каже Роман Граматій.

Поки грант не діє, щомісяця тут «засинає» до 50 собак. Трупи тварин відвозять на Жовківський комбінат, де їх спалюють. Цифри, морок у подвір’ї та шалена кількість собак, які скавулять не відлякують хіба волонтерів «Чотири лапи». Вони розважливо човгають туди-сюди, кожен маючи свої клопоти. У кутку подвір’я  троє волонтерів акуратно викладають коробки. Картонні ящики  з-під солодощів, майонезу та техніки без жодної огиди вичищають та розривають.

- Це такі килимки для собак після операції, - усміхаючись пояснює волонтер. – Після процедури їм треба відіспатися та відпочити. На бетоні холодну, тому ми їм стелимо кілька поверхів картону. Їм наче подобається…

Після розмови із львівськими керманичами, діалог із волонтерами про міських собак без господаря видається кардинально інакшим. Акцент відразу стоїть не на тому, що щенят треба «забрати», а на тому, що їм треба допомогти.

- Ви бачили страшніше подвір’я, де мешкають собаки?, - запитую у Маріни Іванової, ветеринара із Болгарії, яка встигла провести нині кілька операцій.

- Звичайно! Запевняю у різних країнах вони не надто відрізняються одне від одного. Жахає те, що у містах України труїли собак. Я бачила сайт із фотографіями та історіями – оце справді жахливо! Наша організація працює над тим, аби поділитися досвідом, показати, що можна регулювати кількість тварин зовсім по-іншому, - каже Маріна.

Поки директор відійшов у справах, Маріна люб’язно розповідає про те, як вони стерилізують собак. Біля неї стоїть кілька металевих кліток песиками, які час від часу перебивають розмову. Сама Маріна запевняє „Газету”, що наразі для не ї важко хіба вимовляти українською „Чотири лапи”, у розмові з українцями про благодійний фонд вона намагається сказати кілька разів, усміхаючись, аби їй допомогли запам’ятати. Після того, як ветеринар розтлумачила нюанси справи, вона погоджується сфотографуватися. Знімає бейсболку, розгладжує чоло і стає поруч із машиною-операційною.

- Без цього автомобіля я себе зараз не уявляю. Тут проходить практично увесь мій час, - пояснює представниця фонду „Чотири лапи”.

Я прощаюся із Маріною і йду до виходу. За брамою стоїть директор і вирішує одну зі своїх нагальних справ.

- Я ще хотів сказати. Щоб ви в матеріалі написали, що ми тут всі вдячні управлінню житлового господарства міської ради за те, що  вони встановили кілька кліток для собак. Розумієте? - запитує Роман Гарматій.

- Розумію, пане Романе, напишемо.



Мар’яна Вербовська, Львівська газета №20(669) 17 травня



Немає коментарів:

Дописати коментар